Постанова

від 06.11.2019 по справі 804/3740/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 листопада 2019 року м. Дніпросправа № 804/3740/18

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дурасової Ю.В.,

суддів: Баранник Н.П., Божко Л.А.,

секретар судового засідання: Новошицька О.О.

за участю:

прокурора: Комарова Максима Дмитровича

представника відповідача: Снєгирьової Сніжани Олександрівни

представника третьої особи: Гурського Віталія Степановича

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційні скарги Павлоградської міської ради, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.06.2019 (головуючий суддя Горбалінський В.В., повний текст складено 14.06.2019)

в адміністративній справі №804/3740/18 за позовом Керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області до відповідача Павлоградської міської ради, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "М`ясокомбінат "Ювілейний", Приватне акціонерне товариство "Павлоградхліб", Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, Фізична особа-підприємець ОСОБА_6, Фізична особа-підприємець ОСОБА_7, Фізична особа-підприємець ОСОБА_8, Фізична особа-підприємець ОСОБА_9, Фізична особа-підприємець ОСОБА_10, Фізична особа-підприємець ОСОБА_11, Фізична особа-підприємець ОСОБА_12, Фізична особа-підприємець ОСОБА_13, Фізична особа-підприємець ОСОБА_14, Фізична особа-підприємець ОСОБА_15, Фізична особа-підприємець ОСОБА_16 , Фізична особа-підприємець ОСОБА_17 , Фізична особа-підприємець ОСОБА_18, Фізична особа-підприємець ОСОБА_19, Товариство з обмеженою відповідальністю " Шері Плюс", Фізична особа-підприємець ОСОБА_20 , Фізична особа-підприємець ОСОБА_21 , Фізична особа-підприємець ОСОБА_22 , Фізична особа-підприємець ОСОБА_23, Фізична особа-підприємець ОСОБА_24, Фізична особа-підприємець ОСОБА_25, Фізична особа-підприємець ОСОБА_26, Фізична особа-підприємець ОСОБА_27, Фізична особа-підприємець ОСОБА_28, Фізична особа-підприємець ОСОБА_29, Фізична особа-підприємець ОСОБА_30, Фізична особа-підприємець ОСОБА_31, Фізична особа-підприємець ОСОБА_32, Фізична особа-підприємець ОСОБА_33, Фізична особа-підприємець ОСОБА_34, про визнання протиправним та нечинним пункту рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Керівник Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, звернувся до суду з позовом до Павлоградської міської ради, в якій просить, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 28.12.2018:

- визнати протиправним та нечинним пункт 1 рішення Павлоградської міської ради від 13.02.2018 року №1060-34/VII "Про затвердження Порядку розміщення стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Павлоград", яким затверджено додаток до рішення Павлоградської міської ради від 13.02.2018 року №1060-34/VII (Порядок розміщення стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Павлоград).

Позов обґрунтовано тим, що Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України є єдиним органом, уповноваженим на встановлення Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 року №244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за №330/20068, затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

13.02.2018 року рішенням Павлоградської міської ради №1060-34/VII "Про затвердження Порядку розміщення стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Павлоград" затверджено Порядок розміщення стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Павлоград". Оспорюваний пункт рішення Павлоградської міської ради прийнято в порядку прийняття регуляторних актів у встановленому Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , що, в свою чергу, на думку позивача є неправомірним оскільки спірний пункт рішення є офіційним локальним нормативно-правовим актом некомпетентного органу, який прийнято із порушенням встановленої законами процедури.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2018 року задоволено клопотання Павлоградської міської ради про залучення третіх осіб у справі №804/3780/18 та залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 , приватне акціонерне товариство "Павлоградхліб", фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_7 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_8 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_9 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_10 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_11 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_12 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_13 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_14 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_15 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_16 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_17 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_18 , товариство з обмеженою відповідальністю "М`ясокомбінат "Ювілейний", фізичну особу-підприємця ОСОБА_19, товариство з обмеженою відповідальністю "Шері Плюс", фізичну особу-підприємця ОСОБА_20 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_21 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_22 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_23 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_24 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_25 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_26 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_27 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_28 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_29 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_30 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_31 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_32 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_33 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_34 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.06.2019 позов задоволено. Визнано протиправним та нечинним пункт 1 рішення Павлоградської міської ради від 13.02.2018 року №1060-34/VII "Про затвердження Порядку розміщення стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Павлоград", яким затверджено додаток до рішення Павлоградської міської ради від 13.02.2018 року №1060-34/VII (Порядок розміщення стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Павлоград).

Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що висновки уповноваженого органу про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону № 1160-IV відсутні. Докази подачі проекту регуляторного акта та підписаного аналізу регуляторного впливу до уповноваженого органу для підготовки у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку пропозицій щодо удосконалення проекту відповідно до принципів державної регуляторної політики також відсутні в матеріалах справи. Означені обставини не були спростовані відповідачем під час розгляду справи.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем та третьою особою - ФОП ОСОБА_1 , подано апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що спірне рішення було прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах наданої компетенції. Вказує, що дане рішення є регуляторним актом, який прийнятий згідно ЗУ Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності . Відповідно до ст. 9 цього Закону кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Проект регуляторного акту з аналізом регуляторного впливу були оприлюднені на офіційному сайті Павлоградської міської ради 12.01.2018. в силу ст. 13 ЗУ Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності проект регуляторного акта із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється не пізніше 5 робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта. Вважає, що вимоги ст. 13 вказаного Закону не були порушені, оскільки 12.01.2018 - розміщено проект на офіційному сайті, а також 12.01.2018 року - проект рішення з аналізом регуляторного впливу було подано для оприлюднення в газеті Західний Донбас , в якій проект опублікували 18.01.2018 року, оскільки це періодичне видання, яке випускається 1 раз на тиждень у четвер. Вважає, що також не порушена процедура прийняття регуляторного акту, оскільки в силу ст. 36 ЗУ Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності регуляторний акт не може бути прийнятий, якщо наявна хоча б одна з таких підстав: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений. У разі виявлення будь-якої з вих. Обставин орган місцевого самоврядування має вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями. Зазначає, що оскільки вимоги ст. 36 ЗУ Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності виконані, то відсутні підстави для скасування вказаного акта (а.с. 58-61 т. 9).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (ФОП ОСОБА_1 ) в апеляційній скарзі посилається на те, що в даній справі відсутні інтереси держави про які зазначає прокурор, не доведено необхідності захисту інтересів держави; прокурор не посилався в позові на не оприлюднення проекту рішення та аналізу регуляторного акту, докази відповідного опублікування не було подано, оскільки вони не входили до предмета доказування. Вважає, що відсутність висновку уповноваженого органу про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 ЗУ Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності не може бути підставою для скасування рішення відповідача, оскільки аналіз регуляторного впливу наявний та був своєчасно оприлюднений, тому приписи ст. 36 ЗУ Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності не порушені (а.с. 77-88 т. 9).

Від позивача (прокурора) до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційні скарги Павлоградської міської ради (відповідача) та ФОП ОСОБА_1 (третьої особи). Згідно відзиву просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишивши рішення суду першої інстанції без змін. Посилається на те, що твердження відповідача про прийняття Павлоградською міською радою рішення у відповідності до норм законодавства та в межах компетенції є хибним. Відповідачем не наведено нормативно-правового обґрунтування наявності у міської ради повноважень щодо прийняття замість Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. Законом чітко визначено виключну компетенцію Міністерства в цьому питанні ( ч. 4 ст. 28 ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності та абз. 2 п. 1 Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженого постановою КМУ від 30.04.2014 р. №197). Твердження щодо дотримання відповідачем процедури прийняття регуляторного акту під час прийняття спірного рішення також є хибним, оскільки в даному випадку відсутнє обов`язкове погодження спірного порядку Державною регуляторною службою України, передбачене ст. 34 ЗУ Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності та Порядком підготовки пропозицій щодо удосконалення проектів регуляторних актів, які розробляються органами місцевого самоврядування, затверджений постановою КМУ №634 від 23.09.2014. Вимоги зазначених норм є імперативними і вони не виконані відповідачем. Висновки Державної регуляторної служби України про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 ЗУ Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності - відсутні. Тому відповідачем порушені відповідні норми, оскільки загальнообов`язкове експертне вивчення спірного регуляторного акту взагалі відсутнє та відповідне експертне обговорення-вивчення спірного регуляторного акту органом місцевого самоврядування не здійснювалося. Зазначає, що в уточненій позовній заяві від 28.12.2018 року вказано про порушення відповідачем процедури прийняття регуляторного акту, інші порушення інтересів держави, а саме: підміна Павлоградською міською радою компетенції Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (ч. 4 ст. 28 ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності ), порушення обліку (відомості щодо використання земельних ділянок не відображаються у публічній кадастровій карті та Державному реєстрі прав на нерухоме майно, в порушення ст. 125, 126 Земельного кодексу України) та порядку використання земельних ділянок (розміщення тимчасової споруди за відсутності документів, які підтверджують право користування землею, є незаконною, навіть, при наявності паспорту прив`язки тимчасової споруди для підприємницької діяльності (постанова ВС від 16.05.2018 №918/633/16), цим спростовується твердження ФОП ОСОБА_1 , що позов задоволено з підстав, які не зазначалися в позові (а.с. 1-8 т. 11).

Від третьої особи - ПРАТ Павлоградхліб до суду апеляційної інстанції надійшли письмові пояснення, згідно яких представник ПРАТ Павлоградхліб просить скасувати рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини справи. Посилається на те, що висновки суду першої інстанції є незрозумілими, вважає, що позивачем і в позовній заяві і в ході судового розгляду заявлялися інші підстави для скасування рішення, а саме: відсутність повноваження міської ради щодо затвердження порядку розміщення тимчасових споруд, порушення інтересів держави на отримання коштів за таке користування, недотримання вимог земельного законодавства в частині не проведення земельних торгів при передачі земельних ділянок у користування та користування земельними ділянками без правових підстав. Вважає, що в рішення суду першої інстанції дана позиція позивача, як і заперечення відповідача та третіх осіб не були взяті до уваги. З огляду на те, що позивач як на підставу позову не посилався на не оприлюднення проекту рішення та аналізу регуляторного впливу (на що посилався суд першої інстанції) докази відповідного опублікування не відповідачем та третіми особами не подавалися, оскільки вони не входили до предмета доказування в розумінні ст. 72, 73 КАС України. Вказує, що докази оприлюднення не досліджувалися і взагалі питання оприлюднення не з`ясовувалося під час судового розгляду в суді першої інстанції (а.с. 13-15 т. 11).

У судовому засіданні представник відповідача та третьої особи підтримали доводи апеляційної скарги, просили апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. Надали пояснення аналогічні викладеним в апеляційних скаргах.

Прокурор в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишити рішення суду першої інстанції без змін. Надав пояснення аналогічні, викладеним в відзиві на апеляційну скаргу.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.02.2018 року Павлоградської міською радою Дніпропетровської області (34 сесія VII скликання) прийнято рішення "Про затвердження Порядку розміщення стаціонарних споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Павлоград" №1060-34/VII.

Підставами прийняття вказаного рішення відповідачем визначені статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 10, 13, 15, 34, 36 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", Законів України "Про захист прав споживачів", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про дорожній рух", постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198 "Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони", наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.11.2011р. №244 "Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності",ст.ст. 25, 26, 30, 31, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Пунктом 1, вказаного рішення (від 13.02.2018), було затверджено Порядок розміщення стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Павлоград.

Позивач (Керівник Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області) вважає пункт перший вказаного рішення протиправним та просить його скасувати.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, норми Закону України Про прокуратуру , Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" № 1160-IV від 11.09.2003 року, норми наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.11.2011р. №244 "Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності", норми Земельного кодексу України.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

1. Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 3 статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою , бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України Про прокуратуру .

Отже, процесуальним законом встановлено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою.

Згідно частини 3 статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави , якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

Зокрема, поняття інтерес держави проаналізовано у Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99.

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі інтересу держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України Про прокуратуру .

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 15 жовтня 2019 року у справі №810/3894/17.

Згідно із ч. 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для не застосування зазначених норм.

Водночас, Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що ЄСПЛ звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу . Зокрема, у справі Менчинська проти Російської Федерації (заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави .

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку участь прокурора у адміністративному провадженні відповідає принципу рівноправності сторін та не порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).

Так, згідно з частиною 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

У справі, що розглядається, прокурор зазначив, що захисту полягають інтереси держави щодо виконання суб`єктом владних повноважень норм законодавства України, при прийнятті Павлоградською міською радою пункту 1 рішення від 13.02.2018 року №1060-34/VII "Про затвердження Порядку розміщення стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Павлоград".

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, таке обґрунтування є сумісним з розумінням інтересів держави , оскільки, обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у чіткому дотриманні норм законодавства України.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що у даній справі адміністративний позов Керівника Павлоградської місцевої прокурори Панченко О.В. до відповідача Павлоградської міської ради має на меті захист інтересів держави , оскільки підставою для захисту інтересів держави у суді є відсутність органу, до компетенції якого належить здійснення нагляду (контролю) за діяльністю органу місцевого самоврядування.

Зокрема, особливістю органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень є те, що кожен з таких суб`єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним та не знаходиться у підпорядкуванні жодного органу.

Таким чином, позов прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подається з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.

При цьому інтереси держави, у тому числі охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах, як охорона здоров`я, благоустрій населених пунктів, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що такий підхід відповідає положенням статей 5, 7 Конституції України, згідно з якими носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ; народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

За приписами статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

З огляду на те, що прокурором в даному адміністративному позові вказано, які саме інтереси держави порушено рішенням органу місцевого самоврядування, та враховуючи, що відсутній орган, до компетенції якого належить здійснення нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доведено прокурором підстави для захисту інтересів держави у суді, що спростовує позицію, зазначену в апеляційній скарзі третьої особи про відсутність підстав для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурор є єдиним органом державної влади, який здійснює нагляд (контроль) щодо дотримання органами місцевого самоврядування вимог чинного законодавства України при прийнятті рішень, віднесених до їх компетенції, відтак, невиконання міською радою своїх повноважень та відсутність визначеного законом органу, на який покладається здійснення нагляду (контролю) за органом місцевого самоврядування, відповідно до статті 23 Закону України Про прокуратуру , є підставою для представництва інтересів держави у суді прокурором.

2. Щодо доводів відповідача про прийняття Павлоградською міською радою рішення від 13.02.2018 року (п. 1) у відповідності до норм законодавства та в межах компетенції.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що рішення від 13.02.2018 року (п. 1) про затвердження Порядку розміщення стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Павлоград (а.с. 15-16 т. 1), прийнято на підставі статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 10, 13, 15, 34, 36 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", Законів України "Про захист прав споживачів", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про дорожній рух", постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 р. № 198 "Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони", наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.11.2011р. №244 "Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності ", ст.ст. 25, 26, 30, 31, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Зокрема, Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (від 21.11.2011р. №244 ) визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Отже, будь-яке розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності має відповідати механізму розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, в силу наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.11.2011р. №244 "Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності ".

Натомість відповідач приймає рішення від 13.02.2018 року (п. 1) про затвердження (свого) Порядку розміщення стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Павлоград (а.с. 17-22 т. 1).

На думку колегії суддів апеляційної інстанції визначення відповідачем в своєму рішенні стаціонарних тимчасових споруд , не дає підстав для не дотримання суб`єктом владних повноважень Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності", який затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.11.2011р. №244.

Водночас, відповідач не має правових підстав перебирати на себе повноваження, які притаманні безпосередньо Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, зокрема щодо затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Так, в силу ч. 4 статті 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку , встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування .

Отже вказаною нормою зазначено правовий механізм щодо розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Відповідач не є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, тому не має правових підстав для затвердження порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. При цьому, визначення відповідачем в своєму рішенні стаціонарних тимчасових споруд не змінює суті та правил, визначених законодавством норм щодо порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, а саме: в порядку встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Що також підтверджується абз. 2 п. 1 Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженого постановою КМУ від 30.04.2014 р. №197.

Отже, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України N 244 від 22.10.2011 р. затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за N 1330/20068.

При цьому, частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 2 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного , побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Частиною 4 згаданого вище Закону встановлено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України відповідно до Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництво та житлово-комунального господарства України, затвердженого Указом Президента України від 31.05.2011 N 633/2011 (Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України №419/2019 від 20.06.2019 року, однак на час виникнення спірних правовідносин був чинним).

При цьому пп. 21 п. 4 зазначеного Положення передбачено, що Міністерство здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади , які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування , - на землі комунальної власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності (ч. ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України).

Частина 1 ст. 116 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень , визначених цим Кодексом.

Положеннями ст. 123 Земельного кодексу України визначено порядок надання у постійне користування земельних ділянок. Відповідно до ч. 1 цієї статті надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Так, пп. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що до виключної компетенції відповідної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин , які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Отже, Порядок N 244 від 22.10.2011 р. визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та не містить жодних положень щодо правових підстав набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки.

Таким чином, орган, що діє в інтересах територіальної громади має вирішити питання щодо передачі в користування земельних ділянок на яких будуть знаходитися тимчасові споруди. Натомість, матеріали справи не містять даних що зазначене питання вирішено органом, що діє в інтересах територіальної громади.

Разом з тим, розміщення тимчасової споруди за відсутності документів, які підтверджують право користування землею, є незаконним, навіть, при наявності паспорту прив`язки тимчасової споруди для підприємницької діяльності (такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 918/633/16 від 16.05.18). Так, відсутність рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в користування та наявність обставин використання земельної ділянки комунальної власності з порушенням вимог земельного законодавства є підставою для звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу тимчасової споруди, приведення земельної ділянки у первинний стан та повернення земельної ділянки Раді.

Водночас, згідно п. 2.2 Порядку N 244 від 22.10.2011 р. замовник, який має намір встановити тимчасову споруду, звертається до відповідного виконавчого органу ради із відповідною заявою у довільній формі про можливість встановлення тимчасову споруду.

Згідно п. 2.3 Порядку до заяви додається вичерпний перелік документів: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування тимчасової споруди, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленням контурів тимчасової споруди з прив`язкою до місцевості; реквізити замовника.

Пунктами 2.4 та 2.5 Порядку N 244 від 22.10.2011 р. визначено, що орган з питань містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо місця розташування тимчасової споруди комплексній схемі розміщення тимчасової споруди (у разі її наявності), будівельним нормам та повідомляє про результати відповідності замовника. Тобто на даному етапі відповідний орган з питань містобудування та архітектури визначає лише можливість розміщення тимчасової споруди на певній території населеного пункту згідно будівельних норм даної місцевості та комплексної схеми розміщення певного населеного пункту.

Подальші дії для розміщення тимчасової споруди визначаються п. 2.6 Порядку, N 244 від 22.10.2011 р. яким передбачено, що для оформлення паспорта прив`язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із заявою щодо оформлення паспорта прив`язки тимчасової споруди, до якої наряду з іншими документами надає схему розміщення тимчасової споруди, що затверджена додатком 1 Порядку N 244 від 22.10.2011 р.

При цьому, Додаток 1 Порядку N 244 від 22.10.2011 р. містить форму схеми розміщення тимчасової споруди із вказівкою площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування.

З зазначених норм виплаває, що перш ніж оформлювати паспорт прив`язки, суб`єкт господарювання має отримати документи на землекористування (процедура їх отримання визначається іншими нормативно-правовими актами), і лише після їх отримання він може звертатися за оформленням паспорта прив`язки.

Документи, що подаються для отримання паспорта прив`язки, мають містити дані щодо площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування , які вносяться на підставі отриманих суб`єктом господарювання документів на право користування земельною ділянкою (додаток 1 Порядку N 244 від 22.10.2011 р.).

Відповідно до п. 2.27 Порядку N 244 від 22.10.2011 р. внесення таких даних без наявних документів на право землекористування тягне за собою анулювання паспорта прив`язки .

Таким чином, розміщення тимчасових споруд і оформлення земельних ділянок у користування є різними за змістом питаннями, які регулюються різними нормативно-правовими актами, при цьому, зазначені вимоги законодавства мають бути виконані в разі розміщення тимчасової споруди.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідачем не зазначено жодного положення Порядку N 244 від 22.10.2011 р., яке б прямо обмежувало його права діяти в інтересах територіальної громади, наприклад: забороняло б передавати землю у користування, дозволяло б іншим органам не виконувати встановлений порядок передачі землі у користування або прямо вказувало б на встановлення спеціального порядку отримання землі у користування.

Порушення відповідачем вищезазначених норм дає підстав для висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень діяв у не відповідності до ст. 19 Конституції України.

Наслідком таких порушень є скасування рішення суб`єкта владних повноважень.

В такому разі твердження відповідача щодо дотримання ним процедури прийняття регуляторного акту не будуть мати сенсу, оскільки навіть дотримання процедури прийняття регуляторного акту не є підставою для не скасування рішення, яке прийняте суб`єктом владних повноважень з порушенням норм законодавства України, а саме перевищення повноважень, не дотримання Порядку N 244 від 22.10.2011 р., затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України

Також колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що матеріали справи не містять висновки Державної регуляторної служби України про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 ЗУ Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , що є порушенням вимог прийняття регуляторного акту.

Так, статтею 8 ЗУ Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності встановлена підготовка аналізу регуляторного впливу, згідно якої стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу . При цьому, аналіз регуляторного впливу (згідно вказаної норми) готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.

Оскільки експертне вивчення спірного регуляторного акту відсутнє, то можна дійти висновку, що експертне обговорення-вивчення спірного регуляторного акту органом місцевого самоврядування не здійснювалося, що також є порушенням статей 4 та 8 ЗУ Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Водночас, обов`язкове погодження спірного порядку Державною регуляторною службою України, передбачене ст. 34 ЗУ Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності та Порядком підготовки пропозицій щодо удосконалення проектів регуляторних актів, які розробляються органами місцевого самоврядування, затверджений постановою КМУ №634 від 23.09.2014. Вимоги зазначених норм є імперативними, натомість вони не виконані відповідачем.

Зокрема, стаття 34 вказаного Закону передбачає особливості розгляду сільською, селищною, міською , районною у місті, районною, обласною радою проектів регуляторних актів, а саме: кожен проект регуляторного акта , що внесений на розгляд до сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, подається до відповідальної постійної комісії для вивчення та надання висновків про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону.

Відповідальна постійна комісія забезпечує підготовку експертного висновку щодо регуляторного впливу внесеного проекту регуляторного акта, який разом з цим проектом та підписаним аналізом регуляторного впливу подається до уповноваженого органу для підготовки у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку пропозицій щодо удосконалення проекту відповідно до принципів державної регуляторної політики (далі - пропозиції уповноваженого органу).

Порядок та строки підготовки експертних висновків щодо регуляторного впливу внесених проектів регуляторних актів встановлюються регламентами відповідних рад.

На підставі аналізу регуляторного впливу, яким супроводжувався проект регуляторного акта при його внесенні на розгляд сесії відповідної ради, а також експертного висновку щодо регуляторного впливу цього проекту та пропозицій уповноваженого органу відповідальна постійна комісія готує свої висновки про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону. У випадках, визначених частиною другою статті 33 цього Закону, такі висновки готуються на підставі експертного висновку щодо регуляторного впливу та пропозицій уповноваженого органу.

Висновки відповідальної постійної комісії готуються на підставі аналізу регуляторного впливу, яким проект регуляторного акта супроводжувався при його внесенні, лише у разі, якщо експертний висновок щодо регуляторного впливу не був наданий відповідальній постійній комісії протягом строку, встановленого для його підготовки. Це правило не застосовується у випадках, передбачених частиною другою статті 33 цього Закону.

Висновки відповідальної постійної комісії та пропозиції уповноваженого органу передаються для вивчення до постійної комісії, до сфери відання якої належить супроводження розгляду проекту регуляторного акта у відповідній раді (далі - головна постійна комісія), за винятком випадків, коли відповідальна постійна комісія є головною постійною комісією.

При представленні на пленарному засіданні сесії ради проекту регуляторного акта голова відповідальної постійної комісії доповідає висновки цієї постійної комісії про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону, а також пропозиції уповноваженого органу разом з рішенням постійної комісії щодо їх врахування.

Вимоги зазначених норм відповідачем порушені, експертного вивчення спірного регуляторного акту матеріали справи не містять.

Наслідком порушень прийняття суб`єкта владних повноважень регуляторного акту є скасування цього акту.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції зазначені порушення норм законодавства України дають підстави для висновку, що рішення відповідача від 13.02.2018 року (п. 1) про затвердження Порядку розміщення стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Павлоград - не прийнято у відповідності до норм законодавства України, що дає підстави для його скасування.

Оскільки рішення "Про затвердження Порядку розміщення стаціонарних споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Павлоград" №1060-34/VII від 13.02.2018 є регуляторним актом, то відповідач, як суб`єкт владних повноважень, під час прийняття такого рішення, був зобов`язаний дотримуватися процедури , яка визначена Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" № 1160-IV від 11.09.2003 року.

Виходячи зі природи регуляторного акта, його прийняттю передує визначена законом процедура .

При цьому, громадяни, суб`єкти господарювання та інші особи мають певні права, передбачені нормами Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Зокрема, статтею 6 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" передбачено, що громадяни, суб`єкти господарювання, їх об`єднання та наукові установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб`єктів господарювання, мають право:

- подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду;

- у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці проектів регуляторних актів;

- подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов`язаних з регуляторною діяльністю;

- бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів;

- самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проектів регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності зауваження та пропозиції регуляторним органам або органам, які відповідно до цього Закону на підставі аналізу звітів про відстеження результативності регуляторних актів приймають рішення про необхідність їх перегляду;

- одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, подані у встановленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної діяльності.

Отже, Закон передбачає низку прав, які, вказані особи, можуть реалізувати.

При цьому, не додержання суб`єктом владних повноважень норм вказаного Закону впливають на реалізацію зазначених прав цих осіб, що не відповідає демократичним засадам України.

Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог (висновки уповноваженого органу про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" - відсутні; докази подачі проекту регуляторного акта та підписаного аналізу регуляторного впливу до уповноваженого органу для підготовки у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку пропозицій щодо удосконалення проекту відповідно до принципів державної регуляторної політики - відсутні).

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції надає критичну оцінку висновкам суду першої інстанції щодо не прийняття доводів прокуратури про порушення відповідачем вимог Земельного кодексу України та Порядку розміщення тимчасових споруд №244.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, яке по своїй суті є правильним, тому не можуть бути підставою для його скасування.

З огляду на результати розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають .

Керуючись ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Павлоградської міської ради, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.06.2019 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.06.2019 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили 06.11.2019 та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 06.11.2019.

Повний текст постанови виготовлено 11.11.2019.

Головуючий суддя Ю. В. Дурасова

суддя Н.П. Баранник

суддя Л.А. Божко