Рішення

від 12.11.2019 по справі 640/16876/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 листопада 2019 року № 640/16876/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовомДержавного підприємства ЗАВОД 410 ЦА доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 27 травня 2019 року №0027261404 та №0027281404,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Державне підприємство ЗАВОД 410 ЦА (далі - ДП ЗАВОД 410 ЦА , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 27 травня 2019 року №0027261404 та №0027281404.

В обґрунтування позову позивач зазначив про безпідставність та необґрунтованість висновків контролюючого органу, які викладені в акті перевірки та стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень - рішень, зокрема, щодо зменшення відповідачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами - ПП ЕКАР , ТОВ АВИАТЕХКОМПЛЕКТ , ТОВ ТК ІНТЕГРА , ТОВ ЛАНГВАЖ , ТОВ УНІК - ЕКСПО , ТОВ ТД ОЛІМПІКУС , ТОВ ОРІДЖН ПРОДАКТ , ТОВ ДІСЕРІ . Також позивач посилається на те, що в акті перевірки відповідачем не наведено будь - яких обґрунтованих доказів на підтвердження порушень вимог податкового законодавства зі сторони ДП ЗАВОД 410 ЦА .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, або заяву про визнання позову.

02 жовтня 2019 року представником Головного управління ДФС у м. Києві надано до суду відзив, в якому відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.

Відзив обґрунтовано тим, що висновки акту перевірки є обґрунтованими, підстав для скасування спірних рішень не вбачається, оскільки, на думку податкового органу, операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами не мали реального характеру.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

ГУ ДФС у м. Києві відповідно до наказу ГУ ДФС у м. Києві від 10 квітня 2019 року №4364, на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП ЗАВОД 410 ЦА з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за лютий 2019 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 20 березня 2019 року №9051165950 з урахуванням уточнюючого розрахунку).

За результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки ДП ЗАВОД 410 ЦА ГУ ДФС у м. Києві складено акт від 26 квітня 2019 року №439/26-15-14-04-01/01128297 (далі - Акт перевірки), за висновками якого, документальною позаплановою виїзною перевіркою не встановлено порушення ДП ЗАВОД 410 ЦА вимог Податкового кодексу України в частині достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за лютий 2019 року в розмірі 2 214 850, 00 грн.

На порушення вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 20 Податкового кодексу України завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника у банку (рядок 20.2.1 декларації) за лютий 2019 року на 35 455, 00 грн., та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за лютий 2019 року на суму 9 487, 00 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 27 травня 2019 року:

- №0027261404, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 35 000, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 17 500, 00 грн.;

- №0027281404, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 9 487, 00 грн.

Незгода позивача з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями відповідача обумовила його звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У відповідності до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент проведення перевірки) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів та послуг.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Між тим, як передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з підпунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183цього Кодексу.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Водночас, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України 44.1. Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини 1 статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 цього Закону передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Між тим, відповідно до пунктів 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій

Матеріалами справи встановлено, що між ДП ЗАВОД 410 ЦА (як покупцем) та ПП ЕРКАР (як продавцем) укладено Договір поставки №УМТЗ-18-534/4 від 20 грудня 2018 року, за умовами якого продавець зобов`язується протягом строку дії договору поставити покупцю товари, зазначені в пункті 1.3 цього договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари.

Пунктом 1.3 договору визначено найменування товару: коробки приводів 2906836. Код ДК 021:2015-34731600-6.

За приписами пункту 3.1 договору загальна ціна цього договору на момент його укладення складає 210 000, 00 грн., у тому числі ПДВ 20 %: 35 000, 00 грн.

На виконання умов зазначеного договору, у матеріалах справи містяться:

- специфікація №1 до договору №УМТЗ-18-534/4 від 20 грудня 2018 року;

- платіжне доручення №615 від 15 лютого 2019 року на суму 210 000, 00 грн.;

- видаткова накладна №ЕР-0000001 від 04 лютого 2019 року;

- довіреність, видана ДП ЗАВОД 410 ЦА , в особі директора Ганькевича В.В., якою надано менеджеру з транспортно - експедиторської діяльності ОСОБА_1 права та повноваження діяти від імені довірителя: отримувати вантаж, підписувати акти пошкодження (втрати) вантажу, акти приймання - передачі та інші документи, що пов`язані з виконанням даної довіреності;

- звіт про приймання товару;

- бірка кондиційного компонента.

Також, між ДП ЗАВОД 410 ЦА (як покупцем) та ТОВ АВИАТЕХКОМПЛЕКТ (як продавцем) укладено Договір поставки №УМТЗ-18-555/4 від 29 грудня 2018 року, за умовами якого продавець зобов`язується протягом строку дії договору поставити покупцю товари, зазначені в пункті 1.3 цього договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари.

Пунктом 1.3 договору визначено найменування товару: комплектуючі для двигунів типу Д-36. Код ДК 021:2015-34731600-6.

За приписами пункту 3.1 договору загальна ціна цього договору на момент його укладення складає 24 269, 51 грн., у тому числі ПДВ 20 %: 4 044, 92 грн.

На виконання умов зазначеного договору, у матеріалах справи містяться:

- специфікація №1 до договору №УМТЗ-18-555/4 від 29 грудня 2018 року;

- платіжне доручення №1235 від 11 квітня 2019 року на суму 10 651, 43 грн.;

- платіжне доручення №1326 від 19 квітня 2019 року на суму 13 618, 08 грн.;

- видаткова накладна №32 від 12 лютого 2019 року;

- видаткова накладна №33 від 12 лютого 2019 року;

- довіреність №207 від 11 лютого 2019 року, видана ДП ЗАВОД 410 ЦА менеджеру (управителю) з транспортно - експедиторської діяльності ОСОБА_2 на отримання товару;

- звіт про приймання товару №006с64 від 18 лютого 2019 року;

від 22 грудня 2018 року;

- бірки кондиційного компонента.

19 грудня 2018 року між ДП ЗАВОД 410 ЦА (як покупцем) та ТОВ АВИАТЕХКОМПЛЕКТ (як продавцем) укладено Договір поставки №УМТЗ-18-540/4, за умовами якого продавець зобов`язується протягом строку дії договору поставити покупцю товари, зазначені в пункті 1.3 цього договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари.

Пунктом 1.3 договору визначено найменування товару: комплектуючі для двигунів типу Д-36. Код ДК 021:2015-34731600-6.

За приписами пункту 3.1 договору загальна ціна цього договору на момент його укладення складає 174 946, 86 грн., у тому числі ПДВ 20 %: 29 157, 81 грн.

На виконання умов зазначеного договору, у матеріалах справи містяться:

- специфікація №1 до договору №УМТЗ-18-540/4 від 19 грудня 2018 року;

- платіжне доручення №348 від 29 січня 2019 року на суму 79 799, 68 грн.;

- платіжне доручення №1239 від 11 квітня 2019 року на суму 18 870, 92 грн.;

- платіжне доручення №1241 від 11 квітня 2019 року на суму 19 111, 56 грн.;

- платіжне доручення №1240 від 11 квітня 2019 року на суму 19 111, 56 грн.;

- платіжне доручення №1242 від 11 квітня 2019 року на суму 19 288, 22 грн.;

- платіжне доручення №1301 від 18 квітня 2019 року на суму 18 817, 92 грн.;

- видаткова накладна №163 від 19 грудня 2018 року;

- видаткова накладна №18 від 04 лютого 2019 року;

- видаткова накладна №19 від 04 лютого 2019 року;

- видаткова накладна №20 від 04 лютого 2019 року;

- видаткова накладна №21 від 04 лютого 2019 року;

- видаткова накладна №22 від 04 лютого 2019 року;

- довіреність №283 від 26 лютого 2019 року, видана ДП ЗАВОД 410 ЦА менеджеру (управителю) з транспортно - експедиторської діяльності ОСОБА_3 на отримання товару;

- довіреність №173 від 04 лютого 2019 року, видана ДП ЗАВОД 410 ЦА менеджеру (управителю) з транспортно - експедиторської діяльності ОСОБА_3 на отримання товару;

- звіт про приймання товару №100с64 від 29 грудня 2018 року;

- звіт про приймання товару №005с64 від 08 лютого 2019 року;

- бірки кондиційного компонента.

У взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності, аналізуючи складені між позивачем та контрагентом первинні документи, що долучені до матеріалів справи, а також враховуючи викладені у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2019 року висновки, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять обов`язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та пунктом 2.4 Положення, а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов`язань та капіталу позивача.

Разом з тим, висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на підставі оцінки фінансово - господарської діяльності контрагентів позивача та контрагентів контрагентів.

В обґрунтування нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами відповідач посилається, зокрема, на нереальність здійснення господарських операцій з постачання гвинтів 0-0-0501, гайок 0-1-0190, втулок гумових 36.08.18.059 0360818059 , коробки приводів 2906836 по ланцюгу постачання - ПП ЕКАР , ТОВ АВИАТЕХКОМПЛЕКТ ,ТОВ ТК ІНТЕГРА , ТОВ ЛАНГВАЖ та ТОВ УНІК - ЕКСПО з підприємствами ТОВ ТД ОЛІМПІКУС , ТОВ ОРІДЖН ПРОДАКТ , ТОВ ДІСЕРІ , оскільки реальність та можливість вчинення даних господарських операцій у постачальників ТОВ ТК ІНТЕГРА , ТОВ ЛАНГВАЖ та ТОВ УНІК - ЕКСПО відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, у зв`язку із чим у ДП ЗАВОД 410 ЦА не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Між тим, суд зазначає, що контрагенти позивача та контрагенти контрагентів позивача на час здійснення господарських операцій із позивачем у 2018 - 2019 роках зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є платниками податку на додану вартість, а тому мали право виписувати податкові накладні.

Також, щодо вказаних контрагентів або його посадових осіб відсутні рішення судів щодо здійснення фіктивного підприємництва або укладення недійсних правочинів.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 березня 2019 року 30 березня 2018 року у справі №821/2106/13-а (адміністративне провадження №К/9901/2753/18).

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що на підтвердження фактичного виконання зазначених операцій з контрагентами платником подано первинні документи, які мають усі необхідні реквізити первинного документу, оцінивши ці докази за правилами статті 90 КАС України, суд вважає, що вони відповідають вище вказаним вимогам законодавства та свідчать про звичайну фінансово-господарську діяльність позивача, первинні документи відповідають вимогам встановленим чинним законодавством, а відтак наділені юридичною силою та є належними доказами реальності здійснених господарських операцій з контрагентами.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Суд виходить з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи (поставляють йому товари, надають послуги). На момент укладення та виконання спірних операцій контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість та внесені в установленому порядку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, громадських формувань.

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

В даному випадку, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття своїх рішень. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі №817/149/17 та від 29 березня 2018 року у справі №813/2758/16.

В той же час, податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Суд також виходить з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі №К/9901/2558718.

Так, можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Така ж правова позиція підтримана Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

До того ж, якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов`язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд вважає, що доводи контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій по ланцюгу постачання зводяться до переоцінки обставин у справі та є безпідставними, оскільки не можуть бути доказом невиконання договірних зобов`язань саме контрагентами позивача.

Вказана правова позиція викладена Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїх постановах від 21 березня 2018 року у справі №813/59/13-а, від 24 січня 2019 року у справі №808/2090/14.

Таким чином, за результатом системного аналізу вимог податкового законодавства, на підставі оцінки наявних у справі доказів окремо та у їх сукупності, суд звертає увагу на те, що висновок про безтоварність господарських операцій може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Контролюючий орган при вирішенні справи не обґрунтовував позицію щодо збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість та зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість безтоварністю вищевказаних господарських операцій та не довів суду шляхом надання належних, достовірних та достатніх доказів.

Також, відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Отже, фінансова відповідальність платника податку можлива лише за умови доведення контролюючим органом факту порушення таким платником законодавства з питань оподаткування, чого відповідачем здійснено не було.

Відтак, застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування є протиправним.

Отже, зменшення відповідачем сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 35 000, 00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 17 500, 00 грн., а також зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 9 487, 00 грн. є безпідставними, а спірні податкові повідомлення - рішення від 27 травня 2019 року №0027261404 та №0027281404 прийняті відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, ст. 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Державного підприємства ЗАВОД 410 ЦА (код ЄДРПОУ 01128297, адреса: 03151, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 94) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 27 травня 2019 року №0027261404, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 27 травня 2019 року №0027281404, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві.

4. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) на користь Державного підприємства ЗАВОД 410 ЦА (код ЄДРПОУ 01128297, адреса: 03151, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 94) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921, 00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня нуль копійок).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.М. Погрібніченко