Рішення

від 19.11.2019 по справі 910/12458/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.11.2019Справа № 910/12458/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О. ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН"

(04119, м. Київ, вул. Сімї Хохлових, буд. 8)

До ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 )

Про стягнення 85 000 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Ленд ПП" та ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) про стягнення 85 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача ОСОБА_1 не виконала взяте на себе зобов`язання за Договором дарування частки в статутному капіталі від 21.09.2017 щодо проведення реєстраційних дій, внаслідок чого у останього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 85 000 грн.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження та позовного провадження (загального або спрощеного).

Згідно з частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2019 здійснено запит до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; паспорт НОМЕР_2 виданий Оболонським РУ ГУ МВС України в місті Києві 29.01.2002 р.) за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.09.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача - ОСОБА_1, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1 .

Однак, станом на дату розгляду справи в матеріалах справи міститься повернутий поштою конверти за номером поштового відправлення 0103050575415 із копією ухвали суду про відкриття провадження від 17.09.2019 з адреси відповідача із зазначенням причини повернення " закінчення встановленого терміну зберігання".

Згідно з п.5 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштових повідомленнях відмітки "за закінченням строку зберігання" свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкладення судового засідання в справі в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 03.03.2018 Верховного Суду по справі №911/1163/17.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 17.09.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

03.10.2019 до суду надійшла відповідь на запит про надання інформації щодо реєстрації місця проживання фізичної особи ОСОБА_1 , яким підтверджено місце реєстрації відповідача.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

21 вересня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН (надалі - Позивач/Обдаровуваний) та одним із учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний центр НАФТОХІМ Горобей Любов Іванівною (далі - Дарувальник/Відповідач) було укладено договір дарування частини частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний центр Нафтохім (надалі - Договір) (копія додається).

За умовами Договору Дарувальник передає безоплатно у власність Обдаровуваному, а Обдаровуваний приймає частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР НАФТОХІМ ідентифікаційний код - 13694889, місцезнаходження: м. Київ, вул. Фрометівська, 18 (далі - ТОВ НДЦ НАФТОХІМ ), що становить 1,17 (одна ціла сімнадцять сотих) % статутного капіталу ТОВ НДЦ НАФТОХІМ (далі - дарунок).

Відповідно до п. 2.1 Договору дарунок вважається переданим Обдаровуваному після укладення Договору, підписання Дарувальником заяви про передачу (уступку) належної частки в статутному капіталі Підприємства (ТОВ НДЦ Нафтохім ) та проведення реєстраційних дій щодо внесення Обдаровуваного до складу учасників Підприємства. З моменту переходу права власності на дарунок до Обдаровуваного, Дарувальник втрачає всі права та обов`язки, які були обумовлені його статусом учасника Підприємства щодо дарунку.

Відповідно до п.3.2 Договору сторони визначили, що остаточним прийняттям Обдаровуваним дарунку є прийняття документів, які посвідчують право власності на дарунок та підтверджують проведення реєстраційної дії до складу учасників Підприємства. У випадку, якщо не з вини Обдаровуваного, Підприємством не буде проведено реєстраційні дії щодо внесення Обдаровуваного до складу учасників Підприємства протягом трьох місяців з дня укладення цього Договору, дарунок вважається не прийнятим Обдаровуваним. У цьому випадку Обдаровуваний має право відмовитись від дарунку та стягнути з Дарувальника штрафні санкції у розмірі 85 000 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що19 лютого 2019 року Позивач надіслав лист №19/02 від 19.02.2019 Відповідачу, в якому повідомив, що оскільки станом на 15 лютого 2019 року Позивача так і не було включено до складу учасників ТОВ НДЦ НАФТОХІМ та не було проведено державної реєстрації відповідних змін, то Позивач користується своїм правом, передбаченим п.3.2 Договору, та відмовляється від дарунку.

Окрім цього, вищевказаним листом, на виконання п.3.2. Договору, Позивач вимагав сплатити штрафні санкції у розмірі 85 000 гривень у семиденний строк. Однак, станом на день звернення з даним позовом до суду Відповідач не виконав погоджених сторонами взятих на себе зобов`язань.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, з моменту направлення Відповідачу вищевказаного листа № 19/02 від 19.02.2019 останнім не вчинено жодних дій, в тому числі щодо сплати штрафних санкцій, відповідно до умов Договору.

За своєю правовою природою, укладений між сторонами договір є договором дарування, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 55 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських, згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і у відповідності до приписів ст.. 629 ЦКУ є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 526 ЦК України та ч.1 ст. 193 ГК України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Отже, невиконання зобов`язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч. 1ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч.1 ст. 722 ЦК України).

За змістом ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв лілового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналіз положень п. 2.1. та п. 3.2. Договору у сукупності з нормами чинного законодавства свідчить про те, що, погоджуючи такі умови, сторони визначили, коли дарунок вважається прийнятим Обдаровуваним і правові наслідки, які настають, у зв`язку із нездійсненням ТОВ НДЦ Нафтохім реєстраційних дій щодо внесення Обдаровуваного до складу учасників ТОВ НДЦ Нафтохім .

Суд приходить до висновку, що оскільки реєстраційні дії щодо внесення змін до складу учасників товариства шляхом включення Позивача впродовж трьох місяців з дня укладення Договору не вчиненото дарунок є таким, що не прийнятий Обдаровуваним.

За таких обставин Обдаровуваний скористався своїм правом відмовитись від дарунку та стягнути з Відповідача штрафні санкції.

За твердженням Позивача, останній звертався до суду з позовом до ТОВ НДЦ Нафтохім про визнання права власності на частку, в тому числі і щодо частки, подарованої ОСОБА_1

Однак, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2018 у справі №910/19047/17 ТОВ АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН відмовлено в задоволені позову.

Окрім цього, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 серпня 2018 року у справі № 910/19047/17 касаційну скаргу ТОВ АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2018 у справі №910/19047/17 залишено без змін.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Таким чином, факти, встановлені у рішенні суду у справі №910/19047/17, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи.

Отже, судами трьох інстанцій не було визнано право власності Позивача на частину частки, в тому числі, яка належить Відповідачу.

Суд погоджується із твердженням позивача, що остаточного прийняття Позивачем дарунку так і не відбулося.

Приписами ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН" до ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) про стягнення 85 000 грн. підлягають задоволенню в поівному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН" (04119, м. Київ, вул. Сімї Хохлових, буд. 8, код ЄДРПОУ: 38316117) суму основної заборгованості - 85 000 грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М.О. Лиськов