Постанова

від 13.11.2019 по справі 260/1119/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/7948/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

Довгополова О.М.,

з участю секретаря судового засідання Максим Х.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року (прийняте у м. Ужгороді суддею Дору Ю.Ю.; складене у повному обсязі 24 червня 2019 року) в адміністративній справі № 260/1119/18 за позовом ОСОБА_1 до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про визнання дій неправомірними дій та визнання протиправним і скасування наказу,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив:

- визнати неправомірними дії голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данка В.Й. щодо винесення наказу від 12.09.2018 № 366/02-09 Про скасування наказу від 10.09.2018 № 360/02-09 ;

- визнати протиправним і скасувати наказ голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данка В.Й. від 12.09.2018 № 366/02-09 Про скасування наказу від 10.09.2018 № 360/02-09 .

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що наказ є протиправним, оскільки законом передбачено лише два випадки позбавлення працівника відпустки у визначений графіком та наказом строк - це перенесення відпустки на іншу дату на підставі статті 11 Закону України Про відпустки та відкликання з відпустки на підставі статті 12 цього Закону; в обох цих випадках зміна періоду відпустки відбувається виключно за згоди працівника. А такої згоди він не надавав; у встановленому законом порядку він з відпустки не відкликався, а наказ про надання йому відпустки був визнаний таким, що втратив чинність, в односторонньому порядку, без його згоди. При цьому, по суті він не був скасований, а взагалі, вказано, що він втратив чинність, що не передбачено чинним законодавством.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано наказ голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данка В.Й. від 12.09.2018 № 366/02-09 Про скасування наказу від 10.09.2018 № 360/02-09 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог було оскаржене відповідачем, а в частині відмови в задоволенні позову - позивачем.

Не погоджуючись ухваленим рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, його оскаржив відповідач, який вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи, неповне встановлення фактичних обставин справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про відмову в задоволенні позову в оскаржуваній частині.

Тому просив рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити; в решті - рішення суду залишити без змін.

Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що наказ про надання відпустки позивачу було видано всупереч графіку відпусток, без відповідних повноважень і узгоджень із головою суду та без урахування виробничих потреб суду. Перебування судді Фазикоша О.В . у відпустці в обраний ним період збільшило б навантаження на інших суддів, що перешкоджає ефективному та швидкому здійсненню правосуддя суддями суду. За таких обставин, оспорюваний наказ відповідає чинному законодавству, що виключає можливість задоволення позовних вимог в частині визнання такого наказу протиправним та його скасування. Суд першої інстанції не врахував того, що обраний позивачем спосіб захисту не є належним, так як оспорюваний наказ фактично вичерпав свою дію, а сам позов не спрямований на захист порушених прав позивача та їх відновлення, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Відтак, відновлення чинності наказу у обраний позивачем спосіб не призведе до відновлення прав позивача, які до того ж, і не були порушені відповідачем.

Вважаючи, що рішення суду першої інстанції прийняте за неправильного застосування норм матеріального права, не надання належної правової оцінки фактичним обставинам справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи в частині що стосується позовних вимог про визнання неправомірними дії голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данка В.Й. щодо винесення оскаржуваного наказу, позивач ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю - визнати неправомірними дії голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данка В.Й. щодо винесення оскаржуваного наказу.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує загалом тими ж аргументами, що й вимоги позовної заяви. З покликанням на висновок № 19 (2016) КРЕС Про роль голів судів , рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, статті 8, 13, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, практики Європейського Суду з прав людини та Верховного Суду України апелянт вказав, що поза увагою суду залишилось те, що прийнявши оскаржуваний наказ, голова суду порушив його трудові права; що підставою для прийняття оскаржуваного наказу була неіснуюча виробнича необхідність та неіснуючий графік черговості надання щорічної оплачуваної відпустки суддям, тобто, підстав для прийняття оскаржуваного наказу у голови суду не було, що вказує на неправомірній дій голови суду. Натомість, суд першої інстанції, не надав фактичної оцінки того, чи відповідають нормам закону такі дії та викладені в наказі головою суду підстави для видачі такого наказу і дійшов помилкового висновку, що відповідач не вчиняв дій, яки б мали ознаки протиправності, оскільки повноваження видавати та скасовувати кадрові накази належать до його компетенції; відтак, помилково визнав дії голови суду правомірними та відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому не погодився з доводами, наведеними в апеляційній скарзі позивача; вважає, що апеляційна скарга є необгрунтованою та не підлягає задоволенню. Відзив обгрунтований загалом тими ж доводами, що й вимоги апеляційної скарги відповідача. Вказано, що вимога про визнання неправомірними дій голови суду щодо видання оскаржуваного наказу не має характеру самостійної (окремої) позовної вимоги, спрямованої на захист та відновлення порушеного права. Натомість, голова суду при виданні оспорюваного наказу не вчиняв дій, які б мали ознаки протиправності. Оспорюваний наказ голови суду в повному обсязі відповідає нормам чинного законодавства та виданий у законний спосіб, оскільки при наданні позивачу відпустки не було дотримано процедури узгодження її терміну з роботодавцем та врахування інтересів діяльності суду, з метою забезпечення його належної роботи.

За таких обставин, оспорюваний наказ відповідає чинному законодавству, що виключає можливість задоволення позовних вимог в частині визнання такого наказу протиправним та його скасування. Крім того, обраний позивачем спосіб захисту не є належним, оскільки оспорюваний наказ фактично вичерпав свою дію, а сам позов не спрямований на захист порушених прав позивача та їх відновлення, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Тому просив рішення суду першої інстанції в частині щодо відмови в задоволенні позовних вимог залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Позивач подав до суду заяву, у якій просив розглянути справу за його відсутності.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України не здійснювалося.

Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково, а апеляційна скаргу відповідача не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судом, відповідно до наказу голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області № 338/02-09 від 23.08.2018, у зв`язку з вибуттям у відпустку голови суду Данка В.Й. , виконання обов`язків голови суду у період з 03 вересня по 11 вересня 2018 року було покладено на ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 154).

Наказом в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Бедя В.І. № 356/02-09 від 07.09.2018, у зв`язку з наданням відпустки Бедю В.І. , виконання обов`язків голови суду у період з 10 вересня по 11 вересня було покладено на суддю Придачука O . A . (т. 1 а.с. 156).

Наказом в.о. голови суду Придачука O .A . видано наказ від 10.09.2018 № 360/02-09 Про надання відпустки ОСОБА_1 , яким ОСОБА_1 , судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, було надано невикористану щорічну відпустку терміном з 01 по 22 жовтня 2018 року включно (т. 1 а.с. 65).

12.09.2018 голова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данко В.Й. видав наказ за № 366/02-09 Про скасування наказу від 10.09.2018 № 360/02-09 , яким наказ в.о. голови суду від 10.09.2018 № 360/02-09 Про надання відпустки ОСОБА_1 вважати таким, що втратив чинність починаючи з 13 вересня 2018 року, а пунктом 2 цього наказу повідомлено ОСОБА_1 про можливість повторно написати заяву про отримання відпустки на обраний ним період.

Наказ обгрунтований тим, що відповідно до статті 24 Закону України Про судоустрій і статус суддів та з урахуванням тієї обставини, що фактична кількість суддів Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, які здійснюють повноваження, складає 9 з 23 передбачених за штатним розписом, а у період до відпустки згідно з наказом № 360/02-09 судді ОСОБА_1 призупиняється автоматизований розподіл справ за 14 календарних днів як судді та за 3 дні як слідчому судді, що суттєво збільшує навантаження на інших суддів (слідчих суддів) у період з 17 до 28 вересня 2018 року включно, а також беручи до уваги, що справу про адміністративне правопорушення № 308/9775/18, яка перебуває на розгляді у вищевказаного судді, призначено до розгляду на 10:00 год. 03.10.2018.

Підставою видання наказу вказано: службова необхідність.

З оскаржуваним наказом позивач ознайомлений 05.10.2018 (т. 1 а.с. 9, 158).

Не погоджуючись із цим наказом та вважаючи, що дії голови Ужгородського міськрайонного суду щодо винесення цього наказу є неправомірними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, при тому, що всупереч приписами частини другої статті 77 КАС України відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, не довів належними доказами правомірність свого рішення.

На підставі заяви позивача, яка була погоджена з в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду, відповідно до наказу від 10.09.2018 № 360/02-09 позивачу надано частину щорічної оплачуваної відпустки з 01 до 22 жовтня 2018 року у відповідності до Закону України Про відпустки .

Разом з тим, у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом; бажання одного працівника чи власника або уповноваженого ним органу не достатньо.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання неправомірними дії голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данка В.Й. щодо винесення наказу від 12.09.2018 № 366/02-09 Про скасування наказу від 10.09.2018 № 360/02-09 , суд першої інстанції вказав, що відповідач не вчиняв дій, які б мали ознаки протиправності, оскільки голова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данко В.Й, у межах повноважень визначених законом, видав оскаржуваний наказ, а повноваження видавати та скасовувати кадрові накази належить до його компетенції.

Колегія суддів частково погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що голова місцевого суду, зокрема: контролює ефективність діяльності апарату суду, погоджує призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду, а також вносить подання про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

У разі відсутності голови місцевого суду його адміністративні повноваження здійснює один із заступників голови суду за визначенням голови суду, за відсутності такого визначення - заступник голови суду, який має більший стаж роботи на посаді судді, а в разі відсутності заступника голови суду - суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді.

За приписами статті 74 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Порядок і умови надання щорічних відпусток, а також порядок відкликання з відпустки визначений статтею 79 КЗпП України, відповідно до частин третьої, четвертої, сьомої якої черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства, установи, організації з додержанням вимог частини шостої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.

Відповідно до частини третьої статті 80 КЗпП України щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

Закон України Про відпустки , зокрема, встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам.

Згідно із частинами десятою, одинадцятою статті 10 Закону України Про відпустки черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону (частина третя статті 11 Закону України Про відпустки ).

А відповідно до частини третьої статті 12 Закону України Про відпустки відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог частини першої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно із графіком черговості надання щорічної оплачуваної відпустки суддям Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у 2018 році період надання відпустки судді ОСОБА_1 визначено з 18.06.2018 по 20.07.2018; відмітка про ознайомлення позивача із цим графіком у ньому відсутня (а.с. 103).

Оскільки станом на вересень 2018 року позивач всю відпустку не відбув, на підставі його заяви в.о. голови суду Придачук O.A. наказом від 10.09.2018 № 360/02-09 Про надання відпустки ОСОБА_1 надав ОСОБА_1, судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області невикористану щорічну відпустку терміном з 01 по 22 жовтня 2018 року включно (т. 1 а.с. 65).

Враховуючи приписи статті 24 Закону України Про судоустрій і статус суддів , статті 79 КЗпП України, статті 10 Закону України Про відпустки , те, що період надання відпустки був узгоджений між позивачем та в.о. голови суду; що у визначений графіком період позивач відпустку не відбув та що відсутні підтвердження про ознайомлення позивача із цим графіком, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вказаний наказ є законним і відпустку позивачу було надано правомірно.

Колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними доводи відповідача про те, що питання про надання відпустки позивачу необхідно було узгоджувати із головою суду, а в.о. голови суду не мав повноважень надавати позивачу відпустку і повноваження в.о. голови суду були обмеженими та зводяться лише до термінових поточних питань діловодства суду, а також те, що чинним законодавством України не передбачено повторне покладення виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника на іншу особу, оскільки такі доводи не узгоджуються із вищезазначеними нормами законодавства та їм суперечать.

При цьому, на особу, яка приймає наказ про надання відпустки особі, покладено обов`язок враховувати, як це буде впливати на роботу установи.

Відтак, подальше відкликання особи з відпустки (перенесення відпустки на інший період, скасування наказу про надання відпустки тощо), згідно із зазначеними вище нормами, повинно відбуватись лише за визначених законодавством умов (зокрема, коли надання відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи установи) та за згодою працівника.

Як зазначено вище, оскаржуваний наказ голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.09.2018 № 366/02-09 Про скасування наказу від 10.09.2018 № 360/02-09 обгрунтований службовою необхідністю, зокрема те, що фактична кількість суддів Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, які здійснюють повноваження, складає 9 з 23 передбачених за штатним розписом, а у період до відпустки згідно з наказом № 360/02-09 судді ОСОБА_1 призупиняється автоматизований розподіл справ за 14 календарних днів як судді та за 3 дні як слідчому судді, що суттєво збільшує навантаження на інших суддів (слідчих суддів) у період з 17 до 28 вересня 2018 року включно.

Проте, як видно із копії табелю обліку робочого часу, у вказаний час всі наявні по штату судді були на робочому місці, за винятком суддів Заревої Н.І. та Стефанишин М.М., які перебували у відпустках для догляду за дитиною (т. 1 а.с. 125).

Жодних доказів, які спростовували б зазначене, а також підтверджували службову необхідність (що надання відпустки позивачу в період з 01 по 22 жовтня 2018 року може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи суду), до суду надано не було.

Крім того, не було отримано згоди позивача на скасування (визнання таким, що втратив чинність) наказу про надання відпустки № 360/02-09 від 10.09.2018.

Не може бути підставою для скасування всієї відпустки й те, що позивач призначив до розгляду на 10 год. 00 хв. 03 жовтня 2018 року справу про адміністративне правопорушення № 308/9775/18, при тому, що тривалість відпустки позивача визначена тривалістю 22 дні (з 01 по 22 жовтня 2018 року включно).

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним і скасування наказу голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.09.2018 № 366/02-09 Про скасування наказу від 10.09.2018 № 360/02-09 .

Колегія суддів вважає безпідставними і такими, що не впливають на законність рішення суду першої інстанції та знаходяться поза межами судового розгляду покликання апелянта - відповідача на те, що обраний позивачем спосіб захисту не є належним, так як оспорюваний наказ фактично вичерпав свою дію, а сам позов не спрямований на захист порушених прав позивача та їх відновлення, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог; відтак, відновлення чинності наказу у обраний позивачем спосіб не призведе до відновлення прав позивача.

Як уже було зазначене вище, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання неправомірними дії голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данка В.Й. щодо винесення наказу від 12.09.2018 № 366/02-09 Про скасування наказу від 10.09.2018 № 360/02-09 , суд першої інстанції вказав, що відповідач не вчиняв дій, які б мали ознаки протиправності, оскільки голова суду у межах повноважень визначених законом, видав оскаржуваний наказ, а повноваження видавати та скасовувати кадрові накази належить до його компетенції.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів разом з тим не погоджується із мотивами, за яких такий висновок було зроблено.

Як правильно вказав у запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник відповідача, вимога про визнання неправомірними дій голови суду щодо видання оскаржуваного наказу немає характеру самостійної (окремої) позовної вимоги, спрямованої на захист та відновлення порушеного права.

Тобто, дії по виданню наказу завершуються видання наказу; наказ - є результатом, наслідком цих дій, відтак такі дії окремо від наказу не оскаржуються.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, апеляційну скаргу позивача необхідно частково задовольнити, змінивши мотиви прийняття рішення судом першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог; у решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року в адміністративній справі № 260/1119/18 в частині мотивів відмови в задоволенні позову змінити.

В іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року в адміністративній справі № 260/1119/18 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк О. М. Довгополов Постанова складена у повному обсязі 19 листопада 2019 року.