Ухвала

від 07.11.2019 по справі 749/97/18

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 749/97/18 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/372/19 Категорія - ч. 3 ст. 289 КК України Доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2019 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

З участю учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_6 ,

представника потерпілого адвоката ОСОБА_7 ,

захисників адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали кримінального провадження, внесеного 25 вересня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120172700000000571, за апеляційними скаргами: обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисників адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , обвинуваченого ОСОБА_12 та потерпілого ОСОБА_13 на вирок Менського районного суду Чернігівської області від 13 лютого 2019 року щодо

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Остер, Козелецького району, Чернігівської області, українця, громадянина України, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 289 КК України,

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Баку, Республіка Азербайджан, громадянина України, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , тимчасово проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 ,

який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 289, ч. 1 ст. 309 КК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Менського районного суду Чернігівської області від 13 лютого 2019 року :

- ОСОБА_11 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке є йоговласністю.;

- ОСОБА_12 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ч. 4 ст. 309 КК України ОСОБА_12 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_11 на користь держави витрати на залучення експерта у розмірі 4007,16 грн.

Стягнуто з ОСОБА_12 на користь держави витрати на залучення експерта у розмірі 4625,66 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання ОСОБА_11 зараховано попереднє ув`язнення з 25 вересня 2017 року по 27 вересня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання ОСОБА_12 зараховано попереднє ув`язнення з 25 вересня 2017 року по 27 вересня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Питання про речові докази вирішено відповідно до статті 100 КПК України.

Не погоджуючись з вироком суду були подані апеляційні скарги, в яких:

- обвинувачений ОСОБА_12 просить скасувати вирок суду щодо нього та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що інкриміновані йому кримінальні правопорушення, окрім обвинувачення за ч. 1 ст. 309 КК України, ґрунтуються на припущеннях, а матеріали справи не містять доказів його вини. Вважає, що судом першої інстанції не було взято до уваги показання потерпілого ОСОБА_13 , який в судовому засіданні повідомив, що ніякого угону транспортного засобу не було і йому ніхто не погрожував, відсутність погроз в суді також не підтвердили інші безпосередні свідки тих подій. Крім того зазначає, що в його діях та в діях ОСОБА_11 , відсутні кваліфікуючі ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, оскільки він поїхав з місця ДТП за згодою власника автомобіля, і він не міг домовитися з ОСОБА_11 про злочин, в зв`язку з тим, що ДТП сталася випадково і останній майже відразу поїхав, а він деякий час розмовляв з потерпілим. Апелянт також звертає увагу, що він жодного разу не притягувався до кримінальної відповідальності, має низку хвороб, родину та являється автором пісень;

- обвинувачений ОСОБА_11 в поданій апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду та закрити кримінальне провадження щодо нього та ОСОБА_12 . Вважає, що вирок місцевого суду є незаконним та необґрунтованим, базується на неналежних і недопустимих доказах, ухвалений при неповноті судового розгляду, висновки суду викладені у вироку не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що призвело до істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування Закону України про кримінальну відповідальність. Апелянт зазначає, що обвинувальні показання свідка ОСОБА_14 повністю спростовуються показаннями самого потерпілого ОСОБА_13 , який в судовому засіданні пояснив, що погроз зі сторони обвинуваченого ( ОСОБА_11 ) не було, він сказав іншому обвинуваченому ( ОСОБА_12 ) розібратися та поїхав. Вказує, що показання потерпілого, також, підтвердив свідок ОСОБА_15 і показання потерпілого та вказаного свідка повністю спростовують висновки суду про доведеність вини за ч. 3 ст. 289 КК України, оскільки транспортний засіб було передано добровільно, були відсутні будь-які погрози з боку обвинувачених та спростовують обставини того, що він сідав за кермо транспортного засобу потерпілого або надавав вказівки ОСОБА_12 щодо подальшого незаконного заволодіння. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, не врахувавши показання вищевказаних осіб поклав в основу вироку показання інших свідків, які є працівниками поліції, тобто зацікавленими особами та які надали показання з чужих слів.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт також вказує, що ряд наявних в матеріалах справи доказів взагалі не несуть доказового значення, а саме протокол огляду місця події від 25 та 26 вересня 2017 року є неналежними доказами, оскільки фактичне місце проведення слідчої дії та місце слідчої дії зазначеної в протоколі не співпадають, також, в протоколі від 25 вересня 2017 року зазначено час проведення слідчої дії з 22:30 до 23:20, хоча потерпілий стверджував, що у нього автомобіль вилучали в світлу пору доби, а протокол від 26 вересня 2017 року є також неналежним доказом з огляду на те, що було здійснено обшук автомобіля без ухвали слідчого судді. Крім того, слідчим було порушено порядок пред`явлення особи для впізнання, що свідчить про недопустимість вказаної слідчої дії. Апелянт також вказує на недопустимість протоколу про результати часткового проведення негласної слідчої дії аудіо-, відео контролю особи ОСОБА_12 від 10 жовтня 2017 року, оскільки вказаний протокол був створений з порушенням двадцяти чотирьох годинного терміну, встановленого ч. 3 ст. 252 КПК України;

- потерпілий ОСОБА_13 в поданій апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12 за ч. 3 ст. 289 КК України закрити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом не було враховано його показання, щодо відсутності зі сторони обвинувачених жодних погроз та що ОСОБА_12 з його дозволу сів за кермо належного йому автомобіля. Також вказує, що у нього відсутні претензії до обвинувачених, а показання свідка ОСОБА_14 не відповідають фактичним обставинам справи;

- захисник-адвокат ОСОБА_8 в поданій в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 просить скасувати вирок суду та закрити кримінальне провадження щодо його підзахисного та обвинуваченого ОСОБА_12 . В обґрунтування вимог апеляційної скарги наводить аналогічні доводи щодо показань обвинувачених, потерпілого, свідка ОСОБА_15 та оцінки доказів у справі, які викладені в апеляційній скарзі його підзахисного. Крім того зазначає, що згідно пояснень свідка ОСОБА_15 останній під час впізнання за фотографіями не міг об`єктивно опізнати осіб, які розмовляли з ОСОБА_13 і він вказав навмання на одну із фотокарток, однак хтось з працівників поліції вказав, що це не та особа та показав фотокартку на котрій потрібно впізнати особу. Апелянт також вказує, що результати НСРД проведені під час досудового розслідування відносно ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не містять даних що доводять винуватість обвинувачених у вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, крім того, вони є недопустимими доказами, оскільки в порушення вимог ст. 290 КПК України стороні захисту не відкриті клопотання слідчого на адресу слідчого судді Апеляційного суду Чернігівської області про надання дозволу на проведення НСРД, що перешкодило стороні захисту та суду перевірити законність, обґрунтованість винесених ухвал і реєстр матеріалів досудового розслідування не містить таких клопотань слідчого. Крім того, вважає, що повідомлення про підозру ОСОБА_11 було пред`явлено 26 вересня 2017 року з огляду на що звернення до суду з відповідними клопотаннями про проведення НСРД та надання дозволу на його проведення суперечить положенням ч. 1 ст. 249 КПК України. В поданій апеляційній скарзі захисник також вказує, що саме доручення слідчого провести НСРД не відповідає вимогам п.п. 3.4.2 розділу Інструкції «про організацію проведення негласних слідчих дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні» в частині його немотивованості та відсутності інформації, яка необхідна для його виконання, крім того вказує, що результати проведеної НСРД в порушення вимог ст.. 252 КПК України та п. 3.12 Інструкції після проведення слідчої дії направлено особам які не мають відношення до кримінального провадження, а не прокурору. В обґрунтування доводів щодо недопустимості доказів у справі результатів НСРД вказує, що дані наведені в протоколах про результати процесуальної дії різняться з фактично прослуханою інформацією в судовому засіданні, самі протоколи складені з порушенням строку та неповноважною на те особою.

Захисник ОСОБА_16 в апеляційній скарзі також вказує, що судом, при ухваленні вироку, не було враховано дані, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_11 , зокрема: його позитивну характеристику за місцем проживання, довідку про склад сім`ї; наявність на утриманні неповнолітньої доньки та матері похилого віку; дані про хворобливий стан його здоров`я;

- захисник-адвокат ОСОБА_10 в поданій в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 апеляційній скарзі також ставить питання про скасування вироку суду та закриття кримінального провадження щодо її підзахисного та обвинуваченого ОСОБА_12 . В поданій апеляційній скарзі, крім аналогічних доводів викладених в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_11 зазначає, що показаннями обвинувачених, потерпілого та свідка підтверджується факт того, що ОСОБА_12 вважав, що через добровільну згоду власника авто він має право користуватися автомобілем. Крім того, вважає, що у вироку не наведено доказів про попередню змову обвинувачених, оскільки свідки вказують, що автомобілі їхали у різних напрямках і зіткнення сталося випадково. І з огляду на показання потерпілого та свідка ОСОБА_15 щодо відсутності погроз зі сторони обвинувачених вважає, що відсутня кваліфікуючи ознака за ч. 3 ст. 289 КК України - вчинення кримінального правопорушення поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або погроза застосування такого насильства. Також вказує, що в заявах про злочин містяться виправлення та невірно вказана марка автомобіля обвинувачених «Лексус», хоча потерпілий в судових засіданнях наголошував, що автомобіль був марки «BMW», також вказано, що автомобіль був зупинений двома чоловіками, хоча зупинка сталася внаслідок ДТП. Крім того апелянт зазначає, що судом, не зважаючи на вимоги ст.. 357 КПК України, було відмовлено стороні захисту в задоволенні клопотання про огляд речового доказу автомобіля «BMW».

Суд першої інстанції встановив, що 25 вересня 2017 року близько 20-37 години, ОСОБА_11 перебуваючи за кермом автомобіля марки «BMW-X5» д.н.з. НОМЕР_1 разом з ОСОБА_12 , рухався по автодорозі з`єднанням м. Сновськ-с.Березне, Чернігівської області та знаходячись на відрізку шляху між с. В.Щимель та с. Кучинівка Сновського району Чернігівської області, під час руху пошкодив ліве бокове дзеркало заднього огляду на автомобілі марки «Mercedes-Benz Sprinter 515 CDI» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_13 , який рухався у зустрічному напрямку, після чого обидва автомобілі зупинилися та в цей час у ОСОБА_11 за попередньою змовою з ОСОБА_12 виник умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом «Mercedes-Benz Sprinter 515 CDI» д.н.з. НОМЕР_2 який належить ОСОБА_13 .

Після цього, коли з автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 515 CDI» д.н.з. НОМЕР_2 вийшли водій ОСОБА_13 з пасажирами ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_11 продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, розпочав висловлювати на адресу ОСОБА_13 погрози застосування насильства, небезпечного для життя, яке виразилось у висловлюванні погроз про вбивство потерпілого. При цьому ОСОБА_11 , тримаючи праву руку за спиною, викликав у ОСОБА_13 явне усвідомлення наявності зброї та сприйняття реальної загрози своєму життю.

Після висловлення погроз на адресу ОСОБА_13 , ОСОБА_11 надав вказівку ОСОБА_12 сісти за кермо автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 515 CDI» д.н.з. НОМЕР_2 та рухатись у напрямку м. Чернігова, що останній і виконав.

Отже, ОСОБА_11 за попередньою змовою з ОСОБА_12 незаконно заволоділи транспортним засобом «Mercedes-Benz Sprinter 515 CDI», 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_2 який належить на праві приватної власності ОСОБА_13 , вартість якого згідно висновку експерта № 154 від 20 листопада 2017 року з урахуванням зносу станом на 25 вересня 2017 року становить 361 218,40 грн.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, 26 вересня 2017 року ОСОБА_12 у невстановлений час та місці, незаконно придбав три паперові згортки з подрібненою речовиною рослинного походження, які при собі зберігав без мети збуту та перевіз до адреси м. Чернігів, вул. В.Чорновола, 10, після чого був затриманий у порядку ст. 208 КПК України та в ході особистого обшуку ОСОБА_12 в кишені штанів виявлено та вилучено три паперові згортки з подрібненою речовиною рослинного походження, яка згідно висновку експерта № 983 (х) від 04 листопада 2017 року є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено каннабісом, маса каннабісу в перерахунку на висушену речовину становить 4,257 г., 2,136 г., 1,144 г. Загальна маса складає 7,537 г.

Згідно з «Переліком наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 № 770, каннабіс віднесений до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено.

Таким чином, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 своїми умисними діями, які виразилися у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя потерпілого, вчинили кримінальне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 289 КК України. Крім того, ОСОБА_12 своїми умисними діями, які виразилися у незаконному придбанні, зберіганні, перевезенні наркотичних засобів без мети збуту, вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 309 КК України.

Заслухавши доповідача, пояснення сторони захисту та потерпілого, які просили задовольнити подані апеляційні скарги, думку прокурора, який заперечував проти доводів апеляційних скарг та просив залишити вирок місцевого суду без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Суд апеляційної інстанції, виходячи з вимог ст. 404 КПК України, переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги і вправі вийти за межі апеляційних вимог, лише якщо цим не погіршується становище обвинуваченого, а якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.

Згідно із ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Відповідно до вимог ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно ст. 23 КПК України суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити всі докази по справі: допитати обвинувачених, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи по справі. Тільки після безпосереднього дослідження доказів суд може послатися на них у вироку, обґрунтовуючи свої висновки.

Таким чином, судове рішення у кримінальному провадженні є актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.

Тобто, виходячи із зазначених вимог суд зобов`язаний у вироку зазначити які саме конкретно обставини, факти, висновки підтверджуються доказами у справі по суті обвинувачення, винним у вчиненні якого визнається особа.

Однак, зазначених вимог закону суд першої інстанції належно не дотримався.

Зокрема, в порушення вимог ст. 374 КПК України суд першої інстанції належним чином не спростував доводи сторони захисту щодо недоведеності винуватості обвинувачених. В обґрунтування обвинувального вироку суд першої інстанції поклав пояснення свідка ОСОБА_14 , якими останній спростував пояснення потерпілого ОСОБА_13 та свідка ОСОБА_15 , про те що потерпілий добровільно віддав свій автомобіль ОСОБА_12 .

В апеляційних скаргах сторони захисту та потерпілого ОСОБА_13 ставляться під сумнів показання свідка ОСОБА_14 і сам потерпілий в судовому засіданні апеляційного суду стверджував, що місцевий суд врахував показання вказаного свідка, які є не інформативними щодо обставин події, натомість не врахував пояснення свідка ОСОБА_15 , які узгоджуються з його показаннями.

На спростування вказаних доводів прокурором було заявлено клопотання про повторне дослідження доказів сторони обвинувачення, а саме показань свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , яке було задоволено у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, виходячи з позиції, висловленої Європейським судом з прав людини у справі «Дестреам проти Франції», № 56651/00 від 18 травня 2004 року, при розгляді заяви по якій вказаний Суд встановив, що відмова заявнику у дослідженні доказів, зокрема, допиті свідків, яких той просив допитати в ході апеляційного розгляду, коли апеляційним судом було в той же час витлумачено свідчення, які ці свідки давали в ході розгляду справи в суді першої інстанції, і визнано при таких обставинах заявника винним у вчиненні злочину, є порушенням як пункту 1 так і підпункту d) пункту 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, надалі Конвенції, оскільки таким чином мало місце як обмеження права на захист так і позбавлення можливості скористатися справедливим судом, та враховуючи положення ч. 4 ст. 95 КПК України, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, задовольнила клопотання прокурора, щодо необхідності допитати в ході апеляційного розгляду ряд свідків, дослідження певних письмових документів.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 КПК України сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Проте вказані свідки, незважаючи на неодноразові їх виклики, не прибули до суду апеляційної інстанції, звернення суду до прокурора з цього приводу не знайшли належного реагування, хоча ці особи є свідками обвинувачення, явку яких повинен забезпечити прокурор.

В судовому засіданні прокурор пояснив, що свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_14 змінили своє місце проживання та засоби зв`язку і він позбавлений можливості надати інформацію щодо їх теперішнього місця перебування, в зв`язку з чим колегія суддів позбавлена можливості застосувати примусовий привід до вказаних свідків в судове засідання суду апеляційної інстанції.

Оскільки судом, виходячи із зазначеного вище допущено неповноту судового розгляду, то усунути її слід було б ході апеляційного розгляду. Проте із-за повторної неявки свідків, неприйняття прокурором заходів до забезпечення їх явки, особливо свідка ОСОБА_14 , показання якого покладено в основу обвинувального вироку, суд апеляційної інстанції був позбавлений такої можливості.

Колегія суддів вважає, що без дослідження обставин про які зазначають апелянти, вирішити заявлені ними апеляційні вимоги неможливо і при таких обставинах приходить до висновку, що вирок суду першої інстанції слід скасувати та призначити новий розгляд суді першої інстанції, в ході якого стороні обвинувачення необхідно забезпечити явку свідків, апелянти зможуть задати їм запитання, які, на їх думку, можуть мати суттєве значення для вирішення справи по суті, і про які вони ставили клопотання в ході апеляційного розгляду, а суду слід буде дати оцінку обставинам, про які вказують апелянти у поданих апеляційних скаргах, дослідити докази, надані сторонами, дати їм конкретну об`єктивну оцінку у їх сукупності та прийти до вмотивованого висновку, в залежності від якого постановити відповідне судове рішення.

Відповідно до ч. 6 ст. 181 КПК України у разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Оскільки внаслідок скасування оскаржуваного вироку призначається новий судовий розгляд в суді першої інстанції і ніким з учасників судового провадження не заявлялося клопотання про продовження дії обраних щодо обвинувачених запобіжних заходів, колегія суддів вважає, що питання запобіжного заходу доцільно вирішити згідно норм КПК України при новому судовому розгляді в суді першої інстанції, а раніше обрані запобіжні заходи щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12 слід вважати такими що припинили свою дію.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисників адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , обвинуваченого ОСОБА_12 та потерпілого ОСОБА_13 задовольнити частково.

Вирок Менського районного суду Чернігівської області від 13 лютого 2019 року щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12 - скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4