Постанова

від 07.10.2009 по справі 8/393

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № < Внутрішній Номер справи >

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07.10.2009 р. 15 год. 55 хв. № 8/393

Окружний адміністративний суд міста Києва колегією суддів Пилипенко О.Є. (головуючий), Ковзель П.О., Кочан В.М., при секретарі Ісаковій К.Є.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовомОСОБА_1 До 1) Президента України 2) Кабінету Міністрів України Треті особи 1) Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України 2) Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики 3) Міністерство юстиції України 4) Національний банк України Провизнання актів протиправними За участю представників сторін

позивач: Погребний С.Б. паспорт с. НОМЕР_1

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: Опанасенко А.В. за дов. № 29-22/171 від 23.12.2008 р.

від третьої особи 1: Єфремов Є.О. за дов. № 12204/44 від 06.10.09 р.

від третьої особи 2: не з`явився

від третьої особи 3: Опанасенко А.В. за дов. № 29-22/171 від 23.12.2008 р.

від третьої особи 4: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики про визнання Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого указом Президента України від 04.04.2003 р. № 292/2003 таким, що не забезпечує державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів під час надання послуг комерційними та державними банками; визнання Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 04.04.2003 р. № 292/2003 таким, що не забезпечує державний контроль за додержанням законодавства України про рекламу, під час надання комерційними та державними банками, реклами послуг, пов`язаних із залученням коштів населення; визнання підпункт 3 пункту 4 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 04.04.2003 р. № 292/2003 таким, що не відповідає ст. 26, ст. 27 3акону України Про захист прав споживачів`від 01.12.2005 р. № 3161-IV; ст. 26 Закону України Про рекламу`від 19.06.2007 року № 1033-У; ст. 21 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг`від 12.08.2001р. № 2664-111; визнання Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2003 року N 225/2003 таким, що не відповідає ст. 26, ст.27 3акону України Про захист прав споживачів`від 01.12.2005 р. № 3161-IV; ст. 26 Закону України Про рекламу`від 19.06.2007 року № 1033-У; ст. 21 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг`від 12.08.2001р. № 2664-111; визнання Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2003 року N 225/2003 таким, що не забезпечує державний контроль за додержанням законодавства України про рекламу, під час надання комерційними та державними банками, реклами послуг, пов`язаних із залученням коштів населення; визнання Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2003 року N 225/2003 таким, що не забезпечує державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів під час надання послуг комерційними та державними банками; визнання Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2003 року N 225/2003 таким, що суперечить та не відповідає ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (04.11.1950р.); визнання Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2003 року N 225/2003 таким, що таким, що суперечить та не відповідає ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (04.11.1950р.).

Від позивача через Загальний відділ суду 29.10.2008 р. надійшла заява про зміну позовних вимог, просить суд визнати Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 04.04.2003 р. № 292/2003 таким, що не забезпечує державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів під час надання послуг комерційними та державними банками; визнати Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 04.04.2003 р. №292/2003 таким, що не забезпечує державний контроль за додержанням законодавства України про рекламу, під час надання комерційними та державними банками, реклами послуг, пов`язаних із залученням коштів населення; визнати підпункт 3 пункту 4 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 04.04.2003 р. № 292/2003 таким, що не відповідає ст. 26, ст.27 3акону України Про захист прав споживачів`від 01.12.2005 р. № 3161-ІУ; ст.26 Закону України Про рекламу`від 19.06.2007 року № 1033-У; ст.21 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг`від 12.08.2001 р. № 2664-111; визнати Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2003 року N 225/2003 таким, що не відповідає ст. 26, ст.273акону України Про захист прав споживачів`від 01.12.2005 р. № 3161-IV; ст.26 Закону України Про рекламу`від 19.06.2007 року № 1033-У; ст.21 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг`від 12.08.2001р. № 2664-111; визнати Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2003 року N 225/2003 таким, що не забезпечує державний контроль за додержанням законодавства України про рекламу, під час надання комерційними та державними банками, реклами послуг, пов`язаних із залученням коштів населення; визнати Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2003 року N 225/2003 таким, що не забезпечує державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів під час надання послуг комерційними та державними банками; визнати Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2003 року N 225/2003 таким, що суперечить та не відповідає ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (04.11.1950р.); визнати Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2003 року N 225/2003 таким, що таким, що суперечить та не відповідає ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (04.11.1950р.); зобов`язати Президента України в п`ятиденний термін з дня вступу в закону силу постанови суду по справі № 8/393, звернутися до Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини для надання висновків та рекомендацій для затвердження нового Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України та Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики у відповідності та згідно до ст. 3, ч.4 ст.42 Конституції України, ст.13, ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; зобов`язати Президента України в десятиденний термін з дня вступу в закону силу постанови суду по справі № 8/393, з урахуванням висновків та рекомендацій Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини затвердити Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України та Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, які будуть забезпечувати ефективний державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів під час надання послуг комерційними та державними банками у відповідності та згідно до ст. 3, ч.4 ст.42 Конституції України, ст.13, ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; зобов`язати Президента України в десятиденний термін з дня вступу в закону силу

постанови суду по справі № 8/393, з урахуванням висновків та рекомендацій

Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини

затвердити Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових

послуг України та Положення про Державний комітет України з питань технічного

регулювання та споживчої політики, які будуть забезпечувати ефективний

державний контроль за додержанням законодавства України про рекламу, під час

надання комерційними та державними банками, реклами послуг, пов`язаних із

залученням коштів населення у відповідності та згідно до ст. 3, ч. 4 ст. 42 Конституції України, ст.13, ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.26, 27, 29, 31 Закону України „Про захист прав споживачів", ст. 26, 27, 28 Закону України „Про рекламу"; зобов`язати Президента України в п`ятнадцятиденний термін з дня вступу в закону силу постанови суду, вручити суду та позивачу документальне підтвердження виконання постанови суду по справі № 8/393.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 30.10.2008 р. було замінено первинних відповідачів Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України та Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики на належного відповідача -Президента України, а також залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики та Міністерство юстиції України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2009 р. було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 23.03.2009 р., а також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Національний банк України.

04.03.2009 р. від позивача через Відділ документального обігу та контролю надійшла заява про зміну позовних вимог, в якій просить суд:

1. Визнати Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України , затвердженого Указом Президента України від 04.04.2003 р. № 292/2003 таким, що не забезпечує державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів під час надання послуг комерційними та державними банками;

2. Визнати Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України , затвердженого Указом Президента України від 04.04.2003 р. № 292/2003 таким, що не забезпечує державний контроль за додержанням законодавства України про рекламу, під час надання комерційними та державними банками, реклами послуг, пов`язаних із залученням коштів населення;

3. Визнати Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України , затвердженого Указом Президента України від 04.04.2003 р. № 292/2003 таким, що не відповідає ст.26, ст.27 Закону України Про захист прав споживачів`від 01.12.2005 р. № 3161-IV; ст.26 Закону України Про рекламу`від 19.06.2007 року № 1033-V; ст.21 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг`від 12.08.2001 р. № 2664-111; ч.2 ст. 3, ч.1,2 ст.8, ч.4 ст.42 Конституції України;

4. Визнати Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України , затвердженого Указом Президента України від 04.04.2003 р. № 292/2003 таким, що суперечить та не відповідає ст.1, ст.13, ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (04.11.1950р.);

5. Визнати Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики`затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2003 року № 225/2003 таким, що не відповідає ст. 26, ст.27 Закону України Про захист прав споживачів`від 01.12.2005 р. № 3161-ІV; ст.26 Закону України Про рекламу`від 19.06.2007року №1033-V; ст.21 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг`від 12.08.2001 р. № 2664-111; ч.2 ст. 3, ч.1, 2 ст.8, ч.4 ст.42 Конституції України;

6. Визнати Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики`затверджено Указом Президента України від 18 березня 2003 року № 225/2003 таким, що не забезпечує державний контроль за додержанням законодавства України про рекламу, під час надання комерційними та державними банками, реклами послуг, пов`язаних із залученням коштів населення;

7. Визнати Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики`затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2003 року № 225/2003 таким, що не забезпечує державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів під час надання послуг комерційними та державними банками;

8. Визнати Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики`затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2003 року № 225/2003 таким, що суперечить та не відповідає ст.1, ст.13, ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (04.11.1950р.);

9. Зобов`язати Президента України, Кабінет Міністрів України в п`ятиденний термін з дня вступу в закону силу постанови суду у справі № 8/393, звернутися до Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду г прав людини для надання висновків та рекомендацій для затвердження в новій редакції Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України`та Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики`згідно та у відповідності до ст. 3, ст.8, ч. 1 ст.9, ст.21, ст.22, ч.4 ст.42 Конституції України, ст.1, ст.13, ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;

10. Зобов`язати Президента України, Кабінет Міністрів України в десятиденний термін з дня вступу в закону силу постанови суду у справі № 8/393, з урахуванням висновків та рекомендацій Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини затвердити в новій редакції Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України`та Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики , які будуть забезпечувати та здійснювати ефективний державний контроль за додержанням законодавства України про захист прав споживачів під час надання усіх видів послуг комерційними та державними банками у відповідності та згідно до ст. 3, ст.8, ч. 1 ст.9, ст.21, ст.22, ч.4 ст.42 Конституції України, ст.1, ст.13, ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;

11. Зобов`язати Президента України, Кабінет Міністрів України в десятиденний термін з дня вступу в закону силу постанови суду у справі № 8/393, з урахуванням висновків та рекомендацій Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини затвердити в новій редакції Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України`та Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики , які будуть забезпечувати та здійснювати ефективний державний контроль за додержанням законодавства України про рекламу, під час надання комерційними та державними банками, реклами усіх видів послуг, пов`язаних із залученням коштів населення у відповідності та згідно до ст. 3, ст.8, ч. 1 ст.9, ст.21, ст.22, ч.4 ст.42 Конституції України, ст.1, ст.13, ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.26, 27, 29, 31 Закону України „Про захист прав споживачів", ст.26, 27, 28 Закону України Про рекламу , ст.21 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ;

12. Зобов`язати Президента України, Кабінет Міністрів України в десятиденний термін з дня вступу в закону силу постанови суду у справі № 8/393 у відповідності та згідно до ст. 3, ст.8, ст.19, ст.21, ст.22, ст.55, ст..Ю2, ст.113, п.9, 9-1 ст.116 Конституції України надіслати ОСОБА_1 цінним листом за особистим підписом Президента України, Прем`єр - Міністра України та всіх міністрів Кабінету Міністрів України офіційне рішення з вибаченням, за не дотримання державою Україна перед ОСОБА_1 , ст. 3, ст.21, ст.22, ч.4 ст.42 Конституції України; ст.1, ст.13, ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; ст.26, 27, 29, 31 Закону України Про захист прав споживачів , ст.26, 27, 28 Закону України Про рекламу , ст.21 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ;

13. Зобов`язати Президента України та Кабінет Міністрів України в двомісячний термін з дня вступу в закону силу постанови суду по справі наділити повноваженнями та обов`язками Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України - які будуть забезпечувати та здійснювати ефективний державний контроль, без виключень, за додержанням законодавства України про захист прав споживачів та законодавства України про рекламу під час надання усіх видів послуг комерційними та державними банками пов`язаних із залученням коштів населення, згідно та у відповідності до ст. 3, ст.8, ч. 1 ст.9, ст.21, ст.22, ч.4 ст.42 Конституції України, ст.1, ст.13, ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;

14. Зобов`язати Президента України та Кабінет Міністрів України в двомісячний термін з дня вступу в закону силу постанови суду по даній справі наділити повноваженнями та обов`язками Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики - які будуть забезпечувати та здійснювати ефективний державний контроль, без виключень, за додержанням законодавства України про захист прав споживачів та законодавства України про рекламу під час надання усіх видів послуг комерційними та державними банками пов`язаних із залученням коштів населення, згідно та у відповідності до ст. 3, ст.8, ч. 1 ст.9, ст.21, ст.22, ч.4 ст.42 Конституції України, ст.1, ст.13, ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;

15. Зобов`язати Президента України та Кабінет Міністрів України в двомісячний термін з дня вступу в закону силу постанови суду по справі наділити повноваженнями та обов`язками Національний Банк України - які будуть забезпечувати та здійснювати ефективний державний контроль, без виключень, за додержанням законодавства України про захист прав споживачів та законодавства України про рекламу під час надання усіх видів послуг комерційними та державними банками пов`язаних із залученням коштів населення, згідно та у відповідності до ст. 3, ст.8, ч. 1 ст.9, ст.21, ст.22, ч.4 ст.42 Конституції України, ст.1, ст.13, ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;

16. Зобов`язати Президента України, Кабінет Міністрів України вручити суду та ОСОБА_1 детальне, повне та всебічно обґрунтоване документальне підтвердження, з вказанням та посиланням яка дія та/або рішення Президента України, Кабінету Міністрів України здійснені на виконання рішення суду по даній справі, згідно та у відповідності до ст. 3, ст.8, ч. 1 ст.9, ст.21, ст.22, ч.4 ст.42 Конституції України, ст.1, ст.13, ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;, виконання постанови суду по даній справі;

17. При здійсненні судочинства, правосуддя по даній справі вразі виявлення судом порушення національного законодавства України, міжнародних зобов`язань України, невідповідності національного законодавства, нормативно-правових актів міжнародним зобов`язанням України або правовому акту вищої юридичної сили, згідно та у відповідності до ч.1, 2 ст.166, ч.9 ст.171 КАС України постановити окрему ухвалу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2009 р. було залучено до участі у справі в якості відповідача 2 Кабінет Міністрів України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в Україні відсутні нормативно-правові акти, які б гарантували згідно ч. 3 ст. 3, ст. 21, ст. 22 Конституції України дотримання головного обов`язку Держави по забезпеченню прав і свобод позивача, ч. 4 ст. 42 Конституції України в частині здійснення ефективного державного контролю за додержанням законодавства України про захист прав споживачів під час надання усіх видів послуг комерційними та державними банками та під час надання комерційними та державними банками, реклами усіх видів послуг, пов`язаних із залученням коштів населення. Позивач вказує на порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідач 1 в судове засідання не з`явився, письмових пояснень по суті позову не надав.

Відповідач 2 свою позицію виклав письмових запереченнях проти позову. В судовому засіданні 07.10.2009 р. відповідач 1 заявив усне клопотання про застосування наслідків пропущення строку звернення до суду.

Третя особа 1 проти позовних вимог заперечувала, просила в задоволенні адміністративного позову відмовити, оскільки позовні вимоги є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Третя особа 2 в судове засідання не з`явилася, письмових пояснень по суті позову не надала.

Третя особа 3 надала суду письмові пояснення, в яких проти позовних вимог заперечувала та просила суд відмовити у їх задоволенні.

Третя особа 4 надала письмові заперечення на адміністративний позов, в яких просила відмовити в задоволенні позову повністю.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників судового процесу, суд приходить до наступних висновків.

Указом Президента України Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України № 1153/2002 від 11.12.2002 р. було створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, як спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Указом Президента України № 292/2003 від 04.04.2003 р. затверджено Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України (далі -Положення № 292/2003).

Указом Президента України Про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики`було постановлено перетворити Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України у Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, установлено, що даний суб`єкт владних повноважень є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Указом Президента України № 225/2003 від 18.03.2003 р. затверджено Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (далі -Положення № 225/2003).

Позивач звернувся до суду за захистом його порушених прав та охоронюваних законом інтересів. Позивач в обґрунтування своєї позиції вказує на те, що ВАТ КБ Надра`були порушені його права як споживача. Зазначає, що оскаржувані Положення не дають права здійснювати, вчиняти перевірки, дії, рішення відносно комерційного банку ВАТ КБ Надра , передбачених ст. ст. 26, 27, 29, 31 Закону України Про захист прав споживачів , ст. ст. 26, 27, 28 Закону України Про рекламу`дій, рішень по захисту прав споживачів, здійснення контролю за якістю усіх видів послуг і робіт на виконання ч. 4 ст. 42 Конституції України.

Позивач вважає, що оскаржувані Положення не в змозі захисти його права та охоронювані законом інтереси як споживача, а тому, на його думку, їх належить визнати такими, що не забезпечують державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів під час надання послуг комерційними та державними банками, не відповідають Конституції України, положенням Законів України Про захист прав споживачів , Про рекламу , Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг`та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Суд вважає, позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 8 ч. 2 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно із ч. 3 ст. 106 Конституції України, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Президент України скористався своїм конституційним правом і результати його волевиявлення набули офіційного характеру шляхом видання Указів про затвердження спірних Положень.

Повноваження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі -Держфінпослуг) передбачені, зокрема Законом України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг . Основні права та обов`язки Держфінпослуг, спрямовані на реалізацію наданих законом повноважень, визначені Положенням № 292/2003.

Згідно з п. 1 Положення № 292/2003, Держфінпослуг -це спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Підпунктом 3 п. 4 Положення № 292/2003 встановлено, що Держфінпослуг відповідно до покладених на неї завдань та у межах компетенції здійснює згідно із законами України державне регулювання і нагляд за діяльністю страхових компаній та страхових брокерів, установ накопичувального пенсійного забезпечення, довірчих товариств, кредитних спілок, лізингових та факторингових компаній, кредитно-гарантійних установ, ломбардів, інших учасників фінансових послуг (крім банків, професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їх діяльності на фондовому ринку, фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державного казначейства України та державних цільових фондів).

Відповідно до п. 3 Положення № 292/2003, одним з основних завдань Держфінпослуг у межах її повноважень є захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення.

Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Положенням № 225/2003 визначено, що Держспоживстандарт України є спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, підтвердження відповідності.

Основними завданнями Держспоживстандарту України є:

- участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, сертифікації, підтвердження відповідності, управління якістю;

- здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, рекламу у цій сфері, державного метрологічного контролю та нагляду;

- здійснення у межах своєї компетенції державного нагляду за додержанням законодавства у сфері стандартизації та підтвердження відповідності;

- забезпечення міжгалузевої координації та функціонального регулювання у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, сертифікації, підтвердження відповідності, управління якістю (п. 3 Положення № 225/2003).

Відповідно до підпункту п. 4 Положення № 225/2003 Держспоживстандарт України відповідно до покладених на нього завдань Держспоживстандарт України відповідно до покладених на нього завдань:

1) вносить пропозиції щодо формування державної політики у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, сертифікації, підтвердження відповідності, управління якістю та забезпечує її реалізацію;

2) бере участь у розробленні проектів Державного бюджету України, Державної програми економічного і соціального розвитку України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

3) погоджує проекти нормативно-правових актів з питань захисту прав і інтересів споживачів, реклами, стандартизації, метрології, сертифікації, підтвердження відповідності, управління якістю, що розробляються центральними органами виконавчої влади;

4) розглядає скарги, заяви і пропозиції громадян з питань, що належать до його компетенції;

5) у сфері споживчої політики та захисту прав споживачів:

- вивчає споживчий ринок;

- організовує в разі потреби громадське обговорення та/або опублікування проектів нормативно-правових актів, які можуть суттєво впливати на обсяг і зміст прав та інтересів споживачів;

- перевіряє відповідно до законодавства у суб`єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг якість товарів (робіт, послуг), додержання вимог щодо їх безпеки згідно з технічними регламентами з підтвердження відповідності, технічними регламентами та іншими нормативними документами, а в разі потреби - якість сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів, що використовуються для виробництва продукції (товарів), виконання робіт і надання послуг, додержання вимог щодо їх безпеки, а також правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг;

- здійснює радіологічний, хіміко-токсикологічний і фізико-хімічний контроль продуктів харчування, що виробляються та реалізуються підприємствами торгівлі і громадського харчування незалежно від форми власності та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності;

- здійснює в межах своєї компетенції контроль за додержанням законодавства про рекламу;

- сприяє органам місцевого самоврядування у здійсненні ними повноважень щодо захисту прав споживачів;

- сприяє створенню необхідних умов для навчання та набуття правових знань населенням у сфері захисту прав споживачів;

- готує разом з іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями щорічну доповідь про стан забезпечення прав споживачів, доводить її до відома органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- забезпечує методичне керівництво здійсненням органами виконавчої влади заходів із реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів;

- здійснює в межах своєї компетенції заходи з виробництва та розповсюдження соціальної рекламної інформації;

- організовує надання споживачам консультацій з питань захисту прав споживачів та реклами у цій сфері;

- сприяє реалізації в Україні Керівних принципів для захисту інтересів споживачів, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН 9 квітня 1985 року.

Позивач в обґрунтування заявленого позову посилається на порушення його прав, вказує на те, що його права чинним законодавством України як споживача є не захищеними.

Закон України Про захист прав споживачів регулює відносини між споживачами товарів і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Частиною 3 статті 5 вказаного Закону встановлено, що захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

При цьому, відповідно до ст. 21 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , державне регулювання ринку банківських послуг здійснюється Національним банком України.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до цього Закону та інших законів України.

Згідно із статтею 55 Закону України Про Національний банк України`головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків в межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими об`єднаннями, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Разом з цим, відповідно до статей 54-56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється поширення реклами у будь-якій формі, що містить неправдиву інформацію про їх діяльність у сфері банківських послуг.

Національний банк України має право застосувати заходи впливу до банків та інших осіб, які порушують ці вимоги.

Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банк зобов`язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку не обов`язкову умову надання банківських послуг.

Клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку. Банки зобов`язані на вимогу клієнта надати таку інформацію:

1) відомості, які підлягають обов`язковій публікації, про фінансові

показники діяльності банку та його економічний стан;

2) перелік керівників банку та його відокремлених підрозділів, а також фізичних та юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

3) перелік послуг, що надаються банком;

4) ціну банківських послуг;

5) іншу інформацію та консультації з питань надання банківських послуг.

Відповідно до статті 26 Закону України Про рекламу`встановлено, що контроль за дотриманням законодавства України про рекламу щодо захисту прав споживачів здійснює у межах своїх повноважень спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів.

Згідно ст. 15 Закону України Про захист прав споживачів , споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Стаття 11 Закону України Про захист прав споживачів`регулює відносини між споживачем та кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) при укладанні договору про надання споживчого кредиту на придбання продукції.

10.05.2007 р. Постановою Правління Національного банку України № 168 затверджено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту , які зареєстровані в Мін`юсті України 25.05.2007 р. за № 541/13808. Вказані Правила регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту, тощо.

Діяльність банківських установ з приймання вкладів, відкритті та веденні поточних рахунків, переказу грошових коштів не являється послугою у визначенні Закону України Про захист прав споживачів , а є банківською операцією і тому не підпадає під дію Закону України Про захист прав споживачів .

Позивач неодноразово звертався зі скаргами, заявами та листами до суб`єктів владних повноважень, з приводу порушення його прав як споживача, а саме приводом для таких звернень стало зневажливе ставлення працівників банку Надра`до позивача як споживача банківських послуг. Позивач вважає, що під час обслуговування його, як клієнта банку, відносно нього було порушено Закони України Про захист прав споживачів`та Про рекламу .

З доданого до матеріалів листа Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 18.05.2007 р. № 2028 вбачається, що Київським обласним управлінням у справах захисту споживачів було розглянуто скаргу позивача, та повідомлено, що Відділенням № 37 філії ВАТ КБ Надра`на ім`я позивача було відкрито поточний та накопичувальний рахунки. Факту порушення прав позивача не було встановлено. Звільнення ОСОБА_2 відбулося згідно Кодексу законів про працю України, особисте спілкування та непорозуміння, які склалися між позивачем та ОСОБА_2 є особистою справою та не відносяться до надання послуг ВАТ КБ Надра .

Крім того, з листа Виконавчого комітету Васильківської міської ради від 18.04.2007 р. № 57/03-04 вбачається, що хоча і надання дублікату договору на руки, при відкритті поточного рахунку, згідно пояснень керівників банку, не передбачено нормативними документами банку, на вимогу позивача (як клієнта) було надано копію дублікату договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищенаведене слід зазначити, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свої прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів позову, позивач оскаржує Положення Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України`та Про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики`затверджені Указами Президента України № 292/2003 та № 225/2003, що були прийняті 04.04.2003 р. і 18.03.2003 р. та опубліковані в Урядовому кур`єрі, 2003, 04, 16.04.2003, № 71, Офіційному віснику України, 2003, № 15 (25.04.2003) ст. 650 та Офіційному віснику України, 2003, № 12 (04.04.2003), ст. 529, а позивач звернувся до суду 24 червня 2008 року, таким чином, позивачу було відомо про наявність спірних Положень з 2003 року, адже вони були належним чином оприлюднені.

Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одні зі сторін.

Відповідачем 2 в останньому судовому засіданні було вказано на пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду та наполягав на цьому.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників судового процесу, суд прийшов до висновку, що у нього відсутні підстави для визнання причин пропущення позивачем строку звернення до суду поважною, тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, а оскаржувані Положення не порушують права та охоронювані законом інтереси позивача.

На підставі ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 99, 100, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий суддя О.Є. Пилипенко

Суддя П.О. Ковзель

Суддя В.М. Кочан

Дата підписання повного тексту постанови: 20.10.2009 р.