Рішення

від 25.10.2019 по справі 607/9400/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.10.2019 Справа №607/9400/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі :

головуючого Ромазана В.В.

з участю секретаря Мотиль Б.І.

позивача - відповідача ОСОБА_1

представників позивача-відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3

відповідача - позивача ОСОБА_4

представника відповідача - позивача ОСОБА_5

представника відповідача -

виконавчого комітету

Тернопільської міської ради Яроша О.П.

представника третьої особи - Мелех О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про поділ майна подружжя, визнання недійсним розпорядження виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 18 жовтня 2016 року №46945 та свідоцтва про право власності на житло ,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 , у якому просить провести поділ спільного майна подружжя, а саме: транспортного засобу марки Renault Laguna, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_4 , шляхом стягнення грошової компенсації половини вартості зазначеного автомобіля.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що з 10.06.2011 року він перебував із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, який, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 липня 2017 року - розірвано. За час шлюбу, сторонами придбано легковий автомобіль марки Renault Laguna, 2012 року випуску, білого кольору,об`єм двигуна 1.6, який зареєстрований за ОСОБА_4 , реєстраційний номер НОМЕР_1 . Сторонами не досягнуто згоди щодо використання спільно придбаного майна. Зазначає, що автомобіль придбано у 2016 році в Швейцарії ОСОБА_4 за спільні кошти подружжя, та ввезений в Україну. На даний час, ОСОБА_4 обмежує його право на користування даним автомобілем, хоча він є спільною сумісною власністю подружжя. Після того, як вони почали проживати окремо, спірний транспортний засіб постійно перебуває у ОСОБА_4 , яка ним користується. Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 вважає, що його ідеальна частка у майні, що є об`єктом права спільної сумісної власності, становить - Ѕ, а тому просить стягнути із ОСОБА_4 грошову компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно.

ОСОБА_4 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Тернопільської міської ради, у якому просить: - визнати за нею право особистої приватної власності на автомобіль марки Renault Laguna 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ; - визнати недійсним з моменту прийняття розпорядження виконкому Тернопільської міської ради від 18 жовтня 2016 року № 46945 та свідоцтво про право власності на житло НОМЕР_3 від 18 жовтня 2016 року, згідно якого передано у

приватну власність квартиру АДРЕСА_1 ; - визнати за нею право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 ; -визнати за нею право власності на частину коштів банківського вкладу у відділенні ПАТ Ощадбанк відкритому на ім`я ОСОБА_1 ; - стягнути із ОСОБА_1 в її користь грошову компенсацію за належну їй Ѕ частину гаражу АДРЕСА_8 , що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим 18.04.2013 року реєстраційною службою Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_4 вказує на те, що у жовтні 2010 року ОСОБА_1 була надана кімната у гуртожитку по АДРЕСА_3 . 11.06.2011 року між ними зареєстровано шлюб. Одразу після їхнього одруження її батько - ОСОБА_6 розпочав роботи по реконструкції даної кімнати у гуртожитку під однокімнатну квартиру. За рахунок приєднання частини іншої сусідньої кімнати було влаштовано санвузол та кухню та, в результаті реконструкції, створено однокімнатну квартиру, загальною площею 28,9 кв.м. Батько ОСОБА_4 своїми силами та за їх спільні кошти виконав усі внутрішні оздоблювальні роботи. Після цього, у вказану квартиру вони разом та за допомогою їх батьків придбавали меблі, побутову техніку, люстри, штори, тощо. 25.12.2011 року вони разом із ОСОБА_1 , як сім`я, в`їхали у квартиру АДРЕСА_1 . У цій квартирі вони проживали двоє, а згодом, після народження сина ОСОБА_10 27.01.2015 року - троє. ОСОБА_4 неодноразово зверталась до ОСОБА_1 із проханнями зареєструвати її фактичне місце проживання у цій квартирі, однак отримувала відмову. ОСОБА_4 перебувала у декретній відпустці, була зайнята доглядом за сином, який через важку родову травму отримав неорганічне ушкодження головного мозку, має порушення роботи опорно-рухового апарату, мінімальну мозкову дисфункцію. Згодом вона зрозуміла, що ОСОБА_1 обманув її, відмовився зареєструвати її фактичне проживання у спірній квартирі тому, що не бажав, щоб вона отримала право на приватизацію частки у даній квартирі. У спірній квартирі вона проживала до травня 2017 року, тобто до моменту коли ОСОБА_1 змінив вхідні замки та створив їй із сином перешкоди у доступі до житла. З цього часу, ОСОБА_4 проживає у квартирі своїх батьків. Вважає, що при здійсненні приватизації спірної квартири були порушені вимоги законодавства України про приватизацію та її права ОСОБА_4 щодо приватизації, тому вважає розпорядження виконкому Тернопільської міської ради від 18 жовтня 2016 року № 46945 та свідоцтво про право власності на житло НОМЕР_3 від 18 жовтня 2016 року такими, що видані з порушенням закону та підлягають скасуванню. ОСОБА_4 вважає, що вона мала право на приватизацію квартири, як член сім`ї наймача, незважаючи на те, що не була в ній зареєстрована, оскільки право осіб на приватизацію пов`язується з фактом проживання у квартирі. Також зазначила, що автомобіль марки Renault Laguna, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 був придбаний нею під час шлюбу, однак за її особисті кошти, а саме за кошти, які подарувала їй сестра ОСОБА_8 Так, у липні 2016 року ОСОБА_4 приїхала в гості до своєї сестри ОСОБА_8 , яка постійно проживає в Швейцарії, де остання подарувала ОСОБА_4 5000 швейцарських франків, попередньо знявши зазначену суму коштів зі свого банківського рахунку. Отримавши вказану суму в дарунок, 04.08.2016 року ОСОБА_4 придбала спірний автомобіль марки Renault Laguna, 2012 року випуску. Також зазначила, що за час перебування у шлюбі ОСОБА_1 набув у власність гараж АДРЕСА_8 та, за рахунок спільних заощаджень, ними був сформований депозитний вклад в АТ Ощадбанк . У жовтні-листопаді 2016 року ОСОБА_1 відкрив у відділенні АТ Ощадбанк , що знаходиться по вул. Миру,4а в місті Тернополі, рахунок на своє ім`я та вніс кошти. Вважає зазначене спірне майно спільною сумісною власністю, частка її у якому складає Ѕ, а тому просить визнати за нею право власності на частину коштів банківського вкладу у відділенні ПАТ Ощадбанк відкритому на ім`я ОСОБА_1 . Також, просить стягнути із ОСОБА_1 в її користь грошову компенсацію за належну їй Ѕ частину гаражу АДРЕСА_2 , оскільки останній за час перебування у шлюбі із нею набув у власність зазначене нерухоме майно, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим 18.04.2013 року, а тому зазначене нерухоме майно належить до спільної сумісної власності.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2017 року прийнято та об`єднано в одне провадження вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання недійсним розпорядження виконавчого комітету Тернопільської міської ради про передачу у приватну власність квартири, поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя із вимогами за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11.09.2018 року, залучено до участі в справі по зустрічному позову, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Службу у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради.

Представники ОСОБА_1 подали суду відзив на зустрічну позовну заяву у якому вказують на те, що у своїй позовній заяві ОСОБА_4 просить суд стягнути компенсацію за належну їй 1/2 частину гаражу АДРЕСА_8 , так як на думку позивачки під час шлюбу подружжям був набутий вказаний гараж. Однак, твердження ОСОБА_4 спростовується витягом із рішення сесії Тернопільської міської ради від 31.04.2010 року за №5/34/70 Про надання в оренду земельної ділянки, площею 0,0024 га гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до якого надано в оренду, терміном на 5 років, гр. ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,0024 га, яка відноситься до земель житлової та громадської забудови, для обслуговування гаража за адресою АДРЕСА_2 ; витягом з державного реєстру правочинів №1965912 від 29.12.2005 року, відповідно до якого ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу від 29.12.2005 року, отримав у власність нежиле приміщення площею 7,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , а також декларацією про готовність об`єкта до експлуатації від 02.02.2012 року №190120166875 складену замовником ОСОБА_1 , відповідно до якої гараж знаходиться по АДРЕСА_2 загальною площею 22,60 кв.м, закінчений будівництві 2009 році. Таким чином вважають, що гараж по АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 був придбаний в 2005 році та добудований за власні кошти в 2009 році, тобто до укладення шлюбу із ОСОБА_4 , а тому не може належати до спільної сумісної власністю подружжя. Також, заперечив щодо вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсним розпорядження виконкому Тернопільської міської ради від 18.10.2016 року, згідно якого йому передано у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 . Так, відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 18.10.2016 року, виданого Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації, квартира АДРЕСА_1 на праві часткової власності належить ОСОБА_1 та його сину, у рівних частках - по 1/2 частині кожному. Ордер №37 серії МК, на житлову площу 17,3 кв.м у гуртожитку, саме кімнату АДРЕСА_1 , був виданий ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету №1884 від 21.05.2010 року. В списках для приватизації житла за адресою: АДРЕСА_7 в ТВБВ № 10019 /012 філії - Тернопільське обласне правління AT Ощадбанк , серед інших осіб включено ОСОБА_4 , а тому вважають, що остання мала на меті скористатись своїм правом на приватизацію зазначеного житла з державного житлового фонду, відтак не могла приватизувати інше житло. Твердження позивача ОСОБА_4 про те, що вона з сім`єю вселилась у кімнату АДРЕСА_1 25.11.2011 року, а також те, що перепланування іі батьком було проведено до моменту вселення, спростовується актом обстеження житлових умов заявника від 19.07.2012 року, складеного комісією ПП Тернопількомсервіс , відповідно до якого житлова площа складається з однієї кімнати, площею 17,3 кв.м, у квартирі зареєстрований та проживає ОСОБА_1 , а також довідкою ПП Тернопількомсервіс вих.№2076 від 19.07.2012 року, відповідно до якої в квартирі АДРЕСА_1 на площі 17,3 кв.м, зареєстрований та проживає ОСОБА_1 . Також зазначають, що на їх думку, не підлягають до задоволення вимога ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину коштів банківського вкладу у відділенні ПАТ Ощадбанк , відкритому на ім`я ОСОБА_1 , оскільки це були його особисті кошти, отримані ним від продажі належного йому до одруження із ОСОБА_4 легкового автомобіля. Крім цього, щодо вимоги ОСОБА_4 про визнання особистою приватною власністю спірного автомобіля зазначили, що відповідно до вимог ЦПК України, договір дарування в тій сумі на яку посилається ОСОБА_4 мав укладатись у письмовій формі із обов`язковим нотаріальним посвідченням. Відповідачем ОСОБА_1 внаслідок укладення ним договору позики від 10.07.2016 року з ОСОБА_9 на суму 10 000 доларів США було спрямовано зазначену суму коштів на придбання спірного автомобіля.

ОСОБА_4 подано відповідь на відзив ОСОБА_1 , у якому остання вказує на те, що реконструкція спірного гаражу була проведена у 2011-2012 роках, в період перебування сторін у шлюбі. Проводити реконструкцію гаражу, не маючи право власності або права користування земельною ділянкою ОСОБА_1 до 2009 року не міг. Дата початку та завершення будівництва 2009 рік вказана у декларації готовності об`єкта до експлуатації виключно з метою проведення процедури прийняття даного об`єкта до експлуатації по спрощеній системі. Таким чином, вважає, що заявник ОСОБА_1 повинен був вказати в декларації рік побудови 2009 рік з метою оформлення документів про готовність даного об`єкту до експлуатації та зареєструвати право власності на нього.

Третя особа - виконавчий комітет Тернопільської міської ради подав суду письмові пояснення відповідно до яких зазначив, що поширення правового режиму спільної сумісної власності на кожну набуту річ у шлюбі існує доти, доки в суді не доведено інше кимось із подружжя. З приводу вимог ОСОБА_4 по зустрічному позову зазначив, що 02.12.2012 року ОСОБА_1 подав декларацію про готовність об`єкта до експлуатації у якій вказав, що гараж по АДРЕСА_2 загальною площею 22.6 кв.м. закінчений будівництвом у 2009 році, а тому набутий останнім до шлюбу. Щодо спірної квартири зазначив, що відповідно до рішення Тернопільської міської ради від 21.08.2008 року №5/20/8 гуртожиток по АДРЕСА_3 прийнято у комунальну власність. Рішенням виконавчого комітету від 21.10.2010 року №1884 вирішено поселити ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_1 площею 17.3 кв.м. в м.Тернополі та 29.10.2010 року видано ордер на зайняття даної кімнати на склад сім`ї одна особа. Протоколом зборів мешканців гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 від 01.06.2011 року вирішено погодити мешканцям гуртожитку використання вільних приміщень в гуртожитку. Комунальним підприємством Місто розроблено проект відповідності діючим ДБН, санітарним, пожежним нормам виконаного перепланування та стану конструкцій приміщень за адресою: АДРЕСА_3 ТзОВ Міське бюро технічної інвентаризації провело обміри та виготовило технічну документацію на будинок. З технічної документації вбачається, що станом на квітень 2011 року кімната АДРЕСА_1 у зв`язку із проведенням перепланування/реконструкції, об`єднання додаткових площ становить 28,9 кв.м. З урахуванням норм Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку (право на приватизацію приміщень гуртожитку мають особи, які не менше п`яти років проживають та зареєстровані) міською комісією із забезпечення житлових прав мешканців гуртожитку 28.04.2016 року рекомендовано виконавчому комітету передати у приватну власність ОСОБА_1 та його сину кімнату АДРЕСА_1 , загальною площею 28,9 кв.м.

Третя особа - служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради подала письмові пояснення відповідно до яких при вирішенні спору просить врахувати права та майнові інтереси малолітньої дитини ОСОБА_10 .

Позивач - відповідач ОСОБА_1 та представники позивача - відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні первинні позовні вимоги підтримали повністю та просять суд їх задовольнити, у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 просять відмовити за їх безпідставністю з підстав зазначених у поданому відзиві.

Відповідач - позивач ОСОБА_4 та представник відповідача - позивача ОСОБА_5 первинні позовні вимоги не визнали, подану ними зустрічну позовну заяву підтримали та просять суд її задовольнити.

Представник виконавчого комітету Тернопільської міської ради в судовому засіданні вважає, що зустрічний позов ОСОБА_4 в частині визнання приватизації спірної квартири у гуртожитку не дійсною не підлягає до задоволення, оскільки вважає, що усі рішення виконавчого комітету із цього приводу прийнято з урахуванням Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку .

Представник Служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради в судовому засіданні просить врахувати житлові та майнові інтереси малолітньої дитини.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 лютого 2018 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 10 червня 2011 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який на даний час розірвано (рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 липня 2017 року).

У даному шлюбі народився син - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 від 22.09.2016 року, транспортний засіб марки Renault Laguna, 2012 року випуску, білого кольору, об`єм двигуна 1.6, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_4 .

Як вбачається із наданого відповідачем-позивачем договору купівлі-продажу вживаного автомобіля від 04 серпня 2016 року, ОСОБА_4 придбала у ТОВ Гараж Малікві (вул. Аспштрасе, 12 м. Оберохрінген, Швейцарія) транспортний засіб иарки Renault Laguna, 2012 року випуску, ціна покупки, включаючи ПДВ складає 5 000,00 швейцарських франків.

Згідно наявної при матеріалах справи письмової розписки, посвідченої нотаріусом в Монтре (Швейцарія), ОСОБА_8 підтверджує особисте дарування 5 000,00 швейцарських франків сестрі ОСОБА_4 в серпні 2016 року для купівлі нею автомобіля на власний вибір.

Згідно Висновку експерта №1016/18 судової автотоварознавчої експертизи, проведеної судовим експертом Мазур М.С. за зверненням представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ринкова вартість транспортного засобу марки Renault Laguna, реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 186 000,00 грн.

Згідно договору купівлі-продажу від 29.12.2005 року, ОСОБА_1 купив у ОСОБА_13 приміщення площею 7,4 кв.м. з належного їй цегляного гаража з підвалом приміщення, що знаходиться під АДРЕСА_2 .

Згідно реєстраційного посвідчення, виданого 10 січня 2006 року ТзОВ Міське бюро технічної інвентаризації , за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Іваненко О.С. від 29.12.2005 року за реєстром №8627.

Відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої 02.02.2012 року №190120166875 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області на замовлення ОСОБА_1 , гараж, що знаходиться по АДРЕСА_2 , загальною площею 22,60 кв.м, закінчений будівництвом у 2009 році та готовий до експлуатації.

Рішенням сесії Тернопільської міської ради від 31.04.2010 року за №5/34/70 Про надання в оренду земельної ділянки, площею 0,0024 га гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до якого надано в оренду, терміном на 5 років, гр. ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,0024 га, яка відноситься до земель житлової та громадської забудови, для обслуговування гаража за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно свідоцтва про право власності, виданим 18.04.2013 року реєстраційною службою Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області, за ОСОБА_1 зареєстровано на праві приватної власності гараж АДРЕСА_8 , площею 22,6 кв.м.

Рішенням Тернопільської міської ради №7/13/89 від 20 грудня 2016 року передано ОСОБА_1 безоплатно у власність земельну ділянку кадастровий номер 6110100000:12:003:0009), площею 0,0024 га для обслуговування гаражу за адресою АДРЕСА_8 . та зобов`язано останнього здійснити реєстрацію права на земельну ділянку, відповідно до чинного законодавства.

Суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_14 проведено оцінку гаража №6а , що знаходиться по АДРЕСА_2 , за результатами якої складено звіт, вартість якої складає 402 000 грн.

Згідно Довідки №83 від 18 червня 2018 ПАТ Державний ощадний банк України , на ім`я ОСОБА_1 11.11.2016 року у відділенні №10019/02 Філії Тернопільського обласного управління АТ Ощадбанк був відкритий депозитний рахунок № НОМЕР_7 згідно договору №19847119 від 11.11.2016 року на суму 5 850,00 доларів США з правом поповнення рахунку. 15.05.2017 року рахунок закритий по закінченні терміну депозиту в сумі 8 024,72 долари США.

Рішенням Тернопільської міської ради від 21 серпня 2008 року №5/20/8, гуртожиток по АДРЕСА_3 прийнято в комунальну власність.

29 жовтня 2010 року ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №1884 від 21.10.2010 року, видано ордер №37 серії МК, на житлову площу 17,3 кв.м у гуртожитку, кімната № АДРЕСА_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №1019 від 18 вересня 2013 року Про розгляд звернення ПП ТернопільКомСервіс з питань погодження виконаного перепланування приміщень будівлі гуртожитку за адресою АДРЕСА_3 погодити перепланування приміщень будівлі гуртожитку за адресою АДРЕСА_3 , здійснене мешканцями, згідно з проектом відповідності діючим державним, будівельним, санітарним і пожежним нормам виконаного перепланування та стану конструкцій приміщень гуртожитку.

Згідно із витягу з протоколу №5 засідання міської комісії із забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків від 28 квітня 2016 року, вирішено рекомендувати виконавчому комітету передати у власність ОСОБА_1 займане жиле приміщення. Інформація щодо особи ( ОСОБА_1 ): копія ордера від 29.10.2010 року про надання даного приміщення житловою площею 17,3 кв.м. На даний час житлова площа 9,6 кв.м., загальна - 28,9 кв.м. Зареєстровано 2 особи - заявник з 11.11.2010 року та син - 2015 року народження, зареєстрований з 18.02.2015 року.

Рішенням виконкому Тернопільської міської ради №745 від 07 вересня 2016 року Про приватизацію жилих приміщень в гуртожитках вирішено передати у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно свідоцтва про право власності на житло серії НОМЕР_8 , виданого 18 жовтня 2016 року Міським бюро технічної інвентаризації, квартира (приміщення спільного заселення, одноквартирний будинок), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 - Ѕ та ОСОБА_10 - Ѕ. Свідоцтво видане згідно з розпорядженням (наказом) від 18 жовтня 2016 р. № 46945.

Відповідно до акту обстеження житлових умов від 19.07.2012 року, складеного комісією ПП Тернопількомсервіс та довідки №2076 від 19.07.2012 року, виданої ПП Тернопількомсервіс , в квартирі АДРЕСА_1 на площі 17,3 кв.м, зареєстрований та проживає ОСОБА_1 .

Як вбачається із акту, складеного комісією ПП ТернопільКомСервіс , ОСОБА_4 проживала у кімнаті АДРЕСА_1 із своїм чоловіком ОСОБА_1 із грудня 2011 року по травень 2017 року. Після народження дитини у подружжя - сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вони проживали у вказаній кімнаті троє.

Зазначені обставини підтвердили у судовому засіданні свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які зазначили, що колишнє подружжя ОСОБА_1 з середини грудня 2011 року, після проведеної реконструкції у якій брав участь батько ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , почали проживати у гуртожитку в кімнаті АДРЕСА_1 . В подальшому після народження сина ОСОБА_10 у 2015 році проживали усі троє. ОСОБА_4 проживала у спірному приміщенні приблизно до травня 2017 року.

Відповідно до довідки №29 від 29.01.2016 року, виданої ТВБВ №10019/012 філії - Тернопільське обласне правління AT Ощадбанк , в списках для приватизації житла за адресою: АДРЕСА_7 в ТВБВ № 10019 /012 філії - Тернопільське обласне правління AT Ощадбанк , включено наступні особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Згідно довідки №117.22-33/103 від 26.02.2018 року, виданої філією - Тернопільське обласне правління AT Ощадбанк ОСОБА_4 у списки на приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_7 включена. Житлові чеки не використовувала.

Як вбачається із рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 липня 2017 року, яке набрало законної сили, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, …судом з`ясовано, що сторони не проживають разом близько трьох місяців через неприязні стосунки між ними, не підтримують подружніх стосунків, не ведуть спільного господарства, вони втратили почуття взаєморозуміння та любові один до одного, стали чужими людьми… .

В силу вимог ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, зазначеним судовим рішенням встановлено, що сторони у справі, а саме колишнє подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 припинили спільне проживання, ведення спільного господарства із травня 2017 року.

Згідно статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду ; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи одержані одним з подружжя і внесені ним до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. (ч.2 ст. 61 Сімейного кодексу України).

Згідно із ч.1 ст.62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтями ч.1 ст. 60, 63, ч.1 ст. 69, ч.1 ст.70 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором

Згідно ч.1 ст.61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно абзацу першого пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 р. №11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення , якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Крім того, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного, сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (п. 30 Постанови).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній, власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує .

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Крім цього, правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII Про приватизацію державного житлового фонду .

Законом України від 04 вересня 2008 року №500-VІ Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків внесено зміни до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду та дозволено приватизовувати житло в гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад.

Законом України від 08 вересня 2011 року №3716-VІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків уточнено порядок передання гуртожитків у комунальну власність з метою наступної приватизації житлових приміщень законними мешканцями гуртожитків.

Із системного аналізу згаданих нормативно-правових актів вбачається, що вони спрямовані, зокрема, на регламентацію правовідносин з приводу реалізації права громадян на житло шляхом передання їм у приватну власність житлових приміщень державного житлового фонду та гуртожитків.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно зі статтею 3 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), кімнат у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім 1 та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю.

Статтею 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду визначено такі основні умови, виключно з дотриманням яких може відбутись приватизація: - здійснення приватизації уповноваженими на це органами; - згода всіх повнолітніх членів сім`ї; - постійне проживання у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку; - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї, за якими зберігається право на житло.

Згідно із ч.3 ст.9 ЖК УРСР, ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Аналіз змісту Закону України Про приватизацію державного житлового фонду у поєднанні із нормами статтей 1, 6, 9, 61 ЖК УРСР, ст..29 ЦК України, визначає, що місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст..64 ЖК УРСР права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Аналогічну норму містить пункт 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року №396 із змінами та доповненнями, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 року за №109/17404. При цьому пунктами 18, 19 цього Положення в редакції чинній на момент спірної приватизації, визначено порядок підтвердження факту постійного проживання особи в жилому приміщенні - довідкою про склад сім`ї, що подається особою в числі інших документів до органу приватизації, зазначаються члени сім`ї наймача, які водночас і прописані, і мешкають разом із ним, а також тимчасові відсутні особи, за якими зберігається право на житло. Крім цього, пунктом 18 зазначеного Положення передбачено, що громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копію документу, що посвідчує особу; технічний паспорт на квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку; довідка про склад сім`ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі. За неповнолітніх членів сім`ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновлювачі) або піклувальники. Згоду на участь у приватизації дітей вони засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини.

Згідно пункту 4 статті 5 Закону Про приватизацію державного житлового фонду право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.

Відповідно до частини 1 ст.1 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків , у редакції чинній на момент приватизації спірного житла, сфера дії цього Закону поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п`яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них. Згідно із ч.3 ст.1 зазначеного Закону, сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, які є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Збройних сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону, Міністерства освіти України та державних навчальних закладів.

Таким чином, аналіз зазначеної норми Закону, при приватизації приміщень у гуртожитках, крім обов`язкової умови постійного проживання у ньому, передбачено, що таке проживання має бути не менше п`яти років.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Суд, проаналізувавши матеріали даної справи, а також докази надані сторонами, приходить до переконання, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, слід задовольнити частково, провівши поділ спільного майна подружжя - автомобіля марки Renault Laguna , 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_2 , визнавши за кожним із сторін право власності на 1/2 ідеальну частку даного автомобіля. При цьому, суд відносить спірне майно до спільного майна подружжя та вважає його таким, що нажите під час шлюбу та придбане за спільні кошти подружжя. При цьому, суд відкидає твердження ОСОБА_4 та її представника щодо належності спірного майна до особистої приватної власності ОСОБА_4 внаслідок придбання його за подаровані кошти її сестрою, оскільки у вартість спірного автомобіля входять також податки, нараховане мито та обов`язкові платежі, які були сплачено подружжям після ввезення його на митну територію України, в подальшому надання дозволу митними органами для його реєстрації в сервісному центрі. ОСОБА_4 та її представником не подано доказів, які б свідчили, що сплата нарахованих податків, мита та обов`язкових платежів при розмитненні спірного транспортного засобу ввезеного за кордону органом ДФС проведено лише за особисті кошти, належні ОСОБА_4 . Крім цього, суд зауважує, що ОСОБА_4 не доведено, що кошти отримані від її сестри у позику у розмірі 5 000 швейцарських франки було використано нею лише з метою придбання спірного автомобіля.

Також, суд вважає, що зустрічний позов ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, визнання недійсним розпорядження виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 18 жовтня 2016 року №46945 та свідоцтва про право власності на житло, слід задовольнити частково та визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину коштів банківського вкладу, який розміщувався у відділенні №10019/02 Філії Тернопільського обласного управління АТ Ощадбанк та обліковувався на депозитному рахунку № НОМЕР_7 згідно договору №19847119 від 11.11.2016 року на ім`я ОСОБА_1 на суму 4 012 доларів США 36 центів, що еквівалентно на момент ухвалення судового рішення по курсу НБ України 100 766 грн. 85 коп. При цьому, суд відкидає твердження ОСОБА_1 , що зазначені кошти належать йому особисто внаслідок реалізації належному йому до шлюбу транспортного засобу, оскільки доказів, які б підтверджували зазначені обставини, відсутні. Також, суд відкидає твердження ОСОБА_1 та його представників, що зазначені кошти після зняття їх із рахунку у зазначеному банку у травні 2017 року було використано ним на потреби сім`ї, оскільки, як вбачається із рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31 липня 2017 року, яке набрало законної сили, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, судом з`ясовано, що сторони у справі припинили спільне проживання, ведення спільного господарства із травня 2017 року, а тому останній, на думку суду, не міг їх використати на потреби сім`ї. Крім цього, ОСОБА_1 суду не надано доказів такого використання. Також, частково задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4 , суд вважає, що не підлягають до задоволення вимоги ОСОБА_4 про визнання за нею право особистої приватної власності на автомобіль марки Renault Laguna 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з наведених вище підстав, оскільки суд вважає зазначене рухоме майно таким на яке поширюється режим спільної сумісного майна. Також, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсним розпорядження виконкому Тернопільської міської ради від 18 жовтня 2016 року № 46945 та свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_3 від 18 жовтня 2016 року, згідно якого передано у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 , визнання за нею право власності на 1/3 частину спірної квартири такими, що не підлягають до задоволення. При цьому суд вважає, що під час приватизації спірної кімнати АДРЕСА_1 не було порушено прав ОСОБА_4 , а таку приватизацію проведено з урахуванням вимог Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків у відповідності до Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року №396, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 року за №109/17404. При цьому, суд приходить до переконання, що ОСОБА_4 в силу вимог частини 1 ст.1 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків , у редакції чинній на момент приватизації спірного житла, не набула прав на приватизацію спірного приміщення у гуртожитку, оскільки не була зареєстрована за місцем проживання у гуртожитку та фактично не проживала у ньому, більше як п`ять років. Так, із наданих суду доказів, у тому числі пояснень свідків, станом на момент видачі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 07 вересня 2016 року Про приватизацію жилих приміщень в гуртожитках , ОСОБА_4 фактично проживала у спірному житловому приміщенні менше п`яти років. Крім цього, суд вважає, що ОСОБА_4 не мала наміру брати участь у приватизації зазначеного приміщення, оскільки їй було відомо про проведення такої приватизації у 2016 році ОСОБА_1 та її неповнолітнім сином ОСОБА_10 , заяв з цього приводу до органу приватизації остання не подавала. В підтвердження наведених обставин, суд зазначає про реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_7 та включення останньої до списків для приватизації житла за вказаною адресою, що підтверджено довідкою за №117.22-33/103 від 26.02.2018 року, виданої філією - Тернопільське обласне правління AT Ощадбанк . Також, суд вважає, що не підлягають до задоволення вимоги ОСОБА_4 про стягнення із ОСОБА_1 в її користь грошової компенсацію за належну їй Ѕ частину гаражу АДРЕСА_2 , оскільки як вбачається із Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої 02.02.2012 року №190120166875 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області на замовлення ОСОБА_1 , спірний гараж, що знаходиться по АДРЕСА_2 , загальною площею 22,60 кв.м, закінчений будівництвом у 2009 році, тобто до моменту перебування сторін у шлюбі. Доказів, які б свідчили про те, що спірне майно, Ѕ грошової компенсації на яке просить стягнути ОСОБА_4 у свою користь, істотно збільшилось у своїй вартості, внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя за час шлюбу, суду не надано. Твердження представника ОСОБА_4 про те, що зазначена дата ОСОБА_1 завершення будівництва спірного об`єкту 2009 рік не відповідає дійсності, не підтверджена належними та допустимими доказами. Крім цього, суду не подано доказів, які б підтверджували розмір вартості істотного збільшення спірного майна, яке було придбано ОСОБА_1 до шлюбу, заяв про визначення такої вартості шляхом проведення відповідних експертиз у даній справі, стороною не заявлялось.

Згідно з вимогами ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із проведення експертизи.

Судові витрати у вигляді судового збору, згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, слід стягнути із сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Також, згідно наявної при матеріалах справи квитанції до прибуткового касового ордера №1016/18 від 12.06.2018 року ОСОБА_1 оплачено 1 200 грн. за проведення авто товарознавчої експертизи, які, згідно з положеннями статті 139 ЦПК України, слід стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат надано: розрахунок понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката Вароди П.Б., згідно якого консультації адвоката - 500 грн. (30 хв. робочого часу адвоката), ознайомлення адвоката з матеріалами судової справи - 1 000 грн. (2 год. робочого часу адвоката), складання адвокатом клопотань про приєднання доказів до справи 1 000 грн. (01 год. робочого часу адвоката); представництво адвокатом в суді 4 000 грн. (04 год робочого часу адвоката) та квитанцію до прибуткового касового ордера №94 від 24.10.2019 року на суму 6 500 грн.; розрахунок понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката ОСОБА_3 , консультації адвоката - 500 грн. (30 хв. робочого часу адвоката), ознайомлення адвоката з матеріалами судової справи - 1 000 грн. (2 год. робочого часу адвоката), складання адвокатом заперечення на позовну заяву ОСОБА_4 - 500 грн. (30 хв. робочого часу адвоката); представництво адвокатом в суді 3 000 грн. (03 год робочого часу адвоката) та квитанцію до прибуткового касового ордера №27 від 23.10.2019 року на суму 5 000 грн.

Суд, виходячи із вимог п.2 ч.3 ст.141 ЦПК України, а саме розміру обгрунтованості та пропорційності понесених витрат до предмету спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, суд вважає, що заявлені ОСОБА_1 витрати на правову допомогу підлягають стягненню у розмірі 5000 гривень.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 141, 263, 265 ЦПК України, ст.ст. 60, 63, 69, 70 СК України, Законом України Про приватизацію державного житлового фонду , Законом України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків , суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

Провести поділ спільного майна подружжя - автомобіля марки Renault Laguna , 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку автомобіля марки Renault Laguna , 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 ідеальну частку автомобіля марки Renault Laguna , 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

У решті вимог ОСОБА_1 , відмовити.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про поділ майна подружжя, визнання недійсним розпорядження виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 18 жовтня 2016 року №46945 та свідоцтва про право власності на житло, задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину коштів банківського вкладу, який розміщувався у відділенні №10019/02 Філії Тернопільського обласного управління АТ Ощадбанк та обліковувався на депозитному рахунку № НОМЕР_7 згідно договору №19847119 від 11.11.2016 року на ім`я ОСОБА_1 на суму 4 012 (чотири тисячі дванадцять) доларів США 36 центів, що еквівалентно на момент ухвалення судового рішення по курсу НБ України 100 766 (сто тисяч сімсот шістдесят шість) грн.. 85 коп.

У решті позовних вимог ОСОБА_4 , відмовити.

Стягнути із ОСОБА_4 у користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір при подачі позову у розмірі 930 (дев`ятсот тридцять) грн., пропорційно до задоволених позовних вимог, а також витрати пов`язані із проведенням автотоварознавчої експертизи у розмірі 1200 (одна тисяча двісті) гривень, 5000 (п`ять тисяч) гривень витрат пов`язаних із наданням правової допомоги.

Стягнути із ОСОБА_1 у користь ОСОБА_4 сплачений нею судовий збір у розмірі 1 007 (одну тисячу сім) гривень 66 коп. пропорційно до задоволених позовних вимог.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 серпня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 05 листопада 2019 року.

Головуючий суддяВ. В. Ромазан