Ухвала

від 07.11.2019 по справі 640/2261/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

07 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 640/2261/19

провадження № 61-18400 ск 19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сімоненко В. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ :

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3000 грн. щомісячно з моменту звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 , як батько дитини свого обов`язку утримувати сина не виконує. Позивач неодноразово зверталася до відповідача з вимогою узгодити виконання батьківських обов`язків, однак приймати участь у вихованні чи забезпеченні сина відповідач не бажає.

Зазначає, що ОСОБА_2 є працездатним, отримує дохід, має у власності нерухоме майно, його стан здоров`я дозволяє працювати, а тому він може сплачувати аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі Ѕ частини прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 31 січня 2019 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 768 грн 40 коп. судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач є батьком ОСОБА_3 і тому відповідно до вимог Сімейного кодексу України (надалі СК України) зобов`язаний його утримувати до досягнення повноліття.

При визначенні розміру аліментів суд виходив з того, що ОСОБА_2 працює, має постійний дохід за місцем роботи та отримує пенсію по інвалідності. Загальний середньомісячний розмір дохід відповідача за 6 місяців, що передували поданню позову про стягнення аліментів, становить 5 507 грн 80 коп., з яких заробіток за основним місцем роботи - 4010 грн 80 коп., пенсія по інвалідності - 1 497 грн.

Тому, суд вважав, що оскільки ОСОБА_2 має іншу неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку також зобов`язаний утримувати, на його утриманні перебувають повнолітня донька ОСОБА_5 , що продовжує навчання, та непрацездатна матір, суд визначив аліменти у мінімальному розмірі - 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 просить це судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2019 року залишити без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції правильно керувався вимогами статтею 51 Конституції України, частинами 1, 2 статтею 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, статтями 141, 180, 181 Сімейного Кодексу України та обґрунтовано виходив з того, що відповідач свого обов`язку утримувати дитину добровільно не виконує, а тому позивач просить стягнути з нього аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі.

10 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року з пропуском строку на касаційне оскарження судових рішень.

Скаржник просила скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року з підстав неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме подати заяву про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.

На виконання вказаної ухвали 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року, посилаючись на те, що повний текст постанови апеляційного суду отримала 10 вересня 2019 року, що підтверджується копією супровідного листа та конверту із штрих-кодом апеляційного суду та роздруківкою з сайту Укрпошта .

Згідно зі статтею 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Отже, виходячи з наведеного, заява ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року підлягає задоволенню.

Верховний Суд, вивчивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, оскаржуване судове рішення, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частина перша статті 274 ЦПК України визначає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються: малозначні справи і справи, що виникають з трудових відносин, а згідно частини другої цієї статті - може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Системний аналіз частини шостої статті 19, статті 274 ЦПК України дає підстави для висновку, що малозначними у цивільному процесі є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними (за виключенням справ, які мають розглядатися тільки за правилами загального позовного провадження).

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує критерії, визначені в частині третій статті 274 ЦПК України, а саме: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

За встановленими судами обставинами справи та визначеними правовідносинами, які випливають зі стягнення аліментів, правове регулювання та застосування норм матеріального права не представляє складності.

Суди ухвалювали рішення відповідно до усталеної судової практики, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції (частина перша статті 400 ЦПК України). Таким чином, за встановленими фактичними обставинами, справи та правовідносинами; правовим регулювання спору, справа не представляє значної складності, не належить до виключень із категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

За таких обставин справа як така, що не представляє значної складності, є малозначною.

Крім того, відповідно до частини першої статі 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження;

У цій справі обставин, передбачених частиною четвертою статті 274, пунктом 2 частини третьої статті 389 та частиною першою статі 411 ЦПК України , за наявності яких судові рішення в малозначних справах підлягають касаційному оскарженню або обставин, за яких судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню не встановлено.

З огляду на викладене та відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389, пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження в даній справі слід відмовити.

Керуючись пунктом 2 частини третьої статті 389 , статтею 390, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України , Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ,

УХВАЛИВ :

Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк на касаційне оскарження на рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. М. Сімоненко