Постанова

від 11.11.2019 по справі 476/762/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

11.11.19

22-ц/812/1304/19

Справа №476/762/18 Головуючий в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.

Провадження 22-ц/812/1304/19

П О С Т А Н О В А

іменем України

11 листопада 2019 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Лисенка П.П.,

суддів: Галущенка О.І., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.,

за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , рішення Єланецького районного суду Миколаївської області, яке ухвалене 21 січня 2019 року, в приміщенні того ж суду, під головуванням судді Чернякової Н.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та стягнення майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди,

В С Т А Н О В И Л А:

В вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та стягнення майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди.

Свої вимоги мотивував тим, що 10 грудня 2005 року, між ним та відповідачем, укладено договір оренди належної останньому земельної ділянки, згідно умов якого, відповідач передав йому в оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 5 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, та зобов`язався не вчиняти дії, які б перешкоджали йому користуватися вказаною земельною ділянкою.

В порушення умов вказаного договору та у період його дії, відповідач передав зазначену земельну ділянку в оренду ТДВ СГВП "Єланецьке". Унаслідок таких неправомірних дій відповідача, позивач не мав можливості у 2018 році користуватися земельною ділянкою, самостійно господарювати на ній, не отримав продукцію - врожай озимого ячменю, а також зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди, у зв`язку з порушенням його цивільного права на отримання продукції і доходів.

Посилаючись на викладене, просив визнати дії відповідача, які перешкоджали йому користуватися орендованою земельною ділянкою, неправомірними, а також стягнути з відповідача на свою користь майнову шкоду у вигляді упущеної вигоди у розмірі 30 835 гривень.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 21 січня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що суд помилково зробив висновок про те, що упущена вигода є абстрактною, оскільки позивач тривалий час орендував у відповідача земельну ділянку і отримував з її використання дохід; позивачем не конкретизовано, які саме дії відповідача слід визнати неправомірними (під час судового розгляду не піднімалось питання про уточнення позовних вимог, а в позовній заяві чітко зазначено, що ОСОБА_1 втратив можливість користування орендованою земельною ділянкою через укладання відповідачем договору оренди з новим орендарем); судом помилково зроблено висновок про застосування до спірних правовідносин Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року, оскільки цей Порядок використовується лише у правовідносинах землекористувача з державою або державними органами; судом порушено принцип змагальності, оскільки відповідач не спростував, а суд, в свою чергу не надав належної оцінки висновку експерта Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області, наведеним в ньому розрахункам, наявності договірних відносин з новим орендарем ТДВ СГВП "Єланецьке", що стало перешкодою орендарю ОСОБА_1 користуватися земельною ділянкою, розміру неотриманого доходу; судом не надано оцінки тому, що в позовній заяві зазначено усі елементи складу цивільного правопорушення.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Так, суд першої інстанції, відмовляючи у позові, виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено факту заподіяння позивачу матеріальних збитків у вигляді упущеної вигоди.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду не в повній мірі погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, вважає їх невірними, необґрунтованими та незаконними .

За Конституцією України, ст. 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи, 10 грудня 2005 року між сторонами укладено договір оренди належної ОСОБА_3 земельної ділянки, який того ж дня, посвідчено приватним нотаріусом Єланецького районного нотаріального округу Миколаївської області Волошиним В.В. 19 липня 2006 року зареєстровано у Єланецькому РО МРФ ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 040601400871 (а. с.5).

Відповідно до пунктів 1, 2, 8 вказаного договору, відповідач передав в оренду позивачу, строком на 49 років, належну йому на праві власності земельну ділянку з кадастровим номером 4823081700:02:000:0187 площею 5 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, та зобов`язався не вчиняти дій, які перешкоджали б позивачу користуватися вказаною земельною ділянкою.

Проте, 07 вересня 2017 року відповідач уклав з ТДВ СГВП "Єланецьке" договір оренди вищевказаної земельної ділянки, який 17 жовтня 2017 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №22899225 (а. с. 7).

На підставі вказаного договору відповідач передав земельну ділянку з кадастровим номером 4823081700:02:000:0187 у користування ТДВ СГВП "Єланецьке" (а. с. 9).

Із викладеного слідує, що дійсно у 2017 - 2018 роках користування земельною ділянкою здійснювало ТДВ СГВП "Єланецьке".

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 06 березня 2018 року визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823081700:02:000:0187, укладений 23 грудня 2016 року між ТДВ СГВП "Правда" та відповідачем (а. с. 17-20).

Крім того, постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року, визнано протиправними та скасовано рішення державного реєстратора Єланецької районної державної адміністрації про реєстрацію договору оренди земельної ділянки за ТДВ ГВП "Правда" з кадастровим номером 4823081700:02:000:0187, зобов`язано державного реєстратора скасувати запис про реєстрацію іншого речового права на вказану земельну ділянку (а. с. 21-26).

У зв`язку з невикористанням вказаної земельної ділянки у 2018 році, 24 квітня 2018 року позивач звернувся до Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області для визначення розміру упущеної вигоди - збитків, завданих йому у результаті порушення його цивільного права на отримання продукції і доходів від використання земельної ділянки з кадастровим номером 4823081700:02:000:0187 (а. с. 30).

Відповідно до висновку експерта Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області №120-543/5 від 07 травня 2018 року за договором оренди земельної ділянки від 23 грудня 2016 року, визначено, що розмір упущеної вигоди - збитків, яких завдано позивачу, складає 30 835 гривень (а.с. 30-31).

31 серпня 2018 року на адресу відповідача направлено вимогу про відшкодування позивачу майнової шкоди у сумі 30 835 гривень (а. с. 33-34).

Проте, вказана вимога позивача залишена відповідачем без уваги.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення збитків, суд виходив з того, що позивачем не доведений факт завдання збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки розмір збитків повинен визначатися відповідно до пункту 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року, а не висновком експерта. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій відповідача, суд зазначив, що ці вимоги не містять конкретного переліку дій, які перешкоджали позивачу користуватися орендованою земельною ділянкою та які слід визнати неправомірними.

З висновками суду можна погодитись частково.

Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_1 вказував, що через неправомірні дії ОСОБА_3 , який незаконно передав орендовану ним земельну ділянку під час дії договору оренди у користування іншій особі, він зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди (неотриманого врожаю сільськогосподарських культур).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Отже, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Верховним Судом України в постанові від 18 травня 2016 року у справі N 6-237цс16 висловлена правова позиція, відповідно до якої, збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Згідно з частиною четвертою статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 18 травня 2016 року N 6-237цс16. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої палати Верховного Суду від 20.11.2018 року № 922/3412/17|12-182гс18.

Відповідно до статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

З наведеного вище, колегія суддів робить висновок, що доведення неправомірності дій відповідача, як заподіювача шкоди, є одним з елементів складу цивільного правопорушення (спричинення збитків), а тому, входить до предмету доказування по справі за вимогами про відшкодування збитків, у зв`язку з чим, пред`явлення окремої вимоги про визнання неправомірними дій ОСОБА_3 щодо перешкод ОСОБА_1 у користуванні орендованою земельною ділянкою - є зайвим.

В силу ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Обраний позивачем у цій справі спосіб захисту (вимоги про визнання неправомірними дій ОСОБА_3 ) не призводить до відновлення його прав, тоді, як заявлені вимоги про відшкодування завданих неправомірними діями відповідача збитків, є достатнім та ефективним способом захисту прав позивача, виходячи зі змісту спірних правовідносин.

Суд першої інстанції не взяв до уваги наведені положення закону та обставини справи, і, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, щодо визнання дій ОСОБА_3 неправомірними, помилково виходив із не визначення позивачем складу дій, які він вважав неправомірними, тоді як підставою відмови у задоволенні вказаних позовних вимог слід зазначити обрання позивачем неналежного способу захисту його прав. За такого, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині відмови в задоволенні позову про стягнення збитків, то слід зазначити наступне.

Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, отримувати продукцію і доходи (ч. 1 ст. 25 Закону України Про оренду землі ).

Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону (ч. 1 ст. 27 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до статей 24, 28 Закону України Про оренду землі орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою, а орендар має право на відшкодування збитків, яких він зазнав унаслідок невиконання орендодавцем умов, визначених договором оренди землі.

При цьому збитками вважаються, зокрема, доходи, які орендар міг би реально отримати в разі належного виконання орендодавцем умов договору.

Тобто, законодавець виклав однакове поняття упущеної вигоди як в статті 22 ЦК та в статті 28 Закону України Про оренду землі .

Обов`язок орендаря не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою передбачений п. 8 укладеного між сторонами договору оренди.

Судом першої інстанції установлено, що мало місце протиправна передача відповідачем земельної ділянки, якою за договором оренди користується позивач, іншій особі, внаслідок чого позивач у 2018 році не мав можливості користуватися земельною ділянкою та отримувати доходи від користування нею.

Згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 157 ЗК України). Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року N 284 (далі - Порядок N 284).

Відповідно до п. 1 Порядку власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Пунктом 3 цього Порядку встановлено, що відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому зазначено, що неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її тимчасового зайняття.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості) (пункт 4 вказаного Порядку).

Відповідно до пункту 5 Порядку збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій.

В пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" звернуто увагу судів на те, що розміри збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок у встановленому порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. N 284).

При цьому, частиною 3 пункту 25 вказаної постанови встановлено, що у справах про відшкодування збитків або шкоди необхідно витребовувати, зокрема, акт відповідної комісії, створеної Київською, Севастопольською міськими радами, районною державною адміністрацією чи виконавчим комітетом міської (міст обласного значення) ради для визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам, затверджений органом, що створив цю комісію.

Таким чином як норми наведених законів, так і судова практика свідчить про те, що по справах вказаної категорії належним доказом є акт відповідної комісії.

Відповідно до вимог частини першої статті 81 ЦПК України обов`язок надавати докази покладено на сторону справи. При цьому відповідно до положень статей 77, 78 ЦПК України докази повинні бути належними та допустимими.

Акт відповідної комісії в матеріалах справи відсутній. Доказів того, що позивач звертався до відповідної комісії для визначення розміру збитків, матеріали справи не містять.

З наданої до позовної заяви відповіді Єланецької районної державної адміністрації Миколаївської області від 18 серпня 2018 року № 591/04-34/17 вбачається, що на засідання комісії по визначенню та відшкодуванню збитків власникам землі та землекористувачам, яке відбулося 18 серпня 2018 року, розглядався адвокатський запит представника позивача, стосовно питань договірних відносин ОСОБА_1 на обробіток земельних ділянок громадян, в тому числі ОСОБА_3 , тобто позивач до цієї комісії звертався не із заявою про проведення розрахунку відповідних збитків і рішення з цього приводу, відповідно, не приймалося (а.с. 13).

Висновку експерта Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області №120-543/5 від 07 травня 2018 року, яким визначено розмір упущеної вигоди, суд першої інстанції дав правильну оцінку, визнавши його неналежним доказом.

Крім того, висновок експерта не відповідає вимогам Порядку, виконаний не уповноваженим на те органом. Також слід врахувати, що наведений експертом розрахунок упущеної вигоди не відповідає роз`ясненням Верховного Суду України, наведеним у згаданій постанові Пленуму, зокрема, дані про потенційні витрати орендаря ОСОБА_1 , пов`язані з вирощуванням сільськогосподарських культур - ячменю озимого у 2018 році, не підтверджені жодним доказом.

Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів розміру, завданої йому з вини відповідача, шкоди (збитків у вигляді упущеної вигоди), а тому, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позовні вимоги про відшкодування шкоди є недоведеними і відмовив в їх задоволенні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду і відхиляє доводи апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги, щодо помилковості висновку суду про застосування до спірних правовідносин Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року, спростовуються наступним.

Як було зазначено вище, роз`яснення про застосування Порядку до спірних правовідносин містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року з наступними змінами Про практику застування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ . Крім того, про необхідність застосування Порядку у подібних правовідносинах вказується у постановах Верховного Суду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2018 року по справі № 472/1428/15-ц; постанова Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 612/217/15-ц).

Також колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги, про обов`язок суду провести розрахунок збитків, оскільки надання належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог покладається на позивача, а суд відповідно до ст. ст. 229, 263, 264 ЦПК України при ухваленні рішення надає їм оцінку.

Щодо аргументів апеляційної скарги, про зазначення в позовній заяві усіх елементів складу цивільного правопорушення, то саме лише зазначення таких складових за відсутності доведеності хоча б одного з елементів (в даному випадку розміру завданих збитків) є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що в силу положень п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, мотивувальну частину рішення суду, а саме щодо обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог про визнання дій неправомірними, необхідно змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові вище.

Підстав для скасування або зміни рішення суду в іншій частині колегія суддів не вбачає.

Оскільки апеляційним судом рішення суду першої інстанції, щодо вирішення позовних вимог по суті, фактично не змінюється, відсутні передбачені ч. 13 ст. 141 ЦПК України підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 задовольнити частково.

Мотивувальну частину рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 21 січня 2019 року, в частині обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог про визнання дій неправомірними - змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: П.П. Лисенко

Судді : О.І. Галущенко

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 12 листопада 2019 року.