Постанова

від 14.11.2019 по справі 440/1889/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2019 р. Справа № 440/1889/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Старосуда М.І.,

Суддів: Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2019 року по справі № 440/1889/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Гребінківського об`єднаного управління ПФУ Полтавської області, в якій просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення колегіального органу з призначення пенсії Гребінківського об`єднаного управління ПФУ Полтавської області від 27 березня 2019 № 8;

зобов`язати Гребінківське об`єднане управління ПФУ Полтавської області провести перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII починаючи з 01 жовтня 2017 року, виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати на підставі довідки прокуратури області від 18 лютого 2019 року № 18-86/вих19 без обмеження її максимального розміру, та здійснити відповідні виплати з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2019 адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що скасування та обмеження на підставі Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76 встановленого ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ порядку призначення та проведення перерахунку пенсії працівникам прокуратури є звуженням змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод. Вказує, що постанова Кабінету Міністрів України № 657 від 30.08.2017 є підставою для проведення перерахунку пенсії, проте суд першої інстанції у своєму рішенні помилково послався на іншу постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013. Із посиланням на практику Європейського суду з прав людини зазначає, що відмова суду в задоволенні вимог при відсутності механізму реалізації такого права становить втручання у право заявника за статтею нездатність забезпечити звільнення його від оплати, на що заявник мав право за законом.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, просив відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги.

Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Гребінківському об`єднаному управлінні ПФУ Полтавської області з 2010 року та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

19 березня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок його пенсії у зв`язку із збільшенням окладів працівників прокуратури на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 /а.с. 44/.

Разом із заявою позивач до управління подав довідку прокуратури Полтавської області № 18-186/вих.19 від 18 лютого 2019 року про розмір заробітної плати керівника місцевої прокуратури Полтавської області (з урахуванням фактично отримуваних виплат і умов оплати праці, що існували на день звільнення позивача), яка станом на 06 вересня 2017 року складала 34272,00 грн.

За результатами розгляду вказаної заяви відповідачем прийнято рішення № 8 від 27 березня 2019 року, яким позивачу відмовлено в перерахунку його пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю Порядку проведення перерахунку пенсій такій категорії громадян.

Не погодившись із рішенням Гребінківського об`єднаного управління ПФУ Полтавської області, № 8 від 27 березня 2019 року, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що право на перерахунок пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку з урахуванням часу звернення до відповідного органу, а тому, зважаючи, що на час звернення позивача за перерахунком розміру пенсії такої підстави для перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій як збільшення розміру заробітної плати на законодавчому рівні не встановлено, а урядом будь-яких правових норм для перерахунку не визначено, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку, у зв`язку з чим відповідач, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ від 05.11.1991 (далі по тексту - Закон № 1789-ХІІ). Зокрема, статтею 50-1 цього Закону, за якою позивачу у цій справі призначено пенсію, визначено, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (частина тринадцята цієї статті).

Частина 18 статті 50-1 цього Закону у редакції, чинній до 15 липня 2015 року, передбачала, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина вісімнадцята цієї статті).

Разом з тим, на час звернення позивача із заявою про перерахунок його пенсії (19.03.2019) правове регулювання відносин, що виникають у сфері пенсійного забезпечення прокурорів, змінилося.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 76-VIII), яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".

Прийняття зазначеного Закону, як вбачається із пояснювальної записки до його законопроекту, було обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України, створення умов для стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики.

Отже, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 1 січня 2015 року делегував Уряду.

Урядом відповідний нормативно-правовий акт не прийнято і умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.

Крім того, пунктом 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до перелічених законів України, зокрема, Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі по тексту - Закон № 1697-VII), згідно з Прикінцевими положеннями якого визнано такими, що втратив чинність Закон № 1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.

Отже, на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які визначали право на перерахунок пенсій працівникам прокуратури, втратили чинність.

За частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури", якою було підвищено посадові оклади та надбавки за класний чин прокурорсько - слідчим працівникам, не містить положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Отже, з 1 січня по 14 липня 2015 року Урядом не було прийнято відповідний нормативно-правовий акт, також і не було визначено умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, а з 15 липня 2015 року встановлені Законом № 1789-ХІІ підстави для перерахунку пенсій працівникам прокуратури - скасовані.

На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було.

Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати позивачу перерахунок пенсії на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.

Враховуючи викладене, беручи до уваги відсутність нормативного регулювання відносин щодо умов і підстав для перерахунку пенсій (зокрема у зв`язку зі збільшенням розміру заробітної плати) працівників прокуратури, підстав для такого перерахунку немає.

Наведений висновок суду першої та апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.02.2018 по справі № 415/1186/16-а, від 14.03.2018 по справі № 569/4659/16-а, від 16.05.2018 року по справі № 585/151/17, від 26.09.2018 по справі № 367/2177/17, від 03.10.2018 по справі № 397/183/17, від 11.12.2018 року по справі №750/4416/17, які є обов`язковими для врахування в силу ч.5 ст.242 КАС України, ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

У справі №711/6019/16-а за результатом перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 18.09.2017 на предмет неоднакового застосування норм матеріального права в аналогічних правовідносинах, Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 зробив висновок, що право на перерахунок пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку з урахуванням часу звернення до відповідного органу, а тому, зважаючи, що на час звернення позивача за перерахунком розміру пенсії такої підстави для перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій як збільшення розміру заробітної плати на законодавчому рівні не встановлено, а Урядом будь-яких умов для перерахунку не визначено, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку, а тому відповідач, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За відсутності постанови Уряду щодо умов та порядку перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури (як це було передбачено ч. 18 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ, а потім - ч. 20 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII), в пенсійного органу немає законодавчо-визначених підстав та правового механізму для їх перерахунку.

Положення Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII, якими частину 18 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII та частину 20 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII викладено у новій редакції, не були визнані неконституційними Конституційним Судом України та підлягали застосуванню до спірних відносин.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 1697-VII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов`язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Відтак, відповідач, відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії з підстав, про які зазначено вище, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З приводу доводів заявника апеляційної скарги про звуження його прав на соціальний захист колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначено, що згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

У Рішенні № 20-рп/2011 від 26.12.2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, гарантоване ст. 48 Конституції України.

Зокрема, з урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників Конституційний Суд України вказав і у Рішенні від 19.06.2001 № 9-рп/2001, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов`язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) "спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини" (Case v. the United Kingdom № 14038/88). У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини" (Case. The, № 9532/81).

У рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Case. Ireland, № 6289/73).

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат - рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії" (Case of Kjartan Asmundsson v. Iceland, № 60669/00).

Європейський суд з прав людини у рішенні "Великода проти України" від 03 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (Case of Velikoda v. Ukraine, № 43331/12).

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що у зв`язку з втратою чинності нормативно-правовими актами, які передбачали право на перерахунок пенсії у разі підвищення заробітної плати працюючим прокурорським працівникам, не відбулось звуження обсягу існуючого права позивача на отримання пенсії. Так само як і не було факту скасування чи звуження обсягу досягнутих прав за критеріями, зазначеними у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005. Відмова відповідача перерахувати пенсію не ставить під сумнів саму сутність змісту права на соціальний захист, оскільки наслідком відмови у перерахунку пенсії не було зменшення розміру отримуваної позивачем пенсії.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що незастосування до спірних відносин положень ст.50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення пенсії) в даному випадку не може вважатися звуженням прав позивача та не є підставою для визнання дій відповідача неправомірними та скасування рішення відповідача про відмову в перерахунку пенсії.

Щодо тверджень заявника апеляційної скарги про протиправність оскаржуваних дій відповідача як таких, що порушують право позивача на мирне володіння своїм майном, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26.06.2014, п.35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання" якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

Колегія суддів звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача, станом на час його звернення до суду та розгляду справи, не мали достатнього підґрунтя у національному законодавстві, адже норма, на підставі якої позивач мав право на перерахунок пенсії, втратила чинність, а також була відсутня усталена практика національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників.

З огляду на це, у позивача не було "законних сподівань" на збільшення пенсії, які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу.

Враховуючи встановлені обставини справи та зумовлені ними нормативно-правове обгрунтування спірних правовідносин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2019 року по справі № 440/1889/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)М.І. Старосуд Судді (підпис) (підпис) О.М. Мінаєва Я.М. Макаренко