Постанова

від 11.11.2019 по справі 440/2696/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2019 р. Справа № 440/2696/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бенедик А.П.,

Суддів: Гуцала М.І. , Донець Л.О. ,

за участю секретаря судового засідання Соколової О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові в адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Удовіченко С.О.) від 27.08.2019 року (повний текст рішення складено 02.09.2019 року) по справі №440/2696/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Полтавській області , третя особа Попівська сільська рада Миргородського району Полтавської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 січня 2019 року №382-5513-1620.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не ґрунтується на нормах чинного податкового законодавства України, оскільки після укладення договору оренди земельної ділянки останній не був зареєстрований у визначеному порядку. Так договір оренди був укладений але не діяв. Зазначив, що момент підписання та укладення договору не співпадає з моментом виникнення у особи права оренди, так як право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Крім того, позивач стверджував, що після підписання договору не міг використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Попівську сільську раду Миргородського району Полтавської області.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22 січня 2019 року №382-5513-1620.

Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати понесені позивачем у зв`язку зі сплатою судового збору у розмірі 1016 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що позивач, як землекористувач, у спірний період мав встановлений законом обов`язок щодо сплати орендної плати. Оскільки позивачем не було надано доказів відмови держаного реєстратора в реєстрації договору оренди земельної ділянки, то посилання суду першої інстанції на те, що позивач був позбавлений права користування орендованою земельною ділянкою є помилковими, а нарахування суму орденної плати на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення - правомірним.

Позивач та третя особа правом надання письмових відзивів на апеляційну скаргу не скористались.

Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись.

Як вбачається з матеріалів справи, на адресу позивача вказану в позовній заяві ( АДРЕСА_1 ), направлено копію ухвали про відкриття апеляційного провадження, копію апеляційної скарги, а також судову повістку. У відповідності до записів співробітників поштового відділення, поштові конверти було повернуто із зазначенням підстав -за закінченням встановленого строку зберігання.

Згідно ч. 1 ст. 131 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно ч. 11 ст. 126 КАС України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 251 КАС України, днем вручення судового рішення є день поставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

В той же час, до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

На підставі вищезазначених положень, позивач вважається належним чином повідомленим про дату час та місце розгляду справи.

Відповідач та третя особа також належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 31 січня 2017 року між Попівською сільською радою Миргородського району Полтавської області (орендодавець) та позивачем (орендар) укладено договір оренди землі за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для рибогосподарських потреб з кадастровим номером 5323286002:02:001:0052, яка розташована в с.Велика Грем`яча Миргородського району Полтавської області. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 14,264 га, в тому числі 10,5234 га - під водою, 1,3952 га - під сільськогосподарськими угіддями (сіножаті), 2,1324 га - відкриті заболочені землі, 0,2130 га - під гідротехнічними спорудами. Земельна ділянка передається в оренду разом з розташованим на ній водним об`єктом, - ставком площею водного простору 10,5234 га. Договір укладено на 49 років (а.с. 13-16).

Також, 31 січня 2017 року між Попівською сільською радою Миргородського району Полтавської області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди водного об`єкта. Об`єктом оренди за договором є вода (водний простір) водного об`єкта об`ємом при НПР 113,93 тис.м 3 площею 10,5234 га, що знаходиться на земельній ділянці загальною площею 14,264 га, кадастровий номер 5323286002:02:001:0052. Договір набирає чинності після його державної реєстрації (а.с. 21-26).

17 липня 2018 року Попівською сільською радою Миргородського району Полтавської області прийнято рішення про розірвання договору оренди землі від 31 січня 2017 року та за актом прийому-передачі від 18 липня 2018 року прийнято земельну ділянку до земель запасу Попівської сільської ради (а.с. 33, 35).

22 січня 2019 року ГУ ДФС у Полтавській області складено податкове повідомлення-рішення №382-5513-1620, яким ОСОБА_1 нараховано суму грошового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб в розмірі 101590,33 грн. (а.с. 36).

Згідно розрахунку до вищевказаного рішення орендну плату в розмірі 101590,33 грн. нараховано за період з 01 січня 2018 року по 18 липня 2018 року (а.с. 77).

Позивач, не погоджуючись із позицією відповідача щодо правомірності нарахування грошових зобов`язань, звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки обов`язок орендаря по сплаті орендної плати за землю прямо кореспондується із фактичним перебуванням землі у користуванні орендаря, тобто можливістю її цільового використання. Проте, оскільки позивач був позбавлений у праві користуватися орендованою земельною ділянкою за цільовим призначенням - "для рибогосподарських потреб", відсутні підстави для нарахування йому орендної плати за землю.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (ст. 1 ПК України).

За визначенням пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України).

Порядок обчислення та сплати орендної плати за землю визначається статтею 288 ПК України.

Відповідно до п.288.1 ст.288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до п.п.288.2-288.4 ст.288 ПК України, платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

З правилами п.287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Таким чином, на законодавчому рівні визначальним для встановлення обов`язку особи сплачувати орендну плату за земельну ділянку є факт перебування такої земельної ділянки у користуванні вказаної особи.

Позиція позивача в даному випадку полягає у відсутності у нього обов`язку із сплати орендної плати за землю, через те, що після підписання договору не міг використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням. Крім того, після укладення договір не був зареєстрований у визначеному порядку, тобто фактично не діяв.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі , оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України Про оренду землі ).

Статтею 6 вищевказаного Закону визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

В свою чергу, статтею 25 Закону України Про оренду землі закріплено, що у орендар земельної ділянки зобов`язаний, зокрема: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.

Відтак, оскільки позивачем не було дотримано вказаних вище вимог законодавства, колегія суддів відхиляє посилання позивача щодо відсутності у нього обов`язку сплачувати орендну плату за землю через непроведення реєстрації договору оренди.

Доводи позивача, з якими погодився суд першої інстанції, щодо відсутні підстав для нарахування орендної плати за землю внаслідок позбавлення його права користуватися орендованою земельною ділянкою за цільовим призначенням, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Статтею 15 Закону України Про оренду землі встановлено, що однією із істотних умов договору оренди землі є строк його дії.

Згідно п. 8 Договору оренди землі від 31.01.2017 року визначено, що договір укладено на 49 (сорок дев`ять) років.

Положенням статті 31 Закону України Про оренду землі закріплено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін.

Рішенням 24 сесії 7 скликання Попівською сільською радою Миргородського району Полтавської області від 17.07.2018 року розірвано за взаємною згодою сторін укладений договір оренди. Також вирішено, що позивачу необхідно сплатити орендну плату за фактичний період перебування землі у користуванні у поточному році.

18.07.2018 року між сторонами було укладено Додаткову угоду про розірвання вищевказаного договору оренди за взаємною згодою сторін. Вказаною додатковою угодою сторони погодили, серед іншого, що орендар зобов`язаний сплатити орендну плату за фактичний період перебування землі у користуванні в поточному році, а з моменту підписання Акту прийому-передачі земельної ділянки зобов`язання сторін, що виникли за договором припиняються і сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками, що виникли із договором.

Як зазначив скаржник, на підставі заяви позивача податковим органом був зроблений перерахунок суми орендної плати з фізичних осіб за 2018 рік та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. При цьому, згідно розрахунку до вищевказаного рішення орендну плату в розмірі 101590,33 грн. нараховано за період з 01 січня 2018 року по 18 липня 2018 року (а.с. 77).

Доводи позивача щодо позбавлення його права користуватися орендованою земельною ділянкою колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодних доказів на підтвердження вказаних обставини матеріали справи не містять.

Колегія суддів зазначає, що позивач, у випадку існування обставин, що унеможливлювали користування орендованою земельною ділянкою, не був позбавлений права на звернення із відповідними зверненнями, в т.ч. до третьої особи.

Посилання суду першої інстанції, як на підставу для задоволення позовних вимог, на відповідь Сектору у Полтавській області Державного агентства водних ресурсів України викладеної у листі №51/ПЛ/30-18 від 22 січня 2018 року, колегія суддів вважає помилковим, оскільки вказаний лист був адресований виконавчому комітету Попівської сільської ради Миргородського району. Жодних доказів того, що позивач вчиняв дії щодо проведення державної реєстрації договору оренди землі та отримав відмову у її проведенні, матеріалами справи не містять та сторонами не надано.

Крім того, як вбачається із рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24.04.2019 року по справі №541/2675/18, із позовом про визнання недійсним договору оренди землі позивач звернувся лише 22.11.2018 року, тобто вже після його розірвання за взаємною згодою сторін.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що земельна ділянка фактично перебувала у користуванні позивача, а відтак останній мав визначений законом обов`язок щодо сплати орендної плати за фактичний період її перебування у користуванні.

На підставі викладеного, беручи до уваги встановлені під час апеляційного розгляду справи обставини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Колегія суддів зазначає, що позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час її апеляційного перегляду, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Натомість, відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, довів правовірність виявлених під час проведених перевірок порушень позивачем вимог діючого законодавства та обґрунтованість винесення податкового повідомлення-рішення, яке є предметом оскарження позивачем.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване податкові повідомлення-рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Висновки суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є помилковими.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 року по справі №440/2696/19 скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області, третя особа Попівська сільська рада Миргородського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Гуцал М.І. Донець Л.О. Повний текст постанови виготовлений 18.11.2019 року