Постанова

від 09.06.2021 по справі 620/1284/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 620/1284/19

адміністративне провадження № К/9901/33989/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Пасічник С.С.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 91) до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимоги, рішення, податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року (суддя Бородавкіна С.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року (судді: Бужак Н.П. (головуючий), Костюк Л.О., Файдюк В.В.) у справі № 620/1284/19.

У С Т А Н О В И В:

І. Суть спору

Короткий зміст позовних вимог

1. Державне підприємство Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 91) (далі - позивач, ДП ПДКВСУ (№ 91) ) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Чернігівській області) про визнання протиправними та скасування: вимоги відповідача про сплату боргу від 20.02.2019 № Ю-00003911306; рішення відповідача про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20.03.2019 № 00003921306; податкове повідомлення-рішення від 20.03.2019 № 00003931306.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані вимога та рішення були прийняті контролюючим органом всупереч та не у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки виплату заробітної плати засудженим має здійснювати державна установа, а саме - виправна колонія, а не позивач, у зв`язку з тим, що виправна колонія є роботодавцем відповідних (засуджених) осіб. Крім того, у діючій на час спірних правовідносин редакції Кримінально-виконавчого кодексу України, виключно виправну колонію було наділено правом укладати трудові договори з засудженими, а тому Державна установа Менська виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області (№ 91) має сплачувати за засуджених єдиний внесок.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано прийняті ГУ ДФС у Чернігівській області: вимогу про сплату боргу від 20.02.2019 № Ю-00003911306; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідними органами доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20.03.2019 № 00003921306; податкове повідомлення-рішення від 20.03.2019 № 00003931306.

4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що контролюючий орган приймаючи оскаржувані вимогу та рішення діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку, а у спірних правовідносинах роботодавцем для засуджених, які залучаються для оплачуваної праці та на підставі строкового трудового договору є саме виправна колонія, а не позивач.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, ГУ ДФС у Чернігівській області подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ДП ПДКВСУ (№ 91) у повному обсязі.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДП ПДКВСУ (№ 91) є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законодавством порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 06.06.2000 внесено відповідний запис. Свою діяльність здійснює на підставі Статуту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 06.12.2016 № 3544/5.

На підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, ст. 77, ст. 82 Податкового кодексу України, ст. 13 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , наказу від 15.01.2018 № 83 та згідно плана-графіка проведення документальних перевірок суб`єктів господарювання на І кв. 2019 року, посадовими особами контролюючого органу проведена документальна планова виїзна перевірка ДП ПДКВСУ (№ 91) з питань дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.10.2016 по 30.09.2018, повноти нарахування, утримання та сплати до бюджету військового збору за період з 01.10.2016 по 30.09.2018, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.09.2018.

За результатами проведення перевірки складено акт від 19.02.2019 № 114/13-06/08681100, у якому зафіксовано порушення ДП ПДКВСУ (№ 91) вимог законодавства, а саме: п. 1 ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст.7 та ч. 5 ст. 8 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , внаслідок чого визначено суму податкових зобов`язань з єдиного внеску за період, що перевірявся на суму 1 080 977,70 грн, в тому числі за 2016 рік - 57 893,00 грн, за 2017 рік - 535 744,00 грн, за 2018 рік - 487 340,70 грн; розділу ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку , який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 № 111/26556 та п. 51.1 ст. 51, пп. б п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із такими висновками контролюючого органу, позивач оскаржив їх у адміністративному порядку, однак листом від 18.03.2019 за № 4165/10/25-01-13-06-10 висновок акту перевірки залишено без змін.

На підставі акта перевірки від 19.02.2019 № 114/13-06/086681100 ГУ ДФС у Чернігівській області прийнято: вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.03.2019 № Ю-00003911306, якою нараховано недоїмку з єдиного внеску в сумі 1 080 977,70 грн; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20.03.2019 № 00003921306 на суму 535 083,05 грн; податкове повідомлення-рішення від 20.03.2019 № 00003931306, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді з/п у сумі 1 020,00 грн.

ДП ПДКВСУ (№ 91) оскаржило вказані рішення та вимогу в адміністративному порядку, однак рішенням ДФС України від 26.04.2019 № 20358/6/99-99-11-05-02-25 вони були залишені без змін

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом перевіряємого контролюючим органом періоду ДП ПДКВСУ (№ 91) залучало засуджених до позбавлення волі осіб до оплачуваної праці на підставі договорів від 04.01.2016 № Г-1/Г2, від 01.02.2017 № Г-4/Г-1 та від 02.01.2018 № Г-1/1-Г, укладених між позивачем (замовник) та Менською виправною колонією управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області № 91 (ДУ Менська виправна колонія (№ 91) , виконавець).

Підпунктом 1.1 Договорів передбачалось, що виконавець надає у розпорядження замовнику відповідно до умов даних договорів робочу силу з числа засуджених, що відбувають покарання у Менській виправній колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області № 91 (ДУ Менська виправна колонія (№ 91) ) для залучення до суспільно корисної оплачуваної праці на виробничих потужностях замовника. Пунктом 4.5 вказаних Договорів визначено, що розрахунки по оплаті вартості виконаних робіт замовник проводить безпосередньо з виконавцем на підставі підписаного сторонами акту, не пізніше 30 числа відповідного звітного місяця, шляхом перерахування: на депозитний рахунок виконавця суми заробітної плати засуджених, що на підставі акту, відповідно до діючого законодавства, підлягає зарахуванню на особові рахунки засуджених; на спеціальний рахунок виконавця суму відрахувань із заробітної плати засуджених за комунально-побутові послуги та харчування та 50% нарахувань на заробітну плату засуджених.

Відповідно до пунктів 4.6 Договорів, яким передбачено, що перерахування інших утримань із заробітної плати засуджених (утримань за виконавчими листами, аліментів, військового збору, ПДФО) здійснюється замовником безпосередньо до відповідних органів та адресатів в термін, установлений відповідно до діючого законодавства, не відповідає вищевикладеним вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим ДП ПДКВСУ (№ 91) має намір звертатись до ДУ Менська виправна колонія (№ 91) ) із вимогою про повернення надмірно виплачених коштів.

З вказаних договорів та наявних в матеріалах справи доказів, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що роботодавцем відповідних засуджених осіб виступає ДУ Менська виправна колонія № 91 , а не ДП ПДКВСУ (№ 91) , а тому обов`язок дотримання вимог діючого законодавства, покладається саме на колонію, а не на позивача.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. В доводах касаційної скарги контролюючий орган цитує норми матеріального та процесуального права, вказує на порушення допущені позивачем, а також вказує на неврахування судами першої та апеляційної інстанції положень чинного законодавства, а також того, що, зокрема, з наданих до перевірки договорів відповідачем встановлено, що саме ДП ПДКВСУ (№ 91) є власником виконаних робіт та ведеться розрахунок оплати праці за виконану відповідними засудженими особами роботу, що у своїй сукупності призвело до неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушень норм процесуального права при прийнятті рішень.

8. Позивачем відзиву (заперечень) на касаційну скаргу надіслано не було.

9. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

10. Податковий кодекс України:

10.1. Підпункти 14.1.48, 14.1.180 пункту 14.1 статті 14.

Заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом;

податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

10.2. Стаття 18.

18.1. Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

18.2. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

10.3. Підпункти 20.1.4, 20.1.6 пункту 20.1 статті 20.

Контролюючі органи мають право:

проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення;

запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

10.4. Пункт 162.1 статті 162.

162.1. Платниками податку є:

162.1.1. фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

162.1.2. фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;

162.1.3. податковий агент.

10.5. Пункт 167.1 статті 167.

Ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

10.6. Підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168.

Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

11. Кримінально-виконавчий кодекс України:

11.1. Частина перша статті 118 (положення статті 118 в редакції Закону № 2475-VIII від 03.07.2018).

Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.

Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.

Частина перша статті 118 (положення статті 118 в редакції № 1492-VIII від 07.09.2016).

Засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Адміністрація зобов`язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.

Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

11.2. Частина пера статті 120.

Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

11.3. Частина перша статті 122.

Засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

12. Закон України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування :

12.1. Пункт 1 частини першої статті 4.

Платниками єдиного внеску є:

1) роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

12.2. Пункти 1, 4 частини другої статті 6.

Платник єдиного внеску зобов`язаний:

1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;

4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

12.3. Частина восьма статті 9.

платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Положеннями Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) передбачено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

14. Згідно з частиною першою статті 118 КВК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1492-VIII від 7 вересня 2016 року, засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом. Вказані зміни набрали чинності 8 жовтня 2016 року.

15. Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання від 3 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності з 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 118 КВК України, зокрема, частину першу викладено в такій редакції: Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.

15.1. Аналіз змін статті 118 КВК України, внесених до неї з 8 жовтня 2016 року по 28 серпня 2018 року, дозволяє дійти висновку, що на час виникнення спірних правовідносин можливість укладати строкові трудові договори із засудженими була передбачена виключно для виправних колоній, а юридичні підстави для укладання трудових договорів між засудженими та фізичною особою-підприємцем або юридичною особою, для яких такі засуджені здійснювали виконання робіт чи надання послуг, виникли лише з 28 серпня 2018 року.

16. Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України (частина 1 статті 120 КВК України). Відповідно до частини першої статті 122 КВК України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

17. Таким чином, засуджені до позбавлення волі виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи виконання покарань, в результаті чого, їм забезпечується відповідна компенсація за виконану роботу, тобто заробітна плата, а також, додержання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.

18. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VІ). Згідно вказаних положень статей 4, 6, 9 Закону № 2464-VІ, визначальною передумовою для сплати єдиного внеску є наявність між суб`єктом (підприємством, установою, колонією) та засудженою особою відносин, які фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця.

19. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що роботодавцем відповідних засуджених осіб виступає ДУ Менська виправна колонія № 91 , а не ДП ПДКВСУ (№ 91) , а тому обов`язок дотримання вимог діючого законодавства, покладається саме на колонію, а не на позивача.

20. Колегія суддів зазначає, що спірні договори про залучення засуджених до позбавлення волі осіб до оплачуваної праці були укладені саме між позивачем та ДУ Менська виправна колонія (№ 91) , тоді як відповідачем не було надано жодних належних, достатніх та допустимих доказів того, що позивач є роботодавцем для відповідних засуджених осіб та укладав з ними строкові трудові договори, здійснював виплату заробітної плати засудженим та сплачував за засуджених загальнообов`язкові державні соціальні виплати. Таким чином, виплата заробітної плати засудженим здійснюється ДУ Менська виправна колонія (№ 91) , а не ДП ПДКВС України (№ 91) , що не спростовано відповідачем жодними належними, допустимими та достатніми доказами.

21. Крім того, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово висловлював правовий висновок про те, що засуджені особи є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія в цих трудових відносинах виступає роботодавцем, а відтак є зобов`язаною нарахувати, утримати та сплатити суми Єдиного внеску із заробітної плати таких осіб. Виконання засудженими особами суспільно корисної оплачуваної праці гарантує цим особам право на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а установа виконання покарання, на яку згідно із законом покладено обов`язок забезпечити організацію праці засуджених осіб, одночасно виступає їх страхувальником в загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні. При цьому, Верховний Суд зазначив, що засуджені до позбавлення волі виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи виконання покарань, їм гарантується виплата заробітної плати за виконану роботу, забезпечення умов охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 3 березня 2020 року у справі № 440/1512/19, від 17 березня 2020 року у справі № 809/710/17, від 3 квітня 2020 року у справі № 580/908/19, від 8 травня 2020 року у справі № 560/1391/19, від 18 червня 2020 року у справі № 240/1700/19.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

22. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону, що діяла до набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ ).

23. Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у запереченнях на адміністративний позов, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих сторонами на підставі статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на час прийняття судами рішень).

24. Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що контролюючий орган приймаючи оскаржувані: вимогу про сплату боргу від 20.02.2019 № Ю-00003911306, рішення відповідача про застосування штрафних санкцій від 20.03.2019 № 00003921306, податкове повідомлення-рішення від 20.03.2019 № 00003931306, діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

25. Колегія суддів зазначає, що касаційна скарга є ідентичною апеляційній скарзі та запереченням на адміністративний позов, контролюючим органом інших обґрунтувань ніж ті, які були наведені в апеляційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права скаржником не наведено. Контролюючий орган фактично просить здійснити переоцінку встановлених судами першої та апеляційної інстанції, обставин справи.

26. Судами першої та апеляційної інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом у запереченнях на адміністративний позов та апеляційній скарзі, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені відповідачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

27. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року слід залишити без задоволення.

28. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

29. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону, що діяла до набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ ).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі № 620/1284/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.Я.Олендер І.А. Гончарова С.С. Пасічник