Постанова

від 13.11.2019 по справі 511/1775/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа №511/1775/16-ц

провадження №61-10204св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Єгорівська сільська рада Роздільнянського району Одеської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2017 року у складі колегії суддів Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Черевко П. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду до ОСОБА_2 , третя особа - Єгорівська сільська рада Роздільнянського району Одеської області (далі - Єгорівська сільська рада), з позовом, вимоги якого уточнив та збільшив під час розгляду справи та просив:

- усунути порушення права власності на об`єкт нерухомого майна шляхом: скасування у державному електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81 кв. м, житловою площею 63 кв. м; визнання недійсним свідоцтва про право власності, видане Роздільнянським міжрайонним управлінням юстиції в Одеській області на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку, площею 0,05 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним свідоцтва про право власності, видане Роздільнянським міжрайонним управлінням юстиції в Одеській області на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку, площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 ; скасування у державному електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно записів про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки;

- усунути порушення права власності на об`єкт нерухомості шляхом визнання права користування за ОСОБА_1 на об`єкти нерухомого майна: земельною ділянкою, площею 0,05 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_2 ; та земельну ділянку, площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 ;

- стягнути з відповідача на його користь судові витрати у сумі 18 909,22 грн, які складаються з витрат по сплаті судового збору у сумі 551,21 грн, 640 грн та 275,61 грн, та витрат на правову допомогу адвоката у сумі 17 442,40 грн.

Позов мотивовано тим, що оскільки позивач набув право власності на житловий будинок правомірно, то у зв`язку з втратою права власності на будинок колишнього власника на підставі статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України колишній власник будинку втратив право користування земельною ділянкою і, відповідно, право приватизації земельної ділянки, яка призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а позивач, як новий власник будинку вказані права придбав на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Крім того, ОСОБА_2 неправомірно приватизував земельну ділянку по АДРЕСА_2 , тобто ту, на якій знаходиться будинок позивача, скориставшись плутаниною в адресах будинку і земельних ділянок, яким присвоєно АДРЕСА_1 та зареєстрував вказані земельні ділянки за АДРЕСА_1 , що перешкоджає позивачу у розпорядженні своєю власністю та призводить до порушення прав власності на об`єкт нерухомості.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 11 квітня 2017 року у складі судді Ільяшук А. В. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач набув право власності на спірні земельні ділянки по АДРЕСА_1 на підставі рішень сільської ради, які не скасовані, вказані земельні ділянки у користування чи власність ОСОБА_1 не виділялися, тому обраний позивачем спосіб захисту не може бути реалізований і позов задоволенню не підлягає.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане Роздільнянським міжрайонним управлінням юстиції в Одеській області на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку, площею 0,05 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане Роздільнянським міжрайонним управлінням юстиції в Одеській області на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку, площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано у державному електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оформленням свідоцтва про право власності та відповідною їх реєстрацією було порушено права позивача на спірну земельну ділянку, на яку він набув права в порядку статті 120 ЗК України, та створено ситуацію правової невизначеності в умовах, яких сторона позивача не має можливості реалізувати свої права на земельну ділянку для обслуговування будинку, що належить йому на праві власності та є підставою для визнання цих свідоцтв недійсними та їх скасування на підставі статей 8, 16, 21 ЦК України.

Додатковим рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2017 року скасовано у державному електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 81 кв. м, житловою площею

63 кв. м.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 7 866,82 грн.

Додатковим рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 лютого 2018 року вирішено усунути порушення права власності на об`єкт нерухомості шляхом визнання права користування за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка, площа 0,05 га; цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_2 ; та на об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка, площею 0,25 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у виді судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1310,33 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що під час вирішення даного спору судом апеляційної інстанції не враховано преюдиційні обставини, встановлені у судових рішеннях у інших справах між тими ж сторонами, зокрема те, що право позивача ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки не набуло статусу цивільного права, що підтверджується тим, що спірна земельна ділянка раніше не відводилась ОСОБА_2 , не передавалась у приватну власність та не знаходилась в цивільному обігу. Вказані обставини не спростовані позивачем та не враховані апеляційним судом.

ОСОБА_2 отримав свідоцтва про право власності та зареєстрував право власності на земельні ділянки 0,25 га та 0,05 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 18 грудня 2015 року, тобто до подачі вказаного позову. Будь-яких заборон чи арештів на вказані земельні ділянки не було.

Оскільки відповідач набув право власності на спірні земельні ділянки по АДРЕСА_1 на підставі рішень сільради, які не скасовані, вказані земельні ділянки у користування чи власність ОСОБА_1 не виділялися, тому обраний позивачем спосіб захисту не може бути реалізований і позов задоволенню не підлягає.

Саме до такого висновку дійшов суд першої інстанції, відмовивши у позові ОСОБА_1 повністю, що є правильним і обґрунтованим.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 загальною площею 37,0 кв.м, розташованого на земельній ділянці, яка знаходиться в розпорядженні Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області.

Право власності на вказане домоволодіння набуто позивачем на підставі акту про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженого начальником відділу ДВС Роздільнянського РУЮ 06 липня 2012 року.

За результатами проведених торгів оформлено нотаріально посвідчене свідоцтво про право власності, видане 06 липня 2012 року приватним нотаріусом Фішер Б. І.

Право власності на вказаний житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_1 в комунальному підприємстві спільної власності територіальних громад Роздільнянського району БТІ 11 липня 2012 року.

Колишнім власником вказаного будинку є ОСОБА_2 , у якого, на момент проведення торгів, в користуванні знаходилась земельна ділянка розміром 0,50 га, з яких 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 , що підтверджувалось довідкою Єгорівської сільської ради та копією погосподарської книги, де за вказаною адресою відкрито особовий рахунок на власника будинку ОСОБА_2 .

У свідоцтві від 06 липня 2012 року про право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , розмір земельної ділянки та її кадастровий номер не визначені, але земельна ділянка знаходиться у віданні та розпорядженні Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області.

18 листопада 2013 року позивач звертався до Єгорівської сільської ради з клопотанням стосовно передання йому у власність земельної ділянки розміром 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , і надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки. У задоволенні вказаного клопотання органом місцевого самоврядування відмовлено листом від 03 грудня 2013 року.

Рішенням Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області №319 від 23 квітня 2014 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації у власність загальною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_2 , так як земельна ділянка знаходиться в користуванні попереднього власника будинку і його право користування не припинено.

В подальшому ОСОБА_1 неодноразово відмовлялось рішеннями Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_2 .

Такі рішення Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, за результатами розгляду позовів ОСОБА_3 визнані незаконними в судовому порядку. На адресу Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області неодноразово виносились окремі ухвали щодо усунення порушень та вжиття дієвих заходів щодо реального поновлення прав ОСОБА_1 , разом з тим, права позивача фактично не відновлені.

Згідно довідки виконавчого комітету Єгорівської сільської ради від 20 грудня 2012 року за адресою: АДРЕСА_2 рахується земельна ділянка розміром 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та земельна ділянка розміром 0,05 га для ведення особистого селянського господарства.

Щодо вказаної адреси приймались рішення Єгорівської сільської ради №73- V та №74-V від 11 січня 2007 року про передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_2 .

За вказаною адресою також знаходився будинок, який належав ОСОБА_2 та щодо якого у липні 2012 року було видано свідоцтво про придбання майна з торгів.

В той самий час з витягу з архіву Роздільнянській районній адміністрації судами встановлено, що рішення №73-V та №74-V від 11 січня 2007 року приймались щодо ОСОБА_2 стосовно адреси: АДРЕСА_1 .

З довідки Єгорівської сільської ради від 08 жовтня 2007 року, яка була надана ОСОБА_2 , вбачається, що згідно нумерації в АДРЕСА_1 правильно читати АДРЕСА_2 , крім того, відповідач був зареєстрований саме за адресою АДРЕСА_2 (т.1 а. с. 50, 62).

18 грудня 2015 року ОСОБА_2 отримав свідоцтва про право власності та зареєстрував право власності на земельні ділянки 0,25 га та 0,05 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою видачі цих свідоцтв є рішення Єгорівської сільської ради №73-V та №74-V від 11 січня 2007 року (адреса ділянки Тіниста, 35).

Разом з тим, як вбачається з інформації Державного земельного кадастру земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_4 (т.2 а. с. 159)

Також , наявна реєстрація права власності за вказаною адресою за відповідачем ОСОБА_2 (т.2 а. с. 163).

При цьому в державному акті на землю вбачається, що він був виданий відповідачу на адресу: АДРЕСА_2 , на підставі вказаних рішень ради №73- V та №74-V від 11 січня 2007 року (т.2 а. с. 168) .

В той самий час держаний акт на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 виданий на ім`я ОСОБА_4 (т.2, а.с. 171), який також має нерухомість на вказаній земельній ділянці - будинок, про що свідчать відповідні правовстановчі документи, зареєстровані у встановленому законом порядку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.

За частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для її обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (частина друга статті 377 ЦК України).

За частиною першою статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України від 05 листопада 2009 року № 1702-VI; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У частині другій цієї статті зазначено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, стаття 120 ЗК України імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Стаття 381 ЦК України передбачає принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Тобто обставини щодо набуття права користування на земельну ділянку при переході права власності на житловий будинок сумнівів не викликають.

Згідно з положеннями ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

У справі, яка переглядається, установлено, що позивач є власником нерухомого майна - будинку, який ним придбано з торгів. Колишнім власником майна вказані торги не оспорено та в судовому порядку вони не визнані недійсними. Право власності позивача зареєстровано у встановленому законом порядку.

Правовий режим земельної ділянки, на якій знаходиться належний на праві власності позивачу будинок, а також обставини щодо реєстрації права власності відповідачем за іншою (суміжною) адресою, були предметом розгляду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Єгорівської сільської ради про усунення перешкод в користуванні власності, за результатами розгляду якої ухвалено рішення апеляційного суду Одеської області від 21 серпня 2013 року, яке набрало законної сили, а також у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Єгорівської сільської ради, третя особа - ОСОБА_2 про визнання права користування і приватизації земельної ділянки - рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 19 березня 2014 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2014 року.

Згідно встановлених у цих рішеннях обставин, ОСОБА_2 не є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , а наявні у нього документи не свідчать про набуття ним права власності на землю, оскільки державний акт про право власності на спірну земельну ділянку не оформлений належним чином, та право ОСОБА_2 не зареєстровано в установленому законом порядку. Наявність кадастрового номеру у земельної ділянки не свідчить про набуття ОСОБА_2 права власності на землю. У витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06 серпня 2015 року відсутні відомості про правовстановлюючий документ, що посвідчує право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку. Рішення Єгорівської сільської ради від 11 січня 2007 року не є правовстановлюючим документом на землю. Також цими рішеннями встановлено, що ОСОБА_2 має правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 0,25 га та 0,05 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції, на підставі належної оцінки сукупності зібраних у справі доказів встановив, що відповідач фактично здійснив реєстрацію прав та оформлення нового правовстановлюючого документу на підставі тих самих документів, які були неодноразово предметом судового розгляду в межах інших справ. Однією з причин, яка сприяла створенню ситуації, коли відповідач зареєстрував за собою право власності на спірну земельну ділянку за іншою адресою, є неприйняття дієвих заходів до впорядкування нумерації будинків та земельних ділянок, на яких вони розташовані, а також неврахування раніше прийнятих рішень щодо суміжних земельних ділянок органами місцевого самоврядування.

Установивши, що оформленням свідоцтва про право власності та відповідною їх реєстрацією за ОСОБА_2 порушено право позивача на спірну земельну ділянку, на яку він набув права в порядку статті 120 ЗК України, та створено ситуацію правової невизначеності в умовах, яких сторона позивача не має можливості реалізувати свої права на земельну ділянку для обслуговування будинку, що належить йому на праві власності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання цих свідоцтв і реєстрації недійсними та їх скасування на підставі статей 8, 16, 21 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення у справі, встановив порушення прав позивача та застосував належний спосіб захисту, який відновлює це порушене право, зокрема, дійшов правильного висновку про можливість задоволення позовних вимог шляхом визнання недійсними свідоцтв про право власності на земельні ділянки, видані ОСОБА_2 та скасування у державному електронному реєстрі прав власності на них, що є ефективним засобом юридичного захисту, як це передбачено статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на обставинах і висновках суду першої інстанції, з яких суд виходив, відмовляючи у задоволенні позову, разом з тим, які у повній мірі були перевірені і спростовані під час апеляційного розгляду справи, обґрунтовані висновки щодо яких викладено в мотивувальній частині ухваленого апеляційним судом рішення.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність ухваленого ним рішення не впливають, та фактично зводяться до необхідності переоцінки наявних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2017 року зупинено виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2017 року до розгляду справи в касаційній інстанції, то виконання цього рішення, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2017 року, зупиненого ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська