Постанова

від 12.11.2019 по справі 620/1284/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1284/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Файдюка В.В.

За участю секретаря: Гайворонського В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року, суддя Бородавкіна С.В., у справі за адміністративним позовом Державного підприємства ''Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№91)'' до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимоги, рішення, податкового повідомлення - рішення,-

У С Т А Н О В И В:

Державне підприємство ''Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№91)'' звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, у якому просило: визнати протиправними та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу від 20.02.2019 року №Ю-00003911306; рішення відповідача про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20.03.2019 року №00003921306; податкове повідомлення-рішення від 20.03.2019 року №00003931306.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виплату заробітної плати засудженим має здійснювати саме державна установа - виправна колонія, а не державне підприємство, оскільки саме установа є роботодавцем зазначених осіб. Крім того, у діючій на час спірних правовідносин редакції Кримінально-виконавчого кодексу України, виключно виправну колонію було наділено правом укладати трудові договори з засудженими. Враховуючи наведене, зазначив, що Державна установа Менська виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області (№91), а не ДП "Підприємство ДКВС України (№91)", мала сплачувати за засуджених єдиний внесок.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ДП "Підприємство ДКВС України (№91)" є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законодавством порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 06.06.2000 року внесено відповідний запис (а.с. 116). Свою діяльність здійснює на підставі Статуту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 06.12.2016 року №3544/5 (а.с. 110-115).

На підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, ст. 77, ст. 82 Податкового кодексу України, ст. 13 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", наказу від 15.01.2018 року №83 та згідно плана-графіка проведення документальних перевірок суб`єктів господарювання на І кв. 2019 року, посадовими особами контролюючого органу проведена документальна планова виїзна перевірка ДП "Підприємство ДКВС України (№91)" з питань дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.10.2016 року по 30.09.2018 року, повноти нарахування, утримання та сплати до бюджету військового збору за період з 01.10.2016 по 30.09.2018, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 30.09.2018 року.

За результатами перевірки складено акт від 19.02.2019 року №114/13-06/08681100 (а.с. 13-65), у якому зафіксовано порушення ДП "Підприємство ДКВС України (№91)" вимог законодавства, а саме:

- п. 1 ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст.7 та ч. 5 ст. 8 Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", внаслідок чого визначено суму податкових зобов`язань з єдиного внеску за період, що перевірявся на суму 1 080 977,70 грн., в тому числі за 2016 рік - 57 893,00 грн., за 2017 рік - 535 744,00 грн., за 2018 рік - 487 340,70 грн.;

- розділу ІІІ "Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку", який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року №4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 року №111/26556 та п. 51.1 ст. 51, пп. "б" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із такими висновками, позивач оскаржив їх у адміністративному порядку, проте листом від 18.03.2019 року за №4165/10/25-01-13-06-10 висновок акту перевірки залишено без змін (а.с. 66-74, 75-85).

На підставі акту перевірки від 19.02.2019 року №114/13-06/086681100 Головним управлінням ФС у Чернігівській області винесено ДП "Підприємство ДКВС України (№91)":

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.03.2019 року №Ю-00003911306, якою нараховано недоїмку з єдиного внеску в сумі 1 080 977,70 грн. (а.с. 86);

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20.03.2019 року №00003921306 на суму 535 083,05 грн. (а.с. 87-89);

- податкове повідомлення-рішення від 20.03.2019 року №00003931306, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді з/п" у сумі 1 020,00 грн. (а.с. 90-91).

ДП "Підприємство ДКВС України (№91)" оскаржило вказані рішення та вимогу в адміністративному порядку (а.с. 92-104), але рішенням ДФС України від 26.04.2019 року №20358/6/99-99-11-05-02-25 вони залишені без змін (а.с. 105-108).

Не погоджуючись з прийнятими податковим повідомленням-рішенням, податковою вимогою та рішеннями про застосування штрафних санкцій, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 20.1.4, 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Положеннями статті 162 Податкового Кодексу України визначено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, податковий агент.

Об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (підпункт 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 167.1 статті 167 Податкового Кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

У відповідності до підпункту 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Порядок оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом, визначений пунктом 168.1 статті 168 Податкового кодексу України.

Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Положеннями підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно зі статтею 18 Податкового кодексу України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

В силу положень статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Чинним законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.

Таким чином, особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. На податкового агента покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464) платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з абзацом 1 пункту 1 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Як вбачається із Статуту ДП "Підприємство ДКВС України (№91)" є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до підпункту 6 частини 2 статті 13 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні" підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням таких особливостей: трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Порядок використання праці засуджених осіб та нарахування їм заробітної плати врегульовано положеннями статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України (зі змінами, внесеними Законом України №1492-VI.II від 07.09.2016 року), якою визначено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Таким чином, залучення засуджених до позбавлення волі до робіт як на підприємстві виправної колонії так і на державному підприємстві, має здійснюватися за одночасним додержанням наступних умов:

- засуджені мають працювати за строковим трудовим договором;

- строковий трудовий договір укладається між засудженим і виправною колонією;

- забезпечується належна охорона та ізоляція засуджених.

Без оплати засуджені можуть бути залучені лише до робіт з благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення колоній продовольством (абзац перший частини п`ятої статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Отже, роботодавцем для засуджених, які залучаються для оплачуваної праці та на підставі строкового трудового договору, з 08.10.2016 року має виступати у спірних правовідносинах виправна колонія.

Інші нормативно-правові акти мають відповідати нормам Кримінально-виконавчого кодексу України як нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, та у разі прийняття перших до 08.10.2016 року, вони мають застосовуватись із врахуванням відповідних законодавчих змін.

При цьому, суд звертає увагу, що особові рахунки засуджених веде саме виправна колонія, у зв`язку із чим саме на колонію покладено обов`язок здійснювати відповідні зарахування на такі рахунки і відрахування із заробітку та інших доходів засуджених задля забезпечення додержання черговості утримання відповідних сум.

Зокрема, згідно статті 121 Кримінально-виконавчого кодексу України та пункту 6.3 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 року №396/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.03.2013 року за №387/22919, першочергово відраховуються податок на доходи фізичних осіб і суми аліментів, а в подальшому вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу), вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування), витрати за виконавчими листами на користь громадян, за виконавчими листами на користь юридичних осіб та суми відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.

Проведення всіх належних відрахувань та утримань із сум заробітної плати державною установою також прямо передбачено пунктом 4.5 Порядку організації виробничої діяльності та залучення засуджених до суспільно корисної праці на підприємствах виправних центрів, виправних та виховних колоній Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.01.2013 року №26/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.01.2013 року за №68/22600.

Враховуючи вищевикладне, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обов`язок здійснювати своєчасну виплату працівникові заробітної плати покладається саме на роботодавця, як сторону трудового договору.

Як убачається із матеріалаів справи, роботодавцем виступає Державна установа "Менська виправна колонія №91", а не ДП "Підприємство ДКВС України (№91)", а тому обов`язок дотримання вимог діючого трудового законодавства, покладається на колонію, а не на позивача

Разом з тим, судом вірно встановлено, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що позивач є роботодавцем для засуджених та укладав з ними строкові трудові договори, здійснював виплату заробітної плати засудженим та сплачував за засуджених загальнообов`язкові державні соціальні виплати.

Отже, фактична виплата заробітної плати засудженим здійснюється Державною установою "Менська виправна колонія (№91)", а не ДП "Підприємство ДКВС України (№91)".

Таким чином, у правовідносинах щодо організації залучення до суспільно-корисної оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання в Державній установі "Менська виправна колонія (№91)", позивач не є податковим агентом.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що протягом перевіряємого періоду ДП "Підприємство ДКВС України (№91)" залучало засуджених до позбавлення волі осіб до оплачуваної праці на підставі договорів від 04.01.2016 року №Г-1/Г2, від 01.02.2017 року №Г-4/Г-1 та від 02.01.2018 року №Г-1/1-Г, укладених між позивачем (замовник) та Менською виправною колонією управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області №91 (Державну установу "Менська виправна колонія (№91)") (виконавець) (а.с. 117-124).

Підпунктом 1.1 Договорів передбачалось, що виконавець надає у розпорядження замовнику відповідно до умов даних договорів робочу силу з числа засуджених, що відбувають покарання у Менській виправній колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області №91 (ДУ "Менська виправна колонія (№91)") для залучення до суспільно корисної оплачуваної праці на виробничих потужностях замовника.

Пунктом 4.5 вказаних Договорів визначено, що розрахунки по оплаті вартості виконаних робіт замовник проводить безпосередньо з виконавцем на підставі підписаного сторонами акту, не пізніше 30 числа відповідного звітного місяця, шляхом перерахування: на депозитний рахунок виконавця суми заробітної плати засуджених, що на підставі акту, відповідно до діючого законодавства, підлягає зарахуванню на особові рахунки засуджених; на спеціальний рахунок виконавця суму відрахувань із заробітної плати засуджених за комунально-побутові послуги та харчування та 50% нарахувань на заробітну плату засуджених.

Відповідно до пунктів 4.6 Договорів, яким передбачено, що перерахування інших утримань із заробітної плати засуджених (утримань за виконавчими листами, аліментів, військового збору, ПДФО) здійснюється замовником безпосередньо до відповідних органів та адресатів в термін, установлений відповідно до діючого законодавства, не відповідає вищевикладеним вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим ДП "Підприємство ДКВС України (№91)" має намір звертатись до Державної установи "Менська виправна колонія (№91)") із вимогою про повернення надмірно виплачених коштів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність, на час виникнення спірних правовідносин, обов`язку позивача щодо сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску за осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, а тому позовні вимоги ДП "Підприємство ДКВС України (№91)" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Файдюк В.В.

Повний текст виготовлено: 12 листопада 2019 року.