Постанова

від 28.04.2020 по справі 910/12458/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2020 р. Справа№ 910/12458/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Андрієнка В.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 року (дата підписання повного тексту

у справі № 910/12458/19 (суддя: Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН"

до ОСОБА_1

про стягнення 85 000 грн

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 85 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача відповідач не виконав взяте на себе зобов`язання за договором дарування частки в статутному капіталі від 21.09.2017 року щодо проведення реєстраційних дій, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 85 000 грн.

Господарський суд міста Києва повністю задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН" своїм рішенням від 19.11.2019 року.

Не погодившись з прийнятими рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник вказав, що він не отримував лист №19/02 від 19.02.2019 року в якому позивач повідомив відповідача про відмову від дарунку та вимоги сплати штрафних санкцій у розмірі 85000,00 грн.

При цьому, скаржник вказав, що сплата грошей обдарованим умовами договору не передбачена.

Крім того, скаржник вказав, що обдарований Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН" з власного міркування, а не з вини відповідача відмовився від будь яких претензій та бажання пов`язаних з його участю в Товаристві з обмеженою відповідальністю НДЦ Нафтохім .

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2020 року справу № 910/12458/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Смірнова Л.Г.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 року у справі № 910/12458/19. Призначено до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 року у справі № 910/12458/19 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників своєю ухвалою від 02.03.2020 року.

23.03.2020 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що відповідач умисно відмовився отримати лист №19/02 від 19.02.2019 року, в якому позивач повідомив відповідача, що оскільки станом на 15.02.2019 року позивача так і не було включено до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю НДЦ Нафтохім та не було проведено державної реєстрації відповідних змін, то позивач користується своїм правом, передбаченим п. 3.2 договору та відмовляється від дарунку, оскільки, лист був відправлений за адресою, яка вказана відповідачем у договорі дарування та, як зазначається в самій апеляційній скарзі, відповідач систематично отримує поштову кореспонденцію за вказаною адресою проживання.

Крім того, 07.04.2020 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відзив, відповідно до якого останній, зокрема зазначив, що позивачем не доведено, які саме його права порушено відповідачем, що мало наслідком стягнення з останнього штрафних санкцій.

07.04.2020 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача до суду надійшло клопотання про закриття провадження, оскільки за твердженням представника скаржника спір не містить ознак корпоративного спору та відповідно не підлягав вирішенню в господарському суді, а підлягав розгляду за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів розглянувши дане клопотання дійшла висновку, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Отже, правильне визначення підвідомчості цієї справи також залежить від установлення наявності або відсутності корпоративних відносин між учасниками справи.

Разом з тим відповідно до частин 1, 3 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи та на що посилається позивач у позовній заяві, спір у даній справі виник між товариством (позивач) та одним із учасників останнього ОСОБА_1 (відповідач), зокрема щодо передачі належної відповідачу частки в статутному капіталі підприємства та проведення відповідних реєстраційних дій.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що представник відповідача у запереченнях на відзив, зокрема сам зазначає, що відповідач вчинив дії направлені на реалізацію позивачем свого права, як носія корпоративних прав.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/12458/19 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Гаврилюк О.М., Андрієнко В.В.

Північний апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 у справі № 910/12458/19 до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Андрієнко В.В. своєю ухвалою від 27.04.2020 року.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 21.09.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН (обдаровуваний) та одним із учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний центр НАФТОХІМ ОСОБА_1 (дарувальник) було укладено договір дарування частини частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний центр Нафтохім (далі - договір), відповідно до умов якого дарувальник передає безоплатно у власність обдаровуваному, а обдаровуваний приймає частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР НАФТОХІМ ідентифікаційний код - 13694889, місцезнаходження: м. Київ, вул. Фрометівська, 18 (далі - ТОВ НДЦ НАФТОХІМ ), що становить 1,17 (одна ціла сімнадцять сотих) % статутного капіталу ТОВ НДЦ НАФТОХІМ (далі - дарунок).

Відповідно до п. 2.1 договору дарунок вважається переданим обдаровуваному після укладення договору, підписання дарувальником заяви про передачу (уступку) належної частки в статутному капіталі підприємства (ТОВ НДЦ Нафтохім ) та проведення реєстраційних дій щодо внесення обдаровуваного до складу учасників підприємства. З моменту переходу права власності на дарунок до обдаровуваного, дарувальник втрачає всі права та обов`язки, які були обумовлені його статусом учасника підприємства щодо дарунку.

Відповідно до п.3.2 договору сторони визначили, що остаточним прийняттям обдаровуваним дарунку є прийняття документів, які посвідчують право власності на дарунок та підтверджують проведення реєстраційної дії до складу учасників підприємства. У випадку, якщо не з вини обдаровуваного, підприємством не буде проведено реєстраційні дії щодо внесення обдаровуваного до складу учасників підприємства протягом трьох місяців з дня укладення цього договору, дарунок вважається не прийнятим обдаровуваним. У цьому випадку обдаровуваний має право відмовитись від дарунку та стягнути з дарувальника штрафні санкції у розмірі 85 000 гривень.

З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що сплата грошей обдарованим умовами договору не передбачена.

Водночас, колегія суддів приймає до уваги, що можливості передбачити штрафні санкції у спірному договорі дарування була досліджена судами у межах справи №910/19473/17, сторонами якої були в тому числі, Товариство з обмеженою відповідальністю АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН та ОСОБА_1 . Зокрема, рішенням від 12.06.2019 року Північного апеляційного господарського суду визначено, що Встановлення сторонами у договорі умов щодо сплати штрафних санкцій не суперечить приписам ст. 6, ст. 627 Цивільного кодексу України та не вказує на наявність у договорах дарування ознак інших правочинів, зокрема договору купівлі-продажу. Умовами пунктів 3.2 спірних договорів сторони правочинів передбачили випадки сплати штрафних санкцій саме дарувальниками (відповідачами 1-4), а необдаровуваним (Товариством з обмеженою відповідальністю "Арт Капітал Едюкейшн"). Будь-яких умов щодо сплати відповідачем 5 грошових коштів на користь дарувальників умовами договорів не передбачена, що не суперечить ст. 717 Цивільного кодексу України. Встановлення у пунктах 6.2 спірних договорах умов щодо штрафних санкцій за розголошення будь-якої інформації, пов`язаної з договором також не вказує на наявність у договорах дарування ознак інших правочинів, зокрема договору купівлі-продажу, а є реалізацією сторонами права на свободу договору, встановленого статтею ст. 6 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції 19.02.2019 року позивач надіслав відповідачу лист №19/02 від 19.02.2019 року, в якому повідомив, що оскільки станом на 15.02.2019 року позивача так і не було включено до складу учасників ТОВ НДЦ НАФТОХІМ та не було проведено державної реєстрації відповідних змін, то позивач користується своїм правом, передбаченим п.3.2 договору, та відмовляється від дарунку.

Разом з цим, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що він не отримував лист №19/02 від 19.02.2019 року в якому позивач повідомив відповідача про відмову від дарунку та вимоги сплати штрафних санкцій у розмірі 85000,00 грн, оскільки в матеріалах справи (а.с. 22) наявний чек укрпошти та опис вкладення з якого, зокрема вбачається, що лист був направлений на адресу відповідача, яка вказана у спірному договорі дарування та апеляційній скарзі.

Окрім цього, вищевказаним листом, на виконання п.3.2. договору, позивач вимагав сплатити штрафні санкції у розмірі 85 000 гривень у семиденний строк.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, станом на день звернення з даним позовом до суду відповідач не виконав погоджених сторонами взятих на себе зобов`язань, в тому числі щодо сплати штрафних санкцій, відповідно до умов договору.

За своєю правовою природою, укладений між сторонами договір є договором дарування, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 55 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських, згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і у відповідності до приписів ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.ч. 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Отже, невиконання зобов`язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч. 1ст. 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч.1 ст. 722 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України та ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв лілового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналіз положень п. 2.1. та п. 3.2. договору у сукупності з нормами чинного законодавства свідчить про те, що, погоджуючи такі умови, сторони визначили, коли дарунок вважається прийнятим обдаровуваним і правові наслідки, які настають, у зв`язку із нездійсненням ТОВ НДЦ Нафтохім реєстраційних дій щодо внесення обдаровуваного до складу учасників ТОВ НДЦ Нафтохім .

Так, як правильно встановлено судом першої інстанції, оскільки реєстраційні дії щодо внесення змін до складу учасників товариства шляхом включення позивача впродовж трьох місяців з дня укладення договору не вчиненото дарунок є таким, що не прийнятий обдаровуваним.

За таких обставин обдаровуваний скористався своїм правом відмовитись від дарунку та стягнути з відповідача штрафні санкції.

За твердженням позивача, останній звертався до суду з позовом до ТОВ НДЦ Нафтохім про визнання права власності на частку, в тому числі і щодо частки, подарованої ОСОБА_1 .

Однак, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2018 року у справі №910/19047/17 ТОВ АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН відмовлено в задоволені позову.

Окрім цього, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.08.2018 року у справі № 910/19047/17 касаційну скаргу ТОВ АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2018 року у справі №910/19047/17 залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми ст. 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Таким чином, факти, встановлені у рішенні суду у справі №910/19047/17, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, судами трьох інстанцій не було визнано право власності позивача на частину частки, в тому числі, яка належить відповідачу, тобто остаточного прийняття позивачем дарунку так і не відбулося.

Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що обдарований Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН" з власного міркування, а не з вини відповідача відмовився від будь яких претензій та бажання пов`язаних з його участю в ТОВ НДЦ Нафтохім , колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 08.08.2019 року, між директором Товариства з обмеженою відповідальністю Арт Капітал Едюкейшн Кілівнік Р.В. та директором Товариства з обмеженою відповідальністю НДЦ Нафтохім Халявко К.П. була укладена заява, відповідно до якої станом на 08.08.2019 року жодних претензій, вимог (майнових позовних тощо), зокрема пов`язаних із його участю в Товаристві (як засновника, учасника) до Товариства з обмеженою відповідальністю НДЦ Нафтохім не має.

Водночас, колегія суддів відзначає, що окрім відповідача, позивач частину своїх часток подарували і інші учасники Товариства з обмеженою відповідальністю НДЦ Нафтохім , зокрема ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , які згодом були виключені зі складу учасників рішенням загальних зборів від 30.03.2018 року, яке було оскаржене останніми в судовому порядку, згодом ОСОБА_1 відмовилася від даного позову.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 року у справі №910/14295/18 визнано виключення незаконним та зобов`язано поновити позивачів у справі у складі учасників Товариства з обмеженою відповідальністю НДЦ Нафтохім .

При цьому, ОСОБА_3 поновився у складі учасників та виконав необхідні дії для реєстрації позивача у складі учасника Товариства з обмеженою відповідальністю НДЦ Нафтохім , тобто станом на 08.08.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН" був учасником Товариства з обмеженою відповідальністю НДЦ Нафтохім . В той же час, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали угоди про врегулювання судових спорів , в тому числі між Товариством з обмеженою відповідальністю НДЦ Нафтохім .

Таким чином, колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на вищевказану заяву, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, оскільки відповідач не була стороною у вищевказаній справі №910/14295/18, станом на 08.08.2019 року не була учасником Товариства з обмеженою відповідальністю НДЦ Нафтохім , а отже правовідносини, що регулюються відповідною заявою не поширюються на відносини між позивачем та відповідачем.

Приписами ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог повністю.

Так, скаржники не надали суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 року у справі №910/12458/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 року у справі №910/12458/19.

5. Матеріали справи №910/12458/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

В.В.Андрієнко