Рішення

від 18.11.2019 по справі 910/11214/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.11.2019Справа № 910/11214/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О. ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство охорони "Алфел"

(02094, м. Київ, вул. Попудренка, буд. 28)

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Печерськ"

(01015, м. Київ, вул. Староноводницька, буд. 4-В)

про стягнення 114 035 грн. 34 коп.

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

19.08.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство охорони "Алфел" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Печерськ" про стягнення 114 035 грн. 34 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Печерськ" не виконало взяте на себе зобов`язання за Договором № 31/01/17 про охорону об`єкту від 31.01.2017 з оплати послуг за договором, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 114 035 грн. 34 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/11214/19 від 02.09.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство охорони "Алфел" залишено без руху.

05.09.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство охорони "Алфел" надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 02.09.2019.

З огляду на ціну позову та незначну складність справи, спір підлягає вирішенню в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 247 ГПК України суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження у зв`язку з її малозначністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

23.09.2019 до відділу автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярії) суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство охорони "Алфел" в повному обсязі. Так, відзив обґрунтовано тим, що за твердженням відповідача, жодної заборгованості перед позивачем у відповідача немає. Окрім того, відповідач звертає увагу суду, що жодних належних і допустимих доказів на підтвердження існування заборгованості позивачем до суду не надано.

23.09.2019 відповідач разом із відзивом подав клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, оскільки дана справа потребує детального розгляду спору та з`ясування всіх обставин справи. Позивач вказує на те, що даний спір у зв`язку з його складністю, особливостями предмета доказування та для правильного врегулювання спору дана справа, на думку позивача, має бути розглянута у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Посилання позивача на те, що дана справа потребує детального розгляду спору та з`ясування всіх обставин справи, суд не може прийняти в якості достатньої підстави для постановлення ухвали про розгляд справи у судовому засіданні, оскільки розгляд справи та з`ясування всіх обставин справи є завданням та прерогативою суду та може і має бути досягнуто без призначення судового засідання.

Позивач у своєму клопотанні про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не навів суду будь-яких обґрунтувань та не надав будь-яких доказів в чому саме полягає складність даного спору та в чому полягають особливості предмету доказування у даному спорі.

Суд повторно наголошує на тому, що при відкритті провадження у справі судом враховано положення ч. 3 ст. 247 ГПК України.

Судом встановлено, що учасниками даного спору є позивач та відповідач та звертаючись до суду з клопотанням позивач не навів суду будь-яких пояснень, міркувань та не зазначив про необхідність подання ним відповідних доказів, клопотань, які мають бути вирішені у судовому засіданні.

Таким чином, суд відхиляє як необґрунтоване клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

07.10.2019 позивачем подано відповідь на відзив.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

31 січня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агентство охорони АЛФЕЛ (далі - Позивач) та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ПЕЧЕРСЬК (далі - Відповідач) укладено Договір №31/01/17 про охорону об`єкту (далі - Договір), за яким Позивач надає охоронні послуги об`єкту, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, буд. 4В (далі - об`єкт охорони).

За твердженням позивача,котре не спростоване відповідачем, вартість охоронних послуг починаючи з 01 січня 2019 року становить 125 000 грн. 00 коп., про що Сторонами підписана Додаткова угода від 26.12.2018р. та Протокол погодження вартості охоронних послуг.

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що оплата послуг Відповідачем здійснюється наступним чином: авансом до 5-го числа місяця, у якому надаються послуги у розмірі 50% від вартості охоронних послуг, остаточний розрахунок проводиться до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

По закінченню звітного (розрахункового) місяця Сторони підписують Акт прийому-передачі наданих послуг (п.4.4. Договору). Пунктом 4.5. Договору визначено, що у випадку відсутності письмових заперечень, протягом 3-х робочих днів з моменту отримання Відповідачем Акту прийому-передачі наданих послуг, послуги вважаються прийнятими.

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, протягом строку дії Договору він добросовісно виконував взяті на себе за Договором зобов`язання з охорони об`єкту. Про належне виконання Позивачем своїх зобов`язань за Договором свідчить зокрема відсутність з боку Відповідача претензій та повідомлень про порушення першим умов Договору.

В свою чергу, як заявляє Позивач, Відповідач систематично та безпідставно затримував оплати за охоронні послуги, тим самим порушуючи умови Договору, а саме п.2.1.12 Договору (своєчасно та в повному обсязі сплачувати охоронні послуги надані Виконавцем).

З матеріалів справи вбачається, що Позивач, згідно вимог Договору надавав Відповідачеві послуги в повному обсязі, однак Відповідач частково оплатив за надані охоронні послуги: за січень 2019р. у сумі 115 000,00грн. ( 20000,00грн. - 29.01.2019р.; 30000,00грн. - 15.02.2019р.; 10000,00 гри. - 19.02.2019р.; 15000,00грн. - 21.02.2019р.; 10000,00 грн. - 22.02.2019р.; 10000,00грн. - 25.02.2019р.; 10000,00 грн.-28.02.2019р.; 10000,00грн. - 06.03.2019р.), і за червень 2019р. у сумі 25 000,00грн. (оплата 27.06.2019р.)

Матеріали справи містять Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-000001 від 31.01.2019р та Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-000031 від 30.06.2019р., котрими підтверджується факт надання послуг за січень 2019р. та за червень 2019р., котрі, як встановлено судом, оплачені відповідачем на момент звернення позивача із позовом до суду лише частково. Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) підписаними Позивачем і Відповідачем без зауважень.

04 липня 2019 року Сторони домовилися розірвати даний Договір, про що укладена угода про розірвання (додається до позовної заяви), в якому Відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити повний розрахунок з Позивачем до 05 липня 2019р.

Звертаючись до суду із позовом позивач вказує, що відповідач, так і не сплатив заборгованість на надані послуги за січень 2019р. у розмірі 10 000,00 грн. і за червень 2019р. у розмірі 100 000,00грн.

08 серпня 2019 року Відповідачу направлено претензію - цінний лист з описом вих. № 08/08 від 08.08.2019р., з вимого оплатити заборгованість. Проте, як зауважує позивач, направлена претензія залишена без відповіді.

Таким чином, за розрахунком позивача, станом на день подання позовної заяви Відповідач заборгував Позивачу за надані охоронні послуги 110 000 грн. 00 коп.

Однак, як вказує позивач у відповіді на відзив від 07.10.2019, вже після звернення до суду із вказаним позовом, відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості на суму 10 000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №2864 від 19.09.2019 на суму 10 000,00 грн.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено на користь позивача частину суми основної заборгованості.

Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Позивачем подано детальний розрахунок заборгованості, з котрого вбачається, що відповідачем здійснено часткову оплату суми основної заборгованості, що існувала на день звернення позивача до суду із позовом в сумі 10 000,00 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями банківських виписок та платіжних доручень.

Отже надані докази свідчать про відсутність предмету спору, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача 10 000,00 грн. основного боргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг, зокрема, погашення заборгованості у розмірі 100 000,00 грн.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 31/01/17 від 31.01.2017, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором належним чином, за період з січня по липень 2019 надав передбачені договором послуги, проте відповідач оплати наданих позивачем послуг не провів, доказів зворотного суду не надав.

Судом встановлено, що позивачем та відповідачем акт здачі-приймання робіт №ОУ-000031 від 30.06.2109 за червень 2019 р. підписаний без зауважень.

З матеріалів справи вбачається, що борг відповідача за червень 2019 р. становить 100000,00 грн.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що послуги за червень 2019 р. надані позивачем відповідачу в повному обсязі та без будь-яких зауважень з боку Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Печерськ", що зокрема підтверджується і здійсненою 27.06.2019р. частковою оплатою відповідачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство охорони "Алфел", відповідно до платіжного доручення №2808 від 27.06.2019 25 000,00 грн. із призначенням платежу: згідно договору за послуги охорони за червень 2019 (часткова) без ПДВ .

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У своєму відзиві на позовну заяву Відповідач вказує на те, що Акт взаєморозрахунків наданий Позивачем до позовної заяви, як доказ, викликає сумнів з приводу його достовірності і Відповідач вважає його підробленим.

Надаючи правову оцінку вказаному акту судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.19. у справі № 910/1389/18, яка полягає в наступному.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Посилання відповідача на те, що акт взаємних розрахунків від 03.07.2019 підписаний ОСОБА_1 є неналежним доказом, оскільки з 01.07.2019 головою правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Печерськ" призначено ОСОБА_2 судом враховано. Такі твердження приймаються судом до уваги, проте не розцінюються як підстава для відмови у позові, оскільки надані Позивачем охоронні послуги за період з моменту дії Договору тобто з 01.02.2017р по 04.07.2019р. підтверджуються Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Окрім того, суд зауважує, що відповідно до п.6.8 Договору, у випадку будь-яких змін, Сторона, у якої відбулись такі зміни, зобов`язана негайно повідомити про це другу Сторону у письмовій формі, однак у справі відсутні докази письмового повідомлення Позивача про зміну Голови правління Відповідача.

Суд не приймає заперечення відповідача стосовно того, що Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Печерськ" сплатило послуги за період з 01.01.2019 по 03.07.2019 у повному обсязі загалом на суму 762 096,77 грн. з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4.1. Договору Оплата Відповідачем, здійснюється наступним чином: авансом до 5-го числа місяця, в якому надаються послуги, у розмірі 50% від вартості охоронних послуг, зазначеного у Розрахунку (Додаток №2). Остаточний розрахунок за надані послуги проводиться до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

У відзиві на позовну заяву Відповідач порахував загальну вартість послуг наданих Позивачем за 2019р. у сумі 762 096,77 грн. (125000,00грн.* 6 міс.(січень - червень 2019р.) + 12.096,77грн. (01.07.2019-03.07.2019)). Однак,з матеріалів справи вбачається, що у січні 2019р. були надані послуги з посилення охорони на суму 15 000,00 грн., про що свідчить підписана Додаткова Угода від 26.12.2018р.; що Відповідач здійснював оплати із затримкою. Окрім того, судом встановлено, що протягом січня 2019р. Відповідач здійснював оплати за надані охоронні послуги за грудень 2018р, що кореспондується із п.4.1 Договору.

Також суд погоджується і з розрахунком наданим позивачем на підтвердження існуючої заборгованості.

Позивачем за весь період дії Договору (з 01.02.2017р. по 04.07.2019р.) надано послуг на загальну суму 2 492 096,77 грн, (послуги підтверджені Актами здачі-прийнятгя робіт (надання послуг) за період з 01.02.2017р. по 04.07.2019р.

Відповідачем, за весь період з 01.02.2017р. по день подання позовної заяви, тобто станом на 16.08.2019р. здійснено оплат на загальну суму 2 382 096,77 грн.

Під час розгляду справи Відповідач частково оплатив заборгованість у розмірі 10 000,00 грн. (від 19.09.2019р.). Таким чином, станом на сьогоднішній день, Відповідачем всього здійснено оплат на надані Позивачем послуги на загальну суму 2 392 096,77 грн. (2382096,77 грн. + 10000,00 грн.), (690 000,00 грн. у 2017р., 940 000,00 грн. у 2018р. і 762 096,77грн. за 2019р.) копії банківських виписок додаються.

Тобто станом день прийняття рішення заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 100 000,00 грн. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень п. 4.1 договору та ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати наданих послуг у розмірі 100 000,00 грн.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 4 035,34 грн. пені суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Поряд з цим, ст. 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 3.6. договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати послуг Виконавця, Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Здійснивши перерахунок суми пені в розмірі 4 035,34 грн., суд визнав його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку із чим вимога про стягнення вказаної суми пені є такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору №31/01/17 про охорону об`єкту від 31.01.2017 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 104 035,34 грн. підлягають задоволенню.

Тож, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство охорони "Алфел" підлягають задоволенню.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до статті 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73-80, 86, 126, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі №910/11214/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство охорони "Алфел" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Печерськ" в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 10 000,00 грн. - закрити.

2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство охорони "Алфел" задовольнити.

3. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Печерськ" (01015, м. Київ, вул. Староноводницька, буд. 4-В, ідентифікаційний код 37102560) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство охорони "Алфел" (02094, м. Київ, вул. Попудренка, буд. 28, ідентифікаційний код 38576394) 100 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 4 035 грн. 34 коп. пені та 1752 грн. 54 коп. - судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.О. Лиськов