Рішення

від 04.11.2019 по справі 520/4212/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

04 листопада 2019 р. № 520/4212/19

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого - судді Білової О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Ділбаряна А.А.,

представника позивача - Гури О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об`єднання Світло Шахтаря до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об`єднання Світло Шахтаря з позовною заявою до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №174 від 13 лютого 2018 року в частині запровадження до ТОВ Науково-виробниче об`єднання Світло Шахтаря спеціальних санкцій у вигляді індивідуального режиму ліцензування (п. 108 Продовження додатку до Наказу №147 від 13.02.2018).

Ухвалою суду від 3 травня 2019 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрите загальне позовне провадження.

Ухвалою суду від 08.07.2019 в задоволенні заяви представника відповідача, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено.

Ухвалою суду від 11.09.2019 замінено відповідача - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України на правонаступника - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Протокольною ухвалою суду від 07.10.2019 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Відповідачем прийнятий наказ №174 від 13 лютого 2018 року згідно з яким до ТОВ Науково-виробниче об`єднання Світло Шахтаря запроваджено спеціальні санкції, передбачені ст. 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність у вигляді індивідуального режиму ліцензування. Підставою для застосування зазначених санкцій є порушення строків розрахунків в іноземній валюті, встановлених Законом України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті . Під час дії відносно Позивача режиму індивідуального ліцензування з 07.02.2019 набрав чинності Закон України Про валюту і валютні операції , згідно з яким з дня введення в дію цього Закону втратив чинність Закон України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті та внесено зміни до Закону Про зовнішньоекономічну діяльність , якими виключено статтю 37. У зв`язку з викладеним Позивач листом №168 від 21.03.2019 звернувся до Відповідача з проханням скасувати режим індивідуального ліцензування відносно нього. Проте відповідач не розглянув це питання, а лише листом №4102-13/15662-07 від 12.04.2019 надав роз`яснення від 06.02.2019 за №4102-13/5187-07, в якому йдеться про те, що Законом України Про валюту і валютні операції не передбачається скасування вже запроваджених санкцій до моменту усунення порушення, яке стало підставою для їх застосування. На думку позивача, ці дії відповідача є незаконними внаслідок порушення принципу верховенства права, положень ст. 19 та 42 Конституції України, які зазначають про те, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом, та гарантують право на підприємницьку діяльність. Також позивач зазначає, що внаслідок продовження дії режиму індивідуального ліцензування вчиняється не передбачене законом обмеження його господарської діяльності та дискримінація відносно інших учасників зовнішньоекономічних відносин, що заборонено приписами ст. 2 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , та, відповідно, призводить до збитків в його господарській діяльності.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в задоволені позову, посилаючись на те, що ним застосовано до Позивача режим індивідуального ліцензування відповідно до діючого на час прийняття оскаржуваного наказу законодавства, а Законом України Про валюту і валютні операції, який введено в дію з 07.02.2014, не передбачається скасування вже запроваджених санкцій до моменту усунення порушення, яке стало підставою для їх застосування.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об`єднання Світло Шахтаря Гура О.В. - в судовому засіданні просила задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача, Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, - в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.

Міністерством економічного розвитку і торгівлі України 13 лютого 2018 року прийнятий наказ №174, відповідно до якого до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності застосовано спеціальні санкції, передбачені ст. 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність (у редакції яка діяла на час прийняття оскаржуваного наказу). Зокрема, відповідно до п. 108 додатку до цього наказу за порушення строків розрахунків у іноземній валюті, передбачених ст. 1, 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті за поданням органу ДФС України до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об`єднання Світло Шахтаря запроваджено індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до ст. 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу, за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосована, зокрема, така спеціальна санкція, як застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Статтями 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» встановлені строки розрахунків та імпортних операцій суб`єктів господарювання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до п. 108 оскаржуваного наказу, саме за порушення цих строків органом ДФС України було внесене відповідне подання Відповідачу.

07.02.2019 набрав чинності Закон України Про валюту і валютні операції , згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 якого втратив чинність Закон України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , а підпунктом д п. 3 ч. 4 ст. 16 цього Закону внесено зміни до Закону Про зовнішньоекономічну діяльність , якими виключено статтю 37.

У зв`язку з вказаними змінами листом №168 від 21.03.2019 Позивач звернувся до Відповідача з проханням скасувати режим індивідуального ліцензування відносно нього.

У відповідь на зазначене звернення Позивач отримав лист від Відповідача за №4102-13/15662-07 від 12.04.2019, до якого було додано роз`яснення від 06.02.2019 за №4102-13/5187-07, в якому йдеться про те, що Законом України Про валюту і валютні операції не передбачається скасування вже запроваджених санкцій до моменту усунення порушення, яке стало підставою для їх застосування.

Тобто, відповідачем фактично відмовлено в задоволенні поданої позивачем заяви від 21.03.2019.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до приписів ст. 237 та 238 ГК застосовані до Позивача оскаржуваним наказом заходи є адміністративно-господарськими санкціями.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-7/99 положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Отже, приймаючи до уваги, що позивач є юридичною особою, до нього не підлягають застосуванню приписи ч. 1 ст. 18 Конституції України.

При цьому суд зазначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).

Стаття 8 Конституції України наголошує, що в Україні діє принцип верховенства права.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод « (далі - Конвенція).

Держави-учасниці Конвенції відповідно до ст. 1 Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).

Стандарти та критерії захисту права власності встановлені ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція).

Структуру статті 1 Першого протоколу містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам - вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій. Перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, Суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм. Рішення у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції (Sporrong and Lцnnroth v. Sweden) від 23 вересня 1982 р., заяви №№ 7151/75; 7152/75, серія А, № 52.

Суд зазначає, що внаслідок продовження застосування до Позивача такої санкції як режим індивідуального ліцензування державою здійснюється втручання в право власності Позивача, так як він позбавлений можливості самостійно розпоряджатися належним йому майном (продукцією) та грошовими коштами при здійсненні експортних та імпортних операцій внаслідок контролювання з боку держави використання майна.

Отже, для того щоб встановити чи мало місце порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції слід встановити чи відповідає критеріям верховенства права втручання, передбачене третьою нормою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме контроль з боку держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України за використанням майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Світ Шахтаря» при здійсненні останнім зовнішньоекономічної діяльності.

Практикою Європейського суду з прав людини розроблений трискладовий тест, який є юридичною конструкцією - засобом для перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав та свобод людини, гарантованих Конвенцією.

Відповідно до цього тесту необхідно перевірити чи здійснюється втручання в права, по-перше, на підставі закону, по-друге, чи переслідує воно легітимну мету, та по-третє, чи є таке втручання співрозмірним (чи зберігає справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи).

У випадку наявності відповіді «ні» на будь-яке з питань трискладового тесту, таке втручання визнається несумісним з приписами Конвенції.

При цьому слід зазначити, що втручання в право власності Позивача у вигляді подовження дії режиму індивідуального ліцензування в цьому випадку здійснюється не на підставі закону, так як Законом України «Про валюту і валютні операції» скасовано санкції, передбачені ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» .

Суд зазначає, що спірні правовідносини щодо застосування до позивача санкцій у вигляді індивідуального режиму ліцензування є триваючими у часі. Через свою подовженість вказані правовідносини виникли під час дії старого законодавства та продовжили реалізовуватися під час дії нового Закону України «Про валюту та валютні операції» . Згідно усталеного теоретичного підходу до питання дії нормативно-правових актів у часі старий акт припиняє свою дію достроково, негайно або з відстроченням, тобто переживанням себе. Останній випадок, який охоплюється поняттям ультраактивність (переживання) нормативно-правового акта , та означає дію нормативно-правового акта після втрати ним чинності, - є винятковим способом переходу до нових правил регулювання суспільних відносин, який здійснюється виключно за вказівкою нормотворця.

Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про валюту та валютні операції» не містять норми про те, що після набрання ним чинності подовжується дія санкцій, передбачених ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» , до осіб, щодо яких вони застосовані раніше, або про продовження дії ст. 37 на певний період.

Однак, відповідач продовжує застосування відносно позивача нормативно-правового акту, який втратив чинність з 07.02.2019, тобто, фактично надавши йому ультраактивну дію у часі без нормативного зазначення про це.

Тому посилання відповідача у відзиві на позов на те, що новий закон не має зворотної дії у часі, оскільки не містить прямих вказівок про це, і тому не скасовує вже застосовані санкції, не обґрунтовує правомірність суджень відповідача. Так, новий закон не містить нових норм, які б регулювали спірні правовідносини між сторонами, ним лише скасовано дію зазначених вище норм. Отже, застосування законодавчих приписів (зокрема, ст.37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» ), які не є чинними після 07.02.2019, можливе лише за умови чіткої вказівки про ультаактивну дію у відповідному нормативно-правовому акті.

З врахуванням вищевикладеного, суд не приймає до уваги доводи Відповідача про те, що відповідні санкції продовжують свою дію після втрати чинності ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» , так як Законом України «Про валюту і валютні операції» не передбачено скасування вже запроваджених санкцій до моменту усунення порушення, яке стало підставою для їх застосування, а тому повинне застосовуватися законодавство, що діяло до набрання чинності Законом України Про валюту ті валютні операції .

На підставі викладеного, суд вважає необґрунтованим втручання в право власності Позивача шляхом подовження застосування до нього після 07.02.2019 санкцій, встановлених оскаржуваним наказом, що призводить до порушення його права на вільне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Щодо обраного позивачем способу захисту, суд зазначає таке.

Задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування спірного наказу матиме наслідком скасування такого наказу з моменту його прийняття.

Однак, позивачем відповідно до змісту позовних вимог, наданих пояснень по суті справи не заперечується, що Відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; було наявним на той момент порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, яке мало наслідком застосування індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності. Відповідачем ці обставини також зазначаються у відзиві на позов.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що відновлення прав позивача має відбуватися у інший спосіб.

Так, суд вважає, що спірний наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №174 від 13 лютого 2018 року в частині запровадження до ТОВ Науково-виробниче об`єднання Світло Шахтаря спеціальних санкцій у вигляді індивідуального режиму ліцензування (п. 108 Продовження додатку до Наказу №147 від 13.02.2018) підлягав застосуванню з моменту його прийняття і до моменту набрання чинності 07.02.2019 Законом України Про валюту і валютні операції , згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 якого втратив чинність Закон України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , а підпунктом д п. 3 ч. 4 ст. 16 вказаного Закону внесено зміни до Закону Про зовнішньоекономічну діяльність , якими виключено статтю 37.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням висновків суду по цій справі, що на момент його прийняття спірний наказ був правомірним, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та частково задовольнити позов шляхом визнання таким, що не підлягає застосуванню з 07.02.2019 до ТОВ Науково-виробниче об`єднання Світло Шахтаря , наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №174 від 13 лютого 2018 року в частині запровадження спеціальних санкцій у вигляді індивідуального режиму ліцензування (п. 108 додатку до Наказу №147 від 13.02.2018). При цьому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасуванні спірного наказу.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 19, 241-247, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Світло Шахтаря» (місце знаходження: вул. Світло шахтаря, буд. 4/6, м. Харків, 61004; код ЄДРПОУ 33206228) до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (вул. м. Грушевського, буд. 12/2, м. Київ, 01008; код ЄДРПОУ 37508596) про визнання протиправним та скасування рішення - задовільнити частково.

Визнати таким, що не підлягає застосуванню з 07.02.2019 до ТОВ Науково-виробниче об`єднання Світло Шахтаря , наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №174 від 13 лютого 2018 року в частині запровадження спеціальних санкцій у вигляді індивідуального режиму ліцензування (п. 108 додатку до Наказу №147 від 13.02.2018).

В задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.

Стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (вул. Грушевського, буд. 12/2, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 37508596) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Світло Шахтаря» (вул. Світло шахтаря, буд. 4/6, м. Харків, 61004; код ЄДРПОУ 33206228) витрати по оплаті судового збору у розмірі 960,50 (дев`ятсот шістдесят) грн 50 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 14 листопада 2019.

Суддя Білова О.В.