Постанова

від 27.12.2019 по справі 906/1069/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2019 року Справа № 906/1069/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.

без виклику сторін у справі

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція", с.Краснопіль, Чуднівського району Житомирської області

на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 07.11.19р. суддею Кравець С.Г. о 15:40 год. у м.Житомирі, повний текст складено 12.11.19р.

у справі № 906/1069/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проммашредуктор", м.Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція", с.Краснопіль, Чуднівського району Житомирської області

про стягнення 119747,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суд Житомирської області від 07.11.2019р. у справі №906/1069/19 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Проммашредуктор" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" про стягнення 119747,52грн. задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Проммашредуктор" 82 500,06грн. основного боргу, 7 308,21грн. 3% річних, 29 935,24грн. інфляційних втрат, 1 920,93грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвали нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- зазначає, що між сторонами було досягнуто домовленості без укладання письмового договору на купівлю-продаж електродвигунів постійного струму в кількості 250 штук на загальну суму 802500,06грн. з ПДВ. Вказана угода купівлі-продажу була погоджена на умовах 100% передплати, на підтвердження чого Позивачем був виписаний рахунок-фактура №2161 від 25.08.2016р. на всю суму товару. Позивачем в додатку до позовної заяви була надана недостовірна копія рахунку-фактури, адже в дослідженому судом оригіналі відсутній допис про умови договору "Строки поставки: 45 днів. Умови оплати: безготівковий розрахунок 50% передоплата, 50% по факту готовності продукції перед відвантаженням.". Водночас, судом не було надано належної оцінки факту надання суду сфальсифікованого доказу;

- покликається на те, що умовами даного договору була саме 100% разова передплата, про що свідчить виписаний Позивачем рахунок-фактура на всю суму. На підставі вказаного рахунку-фактури було сплачено 13.09.2016р. 300000,00грн., 30.09.2019р. - 420000,00грн.. Однак, позивачем, не зважаючи на відсутність повної передоплати було передано відповідачу товар на всю суму 10.10.2016р., про що свідчить надана видаткова накладна №1685 від 10.10.2016р..

- обґрунтовує те, що 30.09.2016р. позивачу достовірно стало відомо, що вся сума передплати не була сплачена і саме з цього часу вважає, що позивач дізнався про порушення свого права. Таким чином, враховуючи те, що про порушення свого права позивач дізнався в момент не повної оплати товару, а саме 30.09.2016р., тому позовна давність за даною вимогою позивача сплинула 31.09.2019р.. Однак суд при винесенні рішення поставився критично до даних обставин, не взявши до уваги позицію відповідача;

- також зазначає, що Господарським судом Житомирської області було не прийнято до уваги пояснення відповідача про наявність між керівництвом позивача та відповідача усної домовленості про знижку на оплату товару в розмірі 82500,00грн., тому товар і не був оплачений в повному розмірі, хоча видаткова накладна була оформлена на весь товар за старою ціною;

- вказує, що відповідно до ч.3 ст.538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Таким чином, якби позивач вважав, що зобов`язання відповідача по внесенні передоплати не було виконане, то мав повне право зупинити поставку товару, або поставити товар в кількості, яка була оплачена. Однак цього зроблено не було, що свідчить про відсутність претензій позивача до відповідача на момент передачі товару.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.11.2019р. у справі №906/1069/19, постановлено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" на рішення Господарського суд Житомирської області від 07.11.2019р. у справі №906/1069/19 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Також, запропоновано позивачу подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.263 ГПК України протягом 10 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Проммашредуктор" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" існували правовідносини з приводу поставки товару.

Зокрема, Товариством з обмеженою відповідальністю "Проммашредуктор" було виставлено відповідачу рахунок-фактуру №2161 від 25.08.2016р. на оплату електродвигунів постійного струму на загальну суму 802500,06грн. (а.с.58).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" вказаний вище рахунок-фактуру оплатило частково, перерахувавши позивачу грошові кошти в загальній сумі 720000,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №995 від 13.09.2016р. на суму 300000,00грн. та №1034 від 30.09.2016р. на суму 420000,00грн. з призначенням платежу: "плата за електродвигун згідно рахунку №2161 від 25.08.16р", а також банківською випискою (а.с.16,17,18-22).

За видатковою накладною №1685 від 10.10.2016р. ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" був одержаний від ТОВ "Проммашредуктор" товар - електродвигуни постійного струму на загальну суму 802500,06грн. (разом з ПДВ) (а.с.15).

Враховуючи здійснену ТОВ "Проммашредуктор" поставку товару на суму 802500,06грн. та проведену ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" оплату на суму 720000,00грн. (300000,00грн.+420000,00грн.), неоплаченим залишився товар на суму 82500,06грн., отриманий останнім за видатковою накладною №1685 від 10.10.2016р..

За вказаних обставин та враховуючи те, що ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" не розрахувалося з ТОВ "Проммашредуктор" у повному обсязі за вищевказаний товар, ТОВ "Проммашредуктор" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" про стягнення 119747,52грн., з яких: 82500,06грн. основного боргу, 29939,25грн. інфляційних втрат, 7308,21грн. 3% річних, а також судових витрат.

Обґрунтовуючи позовну заяву, ТОВ "Проммашредуктор" посилається на неналежне проведення ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" розрахунків за товар поставлений за видатковою накладною №1685 від 10.10.2016р..

В якості правових підстав позову ТОВ "Проммашредуктор" посилається на положення ст.ст.509, 526, 530, 625, 629, 692, 712 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 15.10.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №906/1069/19 та засідання в спрощеному проваджені призначено на 07.11.2019р..

У письмовому відзиві №818 від 01.11.2019р. на позовну заяву, ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" проти позову заперечило та просить у позові відмовити (а.с.35-38).

Зокрема, покликається на те, що надана позивачем в додатку до позовної заяви копія рахунку-фактури не є достовірно, оскільки в надісланому відповідачу рахунку-фактурі відсутній напис: "строки поставки: 45 днів. Умови оплати: безготівковий розрахунок 50% передоплата, 50% по факту готовності продукції перед відвантаженням".

Також вказує, що умовами договору була саме 100% разова передплата про що свідчить виписаний позивачем рахунок-фактура на всю суму, який було оплачено на суму 720000,00грн.

Зазначає, що не зважаючи на відсутність повної передоплати ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" було передано товар на всю суму 10.10.2016р. про що свідчить видаткова накладна №1685 від 10.10.2016р..

Також, посилається на те, що 30.09.2016р. позивачу стало достовірно відомо, що вся сума передоплати не була сплачена і саме з цього часу вважає, що позивач дізнався про порушення свого права. У зв`язку з цим, на думку відповідача, позовна давність за даними вимогами сплинула 31.09.2019р., а тому просить відмовити у позові з підстав пропущення строку позовної давності та за безпідставністю заявлених позовних вимог.

Крім того, вказує, що у вересні 2016 між керівництвом позивача та відповідача було досягнуто усної домовленості про знижку на оплату товару в розмірі 82500,00грн., тому товар і не був оплачений, хоча видаткова накладна була оформлена на весь товар за старою ціною. Саме відсутністю податкової накладної на суму боргу пояснює ситуацію яка тоді склалася. Доводить, з посиланням на норми ч.3 ст.538 ЦК України, що якби позивач вважав, що зобов`язання відповідача по внесенню передоплати не було виконане, то позивач мав повне право зупинити поставку товару або поставити товар в кількості, яка була оплачена, однак цього зроблено не було.

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суд Житомирської області від 07.11.2019р. у справі №906/1069/19 позов задоволено частково.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Аналогічне положення міститься і в ст.627 ЦК України, згідно якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як свідчать матеріали справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Проммашредуктор" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" існували правовідносини з приводу поставки товару.

Зокрема, позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру №2161 від 25.08.2016р. на оплату електродвигунів постійного струму на загальну суму 802500,06грн. (а.с.58).

Як пояснив представник позивача в судовому засіданні Господарського суду Житомирської області, які прийнято судом до уваги, окремий договір у письмовій формі між сторонами не укладався, поставка відбувалась шляхом поставки товару за видатковою накладною та оплата на підставі виписаного рахунку. Також пояснив, що було виписано декілька рахунків на оплату товару, копію одного з них додано до позову. Представником позивача на виконання вимог суду було надано для огляду в судовому засіданні, у тому числі, оригінал рахунку-фактуру №2161 від 25.08.2016.

Також, судовому засіданні Господарського суду Житомирської області судом досліджено оригінал наданого представником позивача рахунку-фактуру №2161 від 25.08.2016р. (копію якого долучено до матеріалів справи) та встановлено, що зазначені в ньому відомості відповідають тим, які містяться в рахунку доданому відповідачем до відзиву на позов. Оригінал рахунку-фактури не містить напису: "строки поставки: 45 днів. Умови оплати: безготівковий розрахунок 50% переоплата, 50% по факту готовності продукції перед відвантаженням". Наведеним спростовуються доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, щодо недостовірності рахунку-фактуру №2161 від 25.08.2016.

Як свідчать матеріали справи, відповідач вказаний рахунок-фактуру оплатив частково, перерахувавши позивачу грошові кошти в загальній сумі 720000,00грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №995 від 13.09.2016р. на суму 300000,00грн.та №1034 від 30.09.2016р. на суму 420000,00грн. з призначенням платежу: "плата за електродвигун згідно рахунку №2161 від 25.08.16р", а також банківською випискою (а.с.16,17,18-22).

За видатковою накладною №1685 від 10.10.2016р. відповідачем був одержаний від позивача товар - електродвигуни постійного струму на загальну суму 802500,06грн. (разом з ПДВ) (а.с.15).

Таким чином, враховуючи здійснену позивачем поставку товару на суму 802500,06грн. та проведену відповідачем оплату на суму 720000,00грн. (300000,00грн. + 420000,00грн.), неоплаченим станом на час звернення позивача з позовом залишився товар на суму 82500,06грн., отриманий відповідачем за видатковою накладною №1685 від 10.10.2016р..

Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем у повному обсязі за вищевказаний товар, останній звернувся з позовом у даній справі.

Згідно з ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч.1 - 6 ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів; проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін.

Водночас, між сторонами виникли правовідносини на підставі укладених у спрощений спосіб та є правовідносинами з поставки товару, що підтверджується матеріалами справи, а саме: рахунком-фактурою №2161 від 25.08.2016р. на оплату вищевказаного товару (а.с.58), платіжними дорученнями: №995 від 13.09.2016р. та №1034 від 30.09.2016р. про часткову сплату вартості товару (а.с.16, 17), податковими накладними №10 від 13.09.2016р., №27 від 30.09.2016р., №6 від 10.10.2019р. (а.с.23, 24, 59), банківською випискою від 04.11.2019р. (а.с.60-64).

Водночас, у даному випадку, із вищезазначеної видаткової накладної №1685 від 10.10.2016 р. вбачається, що сторонами не було погоджено строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З огляду на викладене, внаслідок прийняття від позивача товару та підписання видаткової накладної №1685 від 10.10.2016р., у відповідача виник кореспондуючий обов`язок щодо оплати такого товару з моменту його прийняття, тобто в момент підписання видаткової накладної, яка підписана та скріплена печаткою відповідача.

Однак, відповідачем зобов`язання щодо проведення розрахунків за отриманий товар у повному обсязі не виконано.

Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Матеріали справи свідчать, що на час розгляду справи, відповідачем доказів погашення заборгованості перед позивачем в сумі 82500,06грн. не надано.

За вказаних обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 82500,06грн. основного боргу є правомірними, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Також, окрім суми основного боргу, позивач просить також стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас, обов`язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов`язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов`язання.

Зокрема, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 29939,25грн., а також 3% річних у сумі 7308,21грн. за період з 11.10.2016р. по 23.09.2019р. на суму заборгованості 82500,06грн. (розрахунки а.с.6-7).

Перевіривши здійснений позивачем та місцевим господарським судом розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з їх розрахунками судом першої інстанції та зазначає що задоволенню підлягає вимога позивача до відповідача про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 7308,21грн. за вказаний вище відповідний період та правомірним є нарахування інфляційних втрат в розмірі 29935,24грн., які нараховано у період з 11.10.2016р. по 23.09.2019р. на суму боргу 82500,06грн., а в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 4,01грн. (29939,25грн. - 29935,24грн. = 4,01грн.) слід йому відмовити.

Водночас, у апеляційній скарзі та у відзиві №818 від 01.11.2019р. на позовну заяву відповідач вказував, що датою виконання зобов`язання у повному обсязі є 30.09.2016р., а тому вважає, що строк позовної давності щодо стягнення заборгованості закінчився 30.09.2019р., у зв`язку з чим просив застосувати до заявлених позовних вимог строк позовної давності.

За приписами ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3 ст.267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, що відповідачем допущено прострочення терміну оплати поставленого позивачем товару на суму 82500,06грн. за видатковою накладною №1685 від 10.10.2016р., починаючи з 11.10.2016р., тому відповідно, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за прострочення оплати товару на суму 82500,06грн. закінчився 11.10.2019р..

Таким чином, вказаним вище спростовуються доводи відповідача про сплив позовної давності 31.09.2019р..

Також, як вбачається з накладної Укрпошти Експрес №4910109024415, яка міститься на поштовому конверті, в якому надійшли позовні матеріали до суду (а.с.32), позивач передав позовну заяву до відділення поштового зв`язку для направлення до суду 07.10.2019р..

За вказаних обставин судом встановлено, що позивач направив до суду позовну заяву 07.10.2019р., а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача заявлені в межах трирічного строку позовної давності.

При цьому, покликання відповідача на досягнення між керівництвом домовленостей про знижку на оплату товару в розмірі 82500,00грн. відповідачем не доведено.

Крім того, доводи відповідача про застосування до даних правовідносин положень ч.3 ст.538 ЦК України судом оцінюються критично з огляду на те, що наведена норма передбачає право позивача, а не обов`язок, зокрема, зупинити поставку товару або поставити товар в кількості, яка була оплачена.

Однак, матеріали справи свідчать, що відповідач прийняв від позивача товар за видатковою накладною №1685 від 10.10.2016р. без будь-яких зауважень, а тому в силу приписів ст.ст.525, 526, ч.1,2, ст.692 ЦК України зобов`язаний його оплатити.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 82500,06грн. основного боргу, 7308,21грн. 3% річних та 29935,24грн. інфляційних втрат, а у стягнення інфляційних втрат в сумі 4,01грн. слід йому відмовити.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржниками не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційних скаргах.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Житомирської області від 07.11.2019р. у справі №906/1069/19 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція" - без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 247-252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металоконструкція", с.Краснопіль, Чуднівського району Житомирської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 07.11.2019р. у справі №906/1069/19 - без змін.

2. Справу №906/1069/19 повернути до Господарського суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "27" грудня 2019 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.