Постанова

від 14.11.2019 по справі 570/4823/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 570/4823/15-ц

провадження № 61-9375св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 ;

представник відповідача - ОСОБА_4 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 05 грудня 2018 року у складі судді Остапчука Л. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 21 серпня 1994 року вона перебувала

з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 16 червня 2015 року.

За час шлюбу ними за спільні кошти було набуто нерухоме майно, а саме: побудовано житловий будинок

АДРЕСА_1 та придбано сільськогосподарську техніку: трактор колісний МТЗ-50 2000 року випуску, заводський № 18-12956, свідоцтво від 25 серпня 2010 року № НОМЕР_9; комбайн зернозбиральний John Deer 330 1972 року випуску, заводський

№ НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію від 08 жовтня 2007 року № АБ 468040, номерний знак НОМЕР_3 ; трактор колісний ЮМЗ-6 1993 року випуску, заводський № НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію від 05 січня 2006 року

НОМЕР_5 , номерний знак НОМЕР_6 ; причеп 2ПТС-4 1992 року випуску, заводський № НОМЕР_10, свідоцтво про реєстрацію від 05 січня 2006 року НОМЕР_7 , номерний знак НОМЕР_8 ; причеп 2ПТС-4 1987 року випуску .

У порядку поділу спільного майна подружжя з урахуванням його вартості,

ОСОБА_1 просила суд визнати за нею та ОСОБА_3 право власності за кожним по 1/2 ідеальної частки будинку

АДРЕСА_1 , залишивши будинок

у їх спільній власності; припинити право власності ОСОБА_3 на

1/2 ідеальної частки зазначеного будинку; визнати за нею та ОСОБА_3 право власності за кожним на 1/2 ідеальної частки земельної ділянки, площею 0,17 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5624684100:02:008:0430, на якій будинок розташований, залишивши будинок та земельну ділянку у їх спільній частковій власності; припинити право власності ОСОБА_3 на 1/2 ідеальної частки вказаної земельної ділянки; стягнути з ОСОБА_3 на її користь вартість 1/2 частки відчуженої ним без її згоди сільськогосподарської техніки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 05 грудня

2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності по 1/2 (одній/другій) ідеальної частки за кожним житлового будинку з надвірними будівлями,

що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , залишивши вказаний будинок

з господарськими будівлями у спільній частковій власності.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності по 1/2 (одній/другій) ідеальної частки за кожним земельної ділянки, площею 0,1647 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5624684100:02:008:0430, залишивши вказану земельну ділянку у спільній частковій власності.

Право власності ОСОБА_3 на 1/2 (одну/другу) ідеальної частки житлового будинку з надвірними будівлями

АДРЕСА_1 і на 1/2 (одну/другу) ідеальної частки земельної ділянки, площею 0,1647 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5624684100:02:008:0430 припинено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 : 1/2 (одну другу) частину вартості спільного майна подружжя (сільськогосподарської техніки), яка була відчужена ОСОБА_3 , у сумі 189 555 (сто вісімдесят дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят п`ять) гривень 00 копійок;

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у силу статей 60, 69, 70 СК України нерухоме майно сторонами набуте за час шлюбу за спільні кошти,

є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу у рівних частинах. Зазначено, що рухоме майно (сільськогосподарська техніка) було відчужене відповідачем хоча і за час шлюбу, але без згоди на це позивачки, що передбачено статтею 65 СК України, тому ОСОБА_1 має право на компенсацію 1/2 частини його реальної вартості, яка зазначена у висновку експерта.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 05 грудня 2018 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_3 не спростовано належними та допустимими доказами, спільності права власності на набуте ними за час шлюбу майно, як і не доведено, що таке майно, а саме житловий будинок, земельна ділянка, сільськогосподарська техніка було придбано ним за особисті кошти.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 22 травня 2019 року касаційне провадження у зазначеній справі відкрито та витребувано її з суду першої інстанції.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності, оскільки за час шлюбу сторін будинку як самостійного об`єкту нерухомого майна не існувало. Право приватної власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_3 зареєстровано 04 вересня 2015 року реєстраційною службою Рівненського районного управління юстиції Рівненської області, після розірвання шлюбу між сторонами. Матеріали, використані у будівництві вказаного житлового будинку, придбані за особисті кошти ОСОБА_3 Земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) також є особистою власністю відповідача. Позивач не надала належних та допустимих доказів у підтвердження своєї участі у придбанні нерухомого та рухомого майна.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що судові рішення є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 51 Конституції України передбачено, що кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною другою статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності майна подружжя, набутого ними за час шлюбу.

Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України

від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року

у справі № 404/1515/16-ц.

За змістом частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності на нього.

Системне тлумачення категорій об`єкт нерухомого майна (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України ) та об`єкт незавершеного будівництва (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення стосовно неї суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та у порядку визначених цивільним законодавством.

Відповідно до частини третьої статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі такого будівництва.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок,

а також спадкоємців, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Тлумачення наведених норм права дозволяє дійти висновку, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України

у постановах: від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 7 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі встановлено, що через два місяці після розірвання шлюбу, 18 серпня 2015 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на спірний житловий будинок, який фактично був зведений за час перебування сторін у шлюбі.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спірне нерухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя, оскільки придбані за спільні кошти і за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя останнім не спростована. У зв`язку з цим спірне нерухоме майно підлягає поділу між колишнім подружжям у рівних ідеальних частках (без реального поділу), залишаючись у їхній спільній частковій власності.

Також є правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що інше рухоме майно, на яке сторони посилались, є спільним майном подружжя

і було відчужене відповідачем, хоча і за час шлюбу, але без згоди іншого

з подружжя (стаття 65 ЦК України).

Посилання у касаційній скарзі на те, що матеріали, використані у будівництві спірного житлового будинку, придбані за особисті кошти ОСОБА_3 , а позивач не надала належних та допустимих доказів у підтвердження своєї участі

у придбанні нерухомого майна є безпідставними, тому що за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя , згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу,є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, ОСОБА_3 ці обставини не довів, що

є його процесуальним обов`язком.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються вищенаведеним і не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду рівненської області від 05 грудня

2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 квітня

2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Д. Д. Луспеник