Постанова

від 12.11.2019 по справі 910/14692/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2019 р. Справа№ 910/14692/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2019 (повне рішення складено - 05.07.2019)

у справі № 910/14692/18 (суддя - Мельник В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вендкомп"

до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву,

Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 117 758, 42 грн,

розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до статей 269, 270 Господарського процесуального кодексу України

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вендкомп" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву (надалі - відповідач 1), Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - відповідач 2) про стягнення 117 758, 42 грн, переплачених за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6020 від 24.11.2011.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2019 у справі №910/14692/18 задоволено позовні вимоги. Стягнуто із Регіонального відділення фонду державного майна по місту Києву на користь ТОВ "Вендкомп" заборгованість у розмірі 117 758, 42 грн та судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду

Регіональне відділення Фонду Державного майна України по місту Києву звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2019 у справі №910/14692/18 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2019 апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2019 у справі № 910/14692/18 залишено без руху.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду Державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2019, призначено до розгляду апеляційну скаргу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

23.09.2019 на адресу Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Вендкомп" надійшло клопотання, в яких товариство просить визнати поважними причини неподання доказів та приєднати до матеріалів справи докази по справі, а саме: копії листа АТ "Українська залізниця" № ЦЦЛ-13/488 від 08.07.2019 та витяг із Зведеного переліку майна ДТГО "Південно-західна залізниця", що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця" від 18.01.2015. Клопотання мотивовано тим, що вказані документи були отримані позивачем після розгляду справи судом першої інстанції. Так, на адвокатський запит №27/06-1 від 27.06.2018 було отримано витяг з передавального акту ДТГО Південно-Західна залізниця від 31.05.2015, з якого неможливо встановити, що об`єкт оренди дійсно передано до статуту відповідача 2. На повторний адвокатський запит №21/06 від 21.06.2019 від відповідача 2 надійшов лист №ЦЦл-13/488 від 08.07.2019, до якого додано зведений перелік майна ДТГО Південно-Західна залізниця , що вноситься до статутного капіталу ПАТ Українська залізниця від 18.08.2015.

У зв`язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О., який входив до складу суду, на лікарняному, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2019, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 прийнято апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2019 у справі № 910/14692/18 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г. Запропоновано відповідачам надати суду свої міркування або заперечення стосовно поданих позивачем нових доказів та їх долучення протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали на підставі ч.2 ст.267 ГПК України.

У зв`язку із прийняттям справи № 910/14692/18 до провадження у новому складі колегії суддів строк розгляду даної апеляційної скарги, визначений ч.1 ст.273 ГПК України, вираховується з моменту постановлення відповідної ухвали суду.

Судом встановлено, що ухвалу суду від 30.09.2019 відповідач 1 отримав 04.10.2019, а відповідач 2 - 07.10.2019. Проте у встановлений судом строк (навіть з урахуванням строку на поштовий перебіг) міркувань або заперечень стосовно поданих позивачем нових доказів та їх долучення до матеріалів справи відповідачі не подали.

Враховуючи викладене, на підставі ч.3 ст.269 ГПК України суд визнає поважними причини неможливості подання витягу зі зведеного переліку майна ДТГО Південно-Західна залізниця , що вноситься до статутного капіталу ПАТ Українська залізниця від 18.08.2015 до суду першої інстанції та приймає вказаний документ в якості доказу у даній справі.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

Апеляційна скарга вмотивована тим, що, на думку скаржника, при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено всі обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, невірно застосовано до спірних правовідносин норми чинного законодавства, не взято до уваги доводи відповідача 1.

Так, апелянт зазначає, що позивачем при укладенні з відповідачем 2 додаткового договору від 16.03.2016 до договору оренди не виконано його п.10.3, оскільки додатковий договір було укладено без згоди відповідача 1.

Крім того, скаржник стверджує, що орендодавець за договором не був змінений у порядку, передбаченому договором та законодавством. Договір припинив свою дію 24.11.2016, тому позивачем спірні кошти було сплачено відповідно до умов договору.

Водночас, відповідач 1 вказує, що позивач не звертався з клопотанням про повернення помилково сплачених коштів у відповідності до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.

Апелянт звертає увагу, що не порушував у даному випадку прав позивача, оскільки кошти сплачувалися на користь Державного бюджету, а не безпосередньо відповідачу 1.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві, поданому на апеляційну скаргу, позивач зазначає, що додатковий договір від 16.03.2016 був укладений між позивачем та відповідачем 2 у зв`язку із зміною власника нерухомого майна, до якого перейшли права та обов`язки за договором оренди №6020 від 24.11.2011. Про заміну сторони у зобов`язанні було належним чином повідомлено позивача листом №НДБ-4/1232 від 21.10.2015.

Так, позивач звертає увагу на те, що з грудня 2015 року відповідач 1 не був орендодавцем нерухомого майна, яке є предметом оренди за договором оренди. Позивач вважає, що переплачені кошти у даному випадку повинні бути повернуті позивачу на підставі Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, а не Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

24.11.2011 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець, відповідач 1) та ТОВ "ВЕНДКОМП" (орендар, позивач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6020 (далі - договір).

На підставі вказаного договору Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву було передано, а ТОВ "ВЕНДКОМП" прийнято в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину нежилого приміщення загальною площею загальною площею 12,00 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, площа Вокзальна, 1, що перебуває на балансі Відокремленого підрозділу Вокзалу станції Київ-Пасажирський Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна залізниця", ідентифікаційний код ЄДРПОУ 26087910 (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.08.2011 і становить 238062,06 грн без ПДВ.

Згідно з п.3.6. договору погоджено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні: 70% та 30% щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно до п.10.5. договору реорганізація орендодавця або перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності цього договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників).

Лист №НДБ-4/1232 від 21.10.2015 Державне територіально-галузевого об`єднання "Південно-західна залізниця" повідомило позивача, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, які реорганізуються шляхом злиття, 21.10.2015 зареєстровано ПАТ "Українська залізниця".

16.03.2016 між ТОВ "ВЕНДКОМП" (орендар, позивач) та ПАТ "Українська залізниця" (орендодавець, відповідач 2) було укладено додатковий договір до договору оренди нерухомого майна №6020 від 24.11.2011, відповідно до п.1 якого орендодавцем майна визначеного договором оренди №6020 від 24.11.2011 встановлено ПАТ "Українська залізниця".

Відповідно до п.3 додаткового договору сторони погодили п.3.6 договору, виклавши його в наступній редакції: "Орендна плата 100% перераховується на розрахунковий рахунок Орендодавця…".

Згідно з п.4 додаткового договору сторони погодили п.10.1 договору викласти в наступній редакції: "Цей Договір діє з 01 грудня 2015 року по 31 березня 2016 року включно".

Листом №24/03-01 від 24.03.2016 ТОВ "ВЕНДКОМП" повідомило відповідача 1 про укладення з ПАТ "Укрзалізниця" додаткового договору від 16.03.2016 до договору оренди №6020 від 24.11.2011 та просило повернути надлишково перераховані кошти у розмірі 37623,88 грн, сплачені 06.01.2016, 10.02.2016, 10.03.2016.

Відповідач 1 на адресу позивача надіслав лист №30-05/3692 від 04.04.2016, яким було відмовлено позивачеві у повернені коштів, оскільки за відповідачем 2 не зареєстровано право власності на об`єкт оренди. Також відповідач 1 запропонував дотримуватись взятих на себе зобов`язань протягом всього строку дії договору оренди.

На виконання договору оренди №6020 від 24.11.2011 у січні-листопаді 2016 року позивачем було перераховано відповідачу 1 оредну плату у сумі 117 758,42 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: №26 від 06.01.2016 у сумі 10613,54 грн; №43 від 12.01.2016 у сумі 74,29 грн; №104 від 10.02.2016 у сумі 10784,02 грн; №174 від 10.03.2016 у сумі 10591,66 грн; №274 від 22.04.2016 у сумі 10880,03 грн; №295 від 10.05.2016 у сумі 10687,84 грн; №365 від 10.06.2016 у сумі 10687,84 грн; №420 від 08.07.2016 у сумі 10687,84 грн; №491 від 10.08.2016 у сумі 10687,84 грн; №536 від 07.09.2016 у сумі 10687,84 грн; №593 від 10.10.2016 у сумі 10687,84 грн; №664 від 09.11.2016 у сумі 10687,84 грн.

Відповідач 2 звернувся до позивача з претензією №3023 від 08.11.2016 та листами №459 від 02.03.2018, №685 від 02.04.2018, в яких просив сплатити орендні платежі та погасити заборгованість за укладеним між сторонами договором.

На виконання договору оренди №6020 від 24.11.2011 позивач сплатив плату за оренду нерухомого майна, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: №1595 від 02.04.2018 на суму 40824,32 грн, №1596 від 03.04.2018 на суму 40000,00 грн.

09.08.2018 позивачем на адресу відповідача 1 було надіслано вимогу про повернення переплати у розмірі 117 758,42 грн, що виникла на підставі наступних платіжних доручень: №26 від 06.01.2016 у сумі 10613,54 грн; №43 від 12.01.2016 у сумі 74,29 грн; №104 від 10.02.2016 у сумі 10784,02 грн; №174 від 10.03.2016 у сумі 10591,66 грн; №274 від 22.04.2016 у сумі 10880,03 грн; №295 від 10.05.2016 у сумі 10687,84 грн; №365 від 10.06.2016 у сумі 10687,84 грн; №420 від 08.07.2016 у сумі 10687,84 грн; №491 від 10.08.2016 у сумі 10687,84 грн; №536 від 07.09.2016 у сумі 10687,84 грн; №593 від 10.10.2016 у сумі 10687,84 грн; №664 від 09.11.2016 у сумі 10687,84 грн.

Листом №30-05/8354 від 17.08.2018 відповідач 1 повідомив позивача про розбіжність в сумах нарахованої та сплаченої орендної плати, у зв`язку з цим просив надати платіжні доручення та акт звірки розрахунків.

Листом №06/09-02 від 06.09.2018 позивач направив відповідачу 1 акт звірки та копії платіжних доручень за період з грудня 2015 по грудень 2016.

Листом №30-05/9845 від 09.10.2018 відповідач 1 повідомив про відсутність підстав для повернення коштів, оскільки здійснював нарахування орендної плати по листопад 2016 року.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частини 1 статті 604 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін.

У відповідності до частинами 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу приписів частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За визначенням частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна (частина 2 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

За положеннями частини 1 статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю.

Частиною 1, 3 статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" визначено, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності.

У пункті 5.3 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого Наказом ФДМУ від 15.05.2012 № 678, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.06.2012 за № 935/21247, визначено, що Регіональне відділення відповідно до покладених на нього завдань та в межах повноважень, делегованих Фондом: у сфері оренди державного майна:

- виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло у процесі приватизації (корпоратизації) до статутного капіталу господарських товариств, що перебувають у державній власності;

- здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна по договорах оренди, укладених регіональним відділенням, та договорах оренди, укладених підприємствами, організаціями, установами, розмір орендної плати по яких погоджений регіональним відділенням.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Таким чином, що Регіональне відділення Фонду держмайна України має функцію з використання державного майна, у т. ч. шляхом передачі в оренду такого державного майна, зокрема, й того, що не увійшло у процесі приватизації (корпоратизації) до статутного капіталу господарських товариств, що перебувають у державній власності.

З наведених вище обставин вбачається, що на виконання умов договору позивач у січні-листопаді 2016 року перераховував орендну плату орендодавцю - відповідачу 1 на рахунки державного бюджету.

Разом з тим, 04.07.2014 набула чинності постанова КМУ "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 25.06.2014 № 200 (далі - Постанова КМУ № 200), прийнята на виконання Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" від 23.02.2012 № 4442-УІ (далі - Закон № 4442-УІ), який з згідно з його преамбулою визначає правові, економічні та організаційні особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі - Товариство), управління і розпорядження його майном та спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.

При цьому за визначеннями термінів, наведених у статті 1 Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування":

- майно залізничного транспорту загального користування - майно, у тому числі об`єкти інфраструктури, що належать Державній адміністрації залізничного транспорту України, підприємствам, установам та організаціям залізничного транспорту загального користування, зокрема будівлі, споруди, об`єкти незавершеного будівництва, об`єкти соціальної сфери, транспортні засоби, обладнання, устаткування, інвентар, інші матеріальні цінності та нематеріальні активи, цінні папери, корпоративні права держави, право постійного користування земельними ділянками, а також інші майнові права, включаючи права на об`єкти інтелектуальної власності, кошти, у тому числі в іноземній валюті. До об`єктів соціальної сфери належать структурні підрозділи підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування з питань охорони здоров`я, відпочинку, торгівлі, громадського харчування, фізичної культури та спорту, професійної підготовки.

Постановою КМУ № 200 було утворено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (далі - Укрзалізниця), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування (далі - підприємства), які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.

Пунктом 2 Постанови КМУ № 200 встановлено, що статутний капітал товариства формується шляхом внесення до нього, зокрема майна Укрзалізниці, підприємств, зазначених у додатку 1.

В свою чергу, у додатку 1 до постанови КМУ № 200 наведений Перелік підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", відповідно до якого ДТГО "Південно-Західна залізниця" (балансоутримувач за договором), віднесено до вказаного Переліку.

Постановою КМУ від 02.09.2015 №735 затверджено Статут Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (далі - Статут Укрзалізниці).

Згідно з частиною 6 статті 2 Закону № 4442-УІ та пункту 2 Статуту Укрзалізниці Товариство (ПАТ "Укрзалізниця") є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

За приписами статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до статті 85 Господарського кодексу України, а також статті 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

У пункті 20 Статуту Укрзалізниці передбачено, що Товариство має у власності майно, що внесене до його статутного капіталу, та/або інше майно, набуте ним на підставах, що не заборонені законодавством. Товариство здійснює володіння, користування та розпорядження таким майном згідно з метою своєї діяльності з урахуванням вимог законодавства та цього Статуту.

Також у пункті 32 Статуту Укрзалізниці передбачено, що здійснюючи право власності, товариство володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому Статуту та меті діяльності товариства.

Згідно з частиною 4 статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Разом з тим, частиною 3 статті 4 Закону Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування (який у спірних правовідносинах є спеціальним законом порівняно з загальними нормами Цивільного кодексу України), передбачено, що внесення нерухомого майна залізничного транспорту до статутного капіталу Товариства може здійснюватися на підставі обліку майна на балансах Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту відповідно до законодавства без попередньої державної реєстрації права власності на таке майно.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону переоформлення правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, внесені до статутного капіталу Товариства, здійснюється протягом двох років з дня державної реєстрації Товариства.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно, внесене до статутного капіталу Товариства, здійснюється на підставі передавального акта та акта оцінки майна залізничного транспорту, внесеного до статутного капіталу Товариства. Передавальний акт та/або акт оцінки майна залізничного транспорту є документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на майно, внесене до статутного капіталу Товариства.

Отже, у даному випадку саме передавальний акт та/або акт оцінки майна залізничного транспорту є документами, які підтверджують перехід прав та обов`язків ДТГО "Південно-Західна залізниця" до ПАТ "Укрзалізниця".

Відповідно до витягу із зведеного переліку майна ДТГО Південно-Західна залізниця , що вноситься до статутного капіталу ПАТ Українська залізниця від 18.08.2015 до майна, яке внесено до статутного капіталу відповідача 2 віднесено будівлю головного вокзалу станції Київ-Пасажирський, яка знаходиться за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, площа Вокзальна, 1, та будівлю південного вокзалу, яка знаходиться за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, площа Вокзальна, 1.

Тобто, з передачею державного майна у власність відповідача 2 - ПАТ "Укрзалізниця" (до статутного капіталу господарських товариств) відповідач 1 втратив повноваження щодо передачі в оренду такого державного майна, у тому числі й майна, яке є предметом договору.

Відповідно до п. 10.5 договору оренди передбачено, що "...перехід права власності на орендоване майно третім особам, не є підставою для зміни або припинення чинності цього договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників)... ".

За приписами ч. 1 ст. 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Також, за положеннями ч. 2 ст. 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов`язки за договором оренди.

Стаття 607 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Тобто, у зв`язку з переходом права власності на майно, яке є об`єктом оренди, в силу вимог закону, відбулась заміна сторони у зобов`язанні, внаслідок чого до ПАТ "Укрзалізниця" перейшли права та обов`язки орендодавця за договором оренди №6020 від 24.11.2011 з одночасним припиненням таких прав у РВ ФДМУ по м. Києву.

За інформацією з ЄДРПОУ ПАТ "Укрзалізниця" було зареєстровано 21.10.2015.

Таким чином, у серпні 2015 відбулась зміна власника орендованого майна, а у жовтні 2015 мала місце подія, з якою пов`язаний строк дії договору - реєстрації ПАТ "Укрзалізниця". І ці дві події у підсумку позбавили відповідача-1 права на підставах законодавства та на умовах договору, отримувати орендну плату за договором.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.07.2018 у справі № 922/1559/17.

Отже, наведене свідчить про безпідставність доводів відповідача 1 щодо відсутності зміни власника майна протягом дії договору та порушенням п.10.3 договору оренди в частині необхідності погодження у відповідача 1 укладення додаткового договору.

З урахуванням викладеного, відповідач 1 з моменту реєстрації ПАТ "Укрзалізниця" не є орендодавцем за вищевказаним договором і не повинен був приймати платежі за оренду від позивача.

Судом встановлено, що на виконання договору оренди №6020 від 24.11.2011 у січні-листопаді 2016 року позивачем було перераховано відповідачу 1 оредну плату у сумі 117 758,42 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: №26 від 06.01.2016 у сумі 10613,54 грн; №43 від 12.01.2016 у сумі 74,29 грн; №104 від 10.02.2016 у сумі 10784,02 грн; №174 від 10.03.2016 у сумі 10591,66 грн; №274 від 22.04.2016 у сумі 10880,03 грн; №295 від 10.05.2016 у сумі 10687,84 грн; №365 від 10.06.2016 у сумі 10687,84 грн; №420 від 08.07.2016 у сумі 10687,84 грн; №491 від 10.08.2016 у сумі 10687,84 грн; №536 від 07.09.2016 у сумі 10687,84 грн; №593 від 10.10.2016 у сумі 10687,84 грн; №664 від 09.11.2016 у сумі 10687,84 грн.

Як вірно зазначено місцевим судом, Відповідачем 1 не надано належних та допустимих підстав зарахування орендної плати, сплаченої позивачем із 01.01.2016 по 01.11.2016, тобто в період коли власником майна був відповідач 2.

Крім того, судом враховано, що платіжними дорученнями №1596 від 03.04.2018 на суму 40000,00 грн та №1595 від 02.04.2018 на суму 40824,32 грн позивач сплатив відповідачу 2 орендну плату за договором оренди №6020 від 24.11.2011 у сумі 80824,32 грн (вказана сума вказана відповідачем 2 у листі №885 від 02.04.2018), до якої увійшла 100% плата після укладення між позивачем та відповідачем 2 додаткового договору від 16.03.2016.

Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету здійснює Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року N 226 (у редакції наказу Державного казначейства України від 29 травня 2008 року N 181; далі - Порядок).

Цей Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії (далі - платежі). Дія Порядку не поширюється на операції з відшкодування податку на додану вартість та повернення з бюджету коштів за рішенням суду.

Відповідно до пункту 5 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання надається до органу Державного казначейства України за формою, передбаченою відповідними спільними нормативно-правовими актами Державного казначейства України та органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи, за підписом керівника установи або його заступників відповідно до їх компетенції з обов`язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування (П. І. Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ або реєстраційного номера облікової картки платника податків з ДРФО, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), суми платежу, що підлягає поверненню, дати та номера розрахункового документа, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Подання в довільній формі надається платником до органу Державного казначейства України разом із його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією розрахункового документа (квитанції, платіжного доручення тощо), який підтверджує перерахування коштів до бюджету.

Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є органом, який здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органу стягнення, яким у цьому спорі виступає РВ ФДМУ по м. Києву.

Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому в господарському процесі відповідно до частини четвертої статті 56 ГПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто позивач вправі самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права. Водночас відповідно до п.2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. №845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. №45), боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів у частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання.

За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки у спірних господарських правовідносинах саме РВ ФДМУ по м. Києву виступає як зобов`язана сторона за вищевказаним договором, то в даному випадку відсутні підстави для залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державної казначейської служби України, адже рішення у даній справі жодним чином не вплине на будь-які господарські чи цивільні права та обов`язки останньої і саме у спірних договірних правовідносинах.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 18.12.2018 у справі №910/21050/17.

Враховуючи викладене позовні вимоги про стягнення переплати за договором оренди нерухомого майна у сумі 117758,42 грн є доведеними. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду оскаржуване рішення у справі залишається таким, що ухвалено на користь позивача, втім таке рішення підлягає виконанню шляхом стягнення спірної суми з Державного бюджету України, судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції також підлягають стягненню з Державного бюджету України.

За таких обставин, оскаржуване рішення підлягає зміні на підставі ч.4 ст.277 ГПК України, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.

9. Судові витрати

З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги по суті, судовий збір за розгляд апеляційної скарги в силу ч.9 ст.129 ГПК України покладається на скаржника незалежно від результатів вирішення спору, оскільки останній виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277, 281, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2019 у справі № 910/14692/18 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2019 у справі №910/14692/18 змінити.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2019 у справі №910/14692/18 викласти в такій редакції:

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДКОМП" (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, будинок 5, ідентифікаційний код 36519832) заборгованість в розмірі 117 758 (сто сімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят вісім) грн 42 коп., судовий збір в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн .

4. Судові витрати, у зв`язку з переглядом рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на Регіональне відділення Фонду Державного майна України по місту Києву.

5. Матеріали справи №910/14692/18 повернути до місцевого господарського суду, доручивши йому видачу наказу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич