Постанова

від 30.01.2020 по справі 520/4212/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2020 р.Справа № 520/4212/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., м. Харків, повний текст складено 14.11.19 року по справі № 520/4212/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Світло Шахтаря"

до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Світло Шахтаря» (далі по тексту - ТОВ НВП Світло Шахтаря ) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі по тексту - Мінекономрозвитку, відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №174 від 13 лютого 2018 року в частині запровадження до ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «Світло Шахтаря» спеціальних санкцій у вигляді індивідуального режиму ліцензування (п. 108 Продовження додатку до Наказу №147 від 13.02.2018).

В обґрунтування позовних вимог пояснив, що оскаржуваним наказом №174 від 13 лютого 2018 року до ТОВ «НВП «Світло Шахтаря» запроваджено спеціальні санкції, передбачені ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» у вигляді індивідуального режиму ліцензування. Підставою для застосування зазначених санкцій є порушення строків розрахунків в іноземній валюті, встановлених Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» . Під час дії відносно позивача режиму індивідуального ліцензування з 07.02.2019 набрав чинності Закон України «Про валюту і валютні операції» , згідно з яким з дня введення в дію цього Закону втратив чинність Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та внесено зміни до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» , якими виключено статтю 37. У зв`язку з викладеним позивач листом №168 від 21.03.2019 звернувся до відповідача з проханням скасувати режим індивідуального ліцензування відносно нього. Проте, відповідач не розглянув це питання, а лише листом №4102-13/15662-07 від 12.04.2019 надав роз`яснення від 06.02.2019 за №4102-13/5187-07, в якому зазначив, що Законом України «Про валюту і валютні операції» не передбачається скасування вже запроваджених санкцій до моменту усунення порушення, яке стало підставою для їх застосування. На думку позивача, такі дії відповідача є незаконними, порушують принцип верховенства права, положень ст.ст. 19 та 42 Конституції України. Також зазначив, що внаслідок продовження дії режиму індивідуального ліцензування має місце не передбачене законом обмеження його господарської діяльності та дискримінація відносно інших учасників зовнішньоекономічних відносин, що заборонено приписами ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» , та призводить до збитків в його господарській діяльності.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2019 по справі № 520/4212/19 замінено відповідача - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України на правонаступника - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 по справі № 520/4212/19 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Світло Шахтаря» (місце знаходження: вул. Світло шахтаря, буд. 4/6, м. Харків, 61004; код ЄДРПОУ 33206228) до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (вул. м. Грушевського, буд. 12/2, м. Київ, 01008; код ЄДРПОУ 37508596) про визнання протиправним та скасування рішення - задоволено частково.

Визнано таким, що не підлягає застосуванню з 07.02.2019 до ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «Світло Шахтаря» , наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №174 від 13 лютого 2018 року в частині запровадження спеціальних санкцій у вигляді індивідуального режиму ліцензування (п. 108 додатку до Наказу №147 від 13.02.2018).

В задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу - відмовлено.

Стягнуто з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (вул. Грушевського, буд. 12/2, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 37508596) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Світло Шахтаря» (вул. Світло шахтаря, буд. 4/6, м. Харків, 61004; код ЄДРПОУ 33206228) витрати по оплаті судового збору у розмірі 960,50 (дев`ятсот шістдесят) грн 50 коп.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 по справі № 520/4212/19 скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що ним застосовано до позивача режим індивідуального ліцензування відповідно до законодавства, чинного на час прийняття оскаржуваного наказу, а Законом України «Про валюту і валютні операції , який введено в дію з 07.02.2014, не передбачено скасування вже запроваджених санкцій до моменту усунення порушення, яке стало підставою для їх застосування. Вказує, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних відносин ст.58 Конституції України, яка не поширюється на випадки скасування або пом`якшення відповідальності юридичних осіб. З посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-7/99 вказує, що зворотна дія закону щодо юридичних осіб може застосовуватися лише в тому випадку, якщо про це є відповідна вказівка про це в законі. Оскільки Закон України Про валюту та валютні операції такої вказівки не містить, і цим Законом не встановлено норми, якими пом`якшено або скасовано відповідальність суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності, до якого вже застосовані санкції, відповідач має керуватися тим законодавством, що діяло до введення в дію Закону України Про валюту та валютні операції .

Позивач в надісланому до суду письмовому відзиві та його представник у судовому засіданні просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Пояснив, що Законом України Про валюту і валютні операції , який набрав чинності 07.02.2019, статтю 37 було виключено із Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , у зв`язку з чим відпали правові підстави для застосування до ТОВП Світло Шахтаря спеціальних санкцій. Враховуючи цю обставину, позивач звернувся до Мінекономрозвитку із заявою, в якій просив скасувати дію спеціальної санкції стосовно нього, однак, відповідач продовжує застосування санкцій з посиланням на те, що Законом України Про валюту і валютні операції не передбачено скасування вже запроваджених санкцій до моменту усунення порушення, яке стало підставою для їх застосування. Вважає, що такі дії відповідача порушують ст.ст.8, 19, 42 Конституції України, ст.2 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , оскільки незаконно обмежують господарську діяльність ТОВ НВП Світло Шахтаря з підстав, не передбачених чинним законодавством. Крім того, вказує, що оскільки дію відповідних норм було припинено з 07.02.2019, подальше застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій є порушенням ст.238 Господарського кодексу України, оскільки наразі чинним законодавством не передбачено такого порушення, за яке було накладено санкції, та відсутні наслідки, на ліквідацію яких направлені санкції, тобто, наразі застосування адміністративно-господарської санкції перестало відповідати меті, встановленій законом про її застосування.

Також зазначив, що способи захисту прав позивача, які передбачені пп.пп.1-6 ч.1 ст.5 КАС України, не могли бути застосовані судом у спірних відносинах, тому судом було обрано інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав позивача, що узгоджується з положеннями ч.2 ст.5 КАС України.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 лютого 2018 року Міністерством економічного розвитку і торгівлі України прийнято наказ №174, відповідно до якого до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі до ТОВ НВП Світло Шахтаря , застосовано спеціальні санкції, передбачені ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного наказу).

Зокрема, відповідно до п. 108 додатку до цього наказу, за порушення строків розрахунків у іноземній валюті, передбачених ст. 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» за поданням органу ДФС України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Світло Шахтаря» запроваджено індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Після набрання чинності законодавчими змінами, згідно з якими втратили чинність Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та стаття 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» , позивач листом №168 від 21.03.2019 звернувся до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, в якому просив скасувати наказ № 174 від 13.02.2018 в частині застосування до позивача спеціальних санкцій - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Листом Мінекономрозвитку від 12.04.2019 №4102-13/15662-07 від 12.04.2019 позивачу було направлено роз`яснення від 06.02.2019 за №4102-13/5187-07, в якому зазначено, що Законом України «Про валюту і валютні операції» не передбачено скасування вже запроваджених санкцій до моменту усунення порушення, яке стало підставою для їх застосування.

Тобто, відповідачем фактично відмовлено в задоволенні поданої позивачем заяви від 21.03.2019 про скасування санкцій.

Не погодившись з такими діями відповідача, ТОВ НВП Світло Шахтаря звернулось до суду з цим позовом про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №174 від 13 лютого 2018 року в частині запровадження до позивача спеціальних санкцій у вигляді індивідуального режиму ліцензування.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання оскаржуваного наказу Мінекономрозвитку від 13.02.2018 №174 таким, що з 07.02.2019 не підлягає застосуванню до ТОВ «НВП «Світло Шахтаря» , суд першої інстанції виходив з неправомірності застосування після 07.02.2019 до позивача адміністративно-господарських санкцій, застосованих згідно зі ст.37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , після втрати чинності цією нормою.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ на час прийняття 13.02.2018 винесено відповідачем правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що були передбачені законодавством, чинним на час прийняття наказу.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 11 ст. 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності може бути застосовано санкцію у вигляді тимчасового зупинення права здійснення такої діяльності у випадках порушення чинних законів України, що стосуються цієї діяльності, згідно із ст. 37 цього Закону.

Положеннями ч. 1 ст. 37 Закону №959-ХІІ (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу) передбачено, що за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:

- накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб`єктами господарської діяльності своїх обов`язків згідно з цим або пов`язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України;

- застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій;

- тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов`язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 37 Закону №959-ХІІ санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

Статтями 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» встановлені строки розрахунків та імпортних операцій суб`єктів господарювання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Виходячи зі змісту п. 108 оскаржуваного наказу, саме за порушення цих строків органом ДФС України було внесене відповідне подання відповідачу.

Відповідно до п.п. 2.1-2.2 Положення про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених ст. 37 Закону №959-ХІІ, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 17.04.2000 №52 (далі - Положення), індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності українських суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності передбачає здійснення Міністерством економічного розвитку і торгівлі України індивідуального ліцензування кожної окремої зовнішньоекономічної операції певного виду зовнішньоекономічної діяльності, що зазначена в ст. 4 Закону №959-ХІІ.

З метою контролю за зовнішньоекономічною діяльністю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, що допустили порушення у цій сфері, оформляється разова (індивідуальна) ліцензія, яка видається Міністерством економічного розвитку і торгівлі України чи уповноваженими ним органами. Разова (індивідуальна) ліцензія є підставою для здійснення зовнішньоекономічних операцій суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовано санкції. Оформляється разова (індивідуальна) ліцензія у порядку, визначеному Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.

Відповідно до п.1.5 Положення № 52 українські суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності, до яких, у встановленому порядку, застосована спеціальна санкція - індивідуальний режим ліцензування чи тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, не мають права укладати угоди доручення, комісії, агентські, про спільну діяльність та співробітництво, консигнації, дилерські, дистриб`юторські, оренди, найму, лізингу, зберігання та інші угоди, що передбачають проведення зовнішньоекономічних операцій іншими особами або на користь інших осіб за дорученням чи передачу майна у строкове користування з метою проведення зовнішньоекономічної діяльності.

Дія спеціальних санкцій - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності та індивідуального режиму ліцензування, що застосовуються до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, поширюється на всі види зовнішньоекономічної діяльності, зазначені у статті 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", операції за якими здійснюються українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб`єктами господарської діяльності (п.1.7 Положення № 52).

07.02.2019 набрав чинності Закон України «Про валюту і валютні операції» , згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 якого втратив чинність Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» , а підпунктом «д» п. 3 ч. 4 ст. 16 цього Закону внесено зміни до Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» , якими виключено статтю 37.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-7/99 положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Отже, приймаючи до уваги, що позивач є юридичною особою, до нього не підлягають застосуванню приписи ч. 1 ст. 18 Конституції України.

Разом з тим, за змістом ст.2 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність суб`єкти господарської діяльності України та іноземні суб`єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються, зокрема, принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв`язки, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає, в тому числі, у забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб`єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками, неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб`єктів, крім випадків, передбачених цим Законом; принципом верховенства закону, що полягає, в тому числі, у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України.

За приписами ч.10 ст.5 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб`єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у зв`язку з набранням чинності Законом України Про валюту і валютні операції з 07.02.2019 втратили чинність як норми, за порушення яких до позивача було застосовано спеціальні санкції (ст.ст.1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» ), так і норма, яка передбачала відповідальність за ці порушення, на підставі якої до позивача було застосовано спеціальні санкції санкції (ст.37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність ).

Тобто, з 07.02.2019 дії, визначені ст.ст.1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» , перестали вважатися порушенням, і законодавцем не передбачено відповідальності за такі дії.

Отже, з 07.02.2019 перестали існувати правові підстави для покладення на позивача відповідальності у вигляді режиму індивідуального ліцензування як виду адміністративно-господарських санкцій.

Стаття 8 Конституції України наголошує, що в Україні діє принцип верховенства права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як майнові права , а отже, як майно (див. mutatis mutandis рішення у справі Бейелер проти Італії від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

Колегія суддів зазначає, що внаслідок продовження застосування до позивача такої санкції, як режим індивідуального ліцензування, державою здійснюється втручання в право власності позивача, оскільки він позбавлений можливості самостійно розпоряджатися належним йому майном (продукцією) та грошовими коштами при здійсненні експортних та імпортних операцій внаслідок контролювання з боку держави використання майна.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод « (далі - Конвенція).

Держави-учасниці Конвенції відповідно до ст. 1 Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).

Стандарти та критерії захисту права власності встановлені ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція).

Структуру статті 1 Першого протоколу містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам - вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій. Перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, Суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм. Рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lцnnroth v. Sweden) від 23 вересня 1982 р., заяви №№ 7151/75; 7152/75, серія А, № 52.

Отже, для того щоб встановити, чи мало місце порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, слід встановити, чи відповідає критеріям верховенства права втручання, передбачене третьою нормою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме контроль з боку держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України за використанням майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Світ Шахтаря» при здійсненні останнім зовнішньоекономічної діяльності.

Практикою Європейського суду з прав людини розроблений трискладовий тест, який є юридичною конструкцією - засобом для перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав та свобод людини, гарантованих Конвенцією.

Відповідно до цього тесту необхідно перевірити, чи здійснюється втручання в права, по-перше, на підставі закону, по-друге, чи переслідує воно легітимну мету, та по-третє, чи є таке втручання співрозмірним (чи зберігає справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи).

У випадку наявності відповіді «ні» на будь-яке з питань трискладового тесту, таке втручання визнається несумісним з приписами Конвенції.

При цьому слід зазначити, що на даний час втручання в право власності позивача у вигляді продовження дії режиму індивідуального ліцензування здійснюється не на підставі закону, оскільки з 07.02.2019 Законом України «Про валюту і валютні операції» скасовано санкції, передбачені ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» .

Колегія суддів зазначає, що спірні відносини щодо застосування до позивача санкцій у вигляді індивідуального режиму ліцензування є триваючими у часі. Через свою подовженість вказані правовідносини виникли під час дії старого законодавства та продовжили реалізовуватися під час дії нового Закону України «Про валюту та валютні операції» . Згідно з усталеним теоретичним підходом до питання дії нормативно-правових актів у часі старий акт припиняє свою дію достроково, негайно або з відстроченням, тобто переживанням себе. Останній випадок, який охоплюється поняттям «ультраактивність (переживання) нормативно-правового акта» , та означає дію нормативно-правового акта після втрати ним чинності, - є винятковим способом переходу до нових правил регулювання суспільних відносин, який здійснюється виключно за вказівкою нормотворця.

Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про валюту та валютні операції» не містять норми про те, що після набрання ним чинності подовжується дія санкцій, передбачених ст.37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» , до осіб, щодо яких вони застосовані раніше, або про продовження дії ст. 37 на певний період.

З огляду на викладене, твердження відповідача про те, що новий закон не має зворотної дії у часі, оскільки не містить прямих вказівок про це, і тому не скасовує вже застосовані санкції, не обґрунтовує правомірність суджень відповідача.

Так, новий закон не містить нових норм, які б регулювали спірні правовідносини між сторонами, ним лише скасовано дію зазначених вище норм. Отже, застосування законодавчих приписів (зокрема, ст.37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» ), які не є чинними після 07.02.2019, можливе лише за умови чіткої вказівки про ультраактивну дію у відповідному нормативно-правовому акті.

З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що Законом України «Про валюту і валютні операції» не передбачено скасування вже запроваджених санкцій до моменту усунення порушення, яке стало підставою для їх застосування, а тому повинне застосовуватися законодавство, що діяло до набрання чинності Законом України «Про валюту ті валютні операції» , та вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що накладені на позивача санкції продовжують свою дію після втрати чинності ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» .

Колегія суддів зауважує, що частиною 10 статті 5 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність прямо заборонено втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність у випадках, не передбачених цим Законом, яке визнається обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Однак, відповідач продовжує застосування відносно позивача нормативно-правового акту, який втратив чинність з 07.02.2019, тобто, фактично надавши йому ультраактивну дію у часі без нормативного зазначення про це.

У справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію щодо сумісності способу, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, з принципами Конвенції та практикою ЄСПЛ в світлі захисту прав, гарантованих статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд зазначив: «перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним… Говорячи про «закон» , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» , № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96). На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону» , передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника» . У цій справі Суд постановив, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у тому числі через те, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати прибуткового податку.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає необґрунтованим втручання в право власності позивача шляхом продовження застосування до нього після 07.02.2019 санкцій, встановлених оскаржуваним наказом, що призводить до порушення його права на вільне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Надаючи оцінку обраному судом способу захисту прав позивача у спірних відносинах, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Отже, обираючи спосіб захисту порушених прав, варто зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями пунктів 1-10 частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;

7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян;

8) примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян;

9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За визначенням п.п.18, 19 ст.4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Колегія суддів зазначає, що наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №174 від 13.02.2018 про застосування до позивача спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування, не є нормативно-правовим актом у розумінні п.18 ст.4 КАС України, а тому спірний наказ не міг бути визнаний протиправним та нечинним, як це передбачено п.1 ч.2 ст.245 КАС України.

Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №174 від 13.02.18р. є індивідуальним актом, а відтак, визнання його протиправним та скасування можливе з моменту його прийняття, тобто з 13.02.2018.

Однак, такий спосіб захисту не міг бути застосований судом, оскільки в період часу з 13.02.2018 по 07.02.2019 зазначений наказ відповідав нормам чинного на той час законодавства, отже не міг бути визнаний протиправним та скасований з моменту його прийняття.

Зважаючи на той факт, що право позивача порушено саме рішенням суб`єкта владних повноважень, такі способи захисту права, як визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (п. 3 ч.1 ст.245 КАС України), а також визнання протиправною бездіяльності відповідача (п.4 ч.1 ст.245 КАС України) не могли бути застосовані до спірних правовідносин.

Крім того, незважаючи на втрату чинності статтею 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , Положення №52 на теперішній час є чинним, та продовжує визначати порядок дій Міністерства економічного розвитку та торгівлі України щодо скасування спеціальних санкцій.

Так, в силу п.4.17 Положення № 52 дія санкцій скасовується Міністерством економічного розвитку і торгівлі України в разі усунення суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та/або пов`язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність до законів України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону, а також якщо в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України відсутні матеріали щодо порушення цим суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, яке встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та матеріали щодо проведених ним дій, що можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

У зв`язку з чим такий спосіб захисту порушеного права, як визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, не міг бути застосований у спірних правовідносинах.

Встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень не є предметом розгляду у даній справі, отже також не могло бути застосовано судом, як належний спосіб захисту прав позивача.

Спосіб захисту, визначений п.п.6 п.1 ст. 5 КАС України - прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю, не міг бути застосований у даній справі, з підстав, наведених вище.

Враховуючи викладене, способи захисту прав особи від рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, визначені п.1 ст. 5 КАСУ не могли бути застосовані судом першої інстанції у даній справі.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на наведене, суд першої інстанції, керуючись п.2 ст. 5 КАС України, п.10 ч.1 ст.245 КАС України, застосував інший спосіб захисту прав, який не суперечить закону та гарантує ефективний захист прав, свобод та інтересів позивача.

Беручи до уваги викладене, з урахуванням висновків суду першої інстанції про те, що на момент прийняття спірний наказ був правомірним, однак, з 07.02.2019 застосування до позивача спеціальних санкцій перестало відповідати вимогам чинного законодавства, колегія суддів вважає, що єдиним належним і достатнім способом захисту прав позивача у спірних відносинах є визнання спірного наказу таким, що не підлягає застосуванню до ТОВ «НВП «Світло Шахтаря» з 07.02.2019.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду в цій частині не спростовують.

Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 року по справі № 520/4212/19 в частині задоволення позову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова Судді (підпис) (підпис) В.Б. Русанова С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 04.02.2020 року