Постанова

від 11.11.2019 по справі 922/1834/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2019 р. Справа № 922/1834/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківхарчпром" (вх. №2726 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2019 у справі № 922/1834/19

за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківхарчпром" (61052, Харківська область, м.Харків, вул.Коцарська, 24/26)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський регіональний центр підтримки та розвитку зовнішньоекономічної діяльності"(61054, м.Харків, вул. Академіка Павлова, 120, офіс 18)

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ "Харківхарчпром" звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ТОВ "Харківський регіональний центр підтримки та розвитку зовнішньоекономічної діяльності" договором зберігання №1/18 від 05.02.2018 основного боргу у розмірі 15105,60 грн, інфляційне збільшення позовних вимог у розмірі 1643,54 грн, 3% річних у розмірі 567,39 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором зберігання №1/18 від 05.02.2018 в частині несвоєчасної та неповної оплати за надані позивачем послуги.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.08.2019 у справі №922/1834/19 в задоволенні позову відмовлено.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до наданих документів позивачем фактично надані послуги, проте, до матеріалів справи позивачем не надано належних та допустимих доказів надання відповідачу актів приймання - передачі наданих послуг, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що у відповідача не настав строк оплати.

Позивач з вказаним рішенням суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначає, що рішенням суду першої інстанції було беззаперечно встановлено факт надання послуг зберігання. Зокрема, прийняття на зберігання товару підтверджено наявними в матеріалах справи митними деклараціями, з належних до сплати сум за зберігання на митному складі було сплачено ПДВ та зареєстровано податкову накладну, також факт надання послуг не заперечується самим відповідачем. Відповідачу особисто надавався для підписання акт виконаних робіт та направлявся електронною поштою разом з рахунком на оплату. За твердженням апелянта, акт виконаних робіт був направлений відповідачу разом із позовною заявою, а мотивованої відмови від підписання вказаного акту відповідач не надав.

02.09.2019 системою автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду справи №922/1834/19 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Харківхарчпром", вирішено розгляд апеляційної скарги у справі №922/1834/19 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, відповідачу встановлено строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.

27.09.2019 відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обгрунтування своїх заперечень вказує на те, що, судом першої інстанції не встановлено обставин передання позивачем відповідачу акту виконаних робіт та рахунків на оплату послуг, а витяг з електронної пошти, на думку відповідача, не є таким доказом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що обставини даної справи є наступними.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05.02.2018 між ПАТ "Харківхарчпром" (Виконавець) та ТОВ ""Харківський регіональний центр підтримки та розвитку зовнішньоекономічної діяльності" (Замовник) був укладений договір зберігання №1/18 на митному складі.

Відповідно до п.1.1. вказаного договору Виконавець надає Замовнику послуги із зберігання товару та інших предметів на митному складі (далі МС) під митним контролем за винятком товарів та інших предметів, які заборонені до ввезення в Україну та вивезення з України, здійснює дії по митному очищенню товару, веде облік руху товарів, здійснює вантажно-розвантажувальні роботи.

Згідно п.2.1.1, 2.2.1 договору Виконавець зобов`язаний прийняти на зберігання товар з оформленням відповідних документів, а Замовник зобов`язаний доставити товар на склад Виконавця і здати на зберігання з оформленням всіх відповідних документів

Відповідно до п.3.1. договору плата за зберігання перераховується на розрахунковий рахунок Виконавця за наданим актом виконаних робіт. Відповідно до п.3.2. Договору розмір плати за зберігання становить 10,00 грн за 1 кв.м використаної площі за добу без ПДВ.

У п.3.5. договору сторони визначили, що вартість вантажно - розвантажувальних робіт визначається в кожному конкретному випадку.

Позивач вказує на те, що 07.03.2018 виконавець виставив замовнику рахунок на оплату №103 (Додаток-5). Сума за вантажно-розвантажувальні роботи склала 1500,00 грн, а за збереження вантажу на митному складі (вантажна митна декларація №004908 (чай зелений, чорний) - 11088 грн. Загальна сума з ПДВ - 15 105,60 грн, загальна сума без ПДВ - 12588,00 грн.

Разом з рахунком на оплату Виконавець надав Замовнику Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №103 від 07.03.2018 (Додаток-6). Проте Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №103 від 07.03.2018 Замовник не підписав і не надав обґрунтованої відмови від підписання вказаного Акту здачі-приймання робіт (надання послуг). Також Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №103 від 07.03.2018 направлявся відповідачу електронною поштою.

11.03.2019 позивач направив відповідачу претензію № 1 з вимогою здійснення оплати вартості наданих позивачем послуг у сумі 15105,60 грн протягом 15 днів з моменту отримання відповідачем претензії. Відповідач претензію не отримав, що підтверджується відміткою на конверті листа, який повернувся з поміткою Укрпошти "'За закінченням терміну зберігання" .

05.04.2019 позивач направив відповідачу повторно претензію № 2 з вимогою здійснення оплати вартості наданих позивачем послуг у сумі 15105,60 грн. протягом 15 днів з моменту отримання відповідачем претензії . Відповідач претензію не отримав, що підтверджується відміткою на конверті листа, який повернувся з поміткою Укрпошти "За закінченням терміну зберігання".

Несплата відповідачем заборгованості за договором митного зберігання стала підставою для звернення до суду з цим позовом.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до наданих документів позивачем фактично надані послуги. Однак, до матеріалів справи позивачем не надано належних та допустимих доказів надання позивачем відповідачу актів приймання - передачі наданих послуг, у зв`язку з чим відповідно до умов договору (п.3.1 ) та чинного законодавства у відповідача не настав строк оплати. З цих підстав у задоволенні позову було відмовлено.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу приписів ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов`язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зміст статті 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між сторонами договір, за своєю правовою природою, є договором про надання послуг.

Згідно положень частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Отже, в силу наведеного, на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору між ними виникли зобов`язальні правовідносини, в силу яких позивач надає відповідачу обумовлені договором послуги, а відповідач їх приймає та оплачує.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 Митного кодексу України для поміщення товарів у митний режим митного складу органу доходів і зборів подаються митна декларація, товарно- транспортний документ на перевезення та рахунок (інвойс) або інший документ, який визначає вартість товару. Товари, що помішуються у митний режим митного складу, декларуються органу доходів і зборів утримувачем митного складу.

Як свідчать матеріали справи прийняття товару позивачем на зберігання підтверджується наданими до матеріалів справи митними деклараціями №UА807170/2018/009719 та № UА8071 70/2018/004908.

07.03.2018 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №103. Разом з рахунком складено Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №103 від 07.03.2018.

11.03.2019 позивач направив відповідачу претензію № 1 з вимогою здійснення оплати вартості наданих позивачем послуг у сумі 15105,60 грн протягом 15 днів з моменту отримання відповідачем претензії. При цьому в претензії зазначалось, що 07.03.2018 виставлявся відповідачу рахунок на оплату №103 та надавався акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №103 від 07.03.2018, який залишився не підписаним.

Претензію повернуто позивачу з поміткою Укрпошти "За закінченням терміну зберігання".

З роздруківки електронної пошти вбачається, що 20.03.2018 позивач направив Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №103 від 07.03.2018 відповідачу електронною поштою, що підтверджується листом із прикріпленими файлами, відправленого на адресу, з якої велася переписка з відповідачем: еуrodiligans@gmail.com.

Про цьому слід зазначити, що з вказаної роздруківки вбачається, що на цю електронну пошту позивач і раніше направляв відповідачу документи, які той підписував і повертав, що підтверджується листами за період з 05.02.2018 по 20.03.2018.

Відповідач мав можливість заперечити проти факту отримання документів від позивача електронною поштою, заявити про відсутність цих документів. Проте, ніякої відповіді не надав, що може розцінюватися як підтвердження факту наявності у нього акту виконаних робіт.

05.04.2019 позивач повторно направляв відповідачу претензію № 2 з вимогою здійснення оплати вартості наданих позивачем послуг у сумі 15105,60 грн протягом 15 днів з моменту отримання претензії. Відповідач претензію не отримав, що підтверджується відміткою на конверті листа, який повернувся з поміткою Укрпошти "За закінченням терміну зберігання".

Слід зазначити, що відповідно до п. 99 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", рекомендовані поштові відправлення, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату. У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п. 116 розділу "Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів" у разі невручення рекомендованого листа, він разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

З пунктів 99 та 116 указаних Правил вбачається, що повернення поштою рекомендованого листа з зазначенням причини "за закінченням терміну зберігання" можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував - не звернувся на пошту для отримання судової повістки, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання претензій на точці видачі є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо належного отримання листа, тобто є його власною волею.

Крім того, доказом наявності у відповідача Акту виконаних робіт є наявна у матеріалах справи квітанція про відправлення позовної заяви і всіх доданих до неї документів, у тому числі Акту виконаних робіт, на адресу відповідача.

Таким чином, дослідивши наявні у матеріалах справи документи, колегія суддів дійшла висновку про доведеність позивачем реалізації дій щодо повідомлення замовника з приводу виконання робіт, письмового оформлення їх виконання шляхом складання акту в порядку 3.1 договору, та необхідності їх оплати.

Як вже зазначалось, згідно із договором факт виконання робіт має підтверджуватись актом виконаних робіт, натомість відповідно до норм чинного законодавства, відповідач зобов`язаний підписати вказаний акт виконаних робіт або надати позивачу вмотивовані зауваження щодо виконаних послуг, а при відсутності таких зауважень акт виконаних робіт вважається погодженим, а послуги прийняті в повному обсязі.

Тобто, відповідач був обізнаним про те, що позивачем оформлювався відповідний акт виконаних робіт та направлявся йому електронною поштою та в додатку до позову, однак, в матеріалах справи відсутні вмотивовані зауваження щодо наданих послуг в письмовому вигляді, тобто, акти виконаних робіт вважаються погодженими, а послуги, надані позивачем, прийнятими в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що роботи за вказаним актом, незважаючи на відсутність підпису представника відповідача, вважаються прийнятими, а відповідач, який безпідставно відмовився від прийняття робіт, своєчасно не заявивши про їх недоліки (за наявності таких), не звільняється від обов`язку оплатити роботи, виконані за договором.

Як вже зазначалось, відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Отже, Договір зберігання на митному складі за його умовами є оплатним, послуги зберігання є наданими відповідачу, а відтак повинні бути оплачені.

Враховуючи, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність обставин які звільняють його від обов`язку оплатити надані послуги, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані позивачем послуги згідно із договором у розмірі 15105,60 грн є такою, що підтверджена матеріалами справи, відповідає чинному законодавству та підлягає задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 1643,54грн. та 3% річних у розмірі 567,39 грн колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ураховуючи приписи ст. 549, ч.2 ст. 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов`язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов`язання.

Аналіз чинного законодавства вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Згідно листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 №62-97р., відповідно до якого індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 1643,54 грн та 3% річних у розмірі 567,39 грн є обґрунтованими та правомірними, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, доведені належними доказами, тоді як господарським судом при прийнятті рішення порушено норми права і у зв`язку з чим, не в повній мірі з`ясовані та оцінені обставини у справі, а тому прийняте ним рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову та стягненню з відповідача на користь позивача за договором зберігання №1/18 від 05.02.2018 основного боргу у розмірі 15105,60 грн, інфляційних втрат у розмірі 1643,54 грн та 3% річних у розмірі 567,39 грн.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Приймаючи до уваги, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, відповідно до ст. 129 ГПК України відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача підлягає судовий збір по першій інстанції у розмірі 1921,00 грн. та судовий збір по апеляційній інстанції у розмірі 2881,50 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, п.3 ч. 1 ст. 277, ст.282, ст.284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківхарчпром" на рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2019 у справі № 922/1834/19 задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2019 у справі № 922/1834/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський регіональний центр підтримки та розвитку зовнішньоекономічної діяльності"(61054, м.Харків, вул. Академіка Павлова, 120, офіс 18, Код ЄДРПОУ 41296943) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківхарчпром" (61052, Харківська область, м.Харків, вул.Коцарська, 24/26, Код ЄДРПОУ 25610018) основний борг у розмірі 15105,60 грн, інфляційні втрати у розмірі 1643,54 грн, 3% річних у розмірі 567,39 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський регіональний центр підтримки та розвитку зовнішньоекономічної діяльності"(61054, м.Харків, вул. Академіка Павлова, 120, офіс 18, Код ЄДРПОУ 41296943) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківхарчпром" (61052, Харківська область, м.Харків, вул.Коцарська, 24/26, Код ЄДРПОУ 25610018) судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 1921,00 грн та судовий збір за розгляд апеляційної скарги у суді апеляційної інстанції у розмірі 2881,50 грн.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.С. Хачатрян