Постанова

від 19.11.2019 по справі 759/2627/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 759/2627/13-ц

провадження № 22-ц/824/14307/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач) ,

суддів - Стрижеуса А.М., Махлай Л.Д.

за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.

учасники справи:

позивач - прокурор Святошинського районного суду м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

відповідач - ОСОБА_1

третя особа - Державне підприємство Український науково-дослідницький і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу керівника Київської місцевої прокуратури №8 - Ярошовця Василя Миколайовича

на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року у складі судді Величко Т.О.

у справі за позовом прокурора Святошинського районного суду м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне підприємство Український науково-дослідницький і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості про відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2012 року прокурор Святошинського району м. Києва звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з позовом до ОСОБА_1 провідшкодування шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_1 , який був генеральним директором Державного підприємства Державний реєстр систем сертифікацій згідно з наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №212-к від 06 червня 2008 року, вчинив службову недбалість, якою було заподіяно істотну шкоду державним інтересам на загальну суму 143 000 грн.

Вказував, що 01 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ Продакт - Люкс було укладено договір про надання юридичних послуг №8 на загальну суму 78 000 грн, відповідно до якого ТОВ Продакт - Люкс взяло на себе зобов`язання, починаючи з 01 липня 2008 року по 31 серпня 2008 року надавати ДП Державний реєстр систем сертифікацій юридичні послуги, а останнє, у свою чергу, зобов`язалося приймати і оплачувати послуги в порядку і розмірах, передбачених цим договором. Відповідачем було підписано акт приймання - передачі робіт по договору про надання юридичних послуг, відповідно до якого кошти у сумі 78 000 грн були перераховані на розрахунковий рахунок ТОВ Продакт - Люкс , хоча в дійсності послуги підприємству надані не були.

Окрім того, 01 вересня 2008 року між відповідачем та ТОВ Сінук-ексім укладено договір про надання юридичних послуг №19 та додаткову угоду до нього на загальну суму 65 000 грн, згідно з якими ТОВ Сінук-ексім взяло на себе зобов`язання, починаючи з 01 серпня 2008 року надавати ДП Державний реєстр систем сертифікацій юридичні, інформаційні та консультаційні послуги, а останнє, у свою чергу, повинно приймати і оплачувати дані послуги у порядку та розмірах, визначених договором. ОСОБА_1 було підписано акт здачі-прийняття та акт приймання-передачі відповідно до вказаного договору, кошти у сумі 65 000 грн були перераховані на розрахунковий рахунок ТОВ Сінук-ексім , хоча в дійсності вищевказані послуги надані підприємству також не були.

Зазначав, що вказані порушення були встановлені Контрольно-ревізійним управлінням в м. Києві під час проведення фінансово-господарської діяльності ДП Державний реєстр системи сертифікації за період 01.01.2008-01.07.2010 та відображені в акті №072-30/1414 від 13.09.2010.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 26 квітня 2012 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, закрито. Звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі п. в ст. 1 Закону України Про амністію .

Посилаючись на ч. 2 ст. 36 Закону України Про прокуратуру (в редакції, чинній на час звернення до суду), в якій зазначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою, на те, що органом управління ДП Державний реєстр систем сертифікацій є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, діяльність якого спрямовується та координується кабінетом Міністрів України, а також на наявність порушень економічних інтересів держави внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 , зазначав про наявність підстав для звернення прокурора до суду.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року позов залишено без розгляду.

Не погоджуючись з указаною ухвалою, 20 вересня 2019 року керівник Київської місцевої прокуратури №8 Ярошовець В.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки уважає, що оскаржувана ухвала постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом першої інстанції безпідставно не було взято до уваги ту обставину, що позов прокурором було подано в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України - органу держави, який є уповноваженим на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.

Окрім того, зауважує, що ДП Державний реєстр систем сертифікації припинило свою діяльність, проте правонаступником зазначеного підприємства є ДП Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості , засновником якого є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зазначає, що з позовом прокурор звернувся 23 серпня 2012 року, а тому судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин норми Конституції України та Закону України Про прокуратуру , чинні станом на 2019 рік, оскільки такі положення не діяли на час пред`явлення позову до суду.

Уважає також безпідставним посилання місцевого суду на висновки Верховного суду, викладені у справі №924/1237/17 від 20 вересня 2018 року, та на те, що звернення прокурора до суду з позовом на захист суспільного інтересу не відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

У своїх доводах посилається на рішення Конституційного Суду України, висновки Верховного Суду, практику Європейського суду з прав людини, відповідно до яких прокурор не тільки мав право, а й був зобов`язаний звернутись з даним позовом до суду.

Звертає увагу на те, що порушення інтересів держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України полягає в тому, що шкода, заподіяна злочином, не відшкодована, чим завдано шкоду державі, оскільки Міністерством економічного розвитку і торгівлі України не вжито відповідних заходів на її відшкодування.

04 листопада 2019 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції.

Прокурор у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягаєзадоволенню з наступних підстав.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції уважав обґрунтованими твердження представника відповідача про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави та виходив з того, що у даній справі суб`єктом владних повноважень відповідно до чинного законодавства є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, у якого наявні повноваження щодо звернення до суду з позовом про стягнення коштів.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Проте, ухвала суду не відповідає вказаним нормам, що згідно статті 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

У цивільних справах можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (частина третя статті 26 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом).

Статтею 21 Конституції України (в редакції, чинній на час подання позову) встановлено, що до функцій прокуратури України входить поряд із іншим представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Аналогічна норма міститься у статті 5 Закону України Про прокуратуру (в редакції, чинній на час подання позову).

Згідно пункту 6 частини другої статті 20 вказаного закону при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Відповідно до статті 35 Закону України Про прокуратуру (в редакції, чинній на час подання позову) прокурор має рівні права з іншими учасниками процесу. Підстави для вступу у справу, а також обсяг і межі повноважень прокурора у судовому процесі визначаються цим Законом та процесуальним законодавством України.

Зі змісту статті 36-1 Закону України Про прокуратуру (в редакції, чинній на час подання позову) убачається, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Таким чином, Законом України Про прокуратуру (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) не передбачено обґрунтування наявності підстав для представництва прокурором держави.

Статтею 45 ЦПК України (чинної на час звернення прокурора з позовом та вирішення питання про відкриття провадження) встановлено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. При цьому прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

З матеріалів справи убачається, що прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі з позовом про відшкодування шкоди, обґрунтовував необхідність такого звернення наявністю порушень економічних інтересів держави внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 та не вжиттям заходів щодо відшкодування шкоди, завданої державі, Міністерством економічного розвитку та торгівлі України.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 лютого 2013 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

Постановляючи ухвалу про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що форма, зміст та порядок подання позовної заяви відповідають вимогам статей 118-120 ЦПК України (у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії).

При цьому, жодних недоліків позовної заяви в частині відсутності обґрунтування прокурором підстав для здійснення представництва інтересів держави суд першої інстанції не виявив, і позовну заяву прокурора як з цих, так і з інших підстав без руху не залишав.

15 грудня 2017 року набрали чинності зміни до процесуального законодавства (Закон №2147-VIII), згідно з якими було змінено Цивільний процесуальний кодекс України.

Зі змісту статті 56 ЦПК України убачається, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Відповідні зміни також були внесені і в Закон України Про прокуратуру .

Так, згідно абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно абзаців першого-третього частини четвертої вказаної статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

Системне тлумачення статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини п`ятої статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру : прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з абзацом другим частини другої статті 45 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього кодексу про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц.

22 серпня 2019 року у судовому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про залишення без розгляду позовної заяви, в якому зазначено про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 серпня 2019 року позовну заяву залишено без розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Залишаючи без розгляду позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що позивач не надав доказів та не повідомив про підстави звільнення від доказування у порядку статті 82 ЦПК України про те, що Київська місцева прокуратура №8 є належним позивачем з огляду на припинення діяльності ДП Державний реєстр систем сертифікацій 28 листопада 2011 року, а ДП Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості є правонаступником зі всіма правами та обов`язками ДП Державний реєстр систем сертифікацій . А також виходив з того, що у Міністерства економічного розвитку і торгівлі України наявні повноваження на звернення до суду з позовами про стягнення коштів.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи 16 травня 2019 року Київською місцевою прокуратурою №8 в особі прокурора Семененка В. подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача ДП Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості , яке обґрунтовано тим, що ДП Державний реєстр систем сертифікацій 28 листопада 2011 року припинено як юридичну особу, а правонаступником даного підприємства є ДП Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості , на підтвердження чого надано відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в яких, зокрема, зазначено, що засновником ДП Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. А також прокурором долучено до матеріалів справи додаткові пояснення, в яких викладені обставини щодо наявності підстав для звернення прокурора в інтересах Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16 травня 2019 року вищезазначене клопотання задоволено та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ДП Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості .

Отже, зважаючи на викладене, безпідставними є посилання суду першої інстанції на відсутність доказів на підтвердження того, що правонаступником ДП Державний реєстр систем сертифікацій є ДП Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості , засновником якого, в свою чергу, є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, за захистом інтересів якого і звернувся до суду прокурор, оскільки міністерство не вжило заходів щодо відшкодування завданої відповідачем шкоди державі.

Обґрунтовуючи відсутність у прокурора повноважень на ведення справи в інтересах Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, суд першої інстанції посилався на статтю 23 Закону України Про прокуратуру і висновки Верховного Суду та зазначив, що прокурор не може вважатись альтернативним суб`єктом звернення до суду і змінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Разом з тим, поза увагою місцевого суду залишилось те, що 22 лютого 2013 року під час відкриття провадження у справі за позовом прокурора в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, судом вже було встановлено що форма, зміст та порядок подання позовної заяви відповідають вимогам статей 118-120 ЦПК України (у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії).

При цьому, жодних недоліків позовної заяви в частині відсутності обґрунтування прокурором підстав для здійснення представництва інтересів держави суд першої інстанції не виявив, і позовну заяву прокурора як з цих, так і з інших підстав без руху не залишав.

Окрім того, з матеріалів справи убачається, що 11 березня 2013 року представник відповідача ОСОБА_2 вже подавав до суду клопотання про відмову у прийнятті позовної заяви та відкритті провадження у справі та/або закриття провадження у справі та/або про залишення позовної заяви без розгляду, яке, зокрема, обґрунтовував тим, що прокурор не може взяти на себе роль позивача чи третьої особи із самостійними позовними вимогами, а твердження у заяві про неможливість юридичної особи самостійно пред`явити позов не може бути визнано обґрунтованим і достатнім для прийняття такої заяви до провадження суду при умові, що воно не підтверджено відповідними документами, доданими до заяви.

У судовому засіданні, яке відбулось 14 березня 2013 року, суддею відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, що відображено у журналі судового засідання (а.с. 69 т. 1).

Ухвалами Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2013 року та 07 квітня 2014 року двічі зупинялось провадження у справі у зв`язку з розглядом заяви відповідача про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у кримінальній справі та у зв`язку з розглядом Європейським судом з прав людини скарги ОСОБА_1 на рішення національних судів. Після відкриття провадження у справі відбулось вісім судових засідань: 14 березня 2013 року, 11 березня 2014 рок, 07 квітня 2014 року, 15 серпня 2017 року, 27 вересня 2018 року, 28 листопада 2018 року, 16 травня 2019 року, 22 серпня 2019 року, під час яких сторонами заявлялись клопотання, судом витребовувались відповідні матеріали, була залучена до участі у справі третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Отже, з часу відкриття у 2013 році провадження у справі на протязі семи років судом вчинялись процесуальні дії щодо розгляду даної справи, досліджувались та витребовувались матеріали і докази по справі, заслуховувались пояснення сторін та лише у 2019 році виявлено судом відсутність повноважень у прокурора на ведення даної справи.

Таким чином, станом на 2013 рік прокурор мав право та відповідні повноваження на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про відшкодування шкоди.

Відповідно до пункту 9 частини першої Перехідних Положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно вимог частини п`ятої статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру : прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з абзацом другим частини другої статті 45 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього кодексу про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були.

Отже, розглядаючи справу за правилами цивільного процесуального кодексу в редакції від 15 грудня 2017 року, суд першої інстанції, встановивши відсутність у позовній заяві належного обґрунтування підстав звернення прокурора до суду в інтересах держави, не залишив позовну заяву без руху та не надав позивачу терміну для усунення недоліків, а одразу залишив таку заяву без розгляду, чим порушив право позивача на доступ до правосуддя та захист інтересів держави.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції , прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі Менчинська проти Росії (Menchinskaya v. Russia, заява №42454/02, § 35)).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Так, у справі Bellet v. France , Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (частина 1 статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надавши їм належну правову оцінку, зважаючи на вищевикладені обставини та беручи до уваги норми Конституції України, Закону України Про прокуратуру , цивільного процесуального кодексу України, що діяли станом на час звернення прокурора з позовом, зважаючи на те, що провадження у справі було відкрито ще 22 лютого 2013 року, під час якого судом з`ясовано обставини щодо наявності у прокурора підстав та повноважень для звернення з таким позовом, колегія доходить висновку, що суд першої інстанції, застосувавши пункт 2 частини першої статті 257 ЦПК України (в редакції 15 грудня 2017 року), на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового та передчасного висновку про залишення позову без розгляду , що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу керівника Київської місцевої прокуратури №8 - Ярошовця Василя Миколайовича - задовольнити.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Повне судове рішення складено 19 листопада 2019 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді А.М. Стрижеус

Л.Д. Махлай