Постанова

від 11.11.2019 по справі 676/2332/18

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КОПІЯ

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 676/2332/18

Провадження № 22-ц/4820/718/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.

секретар судового засідання Садік Н.Д.

за участю: представників учасників справи

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 676/2332/18 за апеляційною скаргою заступника прокурора Хмельницької області на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 січня 2019 року (суддя Бондар О.О.) у цивільній справі за позовом заступника керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Новодністровське регіональне управління водних ресурсів та експлуатації Дністровських водосховищ, до Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Департамент екології та природних ресурсів Хмельницької обласної державної адміністрації, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

У квітні 2018 року заступник керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся досуду зпозовом до Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, зобов`язання повернути земельну ділянку.

В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Устянської сільської ради № 20 від 03.07.2015 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою» надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0600 для ведення садівництва в межах населеного пункту с. Устя Кам`янець-Подільського району.

Вказував, що на підставі зазначеного рішення суб`єктом господарювання, який виконує роботи із землеустрою та оцінки земель ТОВ «АЛЬФА ГАРАНТ ЛЛС» виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення садівництва в межах населеного пункту с. Устя Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Зазначав, що рішенням Устянської сільської ради № 3 від 15 вересня 2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 » йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0600 для ведення садівництва в межах населеного пункту с. Устя Кам`янець-Подільського району, кадастровий номер земельної ділянки: 6822489100:01:001:0109.

Посилався на те, що на підставі зазначених рішень ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 30.09.2015, а 21.07.2016 ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу вказану земельну ділянку. Позивач вважає рішення Устянської сільської ради прийнятими з порушенням вимог чинного законодавства, саме тому звернувся до суду з вказаним позовом та просив визнати незаконним та скасувати рішення Устянської сільської ради № 3 від 15 вересня 2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 »; визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 30.09.2015; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 21 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Хмельницької області Кахній Л.І. та зареєстрований в реєстрі за № 689; витребувати з володіння ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,0600 га для ведення садівництва, що розташована в межах населеного пункту с. Устя Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, кадастровий номер 6822489100:01:001:0109 та повернути в комунальну власність територіальної громади Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради.

Протокольною ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Новодністровське регіональне управління водних ресурсів та експлуатації Дністровських водосховищ, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Департамент екології та природних ресурсів Хмельницької обласної державної адміністрації, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, заступник прокурораХмельницької області подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Устянської сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки від добросовісного набувача скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову. При цьому, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказує на помилковість висновку суду щодо неможливості прокурором самостійно звертатись до суду з даним позовом, а виключно в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області. Оскільки протиправне надання в приватну власність земельної ділянки, яка відноситься до земель водного фонду та знаходиться в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища, для ведення особистого селянського господарства грубо порушує інтереси держави у сфері використання земельних та водних ресурсів, а тому з даним позовом звернувся прокурор, який набув статусу позивача. При цьому, положення про головне управління надає органам Держгеокадастру при здійсненні наданих повноважень право на звернення до суду лише з позовом про відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва та про повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. А тому, в даній справі, Держгеокадастр не наділений правом звернення до суду з позовними вимогами щодо оспорення рішення органу місцевого самоврядування та витребування земельної ділянки. Такими повноваженнями не наділені ні Департамент агропромислового розвитку Хмельницької ОДА, ні Новодністровське регіональне управління водних ресурсів та експлуатації Дністровських водосховищ у складі Басейнового управління водних ресурсів річок Прут та Сірет, ні Державна екологічна інспекція України.

Крім того, вважає помилковим та таким, що не ґрунтується на вимогах закону висновок суду першої інстанції про неможливість витребування спірної земельної ділянки у добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України, і застосування лише кондиційного способу захисту на підставі ст. 1212 ЦК України. Судом не враховано, що спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі не ставка, не потічка в межах населеного пункту, а річки Дністер, що знаходиться і використовується на території більш як однієї області водного об`єкта загальнодержавного значення. Також річка Дністер на території Кам`янець-Подільського району відноситься до складу Дністровського водосховище, яке забезпечує роботу Новодністровської ГЕС. Відповідно, витребування земельної ділянки водного фонду, яка є прибережною захисною смугою річки загальнодержавного значення та частиною Дністровського водосховища в комунальну власність, з метою подальшого використання за цільовим призначенням беззаперечно становить державний інтерес. Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання повернення земельної ділянки.

Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надало письмові пояснення, в яких викладено позицію щодо підтримання апеляційної скарги заступника прокурора Хмельницької області.

Представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Слобідсько-Кульчієвецька сільська рада також подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області залишити без задоволення, а рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 січня 2019 року без змін.

В судовому засіданні прокурор Коломий О.Є. та представник третьої особи ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області Плюх В.О. підтримали апеляційну скаргу.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення, суд, зокрема, вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити тощо.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним вимогам.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов заявлено прокурором в інтересах держави, а належним позивачем у даній справі має бути Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, та перед подачею позову до суду прокурором не дотримано процедуру, передбачену ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо зобов`язання попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо витребування земельної ділянки, суд зазначав, що права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, встановленого ст. 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Та при вирішенні спору щодо повернення земельної ділянки в комунальну власність, заявленого в інтересах держави Україна, суд не може вирішувати питання про права і законні інтереси відповідача, яким є Слобідсько-Кульчієвецька сільська рада.

Однак, з таким висновком суду погодитися не можна з таких підстав.

Встановлено, що за рішенням 44 сесії VI cкликання Устянської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області № 20 від 03.07.2015 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0600 га, для ведення садівництва в с. Устя Кам`янець-Подільського району (а.с. 7 т. 1).

Рішенням 47 сесії VI cкликання Устянської сільської ради № 3 від 15 вересня 2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0600 га, ОСОБА_1 для ведення садівництва, кадастровий номер 6822489100:01:001:0109, яка розташована в с. Устя Кам`янець-Подільського району, та передано йому у власність дану земельну ділянку (а.с. 8 т. 1).

На підставі зазначених рішень ОСОБА_4 отримав правовстановлюючий документ на земельну ділянку - свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 30.09.2015 (а.с. 66 т. 1).

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21.07.2016, посвідченим приватним нотаріусом Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Кахній Л.І., зареєстрованим в реєстрі за № 689, ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку, площею 0,0600 га, для ведення садівництва, кадастровий номер 6822489100:01:001:0109, яка розташована в с. Устя Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (а.с. 64 т. 1).

Згідно з картографічними матеріалами проектної документації водоохоронних зон лівого берега Дністровського водосховища на території Дністровського водосховища, яка затверджена протоколом Хмельницької обласної ради 1988 року, та якою визначено площі водоохоронних зон та прибережних смуг, населені пункти на території водоохоронних зон, до яких входить і с. Устя, встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги Дністровського вохосховища (а.с. 36-47 т. 1).

З інформації, наданої Новодністровським регіональним управлінням водних ресурсів та експлуатації Дністровських водосховищ, вбачається, що проектна документація водоохоронної зони лівого берега Дністровського водосховища на території Хмельницької області була затверджена протоколом виконкому Хмельницької обласної ради 1988 року. Робочі екземпляри документації були передані кожному господарству районів, території яких прилягають до Дністровських водосховищ. Дана проектна документація, яка розроблена інститутом «Укрдіпроводгосп» в 1986 році, вважається дійсною і ніяких змін або доповнень в неї не вносилось і на даний час працівниками НРУВР використовується в роботі, що підтверджується листом № 160 від 26.07.2016 (а.с. 35 т. 1).

За повідомленням Новодністровського регіонального управління водних ресурсів та експлуатації Дністровських водосховищ № 41 від 01.03.2017, за результатами співставлення наявної в управлінні проектної документації водоохоронної зони Дністровського водосховища на території Устянської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області з даними публічної кадастрової карти України встановлено, що в т.ч. земельна ділянка кадастровий номер 6822489100:01:001:0109 знаходиться в межах ПЗС Дністровського водосховища (а.с. 33-34 т. 1).

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 Водного кодексу України (далі ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України, прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів;

- для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації (ч. 3 ст. 60 ЗК України).

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України).

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

За змістом положень статей 19, 20 ЗК України, зміна цільового призначення земель, у тому числі водного фонду, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

З огляду на викладене вище, ОСОБА_1 у порядку безоплатної приватизації в порушення вимог чинного законодавства передано у власність для ведення садівництва землі водного фонду без зміни у встановленому порядку цільового призначення вказаної земельної ділянки, що є підставою для скасування рішення Устянської сільської ради № 3 від 15 вересня 2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 », визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

У цій справі, прокурор просить також повернути земельну ділянку до комунальної власності територіальної громади. При цьому, колегія суддів вважає, що положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції порушені не будуть, оскільки нею гарантується захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. Тому для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхіднийбаланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені обставини та правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на наведене, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідач ОСОБА_2 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ділянка має ознаки земель водного фонду, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття нею земельної ділянки у власність.

Згідно зі статтею 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна, відтак право держави на спірну земельну ділянку підлягає захисту шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Водночас на наявність прав власника на майно не впливає і та обставина, що воно було предметом угоди щодо відчуження, укладеної іншими способами, оскільки дійсний власник не був стороною такої угоди.

При цьому, статтею 346 ЦПК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

У таких випадках чинність таких правочинів, державної реєстрації прав на його майно за іншими способами чи наявність у них правовстановлюючих документів не є перешкодою для витребування власником свого майна від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України, що є належним способом захисту.

При цьому для застосування віндикації не має самостійного правового значення наявність «ланцюжка» правочинів, за яким річ послідовно передавалася від однієї особи до іншої, що в кінцевому результаті призвело до перебування речі у володінні набувача. Визнання недійсними всіх правочинів щодо відчуження речі не вимагається.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги в частині витребування цієї земельної ділянки на користь територіальної громади Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області є обґрунтованими та підлягають задоволенню. При цьому, у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.07.2016 слід відмовити.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, прокурор обґрунтував наявність підстав для здійснення такого представництва приписами ст. 131-1 Конституції України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та у зв`язку з тим, що у даному спорі орган місцевого самоврядування, який має захищати інтереси членів громади, не здійснював належним чином своїх функцій в порушення вимог чинного законодавства передав у приватну власність земельну ділянку, не вживав заходів до виявлення та усунення порушень та є відповідачем у справі. А тому, на думку колегії суддів, обґрунтування прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави є мотивованим, прокурор правомірно звернувся до суду з позовом з метою захисту законних інтересів держави, при цьому, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає скаргу заступника прокурора Хмельницької області обґрунтованою, тому згідно з вимогами ч. 1 ст. 376 ЦПК України вона підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду скасуванню із ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Ухвалюючи нове судове рішення, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України вирішує питання про розподіл судових витрат.

Так, органом прокуратури при поданні позову було сплачено за три позовні вимоги немайнового характеру та одну позовну вимогу майнового характеру 7048 грн.; за подання апеляційної скарги ним сплачено 10572 грн., що разом складає 17620 грн., та у зв`язку з частковим задоволенням позову ці витрати органу прокуратури слід частково відшкодувати за рахунок відповідачів пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнувши з Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради на користь Прокуратури Хмельницької області 2202 грн. 50 коп. судового збору, з ОСОБА_5 на користь Прокуратури Хмельницької області 4405 грн. судового збору. З урахуванням того, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати в розмірі 6607 грн. 50 коп. слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області задовольнити.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 січня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення 47 сесії VI скликання Устянської сільської ради № 3 від 15 вересня 2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 » про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0600 га ОСОБА_1 для ведення садівництва, кадастровий номер 6822489100:01:001:0109, яка розташована в с. Устя Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, та передачу цієї земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 30.09.2015, видане Реєстраційною службою Кам`янець-Подільського міськрайонного управління Хмельницької області ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,0600 га, для ведення садівництва, кадастровий номер 6822489100:01:001:0109, яка розташована в с. Устя Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Витребувати від ОСОБА_2 в комунальну власність територіальної громади Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельну ділянку, площею 0,0600 га, для ведення садівництва, кадастровий номер 6822489100:01:001:0109, яка розташована в с. Устя Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Стягнути з Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (місцезнаходження: 32389, Хмельницька область, Кам`янець-Подільський район, с. Слобідка-Кульчієвецька, вул. Механізаторів, 45, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04407276) на користь Прокуратури Хмельницької області (місцезнаходження: 29000 м. Хмельницький, провул. Військоматський, 3, ідентифікаційний кодюридичної особив Єдиномудержавному реєстріпідприємств іорганізацій України02911102) 2202 грн. 50 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Прокуратури Хмельницької області (місцезнаходження: 29000 м. Хмельницький, провул. Військоматський, 3, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02911102) 4405 грн. судового збору.

Судовий збір, сплачений Прокуратурою Хмельницької області, в розмірі 6607 грн. 50 коп. компенсувати за рахунок держави.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 листопада 2019 року.

Суддя-доповідач /підпис/ І.В. П`єнта

Судді: /підпис/ А.П. Корніюк

/підпис/ О.І. Талалай

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду І.В. П`єнта