Постанова

від 14.11.2019 по справі 818/3843/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 листопада 2019 року

Київ

справа № 818/3843/15

адміністративне провадження № К/9901/28690/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року (суддя Гелета С.М.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2016 року (колегія у складі суддів: Подобайло З.Г., Григорова А.М., Тацій Л.В.) у справі № 818/3843/15 за позовом Корпорації Національний науково-технічний центр наукового приладобудування до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області, Управління Державної казначейської служби України у м. Сумах у Сумській області про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ :

Корпорація Національний науково-технічний центр наукового приладобудування (надалі- позивач) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області (надалі відповідач, податковий орган), Управління Державної казначейської служби України у м. Сумах у Сумській області про стягнення пені за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 248 974,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем подано податкові декларації з податку на додану вартість, але висновок до казначейської служби відповідачем не своєчасно подано, в зв`язку із чим у позивача виникло право на стягнення у судовому порядку суми пені.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 3 лютого 2016 року позов задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача суму відшкодування пені (з урахуванням виправлення помилки) в розмірі 220 356,74 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав право звернення до суду щодо стягнення пені за період з 26 червня 2011 року по 31 січня 2012 року, але до суду звернувся із вимогами лише 14 грудня 2015 року, тобто поза межами 1095 днів з дня, в т.ч. і фактичного відшкодування 31 січня 2012 року бюджетної заборгованості в розмірі 161 714,48 грн за березень 2011 року.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 31 березня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову. В цій частині прийняв нову постанову, якою позов задовольнив. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача суму відшкодування пені в розмірі 28 618,04 грн.

Приймаючи рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що стаття 102 Податкового Кодексу України жодним чином не встановлює строків для звернення до суду з питань нарахування пені.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач звернувся до суду поза межами шестимісячного строку, передбаченого частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

У запереченні на касаційну скаргу позивач зазначає, що строку позовної давності для звернення з позовами до податкового органу про стягнення пені за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість нормами податкового кодексу України не встановлено, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач 20 квітня 2011 року подав податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2011 року, а також відповідну заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, відображеного у поданій податковій декларації, яка становила 539 396,00 грн.

Податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2011 року, за наслідками якої складено акт від 20 червня 2011 року та на підставі висновків перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 1 липня 2011 року №0001862306/52451 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2011 року у розмірі 175 835,00 грн та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1,00 грн.

Також податковим органом проведено ще одну документальну невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку за березень 2011 року, за наслідком якої складено акт від 30 червня 2011 року та на підставі висновків перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 липня 2011 року №0002072306/56696 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2011 року у розмірі 201 843,52 грн та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1,00 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 3 листопада 2011 року у справі № 2а-1870/5286/11, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року, податкові повідомлення-рішення від 1 липня 2011 року №0001862306/52451 та від 15 липня 2011 року № 0002072306/56696 скасовані. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2012 року зазначені рішення залишені без змін.

31 січня 2012 року здійснено відшкодування 161 714,48 грн, 15 травня 2015 року відшкодовано 184 248,62 грн податку на додану вартість за березень 2011 року. Залишок суми у розмірі 193 432,90 грн на час подання позовної заяви не відшкодовано.

Вказані обставини не є спірними між сторонами.

Спірним питанням даної справи є правомірність застосування строку позовної давності та його визначення.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач звернувся поза межами 1095 днів з дня фактичного відшкодування 31 січня 2012 року бюджетної заборгованості в розмірі 161 714,48 грн за березень 2011 року.

Суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком, зазначивши що стаття 102 Податкового Кодексу України жодним чином не встановлює строків для звернення до суду з питань нарахування пені.

Податковий орган, в свою чергу, виходив з того, що позивач звернувся до суду поза межами шестимісячного строку, передбаченого частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка була чинною до 15 грудня 2017 року) встановлювалось, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За змістом частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас частиною третьою згаданої статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення закріплені й у відповідних частинах статті 122 Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-\/ІІІ, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року.

Отже Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Вирішуючи питання, що пов`язане із обчисленням строку звернення до адміністративного суду із вимогами, які є предметом розгляду цієї справи, Суд виходить з такого.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що суддя здійснюючи правосуддя керується верховенством права. Невід`ємною частиною принципу верховенства права є справедливість, пропорційність та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За визначенням, наведеним у підпунктах 14.1.18 та 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника; пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов`язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення повернення бюджетного відшкодування до тих пір поки не буде відшкодовано кошти.

Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлені статтею 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

За змістом пунктів 200.10, 200.11 статті 200 Податкового кодексу України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Пунктами 200.12, 200.13 цієї статті визначено, що орган державної податкової служби зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

У відповідності до пункту 200.14 статті 200 якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов`язань з цього податку в наступних податкових періодах; б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Як передбачено положеннями пункту 200.15 цієї статті, у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або орган державної податкової служби розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, орган державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п`яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов`язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

У відповідності до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов`язана повернути платнику суму бюджетного відшкодування з ПДВ протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої. Якщо ж протягом згаданого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість, на яку в силу положень пункту 200.23 статті 200 Податкового Кодексу України нараховується пеня.

Передумовою початку нарахування пені є невиконання контролюючим органом обов`язку з виплати заборгованості з відшкодування податку на додану вартість протягом строку, визначеного статтею 200 Податкового кодексу України.

Нарахування пені пов`язується саме із недотриманням суб`єктами владних повноважень положень статті 200 Податкового кодексу України, яка визначає, зокрема, комплекс дій, необхідних для своєчасного повернення сум бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України передбачено право платника податків оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Таким чином, законодавцем надано платнику податків можливість захистити своє право шляхом оскарження не тільки рішення контролюючого органу, а й шляхом оскарження дії чи бездіяльності контролюючого органу.

Аналогічне право закріплено й пунктом 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з яким до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 102 Податкового кодексу України передбачено строк давності у 1095 днів, зокрема на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов`язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування (пункт 102.5).

Крім того, положеннями пункту 43.3 статті 43 Податкового кодексу України встановлено, що обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Системний аналіз положень статті 43 та пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, дає підстави для висновку про те, що пеня нараховується на суму бюджетної заборгованості в силу Закону та не залежить від волевиявлення платника податку на додану вартість.

Визначений законодавцем строк в 1095 днів також свідчить на користь того, що Податковим кодексом України надано можливість захистити своє право на стягнення пені у зв`язку з несвоєчасним відшкодування державою ПДВ протягом цього строку.

Таким чином, після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.

При цьому, право платника податків на стягнення заборгованості з бюджетного відшкодування ПДВ та нарахованої пені повинно бути реальним і забезпечуватись практичною можливістю, в тому числі, шляхом звернення до суду.

Відповідно до пункту 5.2 статті 5 Податкового кодексу України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Отже, Податковий кодекс України є спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників спірних відносин, в тому числі захисту порушеного права у судовому порядку. Вказане повною мірою кореспондується із статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 15.12.2017).

Вирішуючи питання щодо обчислення строку звернення до адміністративного суду слід врахувати й те, що в силу положень пункту 102.4 статті 102 Податкового кодексу України контролюючим органам надано право стягнення податкового боргу протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення такого податкового боргу.

Оскільки контролюючі органи наділені правом стягнення з платників податків податковий борг та пеню на нього протягом 1095 днів то, для цілей забезпечення принципів справедливості, рівності і балансу у відносинах між платниками і державою, аналогічне право на стягнення пені протягом 1095 днів повинно бути забезпечено і для платників податків.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 Податкового кодексу України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів.

Враховуючи встановлені у цій справі обставини, Верховний Суд визнає, що суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, здійснив їх комплексне дослідження, правильно застосував норми матеріального права та надав їм системне тлумачення, відтак судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд визнає, що суд апеляційної інстанцій допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу підлягає частковому задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції скасовується.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2016 року скасувати.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року у справі № 818/3843/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду