Постанова

від 04.11.2019 по справі 910/13109/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2019 р. Справа№ 910/13109/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Кропивної Л.В.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - Олейнік Н.О., довіреність № 6101-К-О від 07.10.19;

від першого відповідача - представник не прибув;

від другого відповідача - Головков Є.І., ордер №499253 від 27.06.19, Зайцев О.В. - особисто,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №910/13109/18 (суддя Мудрий С.М., повний текст складено - 22.01.2019) за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Стил Форт" та ОСОБА_1 про стягнення 1 295 191,59 грн.

встановив наступне.

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Стил Форт" та ОСОБА_1 про стягнення 1 295 191,59 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання ТОВ "Стил Форт" умов договору банківського обслуговування, у останнього виникла заборгованість у розмірі 1 295 191,59 грн., яку позивач просить солідарно стягнути з першого відповідача та ОСОБА_1 , який є поручителем позичальника за договором поруки №РOR1432898962983 від 29.05.2015 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №910/13109/18 позовні вимоги було задоволено повністю; вирішено стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість по кредиту в розмірі 970 836 грн. 07 коп., заборгованість за відсотками в розмірі 171 028 грн. 97 коп., пеню в розмірі 153 326 грн. 55 коп.

При ухваленні рішення по даній справі суд першої інстанції, дійшовши висновку про невиконання позичальником зобов`язань за договором банківського обслуговування, задовольнив позовні вимоги та стягнув кредитну заборгованість із позичальника та поручителя.

Не погодившись з прийнятим рішенням в частині стягнення з поручителя кредитної заборгованості, заборгованості по відсоткам та пені, другий відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції в частині задоволених до нього вимог та прийняти нове, яким у задоволенні вимог до поручителя відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на відчуження товариства першого відповідача іншій особі.

Також, апелянт вказує, що порука за договором від 29.05.2015 є такою, що припинилася в силу ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки зміна кредитного ліміту, що відбулась без згоди поручителя, призвела до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Окрім наведених доводів, скаржник в апеляційній скарзі вказує про припинення правовідносин поруки в силу ч.4 ст. 559 Цивільного кодексу України, з огляду на непред`явлення позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Крім цього, апелянт посилається на неповідомлення його судом про дату, час та місце розгляду даної справи.

Представники апелянта - другого відповідача у справі в судовому засіданні підтримали вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Перший відповідач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений.

Так, поштова кореспонденція надсилалася першому відповідачу за адресою його офіційного місцезнаходження, проте поверталася до суду з поміткою органу поштового зв`язку (на зворотних боках конвертів) - "фірма вибула".

Згідно п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом .

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про задоволення позову в повному обсязі, з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Стил форт" (клієнт) та публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" 23.12.2014 р. укладено договір банківського обслуговування (поточного рахунку) № б/н зі встановленням кредитного ліміту на поточний рахунок шляхом приєднання позичальника до публічної оферти через підписання заяви про відкриття рахунку та заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 22.12.2014 р.

Відповідно до заяви першого відповідача відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 та встановлено кредитний ліміт на зазначений рахунок.

У заяві зазначено, що клієнт, підписавши цю заяву приєднується і погоджується із умовами, викладеними в Умовах і Правилах надання банківських послуг (знаходяться на сайті банку www.pb.ua), Тарифах Банку.

Відповідно до п. 3.2.1.1.1. Умов, кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банка та клієнта.

Кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта щодо його повернення, сплати процентів та винагороди (п. 3.2.1.1.3. Умов).

Положеннями п. 3.2.1.1.6. Умов встановлено, що ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Підписавши угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших).

Відповідно до п. 3.2.1.1.8 Умов, проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки", або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - "Угода").

Згідно п. 3.2.1.2.2.3 Умов клієнт зобов`язаний здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах встановленого ліміту, не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом, встановленого п.3.2.1.1.11.

Пунктом 3.2.1.1.11 Умов, зокрема, передбачено, що період безперервного користування кредитним лімітом на поточному рахунку - не більше 30 днів.

За приписами абз. 8 п. 3.2.1.4.1.3 Умов у випадку непогашення кредиту протягом 30 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо на позиковому рахунку підлягало обнулінню, починаючи з 31-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними.

Згідно п. 3.2.1.4.1.4 Умов під "непогашенням кредиту" мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового сальдо при закритті банківського дня.

Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (п. 3.2.1.4.9. Умов).

Згідно з п. 3.2.1.2.3.4. умов, банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого умовами, змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № POR1432898962983 від 29.05.2015 р.

Пунктом 1 договору встановлено, що предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Стил Форт", юридична адреса якого: 02206, м. Київ, вул.. Миропільська, буд. 19, ЄДРПОУ 39003983 зобов`язань за угодами-приєднання до:

1.1.1 розділу 3.2.1. "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг, далі Угода 1, по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом:

- за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.2 Угоди 1 - 33 % (тридцять три) річних;

- за період користування кредитом згідно з п. 3.2.1.4.1.3 Угоди 1 - 66% річних;

б) комісійної винагороди згідно п. 3.2.1.1.17 Угоди 1 в розмірі 3 % від суми перерахувань;

в) винагороди за використання ліміту відповідно до п. 3.2.1.4.4. Угоди-1 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;

г) кредиту в розмірі 200 000,00 грн.

Якщо під час виконання Угоди 1 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою 1 в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.

1.1.2 до розділу 3.2.2 "Кредит за послугою "Гарантовані платежі" Умов та правил надання банківських послуг, далі Угода 2, по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом:

- за період користування кредитом згідно п. 3.2.2.2 Угоди 2 - 36% річних;

- за період користування кредитом у разі прострочки згідно п. 3.2.2.2 Угоди 2 - 56% річних;

б) винагород, штрафів, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені в Угоді 2;

в) кредиту в розмірі 200 000,00 грн.

Якщо під час виконання Угоди 2 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою 2 в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.

Відповідно до п. 1.2. договору, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 в тому ж розмірі, що і боржник включаючи сплату кредиту, процентів нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Поручитель з умовами Угоди 1 та Угоди 2 ознайомлений (п. 1.3 договору).

Згідно з п. 1.5. договору, у випадку невиконання боржником зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

З виписки по рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що позивач надав першому відповідачу кредитний ліміт в розмірі 1 000 000,00 грн.

В порушення умов договору та норм чинного законодавства України, клієнт належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим, станом на 24.09.2018 р., виникла заборгованість по кредиту в розмірі 970 836,07 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 171 028,97 грн. за період з 27.04.2018 р. по 24.09.2018 р.

З позовом про стягнення вказаної суми заборгованості солідарно з відповідачів, позивач і звернувся до суду.

Як вже було вказано, місцевим господарським судом позовні вимоги задоволено повністю.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 1055 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частин 1-3 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За нормами, закріпленими у частині 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що перший відповідач, підписавши 22.12.2014 заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, тим самим приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (далі за текстом - Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" www.pb.ua, які разом із підписаною першим відповідачем заявою про приєднання до цих Умов складають договір банківського обслуговування, та взяв на себе зобов`язання виконувати умови зазначеного договору.

Врахувавши наведене, заява першого відповідача про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 22.12.2014, а також "Умови та правила надання банківських послуг" і "Тарифи Банку", розміщені в мережі Інтернет на сайті www.pb.ua в їх сукупності визначають істотні умови договору банківського обслуговування та підтверджують факт його укладення між позивачем та першим відповідачем.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та першим відповідачем у справі договір банківського обслуговування є змішаним договором банківського рахунку та кредитного договору.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Так, за приписами ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Перший відповідач, погодившись та приєднавшись до Умов та Правил надання банківських послуг, зобов`язався повернути кредит у встановлений строк, а також сплачувати відсотки за користування кредитом.

Як вже вказувалося, на виконання умов укладеного між сторонами у справі договору позивач надав першому відповідачу, як позичальнику, кредитний ліміт в в сумі 1 000 000,00 грн., який використовувався першим відповідачем, про що свідчить, зокрема, банківська виписка по поточному рахунку першого відповідача № НОМЕР_1 .

Першим відповідачем заперечень щодо вказаних обставин з отримання та використання кредитних коштів не наведено.

Проте, перший відповідач, як позичальник, свої зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів в сумі 970 836,07 грн. та сплати відсотків за їх користування не виконав, внаслідок чого заборгованість за кредитом за договором банківського обслуговування становила: 970 836,07 грн. - заборгованість за кредитом, 171 028,97 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом.

Як вже вказувалося, виконання зобов`язань позичальника було забезпечено порукою ОСОБА_1 .

Приписами статті 541 Цивільного кодексу України встановлено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, визначених договором або законом.

Відповідно до частини першої ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Частиною другою ст. 543 Цивільного кодексу України встановлено, що солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Приписами ст. 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, поручитель за договором поруки несе відповідальність перед кредитором за невиконання боржником основного зобов`язання як солідарний боржник, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя, а кредитор має право вимагати виконання основного зобов`язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, при цьому у разі пред`явлення таких вимог до поручителя останній відповідає в межах взятих на себе зобов`язань перед кредитором.

Згідно з п. 1.5. договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачами зобов`язання щодо повернення суми кредиту 970 836,07 грн. своєчасно виконано не було.

Крім цього, відповідачами не виконано зобов`язання щодо своєчасної сплати процентів за користування кредитом в сумі 171 028,97 грн.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитом в сумі 970 836,07 грн. та заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом в сумі 171 028,97 грн.

Крім цього, у зв`язку з неналежним виконанням грошових зобов`язань за договором позивач нарахував пеню в розмірі 153 326,00 грн. за період з 27.04.2018 р. по 24.09.2018 р., вимога про стягнення якої була задоволена судом першої інстанції в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості цієї вимоги, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з п. 3.2.1.5.1 Умов, при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених умовами п.п. 3.2.1.2.2.2, 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.2.3.4, винагороди, передбаченої п.п. 3.2.1.2.2.5, 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6, клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно з п.3.2.1.5.4. Умов, нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань, передбаченої п. 3.2.1.5.1., 3.2.1.5.2., 3.2.1.5.3 здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано клієнтом.

Враховуючи те, що відповідачами було допущено прострочення виконання грошового зобов`язання в частині своєчасної сплати кредитних коштів та відсотків за їх користування, позивачем обґрунтовано нараховано пеню в сумі 153 326,00 грн., розрахунок якої перевірено судом апеляційної інстанції та визнано його арифметично вірним.

Отже, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції в частині обґрунтованості позовних вимог.

Стосовно доводів апелянта про те, що порука за договором від 29.05.2015 є такою, що припинилася в силу ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки зміна кредитного ліміту, що відбулась без згоди поручителя, призвела до збільшення обсягу відповідальності останнього, слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору поруки) порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що припинення поруки спричинюють такі зміни умов основного зобов`язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Відповідно до п. 1.1 договору поруки якщо під час виконання Угоди 1 та Угоди 2 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.

Таким чином, умовами договору поруки сторонами передбачена можливість збільшення зобов`язань боржника, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя та при цьому останнім надано згоду на таке збільшення без будь - яких додаткових узгоджень при цьому.

Крім цього, відповідно до п. 1.2. договору, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 в тому ж розмірі, що і боржник включаючи сплату кредиту, процентів нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Поручитель з умовами Угоди 1 та Угоди 2 ознайомлений (п. 1.3 договору).

Цивільне законодавство презюмує свободу договору та обов`язковість виконання, зміст якого, в силу статті 628 Цивільного кодексу України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, слід дійти висновку, що згода поручителя на забезпечення порукою виконання зобов`язань за основним договором з усіма можливими змінами та доповнення до нього, включаючи й ті, що можуть бути укладені в майбутньому, свідчить про відсутність правових підстав для припинення поруки за частиною першою статті 559 Цивільного кодексу України у випадку внесення змін до основного договору в подальшому.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.05.2019 у справі №922/699/17.

За наведених обставин, доводи апелянта про припинення поруки на підставі ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Окрім наведених доводів, скаржник в апеляційній скарзі вказує про припинення правовідносин поруки в силу ч.4 ст. 559 Цивільного кодексу України, з огляду на непред`явлення позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

При цьому, апелянт зазначає, що оскільки основний договір не має строку дії, тому кредитор міг пред`явити позов протягом одного року від дня укладення договору поруки, тобто до 30.05.2016.

Стосовно вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору поруки) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У даному випадку, у договорі поруки (п.4.1) встановлено строк дії поруки - 15 років після укладення цього договору. Отже, станом на момент пред`явлення даного позову порука не припинилася, оскільки її строк не закінчився.

Щодо доводів скаржника про те, що оскільки у даному випадку строк дії основного зобов`язання не визначений (за доводами апелянта, зазначення, що договір діє до повного виконання зобов`язань сторонами не є встановленням строку), кредитор міг пред`явити позов протягом одного року від дня укладення договору поруки, тобто до 30.05.2016.

Судова колегія зазначає, що апелянт не вірно ототожнює поняття "строк договору" та "строк виконання зобов`язання".

Так, поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 Цивільного кодексу України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 Цивільного кодексу України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

При цьому, не встановлення у договорі строку його дії не може однозначно свідчити про не встановлення також і строку виконання зобов`язання за цим договором.

Слід зазначити, що у положенні ч. 4 статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору поруки), мається на увазі саме строк виконання основного зобов`язання, а не строк дії договору.

У даному випадку сторони визначили строк виконання грошового зобов`язання у основному договорі.

Так, згідно п. 3.2.1.2.2.3 Умов клієнт зобов`язаний здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах встановленого ліміту, не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом, встановленого п.3.2.1.1.11.

Пунктом 3.2.1.1.11 Умов, зокрема, передбачено, що період безперервного користування кредитним лімітом на поточному рахунку - не більше 30 днів.

За приписами абз. 8 п. 3.2.1.4.1.3 Умов у випадку непогашення кредиту протягом 30 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо на позиковому рахунку підлягало обнулінню, починаючи з 31-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними.

Згідно п. 3.2.1.4.1.4 Умов під "непогашенням кредиту" мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового сальдо при закритті банківського дня.

Отже, строк повернення кредитного ліміту було встановлено протягом 30 днів з моменту утворення дебетового сальдо.

Також, було визначено строк оплати процентів за користування кредитом.

Так, відповідно до п. 3.2.1.4. Умов встановлений порядок розрахунків за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточного рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує відсотки, виходячи з відсоткової ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована відсоткова ставка).

За сумами кредиту, отриманими з 10.02.2017 р. при наявності дебетового сальдо на поточному рахунку позичальником при закритті банківського дня, проводиться нарахування відсотків за користування кредитом у розмірі 21 (двадцять один) % річних для договорів забезпечених порукою, 34 (тридцять чотири) % річних для договорів незабезпечених порукою. Списання нарахованих відсотків проводиться по 1-ше число кожного місяця, за попередній місяць (п. 3.2.1.4.1.2 Умов).

Згідно з п. 3.2.1.4.1.3 Умов за сумами кредит, отриманими з 10.02.2017 р. у разі непогашення кредиту впродовж 30 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 31-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними.

Отже, умовами основного договору було встановлено строк виконання зобов`язання з повернення кредитного ліміту та сплати відсотків за його користування, а тому відповідно доводи скаржника про припинення правовідносин поруки на підставі ч. 4 статті 559 Цивільного кодексу України у зв`язку з непред`явленням кредитором протягом одного року від дня укладення договору поруки позову є необґрунтованими.

Таким чином, підстави для припинення поруки на підставі ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України також відсутні.

За наведених обставин, вказані доводи скаржника про припинення поруки не можуть бути підставою для звільнення поручителя від обов`язку виконання взятих на себе зобов`язань за договором.

Також, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до другого відповідача доводи апелянта про відчуження товариства першого відповідача іншій особі, оскільки на даний час зобов`язаними сторонами згідно укладених договорів, які є чинними, залишаються позичальник - товариство з обмеженою відповідальністю "Стил Форт" та поручитель - ОСОБА_1 .

Обставин зміни вказаних осіб у зобов`язаннях за основним договором та договором поруки суду не доведені.

При цьому, зміна власника чи керівника юридичної особи не звільняє останню від виконання взятих на себе зобов`язань.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваного судового рішення та прийняття нового - про задоволення позову, враховуючи допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права в частині розгляду даної справи за відсутності другого відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, про що наведено в апеляційній скарзі.

Так, другим відповідачем у даній справі є фізична особа, яка не є підприємцем.

Відповідно до частини 6 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Враховуючи наведене, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 р. зобов`язано Відділ обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в місті Києві надати інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ).

На вказаний запит суду від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в місті Києві 22.10.2018 р. надійшла відповідь, згідно якої ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, на вказаній відповіді від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в місті Києві міститься наступна примітка: повноваження з реєстрації місця проживання з 04.04.2016 року делеговані органам місцевого самоврядування. Для перевірки актуальності інформації про реєстрацію місця проживання необхідно звертатися до органу реєстрації (відповідного реєстру територіальної громади).

Місцевим господарським судом не було здійснено перевірки наданої Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в місті Києві інформації щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 .

Ухвалу про відкриття провадження у даній справі від 25.10.2018 було направлено другому відповідачу - ОСОБА_1 за адресою повідомленою Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в місті Києві, проте не перевіреною судом у відповідному реєстрі територіальної громади, а саме: АДРЕСА_1.

Також, судом було здійснено направлення вказаної ухвали другому відповідачу на адресу, яка була повідомлена позивачем. При цьому, ухвала направлена за такою адресою, провернулася з поміткою органу поштового зв`язку - за закінченням, встановленого строку зберігання.

Крім цього, ухвала, яка була направлена судом першої інстанції другому відповідачу за адресою, повідомленою Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в місті Києві, також була повернута органом поштового зв`язку з посиланням на інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення (а.с.17).

В подальшому, всі ухвали суду першої інстанції, а саме від 13.11.2018 та від 04.12.2018, направлялися другому відповідачу за старою адресою, тобто повідомленою суду позивачем, а не Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в місті Києві.

Зазначена кореспонденція також поверталася з поміткою органу поштового зв`язку - за закінченням, встановленого строку зберігання (а.с.210 та а.с.226).

Щодо направлення місцевим господарським судом єдиної ухвали про відкриття провадження у даній справі від 25.10.2018, за адресою повідомленою Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в місті Києві, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже вказувалось, ухвала направлена другому відповідачу за адресою: АДРЕСА_1, була повернута органом поштового зв`язку з посиланням на інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення.

При цьому, колегією суддів враховується, що коректною адресою реєстрації місця проживання другого відповідача є: АДРЕСА_1 , тобто місцевим господарським судом здійснювалось направлення ухвали про відкриття провадження у даній справі за неповною адресою (без зазначення номеру квартири адресата).

В свою чергу, як зазначалося, на відповіді суду Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в місті Києві було вказано про те, що повноваження з реєстрації місця проживання з 04.04.2016 року делеговані органам місцевого самоврядування. Для перевірки актуальності інформації про реєстрацію місця проживання необхідно звертатися до органу реєстрації (відповідного реєстру територіальної громади).

Отже, Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в місті Києві було попереджено суд щодо необхідності перевірки актуальної інформації у органах реєстрації.

Наведеного місцевим господарським судом здійснено не було, що в свою чергу унеможливило отримання другим відповідачем ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Як зазначалось, вся наступна кореспонденція суду взагалі направлялася за неналежною вже другому відповідачу адресою.

Отже, суд першої інстанції розглянув справу та ухвалив судове рішення не маючи доказів належного повідомлення другого відповідача про дату, час і місце судового засідання та за відсутності доказів неповажності причин неявки його у судове засідання.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України з 11.09.1997 і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено принцип рівності сторін як один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не дотримався вимог господарського процесуального законодавства щодо належного повідомлення учасника справи - другого відповідача, не забезпечив вказаній особі можливості реалізувати надані йому законом права, оскільки розглянув справу за відсутності вказаної особи, не повідомленої належним чином про дату, час і місце судового засідання, чим, окрім іншого, порушив і вимоги статті 6 Конвенції про доступ до правосуддя.

Наведене також свідчать про порушення місцевим господарським судом принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як основних засад судочинства, встановлених пунктами 1, 3 частини 2 статті 129 Конституції України.

Отже, у вказаній частині доводи, зазначені в апеляційній скарзі, отримали своє підтвердження.

Відповідно до п. 3 ч.3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Враховуючи наведене, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового - про задоволення позову.

Враховуючи те, що апеляційним судом приймається таке ж рішення, що і було ухвалено місцевим господарським судом, а вимогами апеляційної скарги є скасування оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог до другого відповідача та прийняття в цій частині нового - про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_1 , вимоги апеляційної скарги задовольняються лише в частині скасування оскаржуваного рішення та відповідно згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на другого відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №910/13109/18 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №910/13109/18 скасувати та прийняти нове, яким позов Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Стил Форт" та ОСОБА_1 про стягнення 1 295 191,59 грн., задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Стил Форт" (02192, м. Київ, вул. Миропільська, буд. 19, код ЄДРПОУ 39003983) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570) заборгованість по кредиту в розмірі 970 836 (дев`ятсот сімдесят тисяч вісімсот тридцять шість) грн. 07 коп., заборгованість за відсотками в розмірі 171 028 (сто сімдесят одна тисяча двадцять вісім) грн. 97 коп., пеню в розмірі 153 326 (сто п`ятдесят три тисячі триста двадцять шість) грн. 55 коп., судовий збір в розмірі 19 427 (дев`ятнадцять тисяч чотириста двадцять сім) грн. 87 коп.

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - другого відповідача у справі.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 11.11.2019 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Руденко