Постанова

від 14.11.2019 по справі 640/19722/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19722/18 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Безименної Н.В.,

Беспалова О.О.,

за участю

секретаря судового засідання Кузьміної Ю.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Муравського С.П.,

представника Департаменту екології та природних ресурсів Чмут Д.І.,

представника ГУ Держспоживслужби в Київській області Акберова А.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 червня 2019 року (повний текст виготовлено 06.06.2019, суддя Аверкова В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, Головного управління Держспоживслужби в Київській області, третя особа: ТОВ Енерго-Промислова група Югенергопромтранс , про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, Головного управління Держспоживслужби в Київській області, третя особа: ТОВ Енерго-Промислова група Югенергопромтранс , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області;

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної обласної адміністрації;

- скасувати Висновок державної екологічної експертизи Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної обласної адміністрації від 15 грудня 2017 року №062-04/5929 (далі - Висновок від 15 грудня 2017 року №062-04/5929);

- скасувати Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами Товариству з обмеженою відповідальністю Енерго-Промислова група Югенергопромтранс від 14 вересня 2018 року №3211000000-82 (далі - Дозвіл від 14 вересня 2018 року №3211000000-82);

- анулювати рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 29 серпня 2018 року №10-04.3-01/7750 (далі - Рішення від 29 серпня 2018 року №10-04.3-01/7750).

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 червня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 червня 2019 року та постановити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зазначив, що для звернення до суду позивач повинен мати права чи обов`язки у зв`язку з оскаржуваним рішенням, однак, виникнення якихось обов`язків у позивача щодо оскаржуваного рішення КАС України взагалі не передбачено, зокрема, у своїй позовній заяві позивач чітко зазначив, що оскаржуване рішення порушує 1) права на безпечне довкілля та 2) права на інформацію про стан довкілля.

Позивач в апеляційній скарзі наголошує, що оскаржуване рішення про видачу дозволу на викиди поширюється на територію, в межах якої проживає позивач (в 300-метровій зоні від підприємства, яке отримало дозвіл на викиди), а відповідно до норм чинного законодавства, наведених у позовній заяві, навколо підприємств, які здійснюють викиди в навколишнє середовище, встановлюється 300-метрова санітарна зона. Таким чином, оскаржуване рішення про надання дозволу на викиди фактично створило непридатною для проживання територію, в межах якої розташований житловий будинок, де проживає позивач, що підтверджує, то оскаржуване рішення безпосередньо негативно вплинуло на права та законні інтереси позивача, зокрема право на безпечне довкілля, а також право на захист свого життя і здоров`я.

Апелянт, також, вказує, що у заяві про усунення недоліків він більш детально розписав, у чому саме полягає бездіяльність відповідачів, а суд сам визнав виправлення цього недоліку та позовна заява позивача містить детальне обґрунтування та деталізацію, у чому саме проявилася незаконна бездіяльність відповідачів та як це порушило права та законні інтереси позивача. Позивач в розділі І позовної заяви детально обґрунтовував, на що Департамент повинен під час своєї діяльності зі здійснення державної екологічної експертизи звернути увагу, які заходи вжити та здійснити дії щодо оцінки таких фактів, а також здійснити подальші дії в спосіб, визначений законом, чого Департамент не вчинив, що порушило права та законні інтереси позивача. Департамент не виконав обов`язку, установленого чинним законодавством, а саме: відмовити у видачі документа дозвільного характеру - висновку державної екологічної експертизи суб`єкту господарювання у зв`язку з неподанням повного пакету документів (зокрема Заяви про наміри та Заяви про наслідки, які не були опубліковані), а також у зв`язку з поданням недостовірних відомостей. Окрім цього, протиправна бездіяльність була допущена Департаментом у процесі здійснення державної екологічної експертизи як виду науково-практичної діяльності.

Стосовно бездіяльності іншого відповідача - Головного управління Держспоживслужби в Київській області, то у позовній заяві наведено детальний опис норм чинного законодавства, які встановлюють обов`язок Управління при здійсненні заходів санітарно-епідеміологічного нагляду, підготовці Акту обстеження об`єкту, аналізу проектних матеріалів та при ухваленні рішення від 29.08.2018 (№10-04.3-01/7750) перевірити режим встановлення санітарно-захисної зони, виявити факти масового розміщення житлових будівель, у т.ч. низькоповерхового житлового будівництва у межах санітарно-захисної зони 300 м (за даними публічної кадастрової карти, відстань до житлових споруд, сезонних городів та зони резервного житлового будівництва менше 300 м).

Апелянт вказує, що суд не врахував, що не встановлення санітарно-захисної зони порушило права позивача на безпечне навколишнє природне середовище, а також екологічну інформацію щодо території свого проживання.

24.09.2019 до суду апеляційної інстанції від ТОВ Енерго-Промислова група Югенергопромтранс надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому третя особа просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києві від 04.06.2019 - без змін.

У відзиві третя особа вказує, що в матеріалах справи не має жодного належного та допустимого доказу про порушення Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації чи Головним управлінням Держпродспоживслужби в Київській області особистих прав ОСОБА_1 , більш того, як зазначає позивач в апеляційній скарзі: права на безпечне довкілля та права на інформацію про стан довкілля.

У відзиві ТОВ Енерго-Промислова група Югенергопромтранс вказує, що ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту проживання в 300- метровій зоні від підприємства.

Також, третя особа наголошує, що суб`єктом звернення до суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру може виступати відповідний дозвільний орган. При цьому даному зверненню має передувати встановлення фактів, які законом визначені як підстава для анулювання такого документу, зокрема подання недостовірної інформації, що є можливим лише за наслідками проведення відповідної перевірки. Крім того, 18.10.2017 року між ТОВ Енерго-промислова група Югенергопромтранс та Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації було укладено Договір №58 на проведення державної екологічної експертизи (правочин оскаржений чи скасований не був, а отже його чинність зберігається і на даний час, копія додається). Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації взяті на себе по Договору зобов`язання виконав у повному обсязі. Результатом виконання умов Договору №58 на проведення державної екологічної експертизи від 18 жовтня 2017 року (тобто господарського зобов`язання) став розроблений головним спеціалістом відділу водних екосистем та ресурсів Департаменту екології та природних ресурсів Київської ОДА Конфедератом В .І. , начальником відділу водних екосистем та ресурсів Департаменту екології та природних ресурсів Київської ОДА Левіним Д.М. та затверджений заступником директора - начальником управління Департаменту екології та природних ресурсів Київської ОДА Андрущенко A.B. - Висновок державної екологічної експертизи від 15.12.2017 року № 06.2-04/5929 по матеріалам проекту Будівництво електростанції на біомасі встановленою потужністю 5 МВт в м. Переяслав-Хмельницький Київської області .

17.10.2019 до суду апеляційної інстанції від Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києві від 04.06.2019 - без змін.

У відзиві відповідач вказує, що ОСОБА_1 не наділений правом на звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсним висновку державної екологічної експертизи від 15.12.2017 № 06.2-04/5929, скасування дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами товариства з обмеженою відповідальністю Енерго-промислова група Югенергопромтранс від 14.09.2018 №3211000000-82 та анулювання рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 29.08.2018 №10-04.3-01/7750. В даному спорі ОСОБА_1 фактично реалізує повноваження органів державної влади. У зв`язку з цим, звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно - правових відносин не порушено.

Від Головного управління Держспоживслужби в Київській області відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивачем було заявлено клопотання про залучення ГО Спільна справа Переяславщини третьою особою, що не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача, у задоволенні якого колегією суддів протокольною ухвалою було відмовлено, з огляду на його необґрунтованість, оскільки положеннями КАС України на стадії апеляційного провадження залучення третьої особи не передбачено.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, думки учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 18 жовтня 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю Енерго-Промислова група Югенергопромтранс звернулось до Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної обласної адміністрації з листом №175/1 по матеріалам проекту Будівництво електростанції на біомасі встановленою потужністю 5 МВт в м. Переяслав-Хмельницький Київської області для проведення державної екологічної експертизи.

15 грудня 2017 року Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної обласної адміністрації складено Висновок державної екологічної експертизи №062-04/5929.

29 серпня 2018 року Головне управління Держпродспоживслужби в Київській області прийняло рішення №10-04.3-01/7750 щодо можливості видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин для товариства з обмеженою відповідальністю Енерго-Промислова група Югенергопромтранс .

14 вересня 2018 року Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної обласної адміністрації видано Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами товариству з обмеженою відповідальністю Енерго-Промислова група Югенергопромтранс №3211000000-82.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів, не погоджуючись з правовими підставами для прийняття Висновку №062-04/5929 від 15 грудня 2017 року, Рішення №10-04.3-01/7750 від 29 серпня 2018 року та Дозволу №3211000000-82 від 14 вересня 2018 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даного позову, виходячи з наступного.

Щодо позовних вимог визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області та визнати протиправною бездіяльність Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної обласної адміністрації , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, крім іншого, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Так, протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це утримання від вчинення дій та/або прийняття рішень, всупереч відповідному обов`язку, встановленому чинним законодавством України

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви позивач, крім іншого, оскаржує бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області та Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної обласної адміністрації.

Натомість, у прохальній частині позивач не конкретизує яка саме бездіяльність відповідачів, тобто яка пасивна поведінка, вплинула на прийняття відповідних рішень та, як наслідок, порушила права позивача.

Щодо доводів апелянта про те, що він у заяві про усунення недоліків більш детально розписав, у чому саме полягає бездіяльність відповідачів, а позовна заява містить детальне обґрунтування та деталізацію, у чому саме проявилася незаконна бездіяльність відповідачів та як це порушило права та законні інтереси позивача, колегія суддів вважає такі доводи безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Так, п.4 ч. 1 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло.

Так, п. 2,3 прохальної частини позовної заяви та уточненої позовної заяви містять вимоги позивача: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області; - визнати протиправною бездіяльність Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної обласної адміністрації.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивач у прохальній частині позовної заяви не конкретизує, яку саме бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області та Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної обласної адміністрації він просить визнати протиправною , при цьому в позовній заяві та уточненій позовній заяві позивач наводить виклад обставин щодо можливих порушень з боку відповідача.

У силу ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Таким чином, суд не наділений процесуальним правом самостійно визначати яка саме бездіяльність відповідачів є предметом розгляду у справі.

Більш того, предметом розгляду у порядку адміністративного судочинства може бути конкретно визначена бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а не абстрактна поведінка останнього.

Обґрунтовуючи зазначені позовні вимоги, позивач вказував, що Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної обласної адміністрації при проведенні державної екологічної експертизи був зобов`язаний вчинити певні дії щодо оцінки фактів та, як наслідок, відмовити у видачі Дозволу від 14 вересня 2018 року №3211000000-82, а Головне управління Держпродспоживслужби в Київській області було зобов`язане перевірити режим встановлення санітарно-захисної зони, виявити факти масового розміщення житлових будівель у межах такої зони.

Таким чином, бездіяльність відповідачів, на переконання позивача, полягає у недотриманні вимог чинного законодавства України при здійсненні останніми своїх повноважень.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень полягає саме у невиконанні зобов`язальних норм чинного законодавства України . Натомість, помилковість висновків суб`єкта владних повноважень щодо наявності та/або відсутності певних обставин, що мало наслідком прийняття відповідного рішення не може кваліфікуватись судом, як бездіяльність.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Натомість, позивачем не наведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено ознак протиправної бездіяльності відповідачів, яка б мала наслідком порушення прав позивача у межах спірних правовідносин.

Щодо обґрунтування позивачем порушення своїх прав проведенням відповідачами неналежної оцінки ризиків щодо впливу викидів на навколишнє природне середовище та життєдіяльність людей, колегія суддів зазначає, що посилання виключно на ймовірне порушення у майбутньому прав позивача суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання обставин, що можуть виникнути в майбутньому.

Суди не є установами з питань техногенної та іншої безпеки (відповідну компетенцію мають спеціальні державні органи), тому не можуть самостійно оцінювати можливі екологічні наслідки будівництва електростанції товариством з обмеженою відповідальністю Енерго-промислова група Югенергопромтранс . Водночас, доцільність рішень державних органів не є предметом судового контролю, оскільки суд не може підміняти відповідний державний орган.

Так, чинним законодавством України передбачено процедуру захисту прав та інтересів фізичних осіб у випадку встановлення їх порушення.

Згідно з положеннями ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про звернення громадян скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Згідно з ст. 4 Закону України Про звернення громадян до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: - порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); - створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; - незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Отже, у випадку наявності фактів, які дійсно порушують права та законні інтереси позивача, останній наділеним правом звернутися до органу державної влади, уповноваженого на прийняття відповідних рішень у сфері дозвільної системи зі скаргою щодо діяльності електростанції по вул. Героїв Дніпра , буд. 38А/ 1 у м. Переяслав-Хмельницький Київської області .

Щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про скасування Висновку державної екологічної експертизи Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної обласної адміністрації від 15 грудня 2017 року №062-04/5929 (далі - Висновок від 15 грудня 2017 року №062-04/5929), та Дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами Товариству з обмеженою відповідальністю Енерго-Промислова група Югенергопромтранс від 14 вересня 2018 року №3211000000-82 (далі - Дозвіл від 14 вересня 2018 року №3211000000-82); колегія суддів виходить з наступного.

Обґрунтовуючи протиправність Висновку від 15 грудня 2017 року №062-04/5929 та Дозволу від 14 вересня 2018 року №3211000000-82, позивач вказує на порушення його права на безпечне довкілля та права на інформацію про стан довкілля.

Зокрема, у мотивувальній частині позовної заяви містяться доводи про те, що Висновок №062-04/5929 від 15 грудня 2017 року переважно описує технологічні процеси, натомість не містить елементів дослідження, аналізу проектних матеріалів щодо дозволених рівнів впливу, оцінки екологічного ризику та заходів, спрямованих на запобігання такому впливу. Позивач також зазначає про те, що у межах спірних правовідносин не дотримано вимоги, встановлені ДБН А.22-1-2003 у частині порядку виконання та підготовки оцінки впливу.

Крім того, у позовній заяві вказано про факт подання недостовірної інформації товариством з обмеженою відповідальністю Енерго-Промислова група Югенергопромтранс у частині зазначення у проектній документації розміру санітарно-захисної зони.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, повноваження відповідачів у спірних правовідносинах регулюються законами України Про місцеві державні адміністрації , Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності , Про екологічну експертизу , Про охорону навколишнього природного середовища , Про охорону атмосферного повітря .

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України Про місцеві державні адміністрації місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, зокрема, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Згідно з п. 1, 7 ч. 1 ст. 13 Закону України Про місцеві державні адміністрації до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань щодо забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, а також використання землі, природних ресурсів і охорони довкілля.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України Про екологічну експертизу державна екологічна експертиза організовується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, із залученням інших органів виконавчої влади.

Згідно з положеннями ст. 11 Закону України Про охорону атмосферного повітря викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть: здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності дозвільні органи - суб`єкти надання адміністративних послуг, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру.

Згідно з п. 4 та 30 додатку до Закону України Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності висновок державної екологічної експертизи та дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відносяться до документів дозвільного характеру.

Системний аналіз зазначених норм чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної обласної адміністрації є дозвільним органом, до повноважень якого входить, у тому числі, видача документів дозвільного характеру, включаючи висновок державної екологічної експертизи та дозвіл на викиди.

Відповідно до ч. 7 ст. 4-1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності дозвільний орган анулює документ дозвільного характеру з таких підстав: звернення суб`єкта господарювання із заявою про анулювання документа дозвільного характеру; наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення та ліквідації, якщо інше не встановлено законом; наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Дозвільний орган, що видав документ дозвільного характеру, може звернутися до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) встановлення факту надання в заяві про видачу документа дозвільного характеру та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації; 2) здійснення суб`єктом господарювання певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, на які отримано документ дозвільного характеру, з порушенням вимог законодавства, щодо яких дозвільний орган видавав припис про їх усунення із наданням достатнього часу для їх усунення. Анулювання документа дозвільного характеру з підстав, не передбачених законом, забороняється.

Так, чинним законодавством України визначено підстави, за наявності яких дозвільний орган анулює документ дозвільного характеру самостійно, та підстави, за наявності яких такий орган має право звернутись до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру.

Отже, суб`єктом звернення до суду з позовом про застосування заходу реагування у вигляді анулювання документа дозвільного характеру може виступати відповідний дозвільний орган, при цьому даному зверненню має передувати встановлення фактів, які законом визначені як підстава для анулювання такого документу, зокрема і подання недостовірної інформації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі №809/437/17.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач у даній справі (фізична особа ОСОБА_1 ) не наділений правом на звернення до суду з позовними вимогами про скасування висновку державної екологічної експертизи та дозволу на викиди.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку про відсутність правових підстав для розгляду доводів позивача щодо порушення Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної обласної адміністрації вимог чинного законодавства України у частині складання Висновку від 15 грудня 2017 року №062-04/5929 та надання Дозволу від 14 вересня 2018 року №3211000000-82.

Крім того, щодо доводів апелянта про те, що оскаржуване рішення про видачу дозволу на викиди суперечить нормам законодавства, оскільки навколо підприємств, які здійснюють викиди в навколишнє середовище, встановлюється 300-метрова санітарна зона і у такій санітарній зоні заборонено розміщення будь-яких об`єктів містобудування, у т.ч. житлових будинків, колегія суддів зазначає наступне.

Так, встановлення санітарно-захисної зони здійснюються відповідно до Земельного Кодексу, містобудівного законодавства та державними будівельними і санітарними нормами і правилами.

Відповідно до ст. 114 Земельного кодексу України санітарно-захисні зони створюються навколо об`єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об`єктів від територій житлової забудови. У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей. Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається законодавством України.

Відповідно до п. 5.4 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року N 173, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 липня 1996 року за N379/1404, промислові, сільськогосподарські та інші об`єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами.

Санітарно-захисну зону слід встановлювати від джерел шкідливості до межі житлової забудови, ділянок громадських установ, будинків і споруд , в тому числі дитячих, навчальних, лікувально-профілактичних установ, закладів соціального забезпечення, спортивних споруд та ін., а також територій парків, садів скверів та інших об`єктів зеленого будівництва загального користування, ділянок оздоровчих та фізкультурно-спортивних установ, місць відпочинку, садівницьких товариств та інших, прирівняних до них об`єктів, в тому числі:

- для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими, із неприємним запахом хімічними речовинами та біологічними факторами, безпосередньо від джерел забруднення атмосфери організованими викидами (через труби, шахти) або неорганізованими викидами (через ліхтарі будівель, димлячі і паруючі поверхні технологічних установок та інших споруд, тощо), а також від місць розвантаження сировини, промпродуктів або відкритих складів;

- для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами шуму, ультразвуку, вібрації, статичної електрики, електромагнітних та іонізуючих випромінювань та інших шкідливих факторів від будівель, споруд та майданчиків, де встановлено обладнання (агрегати, механізми), що створює ці шкідливості;

- для теплових електростанцій, промислових та опалювальних котелень - від димарів та місць зберігання і підготовки палива, джерел шуму;

- для санітарно-технічних споруд та установок комунального призначення, а також сільськогосподарських підприємств та об`єктів - від межі об`єкта.

Відповідно до п.п. 5.6 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів основою для встановлення санітарно-захисних зон є санітарна класифікація підприємств, виробництв та об`єктів, що наведена у додатку N 4.

Згідно п.п. 8.8. Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів промислові підприємства, а також об`єкти з технологічними процесами, які супроводжуються викидами шкідливих речовин в атмосферу, повинні мати санітарно-захисні зони, створені відповідно до вимог пп. 5.4 - 5.10 цих Правил.

Позивач в даному випадку вказує на поширення на спірні правовідносини п.п. 8.33 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, відповідно до якого розміри санітарно-захисних зон від майданчиків-накопичувачів промвідходів до сельбищної території визначаються видом, агрегатним станом і класом небезпеки відходів: для териконів і відвалів гірничодобувної промисловості, золошламових сумішей металургійних підприємств і об`єктів енергетики встановлюються розрахунковим методом, але не менше 300 м.

Однак, колегія суддів зазначає, що в даному випадку відсутні терикони і відвали гірничодобувної промисловості та золошламові суміші, оскільки основне призначення об`єкту Електростанція на біомасі встановленою потужністю 5 мВт в м. Переяславі-Хмельницькому по вул. Героїв Дніпра, 38-а/1 - виробництво електричної енергії у генераторі, що приводиться паровою турбіною конденсаційного типу, з використанням пари від парового котла у якому спалюється деревна тріска, яка є основним та резервним паливом для котла; основними забрудниками атмосферного повітря від об`єкту будуть викиди забруднюючих речовин від роботи котла, що вбачається з Висновку державної екологічної експертизи від 15.12.2017 №062-04/5929.

Відтак, доводи апелянта про необхідність чіткого дотримання 300-метрової санітарної зони між териконами і відвалами гірничодобувної промисловості та/або золошламових сумішей Електростанції на біомасі встановленою потужністю 5 мВт в м. Переяславі-Хмельницькому по вул. Героїв Дніпра, 38-а/1 до житлових будинків, чи самої граничної межі електростанції до житлових будинків є необґрунтованими, а така санітарна зона має встановлюватись розрахунковим методом, що було підтверджено представником Головного управління Держспоживслужби в Київській області у судовому засіданні.

Щодо позовних вимог у частині анулювання рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 29 серпня 2018 року №10-04.3-01/7750, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту вказаного рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області, останнє, фактично, погодило можливість видачі дозволу на викиди товариству з обмеженою відповідальністю Енерго-промислова група Югенергопромтранс .

Згідно з ч. 11 ст. 4-1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності основні вимоги до порядку видачі, переоформлення, анулювання документів дозвільного характеру поширюються на всі документи дозвільного характеру, у тому числі на дозвільні (погоджувальні) процедури, якщо інше не встановлено законом. Дії щодо одержання погоджень, висновків та інших документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, вчиняються дозвільним органом, що оформляє документ дозвільного характеру, без залучення суб`єкта господарювання.

Відповідно до п. 3, 6 Порядку проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, облік підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №302 (далі - Порядок №302), дозвіл видається безоплатно на строк не менш як п`ять років: суб`єкту господарювання, об`єкт якого відповідно до законодавства належить до другої або третьої групи, - обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища через дозвільні центри за погодженням з територіальними органами Держсанепідслужби.

Мінприроди та дозвільні центри передають Держсанепідслужбі, її територіальним органам відповідно заяву та документи на отримання дозволу. Держсанепідслужба, її територіальні органи протягом 15 календарних днів з дати надходження документів приймають рішення щодо можливості/неможливості видачі дозволу, яке надсилається Мінприроди та дозвільним центрам відповідно.

Відповідно до п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1092 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів , реорганізовано територіальні органи Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів та Державної санітарно-епідеміологічної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів за переліком згідно з додатком 2. Установлено, що територіальні органи Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів та Державної санітарно-епідеміологічної служби продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Отже, Головне управління Держпродспоживслужби в Київській області наділене повноваженнями щодо прийняття рішення про можливість/неможливість видачі дозволу на викиди.

Проте, системний аналіз викладених норм права та підстави для висновку про те, що прийняття рішення про можливість видачі дозволу на викиди за своєю правовою природою є погодженням, тобто проміжним етапом в отриманні суб`єктом господарювання такого дозволу .

Зі змісту ч. 11 ст. 4-1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності вбачається, що такі правовідносини виникають виключно між дозвільним органом (Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної обласної адміністрації) та органом, що уповноважений на прийняття рішення про можливість/неможливість видачі дозволу (Головним управлінням Держпродспоживслужби в Київській області).

У той же час, прийняття Головним управлінням Держпродспоживслужби в Київській області рішення про можливість/неможливість видачі дозволу на викиди може впливати виключно на права та законні інтереси суб`єкта, який звернувся за отриманням такого дозволу (у спірних правовідносинах - товариство з обмеженою відповідальністю Енерго-промислова група Югенергопромтранс ).

Таким чином, позивач у даній справі (фізична особа ОСОБА_1 ) не є стороною правовідносин у процесі прийняття Головним управлінням Держпродспоживслужби в Київській області рішення про можливість видачі дозволу на викиди Товариству з обмеженою відповідальністю Енерго-промислова група Югенергопромтранс .

Прийняття відповідачем такого рішення жодним чином не впливає на права та законні інтереси позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України роз`яснив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і позивача, прав чи обов`язків у зв`язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Отже, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Оскільки позивач не є учасником правовідносин щодо погодження Головним управлінням Держпродспоживслужби в Київській області можливості видачі дозволу на викиди товариству з обмеженою відповідальністю Енерго-промислова група Югенергопромтранс , він не наділений правом на оскарження Рішення від 29 серпня 2018 року №10-04.3-01/7750 .

Щодо доводів позивача та його представника про те, що наразі Електростанція на біомасі встановленою потужністю 5 мВт в м. Переяславі-Хмельницькому по вул. Героїв Дніпра, 38-а/1 порушує права позивача та жителів міста Переяслав-Хмельницький на безпечне довкілля та є джерелом забруднення, колегія суддів зазначає, що таким чином позивач фактично не погоджується загалом із діяльністю електростанції, однак, при цьому, суд звертає увагу, що оскаржувані позивачем Висновок державної екологічної експертизи Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної обласної адміністрації від 15 грудня 2017 року №062-04/5929, Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами від 14 вересня 2018 року №3211000000-82 (далі - Дозвіл від 14 вересня 2018 року №3211000000-82), рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 29 серпня 2018 року №10-04.3-01/7750 надавались до початку функціонування електростанції, і на момент видачі таких документів електростанція не була задана в експлуатацію.

При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що у разі порушення ТОВ Енерго-промислова група Югенергопромтранс прав позивача на безпечне довкілля шляхом його забруднення, позивач не позбавлений права вже після початку експлуатації Електростанції на біомасі встановленою потужністю 5 мВт в м. Переяславі-Хмельницькому по вул. Героїв Дніпра, 38-а/1 звернутися до відповідних органів з заявами про проведення перевірок, звертатися зі скаргами, в тому числі. З заявами до правоохоронних органів, тобто, в такому випадку у разі незгоди з діяльністю та функціонуванням такої електростанції існує інший порядок відповідного реагування у разі наявності порушень законодавства.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить висновку, що позивачем не надано належних доказів, а судом не встановлено, у межах спірних правовідносин, протиправної бездіяльності відповідачів та протиправність Рішення від 29 серпня 2018 року №10-04.3-01/7750, що б мало наслідком порушення прав позивача у межах спірних правовідносин, а вчинення дій по скасуванню Висновку від 15 грудня 2017 року №062-04/5929 та Дозволу №3211000000-82 від 14 вересня 2018 року №3211000000-82 відноситься до дискреційних повноважень дозвільного органу, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Щодо доводів апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішеннях у справі Ст`єрна проти Фінляндії (Stjema v. Finland № 18131/91) та у справі Юханссон проти Фінляндії (Johansson v. Finland № 10163/02), колегія судді зазначає, що у вказаних рішеннях суд вказав на необхідність дотримуватись справедливого балансу, який потрібно встановити між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому, і такі сформовані прецеденти Європейського суду з прав людини не відповідають обставинам даної справи, а тому, застосування таких фактично було б маніпулятивним використанням практики ЄСПЛ.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні та не можуть бути підставою для його скасування.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 14 листопада 2019 року.

Головуючий суддя В.Ю. Ключкович

Судді Н.В. Безименна

О.О. Беспалов