Постанова

від 31.10.2019 по справі 520/3392/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5127/19

Номер справи місцевого суду: 520/3392/19

Головуючий у першій інстанції Огренич І. В.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,

За участю секретаря судового засідання: Ткачука В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу Міжнародного наукового товариства в інтересах депортованого з Криму України аспіранта ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2019 року про відмову у відкритті провадження по цивільній справі за заявою Міжнародного наукового товариства (ідентифікаційний номер 41895161), в інтересах депортованого з Криму України, аспіранта ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення факту, який має юридичне значення, заінтересована особа: Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одеса

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року, Міжнародне наукове товариство в інтересах, депортованого з Криму України, аспіранта ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з заявою про встановлення факту, у якій з урахуванням уточнень (а.с.5,14) просили суд встановити факт, якій має юридичне значення, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 26.02.1990 по 09.04.2004 рр. працював в Євпаторійському міському суді та з 09.04.2004 по 27.12.2018 рр. працював в Науковому товаристві студентів і аспірантів - юристів ЮСТІС .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2019 року у відкритті провадження за заявою Міжнародного наукового товариства (ідентифікаційний номер 41895161), в інтересах депортованого з Криму України, аспіранта ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення факту, який має юридичне значення, заінтересована особа: Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одеса - відмовлено.

Роз`яснено заявникам право на звернення до суду з позовом на загальних підставах в порядку позовного провадження.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, Міжнародне наукове товариство в інтересах депортованого з Криму України аспіранта ОСОБА_1 подало до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2019 року, як таку, що перешкоджає в доступі до справедливого правосуддя України по справі №520/3392/19 та справу повернути до суду першої інстанції для вирішення судового спору по суті.

На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від сторін не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

До суду апеляційної інстанції з`явився ОСОБА_1 , інші учасники справи до суду не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив із того, що у даному випадку наявний спір про право, оскільки у заявника існує спір щодо призначення йому пенсії за віком, отже існує спір про право, який повинен вирішуватись в порядку позовного провадження.

Про зазначене, також свідчить, наданий заявником ОСОБА_1 лист Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 22 лютого 2019р., яким повідомляється про те, що управлінням Пенсійного фонду України буде прийнято рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії про що ОСОБА_1 буде проінформовано.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, з огляду на таке.

Так, у відповідності до вимог п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст. 315 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2018 року у справі № 706/1637/16-ц (провадження № 61-27847св18) зроблено висновок, що закриваючи провадження у справі, апеляційний суд, правильно застосував положення пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, у редакції на час розгляду справи, дійшов обґрунтованого висновку, що спірні правовідносини не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки фактично стосуються рішень та дій управління пенсійного фонду, його посадових осіб щодо непризначення заявнику пенсії на пільгових умовах, з урахуванням недотримання останнім визначеної законом процедури встановлення факту на підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства та віднесення вирішення таких питань до компетенції спеціально створеної пенсійним фондом комісії. Враховуючи діючий порядок, отримавши відмову органу, який призначає пенсії, в разі незгоди з його рішенням на підставі статті 105 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та частини другої статті 124 Конституції України ОСОБА_2 має право звернутися за захистом свого права в суд, але не з заявою про встановлення факту трудових відносин, що дають право призначення пенсії на пільгових умовах, а зі скаргою на рішення органу Пенсійного фонду України за правилами адміністративного судочинства .

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 19 червня 2019 року у справі № 542/572/16-ц (провадження № 61-15958св18).

Таким чином, заява про встановлення факту на підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії, не може розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Отже, відмовляючи у відкритті провадження по справі, суд першої інстанції правильно застосував положення ч.4 ст. 315 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що в даному випадку встановлення юридичного факту пов`язується із вирішенням питання про право ОСОБА_1 на призначення пенсії за віком, відтак слід виходити з того, що існує спір про право, який повинен вирішуватись в порядку позовного провадження.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 зазначив, що пенсія йому наразі вже призначена, однак, він вважає, що управлінням Пенсійного фонду України не враховано 6 місяців його трудового стажу, тому він повністю підтримує доводи апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги, щодо неможливості розгляду даного спору в порядку позовного провадження, оскільки відсутній відповідач, а управління Пенсійного фонду України є лише зацікавленою особою, є неспроможними , з огляду на наступне.

Суб`єкт владних повноважень-це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

ПФУ ( його територіальні органи) є суб`єктом владних повноважень , наділеним владними управлінськими функціями у сфері пенсійного забезпечення.

Згідно ст 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Установлений нормативно- правовими актами порядок призначення пенсії передбачає і встановлення органом ПФУ відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення підлягає оскарженню у встановленому законом порядку.

Отже, вирішення спору із суб`єктом владних повноважень щодо права на отримання пенсії, відповідно ст 19 КАС України має розглядатися в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства.

Згідно ч.4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Такий висновок був викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року по справі №569/7589/17.

Як правильно зазначив місцевий суд, заявник не позбавлений права на звернення до суду з позовом у встановленому процесуальним законом порядку для захисту своїх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав або оскарження рішень, дій або бездіяльності відповідного державного органу.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до висновку, що доводи апеляційної скарги Міжнародного наукового товариства в інтересах депортованого з Криму України аспіранта ОСОБА_1 не свідчать про порушення судом вимог ст. 315 ЦПК України або інших норм процесуального права, а зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумачень норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, зручний для заявника, що має за мету задоволення апеляційної скарги. Тобто, доводи не стосуються спростування висновків суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міжнародного наукового товариства в інтересах депортованого з Криму України аспіранта ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2019 року про відмову у відкритті провадження по цивільній справі за заявою Міжнародного наукового товариства (ідентифікаційний номер 41895161), в інтересах депортованого з Криму України, аспіранта ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення факту, який має юридичне значення, заінтересована особа: Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одеса - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11.11.2019 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: Л.А. Гірняк

С.М. Сегеда