Рішення

від 12.11.2019 по справі 951/813/19

КОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 951/813/19

Справа № 2-о/951/68/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 року смт. Козова

Козівський районний суд Тернопільської області

в складі: головуючої судді - Гриновець О.Б.,

з участю: секретаря судового засідання - Фещак Г.М.,

заявника - ОСОБА_1 ,

заінтересованої особи - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Козова цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , служба у справах дітей Козівської районної державної адміністраціїпро видачу обмежувального припису ,

встановив:

заявник звернувся в суд із заявою про видачу обмежувального припису, у якій, серед іншого, просив суд: визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт НОМЕР_1 , виданий Ровенівським МВ МВС України в Луганській області 02.11.2000 року) кривдником, а ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , особою, яка постраждала від домашнього насильства; видати обмежувальний припис, яким зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні особистим майном малолітньої дитини ОСОБА_3 шляхом своєчасного та в повному обсязі забезпечення доступу до такого майна; повідомити про видачу обмежувального припису уповноважені підрозділи виконавчих органів влади Козівської РДА з метою проведення профілактичної роботи з ОСОБА_2 щодо запобігання вчинення домашнього насильства по відношенню до доньки в подальшому; зобов`язати відповідні структурні підрозділи органу опіки і піклування забезпечити належний контроль за дотриманням прав та найкращих інтересів дитини зі сторони матері впродовж шести календарних місяців з моменту прийняття судового рішення - терміну дії обмежувального припису; зобов`язати відповідні структурні підрозділи органу опіки і піклування забезпечити систему послідовних кроків та вжити дієвих заходів, направлених на усунення негативного впливу ситуації конфлікту між батьками на психіку неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , формування її особистості, контролю за недопустимістю порушень прав дитини зі сторони обох батьків, а також дотримання ними принципу рівності прав та обов`язків щодо дитини; зобов`язати заінтересованих осіб надати докази недискримінації заявників ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у відповідності з ч.2 ст.81 ЦПК України та ін. (а.с.6).

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 вказує на те, що у них із ОСОБА_2 під час спільного проживання без реєстрації шлюбу народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Поступово стосунки між ними погіршувалися через розбіжності у поглядах на виховання доньки. В подальшому вони спільно прийняли рішення про припинення стосунків та домовились, зі слів заявника, про те, що донька проживатиме з ним у його квартирі і він зі свого боку забезпечував ОСОБА_2 та її матері вільний доступ до спілкування з ОСОБА_3 .

На початку вересня 2015 року, без його згоди та відома ОСОБА_4 через обман вчителів викрала їх неповнолітню дитину Mapго зі школи та переховувала її. Приблизно за місяць заявнику вдалося повернути доньку додому та з того часу вона не йшла на контакт із матір`ю, відмовлялась їй телефонувати і зустрічатись без присутності третіх осіб. Матір неповнолітньої ОСОБА_4 звинуватила заявника у налаштуванні дитини проти неї, категорично відмовлялась від контактів у комфортній для дитини атмосфері, наполягаючи на зустрічах зручних виключно для неї, та погрожувала, що в разі неприйняття її умов вона налаштує доньку на зневагу до заявника, як батька. Після прийняття органом опіки та піклування рішення про проживання дитини із матір`ю, ОСОБА_4 проти волі неповнолітньої дитини змусила Mapгo залишити навчальний заклад. З того часу дитина постійно пропускала шкільні зайняття, утримувалась в орендованій квартирі та помешканнях приятелів ОСОБА_5 , без присутності матері та без можливості повноцінного спілкування з однолітками та батьком. З цього приводу по відношенню до ОСОБА_5 був складений протокол про адміністративне правопорушення. Крім цього, за час навчання у місті Тернополі майже кожного тижня Mapгo пропускала навчання. З червня 2016 року ОСОБА_4 вивезла Mapгo у невідомому напрямку, вводячи в оману працівників управління освіти, служб захисту прав дітей та ювенальної превенції про проживання дитини у м. Львів. З середини квітня 2017 року заявник регулярно відвідував доньку у школі де вона навчалась, привозив їй розвиваючі подарунки, їжу та солодощі, залишав кишенькові гроші, оплачував шкільне харчування. Зустрічі відбувались переважно у присутності педагогів. З лютого 2018 року сплачує кошти на утримання дитини (аліменти) у розмірі 1500 грн. на місяць у відповідності з рішенням суду. Відвідуючи дитину, заявник постійно стикався із її негативним та навіть ворожим ставленням до нього, проявами страху, невпевненості та іншими ознаками психологічного насильства. Також звертав увагу на недбале ставлення зі сторони матері до забезпечення інтересів дитини, піклування про її зовнішній вигляд та стан здоров`я. Заявник належним чином виконував всі рекомендації відповідних служб та установ, їх посадових осіб. Але через бездіяльність та навіть протидію ОСОБА_5 , психоемоційний стан дитини не покращувався, а погіршувався, зокрема під час контактів з батьком. Так, під час чергового візиту до неповнолітньої Марго 14 березня 2018 року ОСОБА_1 знайшов свою доньку у загрозливому психоемоційному стані та вирішив терміново її відвезти до психолога з метою надання дитині невідкладної психологічної допомоги. Заявник зазначив, що його дії за своїм наміром та переконанням були спрямовані виключно на самозахист дитини відповідно до п.1 ст.154 СК України, з метою убезпечення від порушення її прав та згубного маніпулятивного впливу на психіку з урахуванням вразливого становища та неухильного дотримання принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Реакції неповнолітньої Марго на слова заявника та зауваження свідчили про те, що на дитину вчиняється сторонній негативний психологічний вплив. Проте реакція дитини на дії заявника виявилась неадекватною, що спричинило сумніви у вчителів школи щодо доброчесності намірів. Результатом перешкоджання заявнику у самозахисті доньки з боку вчителів школи стало падіння внаслідок якого спричинило легкі тілесні ушкодження у дитини. Також зазначив, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 05 квітня 2018 року, яке набрало законної сили встановлено, що виникнення у дитини Марго психічного насильства з боку батька ОСОБА_1 пов`язане з конфліктною ситуацією між батьками, які не можуть домовитися щодо виховання дитини, а також страхом дитини Марго бути ізольованою від матері, без її згоди. Вказав, що мати неповнолітньої дитини Марго - ОСОБА_2 вчиняє діяння у формі бездіяльності, яка призводить до економічного насильства щодо неї, що проявляється в умисному позбавленні дитини можливості користуватися належним їй майном, переданим в якості подарунків від батька. Вважає, що заява матері його доньки про те, що вона залишає за собою право відмовитися від отримання посилки для дитини свідчить про наявність ризиків проявів економічного насильства щодо неповнолітньої ОСОБА_3 .. У зв`язку з цим, заявник вважає, що є необхідність застосування заходів щодо захисту прав та найкращих інтересів дитини. При цьому, вказує що таким пропорційним заходом, на його думку, є саме обмежувальний припис у вигляді покладення обов`язків на ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні Нефедовою Марго її майном, в тому числі, за рахунок своєчасного отримання та передачі дитині подарунків від батька, що направляються транспортними компаніями або будь-яким іншим чином та направити ОСОБА_2 на проходження програми для кривдників та зобов`язати Службу у справах дітей Козівської РДА вжити дієвих заходів, направлених на усунення негативного впливу ситуації конфлікту між батьками на психіку неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , формування її особистості, контролю за неприпустимістю порушень прав дитини зі сторони обох батьків, а також дотримання ними принципу рівності прав та обов`язків щодо дитини . При цьому, також зазначає, що ОСОБА_2 , відповідно до ч.2 ст.81 ЦПК України, зобов`язана, на його думку, довести відсутність фактичних даних про дискримінацію заявника.

ОСОБА_1 в судовому засіданні подану заяву підтримав та просив її задовольнити, з підстав зазначених у такій.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судовому засіданні щодо задоволення заяви заперечила. При цьому, зазначила, що із заявником у неї немає жодного конфлікту. Місце проживання дитини уповноважені органи визначили з нею у зв`язку із вчиненням ОСОБА_1 дій спрямованих на викрадення їхньої дитини. Через постійний негативний психологічний вплив заявника на дитину остання протягом двох років проходить психологічну терапію.

Представник заінтересованої особи служби у справах дітей Козівської РДА - Озерянська М.М. у судове засідання 12.11.2019 року не з`явилася, подавши при цьому заяву про здійснення розгляду заяви у її відсутності, в якій також зазначила, що заперечує щодо задоволення заяви ОСОБА_1 та просила залишити таку заяву без задоволення.

На підставі абз.2 ч.1 ст.350-5 ЦПК України, суд вважає можливим здійснювати розгляд заяви ОСОБА_1 у відсутності представника заінтересованої особи - служби у справах дітей Козівської РДА.

Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку .

Розгляд судом справ щодо видачі/продовження дії обмежувального припису регламентується главою 13 розділу IV Окреме провадження ЦПК України.

Відповідно до ч.3 ст.294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Таким чином, розгляд справ про видачу/продовження обмежувального припису регламентуються загальними правилами щодо розгляду справ, з особливостями встановленими ч.3 ст.294 ЦПК України та главою 13 розділу IV Окреме провадження ЦПК України.

Нормами матеріального права, які регламентують правовідносини, що є предметом розгляду, є норми Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству .

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 цього закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Пунктом 4 ч.1 цієї ж статті Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству закріплено, що економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Згідно з п.2 ч.1 ст.24 згаданого закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, серед іншого, належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Кривдником, при цьому, відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству , є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Обмежувальний припис - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (п.7 ч.1 ст.1 Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству ).

Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Згідно з п.9 ч.1 ст.1 зазначеного вище закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Крім того, судом встановлено, відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 15 травня 2008 року, ОСОБА_3 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ..

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2018 року, яке набрало законної сили, у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, у задоволенні заяви відмовлено. Попереджено ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , покласти на службу у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, як орган опіки та піклування контроль за поведінкою ОСОБА_1 щодо виховання дочки ОСОБА_3 .

Крім того, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.07.2018 року ухвалено відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про видачу обмежувального припису. При цьому, судом встановлено, що підстави для визнання ОСОБА_2 кривдником , а ОСОБА_3 особою, яка постраждала від домашнього насильства відсутні і судом не встановлено фактів вчинення ОСОБА_2 насильства щодо своєї дочки - ОСОБА_3 .. більше того, судом встановлено, що негативний психоемоційний вплив на стан дитини має сам факт наявності конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які не можуть вирішити питання спільної участі у вихованні дитини.

В силу вимог ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участь у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Судом також беззаперечно встановлено на підставі пояснень сторін, що визнаються кожною з них та не потребують додаткового доказування згідно з ч.1 ст.82 ЦПК України наступні факти:

1. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільно проживали разом в м. Києві, не реєструючи шлюбу, з 2007 року по 15 ІНФОРМАЦІЯ_5 року. Мають спільну дочку ОСОБА_3 . На даний час ОСОБА_2 разом з дочкою постійно проживають у смт. Козова, Козівського району Тернопільської області;

2.Заявник у цій справі направляв посилки на ім`я ОСОБА_2 для вручення своїй доньці - ОСОБА_3 , які заінтересована особа - ОСОБА_2 не отримує (за винятком першої такої надісланої посилки) у зв`язку із тим, що такі поштові відправлення не оплачуються заявником - ОСОБА_1 ..

При цьому, як пояснив заявник, він сплачує аліменти на утримання дитини, а тому, оскільки надіслані посилки, на його думку, є власністю дитини, то ОСОБА_2 зобов`язана отримувати та оплачувати такі посилки.

Враховуючи усі вказані правила Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству суд вважає, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та за наявності тих чи інших факторів та ризиків.

При цьому, на переконання суду, недопустимим є обмеження одного з батьків у реалізації своїх прав відносно дитини у разі безпідставності та недоведеності вимог того з батьків, хто звернувся із заявою до суду.

Відтак, обов`язковою сукупністю підстав для видачі обмежувального припису, наявність яких повинен би був встановити суд, є та чи інша форма/форми домашнього насильства, якій піддавався заявник та наявність ризиків продовження в майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обґрунтовуючи подану заяву, заявник вказує на те, що наявність факту неотримання заінтересованою особою ОСОБА_2 посилок, надісланих ним на її ім`я для їхньої спільної дитини свідчить про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у формі економічного насильства, оскільки такі посилки, на його переконання є власністю їхньої дитини ОСОБА_3 , а відтак ОСОБА_2 є кривдником щодо їхньої спільної дитини.

Як встановлено рішеннями Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2018 року та 18.07.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існує конфлікт щодо їхньої участі у вихованні дитини ОСОБА_3 , який негативно впливає на останню.

Оцінюючи зібрані у справі докази у їхній сукупності, суд дійшов висновку, що факт неотримання ОСОБА_2 посилок, адресованих їй ОСОБА_1 для передачі в подальшому їхній доньці, пересилання яких останнім не оплачено, не може свідчити про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства (у формі зокрема економічного) щодо ОСОБА_3 у тому розумінні цієї форми домашнього насильства, яке визначено п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству , а свідчить радше, на переконання суду, про існування спору та конфлікту між батьками ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) щодо того чи іншого способу та/чи порядку участі у вихованні дитини.

Більше того, учасниками справи не подано і судом не здобуто будь-яких інших доказів вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 щодо її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , зокрема і фактів притягнення заінтересованої особи до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП за вчинення того чи іншого виду домашнього насильства.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, оцінивши та дослідивши докази, суд дійшов до висновку, що вимога, викладена у заяві ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису не підлягає до задоволення. При цьому суд не вбачає підстав для визнання ОСОБА_2 кривдником , а ОСОБА_3 особою, яка постраждала від домашнього насильства , оскільки судом під час розгляду справи не здобуто належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 вчиняла або вчиняє економічне насильство щодо своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 ..

Відтак, безпідставними слід визнати і похідні від вказаної вище вимоги ОСОБА_1 , зазначені у пунктах 4, 5, 6, 7 прохальної частини його заяви.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.4, 10, 13, 76-81, 82, 89, 141, 247, 258-259, 263, 265, 350-1-350-8, 352-355 ЦПК України, Законом України Про запобігання та протидію домашньому насильству ,

ухвалив:

у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , служба у справах дітей Козівської районної державної адміністраціїТернопільської області про видачу обмежувального припису - відмовити.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції, з врахуванням вимог п.15.5 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заявник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - відомості відсутні; дані паспорта - серія НОМЕР_3 , виданий Московським РУ ГУ МВС України в м. Києві 04.09.1997 року.

Заінтересовані особи:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_4 ; дані паспорта -№ НОМЕР_5 , виданий 17.08.2018 року.

Служба у справах дітей Козівської районної державної адміністрації Тернопільської області; місцезнаходження: вул. Грушевського, 38, смт. Козова, Козівський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ - 25935097.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 14.11.2019 року.

Суддя О.Б.Гриновець