Постанова

від 13.11.2019 по справі 925/527/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2019 р. Справа№ 925/527/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги керівника Смілянської місцевої прокуратури

на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 13.08.2019

у справі № 925/527/19 (суддя Васянович А.В.)

за позовом Першого заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Комунального підприємства ВодГео

2. Смілянської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Топрано

про розірвання договору оренди та стягнення 25 494,90 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави (далі також - прокурор) в особі Комунального підприємства ВодГео (далі - КП ВодГео , позивач-1), Смілянської міської ради (далі також - позивач-2) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Топрано (далі - ТОВ Топрано , відповідач) про стягнення 25 494,90 грн,з яких 24 865,70 грн основного боргу та 629,20 грн пені, нарахованої на заборгованість за оренду нежитлової будівлі ЦТП-3, площею 117,9 кв.м (приміщення №№ 1-8, 9-13), що знаходиться за адресою: 20700 Черкаська область, м. Сміла, вул. Мазура, 14а, а також про розірвання договору оренди від 11.08.2006, укладеного між Комунальним підприємством Смілаводоканал , правонаступником якого є КП ВодГео , та Фізичною особою-підприємцем Прокоповою Ольгою Миколаївною, зі змінами, які оформлені угодою від 02.04.2007, відповідно до якої замінено орендаря на ТОВ Топрано .

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 13.08.2019 у справі №925/527/19 позов першого заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі КП ВодГео , Смілянської міської ради до ТОВ Топрано про розірвання договору оренди та стягнення 25 494,90 грн залишено без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Залишаючи позов без розгляду, суд виходив з того, що прокурор просить суд розірвати договір оренди, який укладений та діє між відповідачем та позивачем-1, а також стягнути з відповідача на користь позивача-1 борг, тобто фактично, даний позов заявлено прокурором в інтересах держави в особі КП ВодГео , а вимог на користь Смілянської міської ради взагалі не заявлено; КП ВодГео не є державним органом чи органом місцевого самоврядування, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому не може виступати позивачем в інтересах держави за позовом прокурора; доводи прокурора не містять правового обґрунтування наявності у Смілянської міської ради підстав здійснювати у спірних відносинах функції контролю та стягнення орендної плати до місцевого бюджету, а також підстав звертатися до суду за розірванням договору оренди від 11.08.2006, стороною якого вона не є; прокурор не вказав у позові і не подав разом з ним до суду допустимих доказів неможливості самостійного захисту КП ВодГео та Смілянською міською радою як юридичними особами прав у наведеному випадку, а також неналежності здійснення ними такого захисту; у даному випадку відсутні передбачені законом виключні підстави для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави в особі вказаних ним позивачів у зв`язку з недоведенням прокурором підстав представництва.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, керівник Смілянської місцевої прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підстави звернення з апеляційною скаргою скаржником обґрунтовані тим, що оскаржувана ухвала прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, прокурор посилався на те, що об`єктом оренди за договором, неналежне виконання та розірвання якого є предметом спору, є нежитлові приміщення, що знаходяться у власності територіальної громади міста Сміла, яку у спірних правовідносинах представляє Смілянська міська рада; прокурор звернувся з даним позовом з метою реалізації представницької функції прокуратури на захист інтересів держави щодо відновлення порушеної рівноваги при використанні та розпорядженні комунальним майном та справедливого, своєчасного отримання орендної плати за таке використання, що безумовно належить до державного інтересу; у даному спорі інтереси держави полягають у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання; судом не враховано, що Смілянська міська рада є отримувачем 50% орендної плати, яку відповідач не сплачує та відповідно порушує її інтереси в частині наповнення дохідної частини місцевого бюджету; КП ВодГео є суб`єктом комунальної форми власності, тобто підприємством, що належить територіальній громаді міста Сміла, діє в інтересах органу місцевого самоврядування з метою забезпечення інтересів громади в отриманні комунальних послуг, тобто надає соціально важливі послуги; користування відповідачем приміщенням за чинним договором оренди в частині несплати розміру орендної плати порушує інтереси держави в особі Смілянської міської ради та КП ВодГео , як отримувачів коштів, у зв`язку з чим прокуратурою визначено їх позивачами у справі; бездіяльність позивачів доводиться відсутністю вчинення активних дій щодо стягнення плати в судовому порядку, а також листами-відповідями Смілянської міської ради та КП ВодГео , які надійшли на запити Смілянської місцевої прокуратури; суд не врахував, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено переліку доказів, які прокурор має надати до суду на підтвердження нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави відповідним суб`єктом владних повноважень та органу місцевого самоврядування.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2019 поновлено керівнику Смілянської місцевої прокуратури пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Черкаської області від13.08.2019 у справі № 925/527/19, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, призначено до розгляду на 13.11.2019, встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Позивач-1 скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати.

28.10.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Смілянської міської ради надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, у зв`язку з неможливістю забезпечити явку свого представника у судове засідання.

У судове засідання позивач-1, позивач-2 та відповідач явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про день, місце та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Частиною 2 ст. 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи, що позивач-1 та відповідач не повідомили суд про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції, а позивач-2 просив здійснювати розгляд справи за його відсутності, заслухавши думку прокурора, з огляду на встановлені статтею 273 ГПК України строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги без участі вказаних осіб.

У судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

13.11.2019 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Процесуальні підстави для залишення позову без розгляду в господарському судочинстві визначені ст. 226 ГПК України, за приписами п. 1 ч. 1 якої встановлено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.ч.3,5 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 ГПК України.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін.

Суд апеляційної інстанції зважає на те, що у Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Положення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру , відповідно до ч.3 ст.23 якого прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

У кожній окремій справі, суд зобов`язаний з`ясувати, що мається на увазі під виключним випадком для представництва інтересів держави у суді прокурором і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18).

Оцінивши доводи прокурора, наведені у позовній заяві та наданих на вимогу суду першої інстанції письмових поясненнях щодо обґрунтування підстав для представництва інтересів держави у даній справі, на предмет відповідності їх вимогам норм чинного законодавства України, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову першого заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі КП ВодГео та Смілянської міської ради до ТОВ Топрано без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди від 11.08.2006 зі сплати орендної плати

Прокурор зазначає, що об`єктом оренди за вказаним договором є нежитлові приміщення першого та другого поверхів будівлі ЦТП-3 загальною площею 117,9 кв.м (приміщення №№1-8, 9-13), що знаходиться за адресою: 20700, Черкаська область, м. Сміла, вул. Мазура, 14а, та є власністю територіальної громади міста Сміла, яку у спірних правовідносинах представляє Смілянська міська рада.

Визначення позивачами у даній справі КП ВодГео та Смілянської міської ради обґрунтовано прокурором тим, що позивач-1 є стороною договору оренди від 11.08.2006 та балансоутримувачем орендованого ТОВ Топрано майна, а позивач-2 є уповноваженим органом, якому надано право розпоряджатися таким майном та здійснювати контроль за його використанням. Крім того, позивачі є отримувачами орендної плати згідно умов договору оренди.

Обґрунтовуючи наявність підстав для звернення з даним позовом в інтересах держави в особі позивачів, прокурор вказував на те, що така необхідність зумовлена невжиттям Смілянською міською радою та КП ВодГео жодних заходів щодо захисту інтересів держави у сфері управління комунальним майном. Зокрема, за твердженням прокурора, позивачі не забезпечили належного контролю за повнотою та своєчасністю сплати відповідачем орендної плати, що призвело до утворення відповідної заборгованості, а також не ініціювали її примусового стягнення в судовому порядку та розірвання договору оренди від 11.08.2006.

При цьому, прокурор наголошував на тому, що несплата відповідачем заявленої до стягнення суми коштів призводить до її ненадходження до бюджету та, відповідно, порушує інтереси держави в бюджетній сфері, що створює безпосередню загрозу економічним інтересам держави та є передумовою неможливості фінансування запланованих заходів органу місцевого самоврядування, направлених на забезпечення виконання функцій з управління комунальним майном, у зв`язку з чим обов`язок пред`явити позов в інтересах держави в особі КП ВодГео та Смілянської міської ради до ТОВ Топрано покладається на прокурора.

Дослідивши вказані доводи, колегія суддів вважає їх обґрунтованими, а викладений в оскаржуваній ухвалі висновок суду про те, що позов не містить правового обґрунтування наявності у Смілянської міської ради підстав здійснювати у спірних відносинах функції контролю та стягнення орендної плати до місцевого бюджету, а також підстав звертатися до суду за розірванням договору оренди від 11.08.2006, стороною якого вона не є, - таким, що не відповідає обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з п. а ч. 1 ст. 29 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до ст. 18-1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення функцій місцевого самоврядування.

Так, власником орендованої ТОВ Топрано нежитлової будівлі згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно є Смілянська міська рада, якій згідно зі ст.ст. 317, 391 Цивільного кодексу України надано право розпоряджатися таким майном, здійснювати контроль за його використанням та вимагати усунення перешкод у його користуванні.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що Смілянська міська рада, як і КП ВодГео є отримувачем коштів зі сплати відповідачем орендної плати за договором оренди від 11.08.2006.

Відповідно до ст. 636 Цивільного кодексу України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Згідно з положеннями Методики розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між міським бюджетом, орендодавцем та балансоутримувачем, затвердженої рішенням Смілянської міської ради від 09.06.2016№ 19-9/VI, за оренду нерухомого майна, яке перебуває на балансах комунальних підприємств (установ, організацій), орендна плата спрямовується: 50 відсотків - балансоутримувачу, 50 відсотків - до місцевого бюджету.

01.01.2008 між ТОВ Топрано та КП ВодГео було укладено додаткову угоду до договору оренди від 11.08.2006, якою визначений базовий розмір орендної плати за майно, що орендується з урахуванням єдиного податку та визначено, що орендна плата перераховується до місцевого бюджету - 50% та орендодавцю - 50% щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно з умовами вказаної додаткової угоди, щомісячно до 20 числа наступного за звітним орендар зобов`язаний надавати орендодавцю інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про перерахування орендної плати до місцевого бюджету).

Таким чином, у відповідності до вимог законодавства та договору оренди ТОВ Топрано частину орендної плати має сплачувати також Смілянській міській раді, а несплата відповідачем таких коштів порушує інтереси позивача-2 в частині наповнення дохідної частини місцевого бюджету.

При цьому, з огляду на приписи ч. 4 ст. 236 ГПК України, суд апеляційної інстанції враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, у тому числі, стосовно того, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovitcuria ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

З огляду на викладене, як правильно зазначає прокурор, Смілянська міська рада є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, зокрема, на звернення до суду щодо стягнення орендної плати за користування комунальним майном.

Колегія суддів також вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що КП ВодГео не може виступати позивачем в інтересах держави за позовом прокурора, оскільки не є державним органом чи органом місцевого самоврядування, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як зазначає прокурор, КП ВодГео є суб`єктом комунальної форми власності, тобто підприємством, що належить територіальній громаді міста Сміла, діє в інтересах органу місцевого самоврядування з метою забезпечення інтересів громади в отриманні комунальних послуг, тобто надає соціально важливі послуги. Саме КП ВодГео після отримання коштів за надані послуги скеровує їх на забезпечення населення питною водою, на ремонт і поліпшення експлуатаційної каналізаційної мережі, а також на розвиток каналізаційного господарства населеного пункту, що ним вчиняється в інтересах територіальної громади м. Сміла.

Згідно зі Статутом КП ВодГео , затвердженого рішенням Смілянської міської ради від 25.05.2017 №44-30/VII, та витягу з ЄДРПОУ, копії яких наявні в матеріалах справи, засновником КП ВодГео є Смілянська міська рада Черкаської області.

Статтею 3 Статуту КП ВодГео передбачено право підприємства набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем у суді.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що користування відповідачем спірним приміщенням за чинним договором оренди та неналежне виконання його умов в частині сплати розміру орендної плати порушує інтереси держави в особі Смілянської міської ради та КП ВодГео , як отримувачів коштів, на переконання суду апеляційної інстанції, перший заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури правомірно визначив вказаних осіб позивачами у даній справі.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що за вищенаведених обставин позивачами не було вжито жодних заходів щодо захисту інтересів держави з метою надходження коштів до бюджету.

Так, до направлення даного позову до суду Смілянською місцевою прокуратурою на адресу Смілянської міської ради та КП ВодГео направлялись листи №1770вих19 та №1768вих19 від 14.03.2019, №2249вих19 та №2250вих19 від 29.03.2019 з пропозиціями звернутися до суду з відповідним позовом, а також запитувалась інформація щодо вжитих заходів на стягнення заборгованості та причини незвернення до суду з відповідним позовом.

У відповідь на вказані листи позивач-2 листами №477/01-01-52 від 19.03.2019 та №01-01-06/616 від 11.04.2019 повідомив про те, що внаслідок несплати ТОВ Топрано орендної плати Смілянській міській раді як власнику майна спричинені збитки, що, в свою чергу, призвело до ненаповнення дохідної частини бюджету. Однак, посилаючись на те, що міська рада не є стороною договору, позивач-2 зазначив, що до суду із позовом не звертався. Натомість, міською радою до балансоутримувача - КП ВодГео скеровувались листи щодо посилення претензійної роботи та стягнення заборгованості шляхом звернення до суду з позовом.

У свою чергу, КП ВодГео листами від 15.03.2019 №01-10/51 та від 05.04.2019 №01-10/219 повідомило, що не може звернутися до суду із відповідним позовом у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору та послуг адвоката, оскільки підприємство має борг по сплаті податків перед бюджетом та за спожиту електроенергію. Також позивач-1 повідомив, що підприємством здійснювалась претензійна робота із ТОВ Топрано , однак, відсутній будь-який діалог із відповідачем, при цьому борг по орендній платі збільшується.

Крім того, прокурор вказував на те, що до Смілянської місцевої прокуратури направлялись листи КП ВодГео від 31.07.2018№01-10/1052 та від 20.07.2018 №01-10/1010, в яких останнє, посилаючись на відсутність у підприємства коштів на сплату судового збору, вказувало на необхідність вжиття Смілянською місцевою прокуратурою заходів представницького характеру шляхом звернення до суду із позовом до ТОВ Топрано про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати та про розірвання договору оренди нерухомого майна.

Як зазначає прокурор, бездіяльність позивачів у стягненні в судовому порядку орендної плати та розірвання договору оренди підтверджується також тим, що їх представниками з моменту виникнення права на звернення до суду, не ініціювалося питання перед депутатами міської ради про необхідність внесення змін до міського бюджету в частині виділення коштів на сплату судового збору, розстрочки сплати судового збору. Дане питання до порядку денного пленарних засідань депутатів міської ради не вносилось, відповідне рішення не приймалося.

Водночас, колегія суддів враховує, що наведене у вищевказаних листах не може братися до уваги, оскільки за умови ефективної позовної діяльності надходження до бюджету значно перевищують судові витрати, що має враховуватись при плануванні доходів та видатків установи, за умови належного обґрунтування позивачем необхідності достатнього фінансування видатків на сплату судового збору.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що нездійснення позивачами дій, які вони повинні були та могли здійснити, а також відсутність обґрунтованих пояснень щодо своєї бездіяльності беззаперечно свідчить про неналежне виконання позивачами своїх повноважень.

Разом з тим, місцевим господарським судом не взято до уваги, що дотримання законності у питаннях наповнення бюджету безпосередньо належить до інтересів держави, а звернення прокурора до суду спрямоване на відновлення порушеної рівноваги при використанні та розпорядженні комунальним майном та справедливе, своєчасне одержання орендної плати за таке використання.

Таким чином, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала пасивна поведінка уповноважених суб`єктів, які усвідомлюючи порушення інтересів територіальної громади та держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не зверталися.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається та судом апеляційної інстанції не встановлено вжиття Смілянською місцевою радою та КП ВодГео заходів, спрямованих на виконання ними як уповноваженими державою органами обов`язків із захисту державних інтересів.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

У справі Delcourt v. Belgium Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Також, Європейський суд з прав людини виходить з того, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на вищенаведені законодавчі приписи, предмет та підстави заявленого прокурором позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що прокуратурою належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та визначені законом підстави для звернення до суду в інтересах держави, а відтак, наявні підстави для подання прокурором відповідного позову в особі КП ВодГео та Смілянської міської ради.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність визначених п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України підстав для залишення без розгляду позову першого заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі КП ВодГео та Смілянської міської ради до ТОВ Топрано про розірвання договору оренди та стягнення 25 494,90 грн.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Частиною 3 ст. 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Оцінюючи вищенаведені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга керівника Смілянської місцевої прокуратуриє обґрунтованою та підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Черкаської області від 13.08.2019 у справі № 925/527/19 такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду, внаслідок чого підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до Господарського суду Черкаської області.

При цьому, у зв`язку з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом апеляційної скарги, має бути здійснений судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 270-271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу керівника Смілянської місцевої прокуратури на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 13.08.2019 у справі № 925/527/19 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Черкаської області від 13.08.2019 у справі №925/527/19 скасувати.

3. Матеріали справи №925/527/19 повернути до Господарського суду Черкаської області для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.11.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська