Постанова

від 11.11.2019 по справі 277/765/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 277/765/16-ц

провадження № 61-35145св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Барашівської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_1 , Реєстраційний сектор Ємільчинської районної державної адміністрації Житомирської області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою заступника прокурора Житомирської області на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2017 року у складі судді Прищепи Т. П. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 27 березня 2018 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2016 року заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Барашівської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області (далі - Барашівська сільська рада) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області), ОСОБА_1 та Реєстраційного сектору Ємільчинської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання недійним наказу, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та зобов`язання її повернути.

Позов обґрунтовано тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області № 6-1276/14-14-сг від 26 серпня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Ємільчинського району за межами населеного пункту Барашівської сільської ради з кадастровим номером 1821780400:05:000:0014. На підставі цього наказу ОСОБА_1 видано свідоцтво на право власності на земельну ділянку. Вищевказаний наказ є незаконним, рішення про державну реєстрацію свідоцтва на право власності на земельну ділянку підлягає скасуванню, а земельна ділянка поверненню. На території області, у тому числі в Ємільчинському районі виявлено випадки незаконного видобування бурштину, який віднесено до корисних копалин загальнодержавного значення. Передача земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 проведена без агрохімічного паспорта земельної ділянки. Відповідно до положень чинного законодавства надання агрохімічного паспорта земельної ділянки для затвердження проекту землеустрою є обов`язковим.За таких обставин зазначена земельна ділянка підлягає поверненню до земель запасу Барашівської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області. Посилаючись на викладене, прокурор просив: визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 26 серпня 2014 року № 6-1276/14-14-сг; скасувати рішення реєстраційної служби Ємільчинського районного управління юстиції Житомирської області про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку ОСОБА_1 від 02 вересня 2014 року № 15515079; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 1821780400:05:000:0014 до земель запасу Барашівської сільської ради Ємільчинського району.

Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що перелік документів для затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства згідно зі статтею 50 Закону України Про землеустрій є вичерпним і вимога надання додаткових матеріалів та документів, не включених до проекту землеустрою, категорично заборонена. Прокурором не доведено факту наявності корисних копалин на земельній ділянці, яка передана ОСОБА_1 , та не надано доказів того, що спірна земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 27 березня 2018 року апеляційну скаргу прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Барашівської сільської ради залишено без задоволення, а рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2017 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У квітні 2018 року заступник прокурора Житомирської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 27 березня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що при затвердженні та прийнятті рішення про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ГУ Держгеокадастру у Житомирській області повинно було керуватися не лише Земельним кодексом України (далі - ЗК України), а й іншими законодавчими актами, в тому числі Порядком ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, Методичними рекомендаціями щодо порядку реалізації головними управліннями Держземагентства в областях, містах Києві та Севастополі повноважень з передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування (на конкурсних засадах) для всіх потреб . Також судами проігноровано інформацію Житомирської філії Державної установи Держгрунтохорона про відсутність агрохімічних паспортів на спірну земельну ділянку.

У липні 2018 року ГУ Держгеокадастру у Житомирській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що згідно з частиною тринадцятою статті 123 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. ГУ Держгеокадастру у Житомирській області здійснює передачу земельних ділянок державної форми власності на підставі затвердженого проекту землеустрою та не вправі вимагати документи, що не передбачені ЗК України та статтею 50 Закону України Про землеустрій . Суди попередніх інстанцій дали обґрунтовану оцінку дійсним обставинам справи, правильно застосували норми матеріального і процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ємільчинського районного суду Житомирської області.

18 червня 2018 року справа № 277/765/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 26 серпня 2014 року № 6-1274/14-14-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Барашівської сільської ради. Надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 1821780400:05:000:0014, для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вищевказаного наказу 02 вересня 2014 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку, а рішенням реєстраційної служби Ємільчинського районного управління юстиції Житомирської області зареєстровано право власності на неї за № 15515079.

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 33 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з частинами другою та третьою статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. (пункт б частини першої статті 121 ЗК України).

Частинами шостою та дев`ятою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За змістом частини третьої статті 50 Закону України Про землеустрій (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об`єктів); розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Згідно з частиною сьомою статті 186 1 ЗК України органам, зазначеним у частинах першій-третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати, зокрема додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України Про землеустрій .

За змістом статті 37 Закону України Про охорону земель власники та землекористувачі, в тому числі орендарі земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. З метою здійснення контролю за динамікою родючості ґрунтів систематично проводиться їх агрохімічне обстеження, видаються агрохімічні паспорти, в яких фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів і рівні їх забруднення. Дані агрохімічної паспортизації земель використовуються в процесі регулювання земельних відносин при: передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду, земельної ділянки; зміні власника земельної ділянки або землекористувача; проведенні грошової оцінки земель; визначенні розміру плати за землю; здійсненні контролю за станом родючості ґрунтів. Форму агрохімічного паспорта та порядок його ведення встановлює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Частинами четвертою та сьомою статті 54 Закону України Про охорону земель визначено, що ведення моніторингу земель здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення включає: агрохімічне обстеження ґрунтів; контроль змін якісного стану ґрунтів; агрохімічну паспортизацію земельних ділянок.

Відповідно до статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель під агрохімічною паспортизацією земель сільськогосподарського призначення розуміється обов`язкове агрохімічне обстеження ґрунтів з видачею агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, в якому фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів, рівнів їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами.

Згідно з пунктами 1.3 та 1.4 Порядку ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11 жовтня 2011 року № 536, агрохімічний паспорт поля, земельної ділянки є результатом агрохімічної паспортизації всіх земель сільськогосподарського призначення, яка проводиться з метою державного контролю за зміною показників родючості, забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами, раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Об`єктами агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення є: рілля, у тому числі зрошувана, осушена; сіножаті і пасовища; багаторічні насадження.

Відтак, агрохімічний паспорт земельної ділянки хоч і є результатом агрохімічної паспортизації всіх земель сільськогосподарського призначення, проте не належить до переліку документів, які надаються в обов`язковому порядку при відведенні земельних ділянок у власність.

Порядок набуття у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, визначений ЗК України та Законом України Про землеустрій , не встановлює вимоги щодо надання агрохімічного паспорта земельної ділянки, тобто агрохімічна паспортизація земельних ділянок не покладається на громадянина, зацікавленого у приватизації земельної ділянки, а є складовою моніторингу ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, який здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що нормами ЗК України та Закону України Про землеустрій визначено вичерпний перелік документів, необхідних для затвердження проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, якими не вимагається виготовляння агрохімічного паспорта, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову прокурора, оскільки відповідно до статті 186 1 ЗК України органам, зазначеним у частинах першій-третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України Про землеустрій ; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Новоселецький проти України від 11 березня 2003 року, Федоренко проти України від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображена в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу можна позбавити її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності слід дотримуватися справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також ЄСПЛ у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 07 грудня 1976 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

З урахуванням викладеного покладення на громадянина, зацікавленого у приватизації земельної ділянки, обов`язку проведення її агрохімічної паспортизації, що є складовою моніторингу ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, який здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, суперечить змісту положень статей 116, 118, 186, 186 1 ЗК України, Закону України Про землеустрій та свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції в аспекті реалізації права громадянина на приватизацію земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами інформації та документів, наданих заявником, не заслуговують на увагу, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цими судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення суду відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області залишити без задоволення.

Рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 27 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов