Постанова

від 13.11.2019 по справі 916/665/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 916/665/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду у складі Поліщук Л.В. - головуючого, Аленіна О. Ю., Таран С. В. від 24 січня 2019 року та рішення Господарського суду Одеської області у складі Малярчук І. А. від 01 серпня 2018 року

за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі: 1. Кабінету Міністрів України; 2. Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (правонаступник Міністерства аграрної політики та продовольства України )

до: 1. Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", 2. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Григорян Діани Гагіківни

про визнання права власності, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним та скасування запису

(за участю представників: Генеральної прокуратури України - Титарчук О.В.; Кабінету Міністрів України - Штокман А .І., ПАТ "ДПЗКУ" - Перевозник П. М . )

Історія справи

Фактичні обставини, встановлені судами

1. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764 створено Державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - ДП "ДПЗКУ") з віднесенням його до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України; статутний капітал підприємства формувався шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії "Хліб України", що ліквідуються. На виконання вказаної постанови ДП "ДПЗКУ", зокрема передано цілісний майновий комплекс ДП ДАК "Хліб України" "Одеський портовий елеватор", про що складено акт приймання-передачі від 20.01.2011 № 14.

2. Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - ПАТ "ДПЗКУ", Відповідач-1) засноване на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 № 593 шляхом перетворення з ДП "ДПЗКУ", статутний капітал товариства формувався на базі майна ДП "ДПЗКУ. Встановлено, що 100 відсотків акцій ПАТ "ДПЗКУ" залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; ПАТ "ДПЗКУ" не може вчиняти дії щодо майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

3 . На виконання означених постанов КМУ Міністерством аграрної політики та продовольства України прийняті накази від 07.07.2011 № 325 та від 17.11.2011 № 634 про реорганізацію ДП „ДПЗКУ" шляхом його перетворення у ПАТ „ДПЗКУ", формування статутного капіталу товариства на базі майна ДП „ДПЗКУ", здійснення емісії акцій ПАТ „ДПЗКУ" на весь розмір його статутного капіталу 867 717 000 грн. та випуск 8 677 170 грн. простих іменних акцій у бездокументарній формі, створення філій ПАТ „ДПЗКУ" згідно з додатком. Так, перелік філій ПАТ „ДПЗКУ", який є додатком до наказу Міністерства від 17.11.2011 №634, містить посилання на найменування філії Одеський зерновий термінал з кодом ЄДРПОУ 37506206.

4. Статутом ПАТ „ДПЗКУ" визначено, що засновником останнього є держава в особі Кабінету Міністрів України, повноваження з управління корпоративними правами товариства здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України. Товариство є правонаступником всіх прав і обов`язків ДП "ДПЗКУ", 100 відсотків акцій ПАТ "ДПЗКУ" залишалися у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України.

5. Відповідно до Положення про філію ПАТ „ДПЗКУ" „Одеський зерновий термінал", затвердженого рішенням правління ПАТ „ДПЗКУ", філія є правонаступником всіх прав і обов`язків філії ДП „ДПЗКУ" „Одеський зерновий термінал".

6. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2013 у справі №826/13461/13-а за позовом ПАТ "ДПЗКУ" до Державної реєстраційної служби України, державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Ботезата О.П., окрім іншого, зобов`язано Державну реєстраційну службу України (1) прийняти рішення про державну реєстрацію права приватної власності ПАТ "ДПЗКУ" на нерухоме майно цілісний майновий комплекс у м. Одеса, Хлібна гавань та (2) внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права приватної власності Відповідача-1 на вказане нерухоме майно.

7. У подальшому за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30504121 від 18.07.2016, прийнятим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Діаною Гагіківною (далі - Нотаріус, Відповідач-2), здійснено реєстрацію цілісного майнового комплексу в м. Одесі, Хлібна гавань, 4 за ПАТ „ДПЗКУ" на праві приватної власності, про що здійснено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 15532123.

Короткий зміст позовних вимог

8. У квітні 2018 року заступник прокурора Одеської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, Позивач-1) та Міністерства аграрної політики та продовольства України (правонаступник - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства) (далі - Позивач-2) звернувся до (1) ПАТ "ДПЗКУ", (2) Нотаріуса про: (1) визнання права власності за державою Україна в особі КМУ на цілісний майновий комплекс загальною площею 25039,4 кв.м, вартістю 261 311 178 грн. за адресою: м. Одеса, Хлібна гавань, 4 (далі - майновий комплекс); (2) визнання незаконним та скасування рішення Нотаріуса № 30504121 від 18.07.2016 про державну реєстрацію права приватної власності на майновий комплекс за ПАТ "ДПЗКУ"; (3) визнання незаконним і скасування запису №15532123 про право приватної власності ПАТ "ДПЗКУ" на майновий комплекс (реєстраційний номер 979443251101).

9. Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідач-1 є суб`єктом господарювання державного сектора економіки, здійснює свою діяльність на основі права господарського відання; спірний майновий комплекс входить до Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації і до виключення його з цього Переліку та завершення процедури приватизації в установленому законодавством порядку залишається об`єктом права державної власності. Позивач-1 не приймав окремого рішення про зміну правового режиму спірного майна, у зв`язку з чим зміна форми власності з державної на приватну не відбулась, а тому ПАТ "ДПЗКУ" не може розпоряджатись спірним майном, переданим державою до його статутного капіталу. У зв`язку з чим реєстрація права приватної власності за Відповідачем-1 на майновий комплекс, який є державною власністю, здійснена незаконно.

Короткий зміст оскаржуваних рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій

10 . Рішенням господарського суду Одеської області від 01 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24 січня 2019 року, позов задоволений повністю. (1) Визнано право власності за державою в особі КМУ на цілісний майновий комплекс загальною площею 25039,4 кв.м, вартістю 261 311 178 грн. за адресою: м. Одеса, Хлібна гавань, 4 зі складовими частинами згідно переліку, наведеного в резолютивній частині судового рішення; (2) визнано незаконним та скасовано рішення Відповідача-2 № 30504121 від 18.07.2016 про державну реєстрацію права приватної власності на майновий комплекс за ПАТ "ДПЗКУ"; (3) визнано незаконним і скасовано запис №15532123 про право приватної власності ПАТ "ДПЗКУ" на майновий комплекс (реєстраційний номер 979443251101).

11. Судові рішення мотивовані тим, що спірне майно включено до Переліку об`єктів, які не підлягають приватизації, було надано ПАТ "ДПЗКУ" для здійснення статутної діяльності і це майно залишається об`єктом права державної власності. При цьому Позивач-1 не приймав рішення про зміну правового режиму спірного майна, у зв`язку з чим зміна форми власності з державної на приватну не відбулась. У даному випадку фактична зміна форми власності спірного майна суперечить постанові КМУ від 06.06.2011 №593, яка передбачає відсутність у Відповідача-1 права розпорядження майном, переданим засновником (державою) до його статутного капіталу в якості внеску. Отже, Відповідач-2 не мав законних підстав для здійснення державної реєстрації права приватної власності Відповідача-1 на спірне майно, а останній таким шляхом неправомірно набув право власності на державне майно.

12 . Суди також встановили наявність визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" правових підстав представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивачів констатувавши, що Прокурором в позові визначено, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовано необхідність їх захисту, а також правильно вказані Кабінет Міністрів України і Міністерство аграрної політики та продовольства України як органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. При цьому не зважаючи на здійснення державної реєстрації права приватної власності на майно за Відповідачем-1 ще в липні 2016 року, Позивачами не вжито заходів щодо усунення порушень законодавства, що призвели до вибуття з державної власності спірного майнового комплексу, що свідчить про невиконання уповноваженими органами своїх обов`язків, у тому числі з управління ПАТ "ДПЗКУ", та є підставою для здійснення прокурором захисту в суді інтересів держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 . Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, Відповідач-1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи Відповідача-1, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

14. Резолютивна частина прийнятого у даній справі судового рішення про задоволення позовних вимог Прокурора прямо суперечить змісту резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2013 у справі №826/13461/13-а. Отже, суд першої інстанції фактично у незаконний спосіб здійснив перегляд остаточного та вже виконаного судового рішення у вказаній справі адміністративної юрисдикції, чим порушив статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 129-1 Конституції України, статті 18, 326 ГПК України, статтю 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

15 . Прокурором не доведено факту порушення діями Відповідача-1 прав та інтересів держави в особі визначених ним Позивачів. Так, ПАТ "ДПЗКУ" було створено саме державою в особі КМУ, спірний майновий комплекс Відповідач-1 не відчужував, а лише здійснив щодо нього реєстраційні дії, отже не порушував встановлених постановою КМУ від 06.06.2011 №593 обмежень щодо розпорядженням майном, переданим до статутного капіталу ПАТ "ДПЗКУ".

16 . Суди попередніх інстанцій не перевірили наявність правових підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивачів в суді, зокрема не встановили обставин невиконання або неналежного виконання Позивачами функцій щодо захисту інтересів держави, що свідчить про порушення судами статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 37 Закону України "Про Кабінет Міністрів України".

Позиція Прокурора у відзиві на касаційну скаргу

17. Посилання скаржника на преюдиційність обставин, встановлених судовим рішенням у справі № 826/13461/13-а є помилковим, оскільки Позивачі участі у цій справі не брали, а тому відповідно до частини 5 статті 75 ГПК України спростували у даному позовному провадженні правомірність реєстрації права власності на спірне майно за Відповідачем-1.

18. Прокурором дотримано вимоги законодавства щодо представництва інтересів держави в особі Позивачів у суді.

Позиція Позивача-1 у відзиві на касаційну скаргу

19. Посилання скаржника на преюдиційність обставин, встановлених судовим рішенням у справі № 826/13461/13-а, є помилковим, оскільки Позивачі участі у цій справі не брали. Натомість у даній справі доведено факти належності спірного майна до державної власності на незаконності реєстрації права приватно власності Відповідача-1 на це майно.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

20 . Оцінюючи доводи касаційної скарги в пункті 14 Постанови, Верховний Суд зазначає наступне.

21. Згідно з частинами 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

22. Відповідно до частин 1, 2 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Отже, набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

23 . У статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведено визначення поняттю "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з яким це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

24. Здійснення державної реєстрації прав (їх обтяжень) на нерухоме майно за загальним правилом означає підтвердження державою фактів набуття, припинення чи переходу відповідних речових прав, що надає право управненій особі посилатися на відомості з Державного реєстру прав у спорах з третіми особами для підтвердження відповідних фактів у встановленому порядку.

25 . Проте державна реєстрація не є підставою набуття права власності. За своєю правовою природою, реєстрація полягає у визнанні правопорядком юридичних фактів набуття, зміни та втрати права власності, тобто засвідчення державою вже існуючого на момент здійснення реєстрації права власності. Ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації, а тим більше тлумачити факт державної реєстрації як підставу виникнення такого права є логічною та юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку. При дослідженні обставин наявності в особи права власності необхідно встановити правову підставу набуття такого права, а не обмежуватись виключно встановленням факту державної реєстрації.

26 . Натомість саме набуття, припинення, перехід речових прав на нерухоме майно відбувається на підставах, визначених законодавством (статті 11 та 328 ЦК України), в тому числі на підставі вчинених правочинів, актів цивільного законодавства, актів органів державної влади та місцевого самоврядування; при цьому пов`язаність з державною реєстрацією моменту виникнення права власності чи іншого речового права не виключає первинності існування підстав, на яких виникає відповідне речове право.

27 . Верховний Суд звертається до власних правових позицій в постановах від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16.

28 . Судами встановлено, що в межах справи №826/13461/13-а за позовом ПАТ "ДПЗКУ" до органу державної реєстрації прав судом вирішувався спір щодо дій державного реєстратора при здійсненні державної реєстрації права приватної власності ПАТ "ДПЗКУ" на спірний майновий комплекс. У той же час судом у цій справі не вирішувався спір про право власності на спірне майно, а Прокурор та Позивачі до участі у справі залучені не були. Надаючи оцінку правомірності дій державного реєстратора, суд у вказаній справі лише презюмував існування у Відповідача-1 відповідного речового права, яке в межах розгляду адміністративного спору ніким не оспорювалось.

29. У той же час Прокурор в межах розгляду даної справи № 916/665/18, оспорюючи саме правомірність набуття ПАТ "ДПЗКУ" речових прав на майно, у загальному порядку довів належність спірного майнового комплексу до державної власності та незаконність зміни форми власності цього майна шляхом проведення щодо нього відповідних реєстраційних дій з наступних підстав.

30 . За положеннями статті 115 ЦК України та статті 85 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність, як вклад до статутного (складеного) капіталу. При цьому вкладом до статутного капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

31 . Згідно з частиною 2 статті 325 ЦК України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Частиною 3 статті 86 ГК України передбачено, що забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом.

32 . Отже внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вкладу до статутного (складеного) капіталу забороняється і відповідно, юридичній особі не може належати це майно на праві приватної власності, якщо інше прямо не передбачено законом. При цьому згідно з частиною 2 статті 145 ГК України зміна правового режиму майна суб`єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

33 . Частиною 3 статті 145 ГК України передбачено, що правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

34 . Судами встановлено, що спірний майновий комплекс був наданий Відповідачу-1 не у приватну власність, а для здійснення статутної діяльності і це майно залишається об`єктом права державної власності, а рішення Кабінетом Міністрів України про зміну правового режиму цього майна не приймалось, отже зміна форми власності з державної на приватну не відбулась.

35 . З огляду на наведене фактична зміна статусу спірного майна з державної на приватну власність суперечить постанові КМУ від 06.06.2011 №593, яка передбачає відсутність у Відповідача-1 права розпорядження майном переданим засновником (державою) до його статутного капіталу як внеску. За наведених обставин Верховний Суд відхиляє доводи скаржника (пункт 15 Постанови) про відсутність порушення інтересів держави, враховуючи встановлені обставини належності цього майна до державної власності та відсутності правових підстав для набуття на нього права приватної власності Відповідачем-1.

36. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд констатує, що згідно з приписами частини 5 статті 75 ГПК України Прокурором та Позивачами, які не бали участь у справі №826/13461/13-а, у межах даної справи в загальному порядку спростована обставина правомірності набуття Відповідачем-1 спірного майна на праві приватної власності та, відповідно, правомірність здійснення державної реєстрації такого права за останнім.

37. Заперечення Відповідача-1 щодо права Прокурора на звернення з даним позовом (пункт 16 Постанови) Верховний Суд відхиляє з огляду на обставини, встановлені судами попередніх інстанцій (пункт 12 Постанови). Звертаючись до суду з позовом у цій справі Прокурор підставою звернення в інтересах держави зазначив неправомірне вибуття майна із власності держави, а суди встановили, що прокурором визначено, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовано необхідність їх захисту, а також правильно вказані Кабінет Міністрів України і Міністерство аграрної політики та промисловості України як органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

38. У контексті зазначеного Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18, відповідно до якої сам факт не звернення Позивачів протягом тривалого часу до суду з позовом з метою захисту належного державі права власності на спірний майновий комплекс свідчить про те, що вказані уповноважені органи держави неналежно виконують свої повноваження органів управління державним майном, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з відповідним позовом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

39. Враховуючи вищенаведене та межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, касаційна скарга Відповідача-1 не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, як законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24 січня 2019 року та рішення Господарського суду Одеської області від 01 серпня 2018 року у справі № 916/665/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.