Постанова

від 14.11.2019 по справі 2340/4990/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 листопада 2019 року

Київ

справа №2340/4990/18

адміністративне провадження №К/9901/16582/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Пасічник С.С., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року (суддя - Тимошенко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року (судді - Сорочко Є.О., Коротких А.Ю., Федотов І.В.) в частині задоволення позовних вимог у справі № 2340/4990/18 за позовом публічного акціонерного товариства Черкасиобленерго до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),

УСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - ГУ ДФС) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Єдиний внесок) від 8 листопада 2018 року №№ Ю-4805-17, Ю-4825-17.

Позов обґрунтовано тим, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі № 01/1494 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства, у зв`язку із чим відповідно до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. У зв`язку із цим, на думку позивача, нарахування відповідачем пені та штрафних санкцій є протиправним, а отже вказані вимоги є такими, що підлягають скасуванню.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року позов задоволено. Суд першої інстанції дійшов висновків про те, що у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються штрафи та пеня, а позивач не зобов`язаний їх сплачувати, тому суд зазначив, що оскаржувані вимоги є протиправними та підлягають скасуванню повністю.

Не погодившись із вказаним рішення відповідач подав апеляційну скаргу, яку постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року було частково задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено в частині визнання протиправними та скасування вимог ГУ ДФС про сплату боргу (недоїмки) від 8 листопада 2018 року №№ Ю-4805-17, Ю-4825-17 в частині стягнення пені. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Апеляційний суд при цьому зазначив, що факт несплати Єдиного внеску, підстави та порядок застосування пені, її розрахунок не є спірним в межах цих правовідносин. Будь-яких доводів щодо помилковості визначення позивачу основного зобов`язання зі сплати Єдиного внеску позивач в позовній заяві як підставу позову не навів. Відтак факт порушення позивачем вимог Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не спростовано. Водночас, вірно встановивши, що оскаржувані вимоги включають нарахування не лише пені, а й основного зобов`язання - недоїмки зі сплати Єдиного внеску, суд першої інстанції все ж скасував ці вимоги повністю. Проте, на думку суду апеляційної інстанції, дія мораторію не звільняє боржника від виконання поточних зобов`язань, що виникли після введення мораторію, у тому числі і щодо сплати податків і зборів. Крім цього, просячи про скасування оскаржуваних вимог повністю, позивач підставою свого позову визначив виключно необґрунтованість нарахування відповідачем штрафних санкцій та пені, проте, будь-яких спростувань чи незгоди із визначенням основної суми недоїмки зі сплати Єдиного внеску позивач не вказав. Отже, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції необґрунтовано скасував оскаржувані вимоги повністю, зокрема в частині визначення позивачу недоїмки, оскільки це не було заявлено підставою позову.

Водночас апеляційний суд погодився із висновками Черкаського окружного адміністративного суду щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (в редакції, чинній до 19 січня 2013 року), відповідно до частини четвертої якої існувала абсолютна заборона на застосування під час мораторію всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). На думку судів попередніх інстанцій, така заборона не пов`язана із визначенням поняття мораторію і не обмежена ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому санкції за невиконання грошових зобов`язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.

24 червня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС, в якій відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані рішення (постанову Шостого апеляційного адміністративного суду - в частині задоволення позовних вимог) та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. ГУ ДФС вказало на неправильне тлумачення судами норми права, якою врегульовано наслідки введення мораторію у процедурі банкрутства та яка міститься у статті 19 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом у редакції, чинній після 19 січня 2013 року, яка, на думку відповідача, підлягала застосуванню до спірних правовідносин, та у статті 12 вказаного закону у редакції, чинній до 19 січня 2013 року.

Товариством подано відзив на касаційну скаргу, обґрунтований аргументами, викладеними в оскаржуваних судових рішеннях, в якому позивач просив суд відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року провадження у справі зупинене до набрання законної сили постановою у справі № 2340/4157/18.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року провадження у справі поновлено.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню у повному обсязі з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі № 01/1494 було порушено провадження у справі про банкрутство Товариства, розгляд якої на час ухвалення оскаржуваного судового рішення не завершений. Вказаною ухвалою суду введено мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів за виключенням виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю громадян, авторської винагороди.

Позивач перебуває на обліку в ГУ ДФС як платник Єдиного внеску.

Відповідач на підставі даних інформаційної системи ДФС виніс та направив позивачу спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати Єдиного внеску, які включали недоїмку та штрафні санкції, на загальні суми 394 884 грн 79 коп. та 384 653 грн 71 коп. кожна.

Вважаючи, що зазначені вимоги є протиправними та такими, що прийняті відповідачем всупереч дії мораторію на задоволення майнових вимог кредиторів, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: приписи абзацу 4 частини четвертої статті 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом № 2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19 січня 2013 року).

Так, судовою палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів, на розгляд якої передано справу № 2340/4157/18 за позовом Товариства до ГУ ДФС у зв`язку із неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права в аналогічних справах, визначено відповідну правову позицію (постанова від 23 жовтня 2019 року).

Вказаною постановою Верховного Суду касаційну скаргу ГУ ДФС задоволено, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року скасовано, в позові Товариства до ГУ ДФС про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено. Верховний Суд вказав, що встановлена нормою абзацу 4 частини четвертої статті 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом у зазначеній редакції заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Таке тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, на думку Верховного Суду, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом. Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права є підставою для скасування судових рішень повністю і ухвалення нового рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права, як встановлено частиною третьою цієї статті, вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для відшкодування судових витрат особі, яка не є суб`єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова особа, є задоволення позову судом.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста цієї статті).

Отже, судові витрати, понесені відповідачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області задовольнити частково.

2 . Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року скасувати.

3. В позові Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) відмовити в повному обсязі.

4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді С. С. Пасічник

Є. А. Усенко