Рішення

від 07.11.2019 по справі 906/1069/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2019 р. м. Житомир Справа № 906/1069/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

секретар судового засідання: Гекалюк О.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Щербак А.Г., представник за довіреністю від 26.02.2019,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проммашредуктор" (м.Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" (с.Краснопіль, Чуднівський район, Житомирська область)

про стягнення 119747,52 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Проммашредуктор" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" про стягнення 119747,52грн, з яких: 82500,06грн основного боргу, 29939,25грн інфляційних втрат, 7308,21грн 3% річних, а також судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним проведенням відповідачем розрахунків за товар поставлений за видатковою накладною №1685 від 10.10.2016. В якості правових підстав позову позивач посилається на положення ст. ст. 509, 526, 530, 625, 629, 692, 712 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 15.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та засідання в спрощеному проваджені призначено на 07.11.2019.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання повноважного представника не направив. Поштове відправлення з копією ухвали Господарського суду Житомирської області від 15.10.2019, яке направлялось на юридичну адресу відповідача, а саме: 13264, Житомирська область, Чуднівський район, с.Краснопіль, вул.Чуднівська, буд. 77-А, згідно відомостей з офіційного сайту "Укрпошта" про відстеження поштових відправлень (за номером ідентифікатора 1000231185236) вручено особисто 30.10.2019 (а.с.23-54). Таким чином, відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

У відзиві №818 від 01.11.2019 на позовну заяву, який надійшов до суду 05.11.2019, відповідач проти позову заперечив, просив у позові відмовити (а.с.35-38). Зокрема, зазначив, що надана позивачем в додатку до позовної заяви копія рахунку-фактури не є достовірно, оскільки в надісланому відповідачу рахунку-фактурі відсутній напис: "строки поставки: 45 днів. Умови оплати: безготівковий розрахунок 50% передоплата, 50% по факту готовності продукції перед відвантаженням". Також вказав, що умовами договору була саме 100% разова передплата про що свідчить виписаний позивачем рахунок-фактура на всю суму, який було оплачено на суму 720000,00грн. Стверджує, що не зважаючи на відсутність повної передоплати Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" було передано товар на всю суму 10.10.2016 про що свідчить видаткова накладна №1685 від 10.10.2016. Посилається на те, що 30.09.2016 позивачу стало достовірно відомо, що вся сума передоплати не була сплачена і саме з цього часу вважає, що позивач дізнався про порушення свого права. У зв`язку з цим, на думку відповідача, позовна давність за даними вимогами сплинула 31.09.2019, а тому просить відмовити у позові з підстав пропущення строку позовної давності та за безпідставністю заявлених позовних вимог. Крім того доводить, що у вересні 2016 між керівництвом позивача та відповідача було досягнуто усної домовленості про знижку на оплату товару в розмірі 82500,00грн, тому товар і не був оплачений, хоча видаткова накладна була оформлена на весь товар за старою ціною. Саме відсутністю податкової накладної на суму боргу пояснює ситуацію яка тоді склалася. Доводить, з посиланням на норми ч.3 ст.538 ЦК України, що якби позивач вважав, що зобов`язання відповідача по внесенню передоплати не було виконане, то позивач мав повне право зупинити поставку товару або поставити товар в кількості, яка була оплачена, однак цього зроблено не було.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви в тому числі і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Враховуючи те, що неявка в засідання суду представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами згідно з ч.9 ст.165 ГПК України та ч.2 ст.178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать про те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Проммашредуктор" (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" (відповідач у справі) існували правовідносини з приводу поставки товару.

Так, позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру №2161 від 25.08.2016 на оплату електродвигунів постійного струму на загальну суму 802500,06грн. (а.с.58).

Як пояснив представник позивача в судовому засіданні, які приймаються судом до уваги, окремий договір у письмовій формі між сторонами не укладався, поставка відбувалась шляхом поставки товару за видатковою накладною та оплата на підставі виписаного рахунку. Також пояснив, що було виписано декілька рахунків на оплату товару, копію одного з них додано до позову. Представником позивача на виконання вимог суду було надано для огляду в судовому засіданні, у тому числі, оригінал рахунку-фактуру №2161 від 25.08.2016.

В судовому засіданні судом досліджено оригінал наданого представником позивача рахунку-фактуру №2161 від 25.08.2016 (копія з якого долучено до матеріалів справи) та встановлено, що зазначені в ньому відомості відповідають тим, які містяться в рахунку доданому відповідачем до відзиву на позов. Оригінал рахунку-фактури не містить напису: "строки поставки: 45 днів. Умови оплати: безготівковий розрахунок 50% переоплата, 50% по факту готовності продукції перед відвантаженням". Наведеним спростовуються доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, щодо недостовірності рахунку-фактуру №2161 від 25.08.2016.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач вказаний рахунок-фактуру оплатив частково, перерахувавши позивачу грошові кошти в загальній сумі 720000,00грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №995 від 13.09.2016 на суму 300000,00грн та №1034 від 30.09.2016 на суму 420000,00грн з призначенням платежу: "плата за електродвигун згідно рахунку №2161 від 25.08.16р", а також банківською випискою (а.с.16,17,18-22).

За видатковою накладною №1685 від 10.10.2016 відповідачем був одержаний від позивача товар - електродвигуни постійного струму на загальну суму 802500,06грн (разом з ПДВ) (а.с.15).

Отже, враховуючи здійснену позивачем поставку товару на суму 802500,06грн та проведену відповідачем оплату на суму 720000,00грн (300000,00+420000,00), неоплаченим станом на час звернення позивача з позовом залишився товар на суму 82500,06грн, отриманий відповідачем за видатковою накладною №1685 від 10.10.2016.

Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем у повному обсязі за вищевказаний товар, останній звернувся з позовом у даній справі.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.2 ст.202 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, між сторонами виникло майново-господарське зобов`язання, в силу якого відповідач повинен оплатити товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов`язку відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України.

За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між сторонами є правовідносинами з поставки товару, що підтверджується матеріалами справи, а саме: рахунком-фактурою №2161 від 25.08.2016 на оплату вищевказаного товару (а.с.58), платіжними дорученнями: №995 від 13.09.2016 та №1034 від 30.09.2016 про часткову сплату вартості товару (а.с.16,17), податковими накладними №10 від 13.09.2016, №27 від 30.09.2016, №6 від 10.10.2019 (а.с.23,24,59), банківською випискою від 04.11.2019 (а.с.60-64).

Згідно з ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У даному випадку, із вищезазначеної видаткової накладної вбачається, що сторонами не було погоджено строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар.

Як передбачено ч.ч.1,2 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, внаслідок прийняття від позивача товару та підписання видаткової накладної №1685 від 10.10.2016, у відповідача виник кореспондуючий обов`язок щодо оплати такого товару з моменту його прийняття, тобто в момент підписання видаткової накладної, яка підписана та скріплена печаткою відповідача.

Проте, відповідач зобов`язання щодо проведення розрахунків за отриманий товар у повному обсязі не виконав.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

На час розгляду справи, відповідач доказів погашення заборгованості перед позивачем в сумі 82500,06грн не подав.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 82500,06грн основного боргу є правомірними, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить також стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеної норми, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 29939,25грн, а також 3% річних у сумі 7308,21грн за період з 11.10.2016 по 23.09.2019 на суму заборгованості 82500,06грн (розрахунки а.с.6-7).

Перевіривши проведені позивачем нарахування 3% річних, господарський суд вважає їх обґрунтованими, а позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 7308,21грн правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Здійснивши перевірку проведених позивачем нарахувань інфляційних втрат, з огляду на вищевикладене, суд встановив, що правомірним є нарахування інфляційних втрат в розмірі 29935,24грн, які нараховано у період з 11.10.2016 по 23.09.2019 на суму боргу 82500,06грн.

Отже, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 29935,24грн. В частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 4,01грн (29939,25грн - 29935,24грн = 4,01грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

У відзиві №818 від 01.11.2019 на позовну заяву відповідач вказав, що датою виконання зобов`язання у повному обсязі є 30.09.2016, а тому вважає, що строк позовної давності щодо стягнення заборгованості закінчився 30.09.2019, у зв`язку з чим просив застосувати до заявлених позовних вимог строк позовної давності.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що відповідачем допущено прострочення терміну оплати поставленого позивачем товару на суму 82500,06грн за видатковою накладною №1685 від 10.10.2016, починаючи з 11.10.2016. Відповідно, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за прострочення оплати товару на суму 82500,06грн закінчився 11.10.2019. Наведеним спростовуються доводи відповідача про сплив позовної давності 31.09.2019.

Як вбачається з накладної Укрпошти Експрес №4910109024415, яка міститься на поштовому конверті, в якому надійшли позовні матеріали до суду (а.с.32), позивач передав позовну заяву до відділення поштового зв`язку для направлення до суду 07.10.2019.

Таким чином, судом встановлено, що позивач направив до суду позовну заяву 07.10.2019, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача заявлені в межах трирічного строку позовної давності.

Посилання відповідача на досягнення між керівництвом домовленостей про знижку на оплату товару в розмірі 82500,00грн відповідачем не доведено. Крім того, доводи відповідача про застосування до даних правовідносин положень ч.3 ст.538 ЦК України судом оцінюються критично з огляду на те, що наведена норма передбачає право позивача, а не обов`язок, зокрема, зупинити поставку товару або поставити товар в кількості, яка була оплачена. В свою чергу, відповідач прийняв від позивача товар за видатковою накладною №1685 від 10.10.2016 без будь яких зауважень, а тому в силу приписів статей 525, 526, ч.1,2, ст.692 ЦК України зобов`язаний його оплатити.

Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 82500,06грн основного боргу, 7308,21грн 3% річних та 29935,24грн інфляційних втрат є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 4,01грн суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" (13264, Житомирська область, Чуднівський район, с.Краснопіль, вулиця Чуднівська, буд. 77А; ідентифікаційний код 35215213) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Проммашредуктор" (49000, Дніпропетровська область, м.Дніпро, вулиця Богомаза, буд. 190, кв.15; ідентифікаційний код 34228609):

- 82 500,06грн основного боргу,

- 7 308,21грн 3% річних,

- 29 935,24грн інфляційних втрат,

- 1 920,93грн витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 12.11.19

Суддя Кравець С.Г.

Друк. :

1 - до справи,

2,3 - позивачу за адресою: 49000, м.Дніпро, вул.Журналістів, 9-А(рек. з пов.);

4 - відповідачу (рек. з пов.).