Окрема ухвала

від 04.11.2019 по справі 760/12179/16-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді ОСОБА_1

до постанови об`єднаної палати Касаційного кримінального суду

від 04листопада 2019року у справі №760/12179/16-к

Обставини справи, рух провадження та зміст оскарженого судового рішення

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 14 липня 2016 року задоволено клопотання слідчого та надано дозвіл на проведення документальної позапланової перевірки з питань додержання посадовими особами ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» вимог податкового законодавства України під час проведення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Юран» за весь період взаємовідносин щодо правильності нарахування та сплати до бюджету України податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності.

У період з 12 грудня 2016 року до 17 січня 2017 року на підставі наказу Офісу великих платників податків ДФС у ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» від 12.09.2016 року №1068 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка.

24 січня 2017 року за результатами перевірки було складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Юран» за весь період взаємовідносин, в якому містилося посилання на вищеназвану ухвалу слідчого судді як на підставу призначення цієї перевірки. В акті містяться відомості, що його копія була вручена головному бухгалтеру ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» 24 січня 2017 року.

10 лютого 2017 року на підставі акту перевірки Офісом великих платників податків ДФС було прийнято податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток, яке того ж дня було надіслане на адресу ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна».

28 лютого 2017 року представник ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з клопотанням про надання йому ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 14 липня 2016 року.

6березня 2017 року ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» отримало вказану ухвалу.

9 березня 2017 року ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» подало апеляційну скаргу на зазначену ухвалу слідчого судді.

Ухвалою судді Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2017 року відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2017 року касаційну скаргу представника ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» залишено без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року без зміни.

Постановою Верховного Суду від 10 липня 2018 року заяву представника ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2017 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2017 року, розглянуту на підставі пункту 1 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, було задоволено, вказані судові рішення скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2018 рокувідмовлено адвокату ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва від 14 липня 2016 року, якою надано дозвіл на проведення документальної позапланової перевірки.

Вимоги касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» адвокат ОСОБА_2 порушив питання про скасування ухвали апеляційного суду в зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та просить призначити новий розгляд провадження в цьому суді. Зазначає, що апеляційним судом безпідставно повернуто апеляційну скаргу на підставі п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК України, оскільки у вказаній скарзі зазначено причини пропуску строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді від 14 липня 2016 року, які представник вважав поважними. Стверджує, що строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, яка була постановлена без виклику особи, має обчислюватися лише з дня отримання нею копії судового рішення.

Суть питання, яке розглядалося об`єднаною палатою

Колегія суддів Верховного Суду ухвалою від 04 липня 2019 року передала провадження на розгляд об`єднаної палати, посилаючись на те, що в практиці Верховного Суду існують різні правові позиції щодо визначення початку перебігу строку на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді, необхідності його поновлення, та наявності/відсутності до цього поважних причин залежно від часу коли особа, яку не викликали в судове засідання, була обізнана з мотивами прийнятого слідчим суддею рішенням.

Судовою практикою визначено, що строк на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді, постановлених без виклику особи,необхідно обчислювати:

1) з моменту отримання особою, яка оскаржує ухвалу слідчого судді,копії цього рішення;

2) з моменту коли особа дізналася, або могла дізнатися про постановлену ухвалу слідчого судді.

Позиція щодо обчислення вказаного вище строку лише з моменту отримання копії судового рішення, незалежно від того з яких джерел вона попередньо була обізнана про постановлене рішення та його мотиви, викладена у постановах колегії суддів як Першої судової палати Касаційного кримінального суду (постанова від 03 квітня 2018 року (провадження №51-2336км18), постанова від 16 травня 2019 року (провадження №51-4552км18), так і Другої судової палати Касаційного кримінального суду (постанова від 15 березня 2018 року (провадження №51-2109км18), постанова від 10 квітня 2019 року (провадження №51-8933км18).

Протилежна позиція, за якою строк апеляційного оскарження має обчислюватись із моменту коли заінтересована особа з інших джерел могла бути/була обізнана з мотивами прийнятого слідчим суддею рішення відображена ухвалах Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 14 грудня 2018 року (провадження №51-10259ск18) таТретьої судової палати Касаційного кримінального суду від 06 червня 2019 року (провадження № 51-2822ск19).

Водночас, у даному кримінальному провадженні колегія суддів вважала такою, що відповідає як загальним засадам кримінального процесуального закону, так і нормам, які спрямовані на їх реалізацію, позицію суду, за якою строк апеляційного оскарження має обчислюватись з моменту отримання копії судового рішення, незалежно від наявності інших джерел інформування про прийняте рішення, у зв`язку з чим вважала за необхідне відступити від позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 14 грудня 2018 року (провадження №51-10259ск18) та Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 06червня 2019 року (провадження № 51-2822ск19).

Короткий зміст рішення об`єднаної палати

Об`єднаню палатою Касаційного кримінального суду було постановлено, що касаційна скарга представника ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» підлягає задоволенню, а ухвала Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2018 року скасуванню.

Постанова мотивована тим, що ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» отримало ухвалу слідчого судді 6 березня 2017 року, звернулося з касаційною скаргою 9березня 2017 року, а тому строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 14 липня 2016 року пропущено не було.

Крім того, у постанові міститься висновок про застосування норм права, а саме: за змістом абз.2 ч.3 ст. 395 КПК України, якщо ухвала слідчого судді постановлена без виклику особи інтересів якої вона стосується та яка її оскаржує, то строк на апеляційне оскарження для такої особи має обчислюватися з дня отримання копії судового рішення, незалежно від наявності інших джерел інформування про прийняте рішення.

Мотиви окремої думки

Підтримавши більшість суддів об`єднаної палати щодо змісту резолютивної частини постанови, я не можу погодитися зі змістом висновку щодо застосування норми права, викладеного в мотивувальній частині цієї постанови.

Так, більшість суддів при формулюванні висновку щодо застосування норми права зосередилася виключно на обставинах цього провадження, не порівнявши їх з обставинами інших проваджень, в яких різні колегії Касаційного кримінального суду зробили протилежні висновки, щодо відступу від яких ставилося питання при передачі провадження на розгляд об`єднаної палати. Внаслідок цього, спираючись на обставини провадження, що розглядається, об`єднана палата, тим не менше, сформулювала висновок про застосування норм права у досить загальних термінах, що дозволить невиправдано застосовувати його в ситуаціях, які значно відрізняються від тієї, що мала місце в даному провадженні.

Для розуміння суті проблеми доцільно порівняти обставини цього провадження з обставинами у справі №263/2654/17, де колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду дійшла висновку про порушення строку звернення до суду з касаційною скаргою та відсутність підстав для його поновлення.

Якщо в провадженні, що розглядалося об`єднаною палатою, як зазначено вище, представники ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» звернулися до місцевого суду із клопотанням надати копію ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки трохи більше, ніж через місяць після завершення цієї перевірки та складення акту про її результати, то у справі №263/2654/17 цей період був набагато більшим.

Зокрема, в останній справі дозвіл на проведення документальної позапланової перевірки ПрАТ «Азовзагальмаш» на предмет дотримання вимог законодавства про працю та оплати праці було надано ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 березня 2017 року. Сама перевірка була проведена в період з 13 по 24 березня 2017 року, тобто уповноважені особи ПрАТ «Азовзагальмаш» були обізнані про існування даного судового рішення у вищевказаний період. 02 липня 2018 року між ПрАТ «Азовзагальмаш» та Адвокатським об`єднанням «ПРАВЕКС» укладено договір про надання правової допомоги і закріплено адвоката ОСОБА_3 , однак лише 16травня 2019 року за заявою останнього як представника ПрАТ«Азовзагальмаш» було отримано копію ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 березня 2017 року. Апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначеної ухвали подано до Донецького апеляційного суду 17травня 2019 року. Таким чином, ПрАТ «Азовзагальмаш» не зверталося до суду із заявою про отримання копії судового рішення більше, ніж два роки не тільки з дати постановлення ухвали, але й з часу проведення перевірки на підставі цієї ухвали (що вказує на обізнаність службових осіб ПрАТ «Азовзагальмаш» про існування цієї ухвали слідчого судді).

Хоча в провадженні, що розглядалося об`єднаною палатою, як і решта суддів, я вважав, що ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» не пропустило строк подання апеляційної скарги, за обставин, наведених у справі у №263/2654/17, я би зробив протилежний висновок. Відтак вважаю, що висновок щодо застосування норм права, сформульований більшістю суддів об`єднаної палати на підставі фактів провадження за касаційною скаргою ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна», не повинен застосуватися в ситуаціях, які схожі на ту, що мала місце в справі №263/2654/17. Попри це, загальні формулювання вказаного висновку можуть дати підстави для його невиправданого застосування і в таких ситуаціях.

Чому ж у наведених ситуаціях висновок щодо дотримання чи недотримання строку звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою має бути різним?

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанції, дійсно, є важливою складовою конституційного права особи на судовий захист. Однак формулювання ст. 129 Конституції України вказують на те, що право на оскарження судових рішень не є абсолютним.

По-перше, Верховний Суд неодноразово наголошував, що ст.129Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (див., наприклад, постанови від 4квітня 2019 року у справі №494/6/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 646/5552/17, від 28 лютого 2019 року у справі № 161/4229/18, а також постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 27 травня 2019 року у справі № 766/22242/17).

По-друге, положення ст. 129 Конституції України не виключають необхідності законодавчої регламентації порядку та умов подання апеляційних скарг, а також обмеження строків апеляційного оскарження. Останнє, зокрема, є необхідним для забезпечення правової визначеності, що є складовою частиною принципу верховенства права.

Так само Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) відзначає, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати певним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності апеляції. Тим не менш, застосовані обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Крім того, обмеження відповідатимуть вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенції), якщо вони переслідують законну мету та існує розумне співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, що переслідується (див. рішення від 3листопада 2009 року у справі «Давран проти Туреччини» («Davran v. Turkey»), заява №18342/03, § 37; рішення від 15 вересня 2016 року у справі «Йохансен проти Німеччини» («Johansen v. Germany»), заява №17914/10, §44 та ін.).

При цьому ЄСПЛ окремо наголошує, що саме національні суди уповноважені тлумачити національні процесуальні правила, такі як строки, покликані забезпечувати правову визначеність; роль Суду зводиться лише до перевірки того, чи є наслідки такого тлумачення сумісними з Конвенцією (див. рішення від 15 вересня 2016 року у справі «Йохансен проти Німеччини» («Johansen v. Germany»), заява №17914/10, §45 та ін.)

У справі №760/19918/18 (постанова від 10 квітня 2019 року) Верховний Суд зазначив, що «системне тлумачення відповідних положень глави 31 КПК дає змогу дійти висновку, що законодавець установив певні особливості апеляційної перевірки ухвал слідчого судді, які зумовлені, насамперед, характером цього виду судового рішення, необхідністю невідкладної перевірки його законності й обґрунтованості. Особливостями перевірки таких ухвал є: а) спрощений порядок подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду (ч. 1 ст. 395 КПК); б) скорочений строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді - протягом 5-ти днів з дня її оголошення; для особи, яка перебуває під вартою, - з моменту вручення їй копії судового рішення; для особи, без виклику якої постановлено ухвалу слідчого судді і яка її оскаржує, - з дня отримання нею копії судового рішення (ч. 2, ч. 3 ст. 395 КПК); в) скорочений строк розгляду апеляції - не пізніше як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції (ч. 2 ст.422КПК)».

Ці особливості наглядно демонструють намір законодавця визначити в межах кримінального провадження досить стислі строки процедури апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів. Це пов`язано з потребами забезпечення правової визначеності, яка на стадії досудового розслідування набуває особливого значення з огляду на специфіку кримінального провадження, і обумовлено декількома факторами:

1) необхідністю забезпечити належну оперативність і ефективність досудового розслідування (специфіка кримінального провадження на стадії досудового розслідування, як правило, вимагає вжиття термінових заходів для досягнення завдань кримінального провадження, що вимагає становлення скорочених термінів учинення відповідних процесуальних дій, тоді як тривалі процедури оскарження можуть істотно затягнути досудове розслідування, а в деяких випадках значно ускладнити або унеможливити вжиття тих чи інших заходів);

2) необхідність уникнення «паралельних» процедур оскарження, а також втручання в судовий розгляд кримінального провадження по суті (тривалі процедури оскарження потенційно можуть призвести до ситуацій, коли одні і ті ж обставини будуть заперечуватися відповідним учасником одночасно в межах процедури апеляційного оскарження ухвали слідчого судді та в межах судового розгляду кримінального провадження по суті);

3) необхідністю усунення умов для зловживання правом на оскарження учасниками кримінального провадження (зокрема, щоб тривалі процедури оскарження не використовувалися для блокування досудового розслідування або судового розгляду);

4) необхідністю забезпечення стабільності правовідносин (оскільки ухвали слідчих суддів можуть породжувати різні правові наслідки, як у межах кримінального провадження, так і поза ним, обмеження строків апеляційного оскарження цих ухвал відповідає загально-правовій тенденції встановлення граничних строків для вчинення тих чи інших процесуальних дій, у тому числі строків звернення до суду, строків позовної давності, строків давності притягнення до юридичної відповідальності, строків апеляційного та касаційного оскарження, строків звернення до суду із заявою за нововиявленими обставинами, строків звернення до ЄСПЛ тощо);

5) необхідністю забезпечити ефективність процедури апеляційного оскарження на практиці (оскільки більша частина ухвал слідчих суддів, які підлягають апеляційному оскарженню, мають обмежений строк дії, то тривалі процедури оскарження нівелюватимуть практичний ефект від такого оскарження) тощо.

Саме тому законодавець визначив обмежений строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді за загальним правилом п`ять днів з дня її оголошення (п.3 ч. 2 ст. 395 КПК). Водночас згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Я безперечно погоджуюсь із рештою суддів об`єднаної палати в тому, що норма, передбачена ч. 3 ст. 395 КПК України, містить важливу процесуальну гарантію права на апеляційне оскарження для осіб, які мають намір реалізувати це право, адже на практиці воно може бути ефективно реалізоване лише за умови, якщо відповідна особа буде знати, по-перше, про факт постановлення відповідного судового рішення, і по-друге, про його зміст.

Разом із тим, зазначена норма не містить вказівки щодо порядку обчислення строку на апеляційне оскарження в ситуаціях, коли особа відмовилася від отримання судового рішення.

Наведена норма вочевидь не повинна тлумачитися як така, що дозволяє особі спочатку відмовитися від отримання судового рішення, а потім через невизначений час звернутися до суду із заявою про отримання копії судового рішення та відповідно оскаржити його протягом п`яти днів з дня отримання. Це буде явним зловживанням правом на оскарження, що суперечить принципу верховенства права в цілому та принципу правової визначеності, зокрема.

У такій ситуації з огляду на положення ч. 6 ст. 9 КПК слід виходити з того, що строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді слід відраховувати з моменту, коли особа мала можливість отримати ухвалу слідчого судді, але відмовилася від цього.

Звичайно, при прямій задокументованій відмові особи отримувати судове рішення визначити момент, з якого розпочинається перебіг строку на апеляційне оскарження, досить легко. Тим не менше, аналогічні наслідки повинна мати й непряма відмова від отримання судового рішення.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 року (справа № 127/17092/18) та постанові від 12 червня 2019 року (справа №760/9908/18) особа, яка бажає подати апеляційну скаргу, має діяти сумлінно для того, щоб ефективно реалізувати своє право.

Отже, від особи, якій стало відомо про існування судового рішення, що, на її думку, стосується її прав, свобод і інтересів, і яка дійсно має намір оскаржити це судове рішення в апеляційному порядку, можна очікувати, що вона протягом розумного періоду часу продемонструє свою зацікавленість і звернеться до суду, який постановив рішення, із заявою про надання його копії, навіть в ситуації, коли суд повинен був вручити чи надіслати особі копію судового рішення, однак з якоїсь причини особа так і не отримала це рішення, а тим більше в ситуації, коли процесуальний закон не містить прямої вимоги щодо надсилання копії такої ухвали відповідній особі саме судом (наприклад, якщо особа не була учасником кримінального провадження або щодо окремих ухвал слідчого судді[1]).

У провадженні, яке розглядалося об`єднаною палатою, представники ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» звернулися до суду із заявою про надання копії ухвали слідчого судді про призначення перевірки трохи більше, ніж через місяць після того, як ця перевірка була завершена і податковий орган склав акт перевірки. Вважаю, що така затримка не є явно невиправданою та може бути розумно пояснена вивченням самого акту перевірки та оцінкою можливостей судового захисту (тим більше, що на той момент не існувало однозначної практики щодо права на апеляційне оскарження таких ухвал).

Однак на відміну від цього, у справі № 263/2654/17, як було зазначено вище, представник ПрАТ«Азовзагальмаш» звернувся до суду із заявою про надання копії ухвали слідчого судді про призначення перевірки більше ніж через два роки після завершення перевірки. Така затримка очевидно свідчить, що ПрАТ«Азовзагальмаш» протягом тривалого часу не мало наміру оскаржувати це судове рішення, у зв`язку з чим і не зверталося до суду із заявою про отримання копії судового рішення. Таку надзвичайно тривалу бездіяльність особи (у цьому випадку юридичної) слід розцінювати як відмову від права своєчасно отримати копію судового рішення з метою його оскарження, а тому строк на апеляційне оскарження в подібних ситуаціях слід обраховувати з часу, коли особа дізналася про існування судового рішення.

Протилежний висновок може створити широкі можливості для зловживання правом на оскарження в досить різних і наперед непередбачуваних ситуаціях всупереч принципам правової визначеності та остаточності судових рішень (скажімо, всупереч законодавчим положенням, які визначають скорочені терміни для апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів, недобросовісні особи можуть «зберігати» за собою право на апеляційне оскарження протягом невизначеного терміну, просто не отримуючи відповідне судове рішення попри відсутність жодних об`єктивних перепон чи надмірних складнощів для цього).

Звичайно, запропонований мною підхід необхідно застосовувати обережно, щоб не створювати формальних і необґрунтованих перешкод для реалізації зацікавленими особами права на апеляційне оскарження. Я цілком розумію, що можуть бути ситуації, коли особі дійсно не буде відомо про існування судового рішення, яке стосується його прав, свобод та інтересів, протягом досить тривалого часу, навіть років. У таких випадках право особи на оскарження судового рішення має перевагу на інтересами забезпечення правової визначеності. Водночас запропонований мною підхід повинен застосовуватися лише в тих випадках, коли, по-перше, існують дуже переконливі підстави вважати, що особа знала про існування ухвали слідчого судді чи іншого судового рішення або при належній зацікавленості могла дізнатися про це (скажімо, якщо орган, який здійснює перевірку, не повідомив особу про її підстави, то особа може сама вимагати від відповідного органу проінформувати її щодо правових підстав проведення такої перевірки), а по-друге, затримка із зверненням до суду із заявою про надання копії судового рішення має бути явно невиправданою та нерозумною (конкретний єдиний строк, який міг би вважатися розумним у всіх випадках, визначити неможливо, адже він завжди буде залежати від конкретних обставин справи та наведених відповідною особою доводів чи доказів, однак в цілях правової визначеності об`єднана палата могла б указати певний орієнтовний строк такого звернення).

Слід зазначити, що такий підхід не суперечить практиці ЄСПЛ у схожих ситуаціях.

Так, у справі «Віктор Назаренко проти України» (рішення від 03 жовтня 2017року, заява №18656/13) ЄСПЛ встановив, що мало місце порушення гарантованого ст.6 Конвенції принципу рівності сторін за таких обставин.

18лютого 2011 року місцевий суд ухвалив рішення на користь заявника у справі за його позовом до районного управління Пенсійного фонду України. 23листопада 2011 року суд першої інстанції повідомив заявника, що відповідач у його справі подав апеляційну скаргу. 29 лютого 2012 року заявник звернувся до апеляційного суду з проханням повідомити про дату судового засідання у його справі. Згідно з його твердженнями він не отримав жодної відповіді та додаткової інформації щодо провадження до 22 лютого 2013 року, коли отримав остаточну постанову апеляційного суду від 26 червня 2012 року, якою було скасовано постанову суду першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про порушення ст. 6 Конвенції, ЄСПЛ виходив із того, що принцип рівності сторін передбачав право заявника подати свій відзив на апеляційну скаргу відповідача. Національне законодавство передбачало конкретну процедуру, щоб заявник фактично міг скористатися такою можливістю. Коли було відкрито апеляційне провадження, суддя апеляційного суду мав надіслати заявнику копію ухвали про відкриття апеляційного провадження разом із копією апеляційної скарги та встановити строк для надання ним відповіді. Але в матеріалах справи не містилося підтвердження про отримання заявником цих документів. Натомість, 29 лютого 2012 року, через три місяці після того, як заявника було повідомлено, що у його справі було подано апеляційну скаргу, він звернувся до апеляційного суду з проханням поінформувати його про дату судового засідання у його справі. Такого звернення заявника, на думку ЄСПЛ, було достатньо, щоб дати зрозуміти апеляційному суду, що заявникові не було відомо про хід провадження у його справі, та що він бажав отримати цю інформацію. Однак апеляційний суд не відреагував на це звернення.

ЄСПЛ наголосив, що ця справа відрізняється від справ, де було встановлено, що заявники не продемонстрували належної сумлінності у захисті своїх власних інтересів за дещо подібних обставин. Зокрема, у цій справі заявник звернувся до апеляційного суду через три місяці, до того ж з огляду на чітку вимогу закону щодо направлення судом стороні у справі копії апеляційної скарги заявник міг обґрунтовано цього очікувати певний час. Отже, ЄСПЛ зробив висновок, що всупереч національному законодавству та незважаючи на зусилля заявника захистити свої інтереси, йому не було надіслано копію поданої у його справі апеляційної скарги або не було надано адекватної можливості подати відзив на неї

На відміну від цього ЄСПЛ не знайшов порушення ст. 6 Конвенції в інших побідних справах, де періоди бездіяльності заявників між останніми процесуальними подіями у їх справах та за їхніми зверненнями до відповідних органів, як правило, були довшими, ніж у названій справі (див., для порівняння, наприклад, ухвалу щодо прийнятності від 01 квітня 2008 року у справі «Гуржій проти України» (Gurzhyy v. Ukraine, заява № 326/03), в якій відповідний період становив один рік та п`ять місяців, та рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» (Karakutsya v. Ukraine, заява № 18986/06, пу. 57), в якій він становив один рік та вісім місяців).

Обставини згаданої справи «Каракуця проти України» полягали в наступному.

11 листопада 2003 року суд першої інстанції ухвалив рішення в цивільній справі про виселення не на користь заявника. 9 грудня 2003 року заявник подав апеляційну скаргу до апеляційного суду, який 29 січня 2004 року постановив залишити без зміни рішення суду першої інстанції. Заявник стверджував, що апеляційний суд не повідомив його про дату і час судового засідання, а також про прийняте ним рішення, що позбавило його можливості висловити свої аргументи в суді, а також оскаржити судові рішення в касаційному порядку. Лише 12 серпня та 26 вересня 2005 року заявник подав письмові скарги до Голови апеляційного суду щодо затримки розгляду його апеляційної скарги. 3 жовтня 2005 року заступник голови Апеляційного суду повідомив його, що його справа вже вирішена і що рішення від 11 листопада 2003 року було залишено без змін. 16 та 24 листопада 2005 року перший заявник звернувся до апеляційного суду з проханням надати копію рішення, прийнятого 29 січня 2004 року. 29 листопада 2005 року заявники отримали копію цього рішення. 13 грудня 2005 року заявник подав до Верховного Суду України клопотання про надання дозволу на подачу касаційної скарги на рішення від 11 листопада 2003 року та 29 січня 2004 року на тій підставі, що він отримав рішення апеляційного суду 29 листопада 2005 року. Верховний Суд відхилив цю заяву.

ЄСПЛ у цій справі наголосив на необхідності дотримуватися вимог ст. 6 Конвенції щодо забезпечення ефективного доступу до апеляційних судів там, де такі суди існують. Водночас ЄСПЛ зауважив, що право на суд, яке включає право на доступ до суду, не є абсолютним, воно підлягає обмеженням, зокрема, щодо умов оскарження. У багатьох випадках ЄСПЛ констатував, що національні суди порушували право заявника на суд у зв`язку з відмовою розглянути справу по суті на підставі суворих процесуальних правил. Однак у той же час ЄСПЛ визнав, що правила, які регулюють умови прийнятності апеляційних скарг, покликані забезпечити належне здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, і що зацікавлені особи повинні очікувати, що ці правила будуть застосовані.

ЄСПЛ також зазначив, що право на справедливий суд включає право на отримання відповідного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли апеляція може бути подана протягом певного строку. Водночас, ч. 1 ст.6Конвенції не передбачає конкретної форми вручення таких документів. До того ж, ЄСПЛ неодноразово заявляв, що зацікавлена сторона зобов`язана проявляти особливу ретельність у захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів для ознайомлення з рухом справи.

ЄСПЛ нагадав, що у названій вище справі «Гуржій проти України» він зазначив, що йому належить з`ясувати не тільки те, які кроки були вжиті судовими органами для того, щоб гарантувати, що заявниця була своєчасно поінформована про їх рішення, але й також які дії сама заявниця вчинила для того, щоб ознайомитись із рухом своєї справи. Зокрема, від заявниці, яка протягом півтора року не отримувала жодної інформації щодо руху справи, можна було обґрунтовано очікувати, що вона сама звернеться до суду для перевірки статусу справи.

Враховуючи це, у справі «Каракуця проти України» ЄСПЛ звернув уваги на те, що чинне на той час процесуальне законодавство визначало стислі строки розгляду апеляційних скарг, тому від заявника можна було очікувати, що, ознайомившись із текстом цих положень (за потреби за допомогою адвоката) він міг обґрунтовано розраховувати, що його апеляційна скарга буде розглянута не пізніше березня 2004 року. Відповідно, за відсутності будь-яких новин від апеляційного суду, який був зобов`язаний чинним законодавством повідомити сторони про дату слухання протягом цього періоду, заявник міг припустити порушення процедури, що мало спонукати його до вжиття заходів задля захисту своїх інтересів. Більше того, ЄСПЛ звернув увагу на те, що судове рішення (про виселення) було виконане в квітні 2004 року, а відтак з огляду на зміст процесуальних правил і Закону України «Про виконавче провадження» малоймовірно, що заявник не знав про результати апеляційного провадження після виселення 28 квітня 2004 року, адже це судове рішення могло бути виконане лише після завершення апеляційного провадження. Попри це заявник вперше звернувся до апеляційного суду із письмовою заявою тільки в серпні 2005 року.

За наведених обставин ЄСПЛ не знайшов підстав дійти висновку, що заявник проявив особливу старанність у його провадженні. Таким чином, ЄСПЛ не погодився з доводами заявника про те, що несвоєчасне подання ним касаційної скарги було об`єктивно виправданим, зазначивши, що в цій ситуації Верховний Суд України не діяв свавільно та не порушив права заявника на доступ до суду.

Хоча наведені висновки ЄСПЛ зробив щодо справ, які розглядалися за правилами цивільного та адміністративного процесів, вони в цілому можуть буті поширені й на інші види процедур, оскільки стосуються загально-правового принципу правової визначеності.

Саме тому я не погоджуюсь із висновком більшості суддів об`єднаної палати, що строк на апеляційне оскарження для особи, яка не викликалася в судове засідання, має обчислюватися з дня отримання копії судового рішення, незалежно від наявності інших джерел інформування про прийняте рішення.

Вважаю, що об`єднана палата повинна була сформулювати свій висновок або більш вузько, чітко пов`язавши його з обставинами цього провадження, або ж викласти його по-іншому для того, щоб визначити, як судам апеляційної інстанції слід діяти за різних обставин і які фактори слід брати до уваги при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження у схожих ситуаціях.

Суддя ОСОБА_1

[1] Хоча щодо більшості ухвал слідчих суддів, які за змістом ст. 309 КПК підлягають апеляційному оскарженню, чинний КПК передбачає чіткий обов`язок суду вручити копію ухвали відповідній особі безпосередньо (наприклад, ухвали про застосування запобіжного заходу або відмову в його застосуванні ч. 5 ст. 196 КПК, ухвали про арешт майна ч. 7 ст. 173 КПК) або надіслати її особі, яка була відсутня при оголошенні відповідної ухвали (зокрема, ухвали про арешт майна ч. 7 ст. 173 КПК), однак щодо ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів КПК покладає обов`язок вручення її копії особі, яка зазначена в ухвалі як володілець речей і документів, на уповноважену особу, яка зазначена в ухвалі слідчого судді ч. 2 ст. 165 КПК (відтак у суду можуть бути відсутні дані про отримання копії цієї ухвали відповідною особою).

КПК також покладає обов`язок пред`явити та вручити відповідній особі копію ухвали слідчого судді (що не підлягає апеляційному оскарженню) на слідчого, прокурора чи іншу службову особу, а не на суд, і в інших випадках, коли слідчий суддя надає дозвіл на вчинення тих чи інших дій, зокрема, ухвали про надання дозволу на затримання особи (ч. 5 ст. 191 КПК), ухвали про дозвіл на обшук (ч. 3 ст. 236 КПК).

У цьому контексті слід звернути увагу на те, що за висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 243/6674/17-к ухвали слідчих суддів щодо призначення позапланових перевірок підлягають апеляційному оскарженню, оскільки вони не передбачені КПК. Тому немає підстав стверджувати, що КПК передбачав і чіткий обов`язок суду надіслати таку ухвали відповідній юридичній особі, адже цілком можна було очікувати, що орган державної влади, якому доручено проведення перевірки, повинен вручити копію ухвали слідчого судді, на підставі якої вона проводиться, або щонайменше повідомити про те, що вона проводиться на підставі ухвали слідчого судді.