Постанова

від 14.11.2019 по справі 918/523/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2019 року Справа № 918/523/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Олексюк Г.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Городоцький завод будматеріали і К" на рішення господарського суду Рівненської області, ухваленого 12 серпня 2019 року (суддя - О.Андрійчук), повний текст рішення виготовлено 12 серпня 2019 року

за позовом Приватного акціонерного товариства "Рембуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Городоцький завод будматеріали і К"

про стягнення в сумі 5 091 грн 52 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Рембуд (надалі - Позивач) звернулось в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Городоцький завод будматеріали і К (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача 3916 грн 00 коп. основного боргу, 259 грн 46 коп. трьох відсотків річних, 916 грн 06 коп. інфляційних втрат.

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що між Позивачем та Відповідачем існували тривалі правовідносини з поставки товару - бетону, залізобетону тощо, загальна вартість якої склала 113 131 грн, що стверджується видатковими накладними. Як вказує Позивач, остання поставка була здійснена 4 травня 2017 року на суму 9 431 грн, яку Відповідач оплатив частково, а тому заборгованість з 5 травня становить 3 916 грн. За несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати товару Позивач здійснив нарахування річних та інфляційних, які просить стягнути з Відповідача у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 12 серпня 2019 року по справі № 918/523/19 позов задоволено частково. Стягнути з Відповідача на користь Позивача 3916 грн заборгованості, 912 грн 77 коп. інфляційних, 259 грн 46 коп. 3 % річних, а також покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1919 грн 85 коп.. У задоволенні позовних вимог про стягнення 3 грн 29 коп інфляційних втрат відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що Відповідач вартість поставленого товару погасив частково, а саме: шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Позивача в розмірі 47 055 грн, що підтверджується виписками по рахунку, а також шляхом заліку взаємних однорідних вимог на суму 62 160 грн, на підтвердження чого надано особову картку кореспондента, а всього в розмірі 109 215 грн. З вказаного, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що залишок боргу становить 3 916 грн, стягнення котрого є обгрунтованим.

Водночас, місцевий господарський суд перевіривши розрахунок річних та інфляційних, проведений Позивачем, встановив, що підставним ло стягнення є розмір річних становить 260 грн 39 коп, а інфляційних - 912 грн 77 коп. (при заявленому - 916 грн 06 коп), з огляду на що частково задоволив позовні вимоги в частині стягнення інфляційних та задоволив вимоги щодо стягнення річних.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 56), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив скасувати рішення Господарського суду Рівненської області та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач, зокрема виходив з того, що право скаржника на належний судовий захист було порушено, оскільки рішення було прийнято на 14 день після винесення ухвали про відкриття. Ухвалу про відкриття провадження у справі № 918/532/19 було отримано Відповідачем лише 6 серпня 2019 року, а тому Відповідач вказує, що не встиг подати відзив на позовну заяву. Також Відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначив, що він не погоджується із тим, що судом першої інстанції було прийнято до уваги видаткову накладну від 4 травня 2017 року, оскільки вона не містить відтиску печатки та підпису уповноваженої особи. Як вказує апелянт, докази, які б підтверджували строки оплати по видатковій накладній від 4 травня 2017 року в сумі 3 916 грн матералаи справи не містять так як і не містять договору на підставі якого була видана дана видаткова накладна.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 вересня 2019 року (а.с. 64), з підстав, висвітлених в ній, було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача. Запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Суд констатує, що дана справа № 918/523/19 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд наголошує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", з 1 січня 2019 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 1 921 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 192 100 грн (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 24 вересня 2019 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи № 918/523/19 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 25 листопада 2019 року.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 1 жовтня 2019 року надійшов відзив від Позивача в котрому він просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Відповідача. Зазначивши, щоВвідповідач визнав отримання товару згідно видаткової накладної від 4 травня 2017 року, оскільки 6 липня 2017 року ним було проведено оплату в сумі 9 687 грн, якою було погашено попередню заборгованість та частково було сплачено заборгованість по накладній від 4 травня 2017 року.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

При цьому, суд виходив з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 113 131 грн, про що свідчать первинні облікові документи, а саме: видаткова накладна від 9 листопада 2016 року на суму 7 368 грн; видаткова накладна від 9 листопада 2016 року на суму 12 721 грн; видаткова накладна від 10 листопада 2016 року на суму 7 582 грн; видаткова накладна від 21 грудня 2016 року на суму 6 568 грн; видаткова накладна від 21 грудня 2016 року на суму 5 713 грн; видаткова накладна від 21 грудня 2016 року на суму 5 395 грн; видаткова накладна від 21 грудня 2016 року на суму 6 568 грн; видаткова накладна від 21 грудня 2016 року на суму 4 153 грн; видаткова накладна від 21 грудня 2016 року на суму 5 889 грн 50 коп; видаткова накладна від 28 грудня 2016 року на суму 5 456 грн; видаткова накладна від 30 грудня 2016 року на суму 5 739 грн; видаткова накладна від 25 січня 2017 року на суму 5 852 грн 50 коп; видаткова накладна від 4 квітня 2017 року на суму 5 036 грн; видаткова накладна від 4 квітня 2017 року на суму 5 906 грн; видаткова накладна від 6 квітня 2017 року на суму 6 017 грн; видаткова накладна від 12 квітня 2017 року на суму 3 836 грн; видаткова накладна від 13 квітня 2017 року на суму 3 900 грн; видаткова накладна від 4 травня 2017 року на суму 9 431 грн (а.с. 12-22).

Відповідно до реквізитів видаткових накладних вбачається, що Постачальником Товару є Позивач а отримувачем Відповідач, розрахунок - оплата з поточного рахунку.

Відповідач вартість поставленого товару погасив частково, а саме: шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Позивача в розмірі 47 055 грн, що підтверджується виписками по рахунку (а.с. 30-34), а також шляхом заліку взаємних однорідних вимог на суму 62 160 грн, на підтвердження чого надано особову картку кореспондента (а.с. 29), а всього в розмірі 109 215 грн.

Залишок боргу становить 3 916 грн (113 131 грн - 109 215 грн).

За несвоєчасне проведення розрахунків Позивач здійснив нарахування на суму боргу річних в розмірі 259 грн 46 коп та інфляційних в розмірі 916 грн 06 коп.

Як зазначає Позивач, Відповідачу було направлено лист-претензію № 28 від 26 березня 2019 року про сплату боргу, річних та інфляційних (доказів направлення суду не надано), однак останній на претензію не відповів, боргу не погасив.

Оскільки, Відповідач в добровільному порядку заборгованість не сплатив Позивач звернуся із позовом до суду з метою захисту порушеного на його думку права про стягнення з Відповідача основного боргу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України: підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зважаючи на характер встановлених між сторонами правовідносин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із поставкою товару та відповідальністю за порушення строків оплати, регулювання яких здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України тощо.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено: що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України: суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Водночас, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України: зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що: господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Нормами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що: суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статтей 526, 525 Цивільного кодексу України: зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду зазначає, що факт належного виконання Позивачем свого зобов`язання щодо передачі Товару для Відповідача підтверджується первинними документами, котрі відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та статті 9 Закону України Про бухгалтерським облік та фінансову звітність .

При цьому суд констатує, що як свідчать встановлені обставини у даній справі, Позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, що стверджується видатковими накладними.

Стаття 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачає, що: первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Північно-західним апеляційним господарським судом встановлено, що Відповідач прийняв даний товар без будь-яких застережень та зауважень щодо його комплектності, кількості та якості.

Відтак, дослідивши дані матеріали справи апеляційний господарський суд констатує, що між Позивачем та Відповідачем виникли зобов`язання, які породжують певні обов`язки, у Відповідача виникли майнові зобов`язання перед Позивачем з оплати вартості послуг, а у останнього виникло право вимоги виконання такої оплати.

З урахуванням наведених вище приписів діючого законодавства та, виходячи з аналізу наявних в матеріалах справи первинних документів, колегія суддів констатує, що наявні в матеріалах справи докази (видаткові накладні) оформлені у відповідності до вимог закону, містять всі обов`язкові реквізити, а тому є належними доказами на підтвердження факту проведення відповідної господарської операції, зокрема, одержання товарних цінностей.

Відповідно до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вбачається з платіжних документів Відповідач вартість поставленого товару погасив частково, а саме: шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Позивача в розмірі 47 055 грн (із призначенням платежу - за бетон), що підтверджується виписками по рахунку (а.с. 31-34) , а також шляхом заліку взаємних однорідних вимог на суму 62 160 грн (із зазначенням у примітці за готову продукцію , за перемички , за бетон , взаємозалік ; а.с. 29), на підтвердження чого надано особову картку кореспондента, а всього в розмірі 109 215 грн (47055 грн +62160 грн).

При цьому, що ж стосується покликань Відповідача в апеляційній скарзі з-приводу недоведеності судом першої інстанції фінансування заборгованості по видатковій накладній від 4 травня 2017 року в сумі 9 431 грн, то колегія суддів зауважує, що Відповідачем 6 липня 2017 року було проведено оплату за бетон в сумі 9 687 грн, котра була розподілена Позивачем частково на покриття попередньої заборгованості, а частково в погашення накладної № 683 від 4 травня 2017 року (а саме в сумі 5515 грн; зважаючи на те, що заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 3916 грн, що є значно менше від суми поставки по видатковій накладній від 4 травня 2017 року).

Тобто апелянтом по суті частково сплатив товар за оспорюваною ним накладною, при тому в більшій частині суми поставки (поставлено бетон 4 травня 2017 року на суму 9431 грн, в той же час як сума позову в частині основного боргу складає лише 3 916 грн).

Що ж стосується підпису в графі Отримав , то колегії суддів стає не зрозуміло чому у Відповідача існують заперечення відносно видаткової накладної № 683 грн від 4 травня 2017 року (котра ним же частково оплачена), адже так само не містять підпис в графі Отримав й інші видаткові накладні, однак вони визнаються Відповідачем та оплачені ним повністю.

Окрім того, твердження Відповідача про те, що розрахунки в сумі 47 055 грн та особової картки на суму 62 160 грн стосуються інших правовідносин між сторонами нівелюється самими ж виписками по рахунку та особовою карткою кореспондента, де в призначенні платежу зазначається оплата за бетон, перемички та взаємозалік (що відповідає продукції поставленої згідно долучених до матеріалів справи видаткових накладних).

Окрім того, Відповідачем не долучено до матеріалів справи доказів в підтвердження існування між сторонами будь-яких інших правовідносин з приводу поставки товару.

Отже, зважаючи на все вищеописане в даній судовій постанові в площинні існування первинних доказів (в тому числі з урахуванням часткової оплати апелянтом оспорюваної поставки), колегія суддів прийшла до висновку, що залишок боргу становить 3 916 грн (113 131 грн - 109 215 грн, в тому числі й згідно з видатковою накладною від 4 травня 2017 року на суму 9 431 грн).

Відтак, враховуючи усе вищеописане судова колегія задовольняє позов в частинні стягнення 3916 грн боргу.

Дане було вчинено і місцевим господарським судом.

Що ж до вимоги про стягнення інфляційних в сумі 916 грн 06 грн. та 3 % річних в сумі 259 грн 46 коп., то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Відтак, Позивач з огляду на частину 1-2 статті 692 Цивільного кодексу України був вправі нараховувати на заборгованість, що виникла по накладній № 683 від 4 травня 2017 року (а.с. 22) інфляційні з травня місяця 2017 року, та річні з травня 2017 року.

При цьому Північно-західним апеляційним господарським судом здійснено перерахунок інфляційних за допомогою калькулятора Системи ліга закон , котрий повністю відповідає розрахунку вчиненому місцевим господарським судом (а.с. 41).

При цьому, з розрахунку (а.с. 41) вбачається, що судом правильно визначено час, з котрого потрібно нараховувати інфляційні та річні, та обгрунтовано задоволено позов в цій частині частково.

Позовні вимоги про стягнення річних в сумі 259 грн 46 коп. задоволено в повному обсязі.

Водночас, апеляційна скарга Відповідача не містить доводів та заперечень з приводу правильності нарахування, проведеного місцевим господарським судом, інфляційних та річних.

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін з огляду на не оскарження його Відповідачем в цій частині.

Що ж стосується доводів Відповідача наведених в апеляційній скарзі відносно того, щодо несвоєчасного отримання Відповідачем ухвалу про відкриття провадження у справі, що є порушенням його права на належний судовий захист, то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі від 30 липня 2019 року (а.с. 1-3) місцевим господарським судом було зазначено: прийняти позовну заяву до розгляду; відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання для розгляду справи по суті призначити на "12" серпня 2019 р. на 15:00 год.

Також, судом запропоновано відповідачу подати відзив протягом 5-денного строку з дня вручення ухвали про відкриття провадження по справі.

Оцінивши матеріали справи в розрізі статті 247 Господарського процесуального кодексу України, суд констатує, що вказана справа підставно віднесена місцевим господарським судом до справ, що розглядаються в порядку спрощенного позовного провадження.

В силу дії статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд наголошує, що судом призначено проведення судового засідання в спрощенному позовному провадженні на 12 серпня 2019 року об 15 год.. З даного вбачається, що суд вирішив в даному випадку не скористатися своїм правом провести розгляд справи без виклику сторін (без проведення судового засідання), а призначити судове засідання по даній справі.

Згідно частини 4 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

Поряд з тим, за змістом частини 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Як вбачається з ухвали про прийняття позовної заяви (а.с. 1-3), суд надав Відповідачу 15-ти денний строк передбачений ГПК України для подачі відзиву. В той же час, суд констатує, що справа, хоч і призначена без прямого порушення частини 4 статті 252 ГПК України, проте судове засідання призначено в строк, що є меншим ніж строк для подачі відзиву (13 днів). Водночас, такі дії місцевого господарського суду (зважаючи на своєчасне повідомлення сторін про дату час та місце судового засідання) не призвели до винесення неправильного судового рішення.

Водночас, суд констатує, що в силу дії частини 1 статті 120 ГПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.

Згідно частини 2 статті 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Зі змісту ухвали (а.с. 1-3) вбачається, що місцевий господарський суд не викликав сторін (в розрізі частини 1 статті 120 ГПК України), а повідомляв учасників справи про дату, час і місце судового засідання (в розрізі частини 2 статті 120 ГПК України), тобто не визнав явку представників обов`язковою.

Поряд з тим, в силу дії частини 3 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно частини 4 статті 120 ГПК України, ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи містяться щодо повідомлення Відповідача про дату час та місце судового розгляду справи, а саме з рекомендованого повідомлення про вручення потового відправлення від 31 липня 2019 року вбачається, що Відповідач особисто отримав вказане поштове відправлення (ухвалу про відкриття провадження по справі) 2 серпня 2019 року, що свідчить його підпис в рядку "поштове відправлення вручено" (а.с. 39 б).

Дані докази повністю нівелюють твердження відповідача щодо отримання ним такої ухвали 6 серпня 2019 року, адже доказів на підтвердження отримання ухвали суду саме 6 серпня 2019 року суду апеляційної інстанції подано не було.

Таким чином, апелянт був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю, що не позбавляло його можливості подати відзив на позовну заяву, а в разі пропуску строку, подати його із заявою про відновлення такого строку із зазначенням причин його пропуску, а в цілому забезпечити свою явку в судове засідання яке відбулося 12 серпня 2019 року (зважаючи на отримання ухвали суду 2 серпня 2019 року проміжок часу до дати судового засідання-12 серпня 2019 року, був більш як достатній для підготовки своєї позиції по даній справі).

В той же час, Відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалою Господарського суду Рівненської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Колегія суддів зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач так як і відповідач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа проти Іспанії зазначив, що сторони зобов`язані демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються їх безпосереднього, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Городоцький завод будматеріали і К" на рішення Господарського суду Рівненської області від 12 серпня 2019 року по справі № 918/523/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 12 серпня 2019 року по справі № 918/523/19 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу № 918/532/19 повернути Господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Олексюк Г.Є.