Ухвала

від 13.11.2019 по справі 504/1269/19

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 504/1269/19

Провадження № 1-кс/504/1280/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2019 смт. Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Слідчого судді ОСОБА_1 ,

секретаря ОСОБА_2 ,

за участі прокурора ОСОБА_3 ,

власника майна ОСОБА_4 ,

адвоката - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 4, смт. Доброслав, клопотання слідчого СВ Лиманського ВП ГУ НП в Одеській області ОСОБА_6 , про накладення арешту на майно в межах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018160330001695 від 08.11.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

07 листопада 2019 року слідчий СВ Лиманського ВП ГУ НП в Одеській області ОСОБА_6 подала до Комінтернівського районного суду Одеської області погоджене із прокурором Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_7 клопотання про накладення арешту на майно в межах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018160330001695 від 08.11.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України.

На обґрунтування свого клопотання слідчий послався на наступні фактичні обставини:

07.11.2018 року до Лиманського ВП ГУ НП в Одеській області надійшла заява від ОСОБА_8 , про те, що службові особи Миколаївського району Одеської області без відповідних документів та дозволів здійснюють незаконне видобування піску з кар`єрів, чим завдали тяжкі наслідки державним інтересам.

06.11.2019 року до Миколаївського ВП Лиманського ВП ГУ НП в Одеській області надійшло телефонне повідомлення від ОСОБА_9 , який є головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у м. Одеса ГУ Держгеокадастру в Одеській області про те, що 06.11.2019 року був здійснений виїзд на територію Левадівської сільської ради Миколаївського району Одеської області, де на ділянці кадастровий номер 5123682200:01:001:0379 розташована металева конструкція, а також спецтехніка та ведеться видобуток піску.

06.11.2019 року слідчим СВ Миколаївського ВП Лиманського ВП ГУ НП в Одеській області проведено огляд місця події, а саме, вказаної земельної ділянки. При проведенні огляду виявлено автомобіль КАМАз, державний номерний знак НОМЕР_1 , оранжевого кольору, який вилучений слідчим та переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_10 .

Кримінальне правопорушення кваліфіковано органом досудового розслідування за статтею 364 частина 2 КК України.

Слідчий вважає що з метою дієвості кримінального провадження та тимчасового позбавлення можливості відчужувати вказане майно, існує достатньо правових підстав для накладення арешту на вказаний вище автомобіль, який за обставинами кримінального провадження визнаний речовим доказом.

Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання та просив його задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні власник майна ОСОБА_4 , а також адвокат заперечували проти доводів слідчого та прокурора, пояснили, що вказана земельна ділянка з кадастровим номером 5123682200:01:001:0379 належить на праві власності громадянці ОСОБА_11 .

01.11.2019 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_4 укладено договір про надання послуг № 1/ 3 про надання послуг із переміщення (навантаження/розвантаження, перевезення в межах ділянки) поверхневого шару грунту (пісок/супісок) на земельній ділянці площею 2 га, з кадастровим номером 5123682200:01:001:0379, в тому числі серед іншого з використанням автомобіля КАМАз, державний номерний знак НОМЕР_1 , оранжевого кольору, який належить власникові на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .

Таким чином, як стверджує адвокат, дії слідчого перебувають за межами процесуального закону, є грубим втручанням у право власності, та здійснення законної господарської діяльності.

З думкою адвоката погодився ОСОБА_4 .

Вислухавши думки прокурора, адвоката, власника майна, дослідивши надані до клопотання матеріали, слідчий суддя дійшов до наступного висновку:

Відповідно до положеньст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Положеннями ст.ст.2,7 КПК Українивизначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбаченіст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.

Згідно з ч.1ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другоюстатті 170 КПК Українивстановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3,4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5)розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Слідчий суддя враховує, що у своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів».

Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Органом досудового розслідування взагалі не були досліджені обставини, що підлягають доказуванню, та не здійснено заходів, спрямованих на збирання доказів, які необхідні для прийняття законного і обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні.

Згідно з нормами Глави10та Глави17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

У відповідностідо ч.2ст.171КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна;2) перелік видів майна, що належить арештувати;3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном;4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

В порушення вимог ч.2ст.171 КПК України, у клопотанні слідчого про арешт майна не надано документів, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати.

Частиною 1 ст. 98 КПК України передбачено, що речовими доказамиєматеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

У клопотанні слідчого не розкрито, яке відношення зазначене у клопотанні слідчого майно має саме до цього кримінального провадження, у зв`язку з чим процесуальний статус зазначеного у клопотанні майна як речових доказів не є визначеним відповідно до вимогст.98 КПК України, оскільки належних та переконливих обставин, які свідчили би про те, що майно, про арешт якого порушується питання у клопотанні, здобуто злочинним шляхом, клопотання та долучені до нього матеріали не містять.

Крім того прокурором не надано взагалі постанови про визнання майна речовим доказом.

Крім того санкція ч. 2 ст. 364 КК України не передбачає конфіскації майна, тому відсутні законні підстави для втручання у мирне право володіння особою майном.

Слідчим суддею встановлено, що відповідно до витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності земельна ділянка площею 2 га, з кадастровим номером 5123682200:01:001:0379 належить на праві власності ОСОБА_11 .

Відповідно до статті 233 КПК України Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установленихчастиною третьоюцієї статті. Під житломособи розумієтьсябудь-якеприміщення,яке знаходитьсяу постійномучи тимчасовомуволодінні особи,незалежно відйого призначенняі правовогостатусу,та пристосованедля постійногоабо тимчасовогопроживання вньому фізичнихосіб,а такожвсі складовічастини такогоприміщення.Не єжитлом приміщення,спеціально призначенідля утриманняосіб,права якихобмежені зазаконом.Під іншимволодінням особирозуміються транспортнийзасіб,земельна ділянка,гараж,інші будівлічи приміщенняпобутового,службового,господарського,виробничого таіншого призначеннятощо,які знаходятьсяу володінніособи. Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогамистатті 234цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченомустаттею 255цього Кодексу.

Стаття 30 Конституції України гарантує кожному недоторканність житла чи іншого володіння особи. Так, згідно із цією статтею не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Відповідно до ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За змістом п.22 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України», яке набуло статусу остаточного за обставин, викладених у статті 44 § 2 Конвенції, поняття власності, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси що становлять майно, можуть також розглядатись як майнові права, і, таким чином, як власність в цілях вказаного положення.

Отже, як встановлено слідчим суддею, огляд земельної ділянки, що перебуває у власності фізичної особи здійснений слідчим без ухвали слідчого судді, і слідчий за погодженням із прокурором невідкладно після здійснення таких дій не дотримався свого процесуального обов`язку звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.

Тим самим всі встановлені в результаті такого огляду докази суд визнає недопустимими.

Слідчий суддя дійшов до висновку про відсутність правових підстав для накладення арешту на майно.

В силу положення частини 3 статті 173 КПК України відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 40, 131-132, 170-173, 233, 234, 237 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні клопотання слідчого СВ Лиманського ВП ГУ НП в Одеській області ОСОБА_6 , про накладення арешту на майно автомобіль КАМАз, державний номерний знак НОМЕР_1 , оранжевого кольору, який належить власникові на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , в межах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018160330001695 від 08.11.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України.

Автомобіль КАМАз, державний номерний знак НОМЕР_1 , оранжевого кольору, який належить власникові на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , і який згідно розписки перебуває на відповідальному зберіганні ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає негайному поверненню власникові в силу ч. 3 ст. 173 КПК України.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1