Постанова

від 13.11.2019 по справі 395/188/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

1 3 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 395/188/17

провадження № 61-27475св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агроконтракт-Н ,

відповідачі: ОСОБА_1 , Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агролан ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 листопада 2017 року в складі колегії суддів: Чельник О. І., Кіселика С. А., Суровицької Л. В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агроконтракт-Н (далі - ТОВ Агроконтракт-Н ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агролан (далі - СТОВ Агролан ) про визнання договору оренди недійсним та визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендарем.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,65 га, кадастровий номер 3523881300:02:000:0370, яка розташована на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області. 09 жовтня 2008 року між ТОВ Агроконтракт-Н та ОСОБА_1 укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на п`ять років. Договором передбачено, що орендар має переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк.

ТОВ Агроконтракт-Н посилалося на те, що позивач добросовісно, належним чином виконував свої обов`язки за договором та більше як за місяць до спливу строку його дії, двічі, а саме 28 березня 2013 року та 06 березня 2014 року, направляв ОСОБА_1 листи-повідомлення про намір скористатися своїм переважним правом перед іншими особами на оренду земельної ділянки разом із проектом додаткової угоди. Однак у визначений законом місячний строк ОСОБА_1 не направила жодної відповіді на листи-повідомлення ТОВ Агроконтракт-Н та жодним іншим чином не повідомила позивача про прийняте рішення щодо поновлення договору оренди землі.

Позивач вказував, що на момент закінчення строку дії договору оренди землі та після його спливу товариство користувалося спірною земельною ділянкою, яку обробляло, та сплачувало орендну плату. Проте у 2015 році йому стало відомо, що ОСОБА_1 уклала договір оренди спірної земельної ділянки із СТОВ Агролан , що, на думку позивача, є порушенням його переважного права на поновлення договору оренди землі від 09 жовтня 2008 року, оскільки товариством повністю були дотримані вимоги, зазначені у статті 33 Закону України Про оренду землі .

Враховуючи наведене, з урахуванням уточнення позовних вимог позивач просив визнати недійсним договір оренди землі від 01 вересня 2014 року № 56, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ Агролан щодо оренди земельної ділянки, та визнати поновленим договір оренди земельної ділянки, укладений 09 жовтня 2008 року між ТОВ Агроконтракт-Н та ОСОБА_1 .

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 30 серпня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що договір оренди землі від 09 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агроконтракт-Н , не був зареєстрований всупереч діючому на той час Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073, а тому не набрав чинності і не може вважатись правовстановлюючим документом, який би закріплював за позивачем законний титул щодо спірної земельної ділянки.

При цьому місцевий суд також послався на наявність ніким не оспореного договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ Агролан 03 липня 2017 року, за яким державна реєстрація за СТОВ Агролан права землекористування здійснена 06 липня 2017 року.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання договору оренди землі поновленим скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано поновленим договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,65 га, кадастровий номер 3523881300:02:000: 0370, укладений 09 жовтня 2008 року між ТОВ Агроконтракт-Н та ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позову про визнання договору оренди землі поновленим та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову в цій частині, апеляційний суд виходив із того, що ТОВ Агроконтракт-Н добросовісно виконувало умови укладеного договору оренди землі, набуло переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк і в межах встановленого Законом строку повідомило ОСОБА_1 про свій намір скористатися таким правом.

Після закінчення строку дії договору позивач продовжив користуватися земельною ділянкою за відсутності направлення йому орендодавцем протягом місяця після закінчення строку дії договору листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору, а попередні листи-повідомлення орендодавця були спрямовані лише на обмеження права орендаря.

Укладення 01 вересня 2014 року між ОСОБА_1 і СТОВ Агролан договору оренди тієї ж земельної ділянки є фактом порушенням прав ТОВ Агроконтракт-Н на поновлення договору та платне строкове користування земельною ділянкою за її призначенням.

При цьому апеляційний суд у рішення зазначив, що висновки суду першої інстанції про те, що договір оренди землі від 09 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агроконтракт-Н укладений всупереч чинному на той час Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 , так як зареєстрований не уповноваженим суб`єктом, а тому не набрав чинності і не може вважатись правовстановлюючим документом, є помилковими та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу нарішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 листопада 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у частині визнання поновленим договору оренди відмовити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що висновок апеляційного суду суперечить матеріалам справи та не відповідає умовам застосування чинного законодавства.

При ухваленні оскаржуваного рішення апеляційний суд послався на статтю 33 Закону України Про оренду землі , зазначивши при цьому різні взаємовиключні правові підстави для поновлення договору оренди. Крім того, апеляційний суд не надав оцінки факту неналежного виконання ТОВ Агроконтракт-Н умов договору оренди, а саме несвоєчасній сплаті орендарем орендної плати.

Позивач не надав доказів належного повідомлення орендодавця про намір скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди на новий строк. При цьому нею був направлений позивачу лист-повідомлення про відмову продовжувати дію оспорюваного договору оренди на новий строк. Проект додаткової угоди до оспорюваного договору оренди земельної ділянки, направлений ТОВ Агроконтракт-Н , містить інші умови, ніж сам договір оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року, тому для поновлення договору в силу частини четвертої статті 33 Закону України Про оренду землі необхідна згода сторін, але такої згоди між сторонами досягнуто не було.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів ), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

За вимогами підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 Про здійснення правосуддя у Верховному Суді та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки у зазначеній справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Справу розподілено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Виклад фактичних обставин справи

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки АДРЕСА_1 , площею 3,65 га, розташованої на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3523881300:02:000:0370, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 29 травня 2001 року серії ІІ-КР № 022748.

09 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 як орендодавцем та ТОВ Агроконтракт-Н , як орендарем укладений договір оренди вказаної земельної ділянки.

Відповідно до пункту 3.1 договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року він укладений строком на 5 років, починаючи із дати його державної реєстрації.

Згідно із пунктом 3.2 договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року сторони погодилися, що його дія продовжується на наступний термін дії, вказаний у пункті 3.1 цього договору, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за шість місяців до його закінчення не отримала письмового повідомлення щодо інших пропозицій та не отримала підтвердження про його отримання іншою стороною.

Договір оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року зареєстрований 24 серпня 2009 року у Новомиргородському районному відділенні Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 04.09.377.00244.

ТОВ Агроконтракт-Н із метою скористатися своїм переважним правом на поновлення договору оренди двічі направляло ОСОБА_1 листи-повідомлення від 28 березня 2013 року № ПП-22 та від 06 березня 2014 року № 119/9 із пропозицією поновлення договору оренди, до яких додавався також проект додаткової угоди.

Після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, тобто після 24 серпня 2014 року, позивач належним чином та відповідно до умов укладеного між сторонами договору виконував свої обов`язки орендаря, використовував земельну ділянку за призначенням у власних інтересах, за що сплачував відповідачу орендну плату, що підтверджується відомостями на виплату грошей за період дії договору, у тому числі відомістю за 2014 рік № ВпП-000199, згідно з якою 24 березня 2015 року ОСОБА_1 отримала орендну плату від позивача за 2014 рік.

01 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та СТОВ Агролан укладений договір оренди землі № 56, відповідно до якого ОСОБА_1 . надала, а СТОВ Агролан прийняв у строкове платне володіння і користування земельну ділянку АДРЕСА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Дібрівської сільської ради, площею 3,65 га, кадастровий номер 3523881300:02:000:0370, строком на п`ять років.

03 липня 2017 року між ОСОБА_1 та СТОВ Агролан укладений договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), державна реєстрація якого здійснена 06 липня 2017 року.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі ? ЦК України ) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України Про оренду землі .

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України Про оренду землі , яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Наведені положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України .

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно із частинами другою?п`ятою цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) вказала на те, що аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України , буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про визнання поновленим договору оренди та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення цієї позовної вимоги, апеляційний суд виходив із того, що позивач як орендар добросовісно виконував умови договору оренди землі; дотримався строків та процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк; орендодавець не повідомив про намір укласти договір оренди з іншим орендарем, а зазначала про бажання самостійно обробляти земельну ділянку, що свідчить про порушення переважного права позивача на поновлення договору оренди землі, передбаченого статтею 33 Закону України Про оренду землі .

Однак із такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони є помилковими, виходячи з таких міркувань.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ Агроконтракт-Н посилалося на те, що до закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки та з метою реалізації свого переважного права щодо поновлення договору оренди воно двічі направляло ОСОБА_1 листи із пропозицією поновлення договору оренди з проектом додаткової угоди, а саме 28 березня 2013 року та 06 березня 2014 року.

Згідно зі статтями 10 , 60 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи,кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У порушення вказаних норм позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження направлення листа від 28 березня 2014 року відповідачу, а також отримання цього листа ОСОБА_1

Лист від 06 березня 2014 року був направлений відповідачу лише 22 квітня 2014 року, що підтверджується поштовою квитанцією, тобто з порушенням шестимісячного строку, встановленого пунктом 3.2 договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року.

Таким чином, відсутні належні докази на підтвердження того, що позивач у строк, передбачений частиною другою статті 33 Закону України Про оренду землі , повідомив ОСОБА_1 про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що проект додаткової угоди до оспорюваного договору оренди земельної ділянки, направлений ТОВ Агроконтракт-Н на ім`я ОСОБА_1 , містить інші умови, ніж договір оренди, а саме позивачем запропоновано змінити розмір орендної плати та строк дії договору. На зміну вказаних істотних умов договору необхідна згода сторін (частина четверта статті 33 Закону України Про оренду землі ), але такої згоди між сторонами досягнуто не було.

Апеляційним судом встановлено, що 26 квітня 2014 року ОСОБА_1 направляла позивачу лист-повідомлення про відмову від продовження дії договору оренди земельної ділянки, в якому вона попереджала про те, що не має наміру після закінчення терміну дії договору оренди продовжувати із ТОВ Агроконтракт-Н дію договору чи укладати новий договір. При цьому зазначала, що вимагає після збору врожаю 2014 року не здійснювати посів сільськогосподарських та інших культур на належній їй земельній ділянці та повернути земельну ділянку, вільну від посівів у стані, придатному для подальшого використання.

Отже, апеляційний суд безпідставно не врахував належне волевиявлення ОСОБА_1 не продовжувати дію договору оренди земельної ділянки з позивачем.

Також ТОВ Агроконтракт-Н не виконувало належним чином взяті на себе зобов`язання за договором оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року, а саме у порушення пункту 4.4 цього договору ним сплачено орендну плату не 30 грудня 2014 року, а у березні 2015 року.

Враховуючи викладене, позивачем для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за ним як орендарем переважного права на поновлення оспорюваного договору оренди земельної ділянки не підтверджено наявність вказаних вище юридичних фактів у їх сукупності.

Посилання позивача на те, що після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки він продовжував користуватися земельною ділянкою не підтверджується належними та допустимими доказами, оскільки ОСОБА_1 у направленому на адресу позивача листі вимагала після збору врожаю 2014 року не здійснювати посів сільськогосподарських та інших культур на належній їй земельній ділянці, що унеможливлює застосування частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі як підстави для поновлення договору оренди землі.

Отже, недотримання позивачем процедури повідомлення відповідача про намір реалізувати переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки, наявність заперечень зі сторони відповідача щодо поновлення договору з орендарем, відсутність доказів продовження користування позивачем земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки дають підстави для висновку, що позивач не набув переважного права на поновлення договору оренди землі.

Викладене свідчить про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Разом із тим Верховний Суд не погоджується також і з рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агроконтракт-Н договір оренди землі від 09 жовтня 2008 року всупереч чинному на той час Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 , зареєстрований не уповноваженим суб`єктом, а тому не набув чинності і не може вважатись правовстановлюючим документом.

Відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру , який у силу статті 106 Конституції України є обов`язковим до виконання на території України, на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов`язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок.

На виконання цього Указу Президента України, Державним комітетом України по земельних ресурсах виданий наказ від 02 липня 2003 року № 174 Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель .

Згідно з пунктом 4 цього Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі здійснюється шляхом внесення записів реєстрації до книги реєстрації.

Функції з реєстрації, зокрема договорів оренди землі покладалися на реєстраторів Державного реєстру земель як структурних підрозділів Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , у межах повноважень якого знаходиться земельна ділянка.

Вказані структурні підрозділи Центру державного земельного кадастру здійснювали видачу державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, реєстрацію договорів оренди (суборенди), а також вели Книгу реєстрації договорів оренди землі.

Укладений між ТОВ Агроконтрак-Н та ОСОБА_1 договір оренди землі зареєстрований 24 серпня 2009 року спеціальним уповноваженим суб`єктом ? Новомиргородським районним відділенням Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру .

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що реєстрація договору оренди земельної ділянки від 09 жовтня 2008 року проведена всупереч встановленому порядку є помилковим та, таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Викладене свідчить про те, що судами встановлено всі обставини справи, проте не застосовано норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи. Тому рішення судів в оскаржуваній частині підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення.

В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржувалося, а тому Верховний Суд не переглядає рішення апеляційного суду у цій частині.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Згідно підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог, тому сплачений заявником судовий збір за подання касаційної скарги підлягає стягненню у розмірі 3 840,00 грн із ТОВ Агроконтракт-Н на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 30 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 листопада 2017 року у частині вирішення вимог про визнання договору оренди землі поновленим скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Агроконтракт-Н до ОСОБА_1 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агролан про визнання договору землі поновленим відмовити з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агроконтракт-Н на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подачу касаційної скарги до суду в розмірі 3 840,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська