Постанова

від 11.11.2019 по справі 478/93/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

11.11.19

22-ц/812/1586/19

Єдиний унікальний номер судової справи 478/93/19

Номер провадження 22-ц/812/1586/19

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

11 листопада 2019 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалено Казанківським районним судом Миколаївської області 02 липня 2019 року , під головуванням судді Іщенко Х.В., в приміщені цього ж суду о 13 год. 34 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Казанківська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

УСТАНОВИЛА :

У січні 2019 року ОСОБА_1 пред`явила вищевказаний позов до Великоолександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Казанківська державна нотаріальна контора Миколаївської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно зі свідоцтвом №20898090 від 15 листопада 1994 року, виданим Казанківським районним планово-економічним відділом, Фермерське господарство Саша (далі - ФГ Саша ) було внесено до державного реєстру суб`єктів підприємницької діяльності та воно здійснювало свою діяльність на підставі статуту фермерського господарства. Його засновником та головою згідно статутних документів був ОСОБА_3 .

Рішенням 4 сесії ХХІІІ скликання Казанківської районної Ради Казанківського району Миколаївської області від 03 листопада 1998 року за №36/4, ОСОБА_3 для розширення фермерського господарства в постійне користування була виділена земельна ділянка, загальною площею 20 га.

10 листопада 1998 року було складено Акт про встановлення меж земельної ділянки в натурі, загальною площею 20 га, виділеної ФГ Саша з подальшою передачею.

На підставі вищевказаних документів 14 грудня 1998 року ОСОБА_3 видано державний акт серії ІІ- МК 006903 на право постійного користування земельною ділянкою, з кадастровим номером 4823680800:01:000:0109, загальною площею 20 га.

З моменту отримання вищевказаного державного акту на право постійного користування зазначена земельна ділянка була зарахована до основних фондів фермерського господарства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, у зв`язку із чим було прийнято рішення загальних зборів членів ФГ Саша від 25 листопада 2013 року, оформлене протоколом №48, про призначення ОСОБА_1 головою ФГ Саша . Цим же протоколом прийнято рішення про зміну назви господарства на Фермерське господарство Саша-1 (далі - ФГ Саша-1 ), яке згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців зареєстровано 03 грудня 2013 року.

Після смерті ОСОБА_3 Казанківською державною нотаріальною конторою Миколаївської області заведено спадкову справу №22/2013, за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини, до складу якої, на думку спадкоємця, входить також вищевказана земельна ділянка площею 20 га.

Між тим, нотаріусом відмовлено в оформлені документів щодо зазначеної ділянки, оскільки відсутній оригінал Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, Витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку, що підтверджує будь-яке право спадкодавця на вказану земельну ділянку. Також нотаріусом роз`яснено право на звернення до суду для встановлення права на вказане майно.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила визначити додатковий строк для прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 , на земельну ділянку, загальною площею 20 га, Державний акт серії ІІ-МК №006903, кадастровий номер: 4823680800:01:000:0109, що розташована на території Великоолександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, та була виділена в постійне користування ФГ Саша в особі його голови ОСОБА_3 , у зв`язку з втратою оригіналу Державного акту, серії ІІ- МК в„–006903 .

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 квітня 2019 року замінено відповідача у справі Великоолександрівську сільську раду Казанківського району Миколаївської області на Казанківську селищну раду Миколаївської області.

Відповідач Казанківська селищна рада Миколаївської області надала до суду відзив, в якому просила у задоволені позову відмовити. Зазначала, що право постійного користування землею, яке виникло у ОСОБА_3 не входить до складу спадщини і припинилось зі смертю вказаної особи.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 02 липня 2019 року в задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.1216,1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1220, ч.3 ст.1223, ч.1 ст.1270 ЦК України).

При цьому, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто, в названий вище строк подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Згідно з ч.1 ст.1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За правилами ч.3 ст.1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 Про судову практику у справах про спадкування роз`яснено, що особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до ч.3 ст.1272 ЦК України. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (ч.2 ст.1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. При цьому, необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З матеріалів справи убачається, що 15 листопада 1994 року було проведено державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - Селянського (фермерського) господарства Саша , головою та засновником якого був ОСОБА_3 (а.с.19).

На підставі рішення 4-ї сесії ХХІІІ скликання Казанківської районної ради народних депутатів Казанківського району Миколаївської області від 03 листопада 1998 року №36/4 ОСОБА_3 було надано земельну ділянку загальною площею 20 га у постійне користування для розширення селянського (фермерського) господарства на території Великоолександрівської сільської ради.

Згідно акту про встановлення меж земельної ділянки в натурі від 10 листопада 1998 року ОСОБА_3 на виконання рішення 4-ї сесії ХХІІІ скликання Казанківської районної ради народних депутатів Казанківського району Миколаївської області від 03 листопада 1998 року встановлено межі земельної ділянки площею 20 га. В акті про встановлення меж зазначено, що земельна ділянка відведена для розширення селянського (фермерського) господарства (а.с.21-22).

Відповідно до даних Державного земельного кадастру цільове призначення землі та її використання - для ведення селянського (фермерського) господарства, користувачем на праві постійного користування зазначено ОСОБА_3 Документ що посвідчує право користування - Державний акт від 14 грудня 1998 ІІ-МК 006903 (а.с.30).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_3 від 11 березня 2013 року (а.с.58).

08 липня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до Казанківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 , у зв`язку із чим нотаріальною конторою заведено спадкову справу №22/2013 (57-73).

Згідно копії протоколу загальних зборів ФГ Саша від 25 листопада 2013 року за №48 на вказаних зборах прийнято рішення, зокрема, про призначення ОСОБА_1 головою зазначеного фермерського господарства, а також про заміну назви господарства на Фермерське господарство Саша-1 (а.с.18).

Листом Казанківської державної нотаріальної контори №2/02-14 від 09 січня 2019 року позивачу відмовлено у вчинені нотаріальної дії щодо оформлення прав на спірну земельну ділянку, у зв`язку із тим, що нею не надано документів, що дозволяють віднести земельну ділянку площею 20 га, яка розташована на території Великоолександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, що була надана на праві постійного користування спадкодавцю ОСОБА_3 для розширення селянського (фермерського) господарства, до складу спадщини у відповідності до ст.1218 Цивільного кодексу України (а.с.72-73).

З листа №47/01-16 в.о. завідувача Казанківської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 23 лютого 2019 року вбачається, що єдиним спадкоємцем за законом першої черги, що прийняв спадщину ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина - ОСОБА_1 (спадкова справа №22/2013), яка своєчасно подала заяву про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори. У листі також зазначено, що немає необхідності визначати додатковий строк на вступ в право спадкування , виходячи з того, що навіть у разі надання документів, що підтверджують право спадкодавця (померлого) на постійне користування земельною ділянкою, видати свідоцтво про право на спадщину не є можливим в зв`язку з тим, що на теперішній час діючим законодавством не передбачено таку форму користування землею для фізичних осіб та неможливо віднести майно, що зазначено у позовній заяві, до складу спадкового майна (а.с.55).

Звертаючись до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який, на думку позивача, необхідний для прийняття в спадщину земельну ділянку площею 20 га, з кадастровим номером 4823680800:01:000:0109, позивач фактично ставила питання про визнання за нею, як спадкоємцем ОСОБА_3 , права спадкування на земельну ділянку площею 20 га, що була передана в постійне користування.

Оскільки ОСОБА_1 є такою, що прийняла спадщину після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , то відсутні правові підстави для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини, так як такий строк спадкоємцем не пропущено, що вірно констатував і суд першої інстанції.

Щодо права позивача на спадкування обумовленої земельної ділянки, то слід зазначити наступне.

Згідно з ч.1 ст.92 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Зі змісту ч.2 ст. 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам і фермерським господарствам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно з п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 Про судову практику у справах про спадкування роз`яснив, що відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських земель (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій).

За правилами ч.1 ст.407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч.2 ст.407 ЦК України у редакції, що діяла на час відкриття спадщини та ч.2 ст.102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд дійшов вірного висновку про те, що оскільки законом передбачено лише договірний порядок установлення емфітевзису, а такого договору між ОСОБА_3 та власником землі не існувало (протилежного не встановлено), то відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача, оскільки відсутній об`єкт спадкування.

При цьому, слід зазначити, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, наданий ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства, надавав останньому лише право користуватися земельною ділянкою.

Відсутність порушеного права, або невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судового рішення про відмову у позові, оскільки завданням суду є захист саме порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів осіб.

Ураховуючи наведені обставини, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 02 липня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

П.П. Лисенко

Повний текст судового рішення

складено 14 листопада 2019 року