Рішення

від 13.11.2019 по справі 911/2242/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2019 р. м. Київ Справа № 911/2242/19

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши матеріали справи

за позовом Служби зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, вул. Нагірна, буд. 24/1, код 33240845)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Акваленд-ЛТД , (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Комінтерну, буд. 21, код 33287773)

про стягнення 53 400,00 грн.

без виклику представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Служби зовнішньої розвідки України (позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Акваленд-ЛТД (відповідач) про стягнення 53 400,00 грн. штрафних санкцій за порушення строку поставки товару за Договором про закупівлю металопластикових рам № 560/18 від 10.08.2018.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, суд розглядає справу в порядку ч. 5 ст. 252 ГПК України .

07.10.2019 до господарського суду Київської області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій.

21.10.2019 року до господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив.

25.10.2019 до господарського суду Київської області надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

10 серпня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Акваленд-ЛТД (Постачальник) та Службою зовнішньої розвідки України (Замовник) укладено Договір №560/18 на постачання товарів за державні кошти, відповідно до умов якого, Постачальник зобов`язується здійснити поставку товару, а саме: металопластикові рами згідно специфікації, що є невід`ємною частиною даного договору, а Замовник зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Сума договору складає 60 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20% 10 000 грн. (п. 3.2. Договору).

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що розрахунок за товар здійснюється Замовником лише за фактично отриманий товар на підставі пред`явлених Постачальником рахунку на оплату та видаткової накладної, з можливістю відстрочки платежу до кінця бюджетного року при наявності бюджетних призначень на ці цілі.

Пунктом 5.1 укладеного Договору встановлено, що поставка Товару здійснюється у визначене Замовником місце поставки в термін до 14 вересня 2018 року.

Однак, як зазначив позивач, відповідач не здійснив постачання товару.

Листом (вхідний № 5844/П від 27.11.2018 року) відповідач повідомив про неможливість виконати умови Договору, у зв`язку з тим, що третя особа не виконала перед відповідачем свої зобов`язання по виготовленню товару.

Відповідно до пункту 6.2.4 Договору, Замовник має право у разі невиконання зобов`язань Постачальником, достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір шляхом письмового повідомлення Постачальника не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів до розірвання.

Пунктом 7.2. Договору встановлено, що за порушення строку поставки товару позивачу, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 1% ціни договору за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів, відповідач додатково сплачує штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Пунктом 7.4 Договору передбачено, що у разі одностороннього розірвання договору з підстав невиконання (відмови від виконання) взятих зобов`язань відповідачем, відповідач зобов`язується сплатити на користь позивача штраф у розмірі двадцяти п`яти відсотків від загальної вартості Договору протягом 5 робочих днів з моменту розірвання Договору.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором 04.12.2018 року позивачем було направлено відповідачу Додаткову угоду №1 до Договору, якою встановлено, що Договір вважається розірваним з 12.11.2018 та визначено, що відповідно до пунктів 7.2 та 7.4 відповідач зобов`язаний протягом 5 робочих днів:

сплатити на користь позивача штраф у розмірі 25 відсотків від ціни Договору, що складає 15000 грн.;

сплатити на користь позивача пеню у розмірі 1 відсотка від ціни Договору за кожен день прострочення поставки Товару, а саме 57 днів (з 17.09.2018 по 12.11.2018 року), що складає 34 200, 00 грн.;

сплатити на користь позивача штраф у розмірі 7% від ціни Договору за кожен день прострочення поставки Товару понад 30 календарних днів, що складає 4200,00 грн.

В порядку досудового врегулювання спору, позивачем направлено відповідачу претензію №5/3/492/ПБ від 21.03.2019 про сплату суми штрафних санкцій за порушення строку поставки товарів (пені за кожен день прострочення та штрафу за прострочення понад 30 днів) та штрафу при односторонньому розірванні з підстав невиконання (відмови від виконання) взятих зобов`язань на загальну суму 53 400,00 грн.

Втім, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, у зв`язку з чим позивач був змушений звернутись з позовом до суду.

За правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Отже, з огляду на положення ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України та п. 5.1. Договору, відповідач зобов`язаний був поставити товар у строк до 14 вересня 2018 року.

Однак, як свідчать матеріали справи та не заперечується і самим відповідачем, у визначений Договором строк відповідний товар відповідачем поставлено не було.

У зв`язку із порушенням відповідачем обов`язку щодо поставки обумовленого Договором товару, позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки у розмірі 53 400,00 грн., а саме:

штрафу в розмірі 25 відсотків від ціни Договору, що складає 15000 грн.;

пені у розмірі 1 відсотка від ціни Договору за кожен день прострочення поставки Товару, а саме 57 днів (з 17.09.2018 по 12.11.2018 року, що складає 34 200,00 грн.;

штрафу в розмірі 7% від ціни Договору за кожен день прострочення поставки Товару понад 30 календарних днів, що складає 4200,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

І цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов`язань таким способом, як пеня.

Господарський кодекс України не містить поняття пені. Водночас, згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України).

Тлумачення вказаної норми дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Як наслідок, враховуючи ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, суд вважає, що сторони не позбавлені права у господарському договорі забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тлумачення положень ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України в аспекті меж свободи договору дає можливість зробити висновок, що сторони у договорі можуть забезпечити за допомогою пені виконання негрошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №904/3565/18.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).

Перевіривши правильність нарахування штрафу та пені, з врахуванням норм чинного законодавства та умов договору, суд встановив, що заявлена позивачем сума штрафних санкцій є вірною.

Відповідачем у відзиві на позов заявлено про зменшення штрафних санкцій до 15 000,00 грн.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зазначену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Однак, судом встановлено, що розмір нарахованої неустойки не є завищеним та відповідає заборгованості за договором. Будь-яких обґрунтованих обставин, які були б підставою для зменшення суми неустойки відповідачем суду не наведено.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи у їх сукупності, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для зменшення неустойки, у зв`язку із чим відповідне клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 132,00 грн. поштових витрат, суд зазначає наступне.

Вказані витрати не відносяться до витрат, зазначених у пунктах 1-3 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, враховуючи положення статей 42, 185 цього ж Кодексу суд вважає, що будь-які дії учасника господарської справи, пов`язані із її розглядом судом, зокрема, подання доказів, направлення копій заяв по суті та заяв з процесуальних питань іншим учасникам справи фактично є процесуальними діями, необхідними для розгляду справи або підготовки для її розгляду в розумінні п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, а тому витрати, понесені в зв`язку з вчиненням таких дій, можна віднести до судових витрат.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що витрати, понесені на оплату поштових відправлень є судовими витратами, понесеними в зв`язку з розглядом справи.

В якості доказу понесення витрат на поштові послуги представником позивача надано до суду фіскальні чеки на загальну суму 42,24 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 42,24 грн. судових витрат.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Акваленд-ЛТД , (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Комінтерну, буд. 21, код 33287773) на користь Служби зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, вул. Нагірна, буд. 24/1, код 33240845) 53 400 (п`ятдесят три тисячі чотириста) грн. 00 коп. штрафних санкцій, 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. судового збору та 42,24 грн. судових витрат.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 та з урахуванням п.17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 13.11.2019

Суддя Т.Д. Лилак