Постанова

від 20.11.2019 по справі 640/5517/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/5517/19 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Шурка О.І.,

Кузьменка В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вінма-Р на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.05.2019 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Вінма-Р до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Вінма-Р звернулось до суду із позовною заявою до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якій позивач просив визнати протиправними бездіяльність відповідача, яка виразилася у неприйнятті рішення про зняття арешту з нерухомого майна та зобов`язати його прийняти таке рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.05.2019 закрито провадження в адміністративній справі та роз`яснено позивачу, що розгляд таких справ віднесено до юрисдикції Господарського суду Вінницької області.

Не погоджуючись з ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.05.2019, товариство подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю Вінма-Р є власником нежитлового приміщення загальною площею 1334,96 кв.м, розташованого за адресою: Вінницька область, Шаргородський район, с. Мурафа , вул. Заводська, 16 . За твердженням позивача, на вказане нежитлове приміщення Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України накладено арешт у виконавчому провадженні про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю БМБ на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк коштів, у якому позивач не є боржником. Накладений арешт перешкоджає позивачеві реалізувати його наміри відчужити нежитлове приміщення.

Накладення арешту на майно, що належить позивачу, а не боржнику у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва по справі № 910/25970/14 від 06.02.2015 було наслідком неточностей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в якому одночасно було відображено реєстрацію прав власності одного і того ж нежитлового приміщення за двома власниками в розмірі 1/1 частки у кожного (ТОВ БМБ та ТОВ Вінма-Р ), що сталася через технічний збій Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з наступного:

- для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення;

- спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки за суб`єктним складом та характером правовідносин належить до юрисдикції господарського суду;

- висновки суду про те, що спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами) з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, узгоджується з висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 (справа № 658/715/16-ц, провадження № 14-299цс 18), від 14.11.2018 (справа № 592/8893/16-ц, провадження № 61-20754 св 18), від 13.03.2019 (справа № 815/615/16, провадження № 11-1037апп18).

Апеляційна скарга містить наступні обгрунтування.

Закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що за захистом своїх прав позивачу слід звернутися до Господарського суду Вінницької області, з огляду на те, що те, що спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами) з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, при цьому посилався на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 (справа № 658/715/16-ц, провадження № 14-299цс 18), від 14.11.2018 (справа № 592/8893/16-ц, провадження № 61- 20754 св 18), від 13.03.2019 (справа № 815/615/16, провадження № 11-1037апп18).

Враховуючи, що суд першої інстанції послався на правову позиція Великої Палати Верховного Суду щодо підсудності даної категорії справ судам господарської юрисдикції, ТОВ Вінма-Р звернулось із аналогічними позовними вимогами до Господарського суду Вінницької області, ухвалою якого від 10.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 902/532/19, однак, ухвалою від 25.07.2019 закрито провадження у справі № 902/532/19. Закриваючи провадження у даній справі, Господарський суд Вінницької області виходив з того, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ТОВ Вінма-Р не є стороною виконавчого провадження, в межах якого накладено арешт на майно позивача. Вказаний висновок обґрунтований правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.03.2019 у справі № 823/359/18.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Положеннями ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої ст. 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

За змістом ч. 3 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Отже, на даний момент наявні дві ухвали судів адміністративної та господарської юрисдикції, які суперечать одна одній щодо висновків стосовно підсудності даного спору, що вказує на неможливість реалізувати позивачем гарантоване Конституцією України право на судовий захист.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20.07.2006 у справі Сокуренко і Стригун проти України , зазначив, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін суд, встановлений законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій. (п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України)

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, за ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Водночас, помилковим є застосування ст. 19 КАС України, та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору, є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень, є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Наведене нормативне регулювання визначає, за якими критеріями певні спірні правовідносини належить відносити до тих, на які поширюється або не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Вияв і вибір ознак належності спору до відповідної юрисдикції суду в кожному конкретному випадку має провадитися із суб`єктного складу спірних правовідносин, суті та юридичної природи фактичних передумов конфлікту і, що головне, змісту правовідносин між їх суб`єктами, характеру життєвої ситуації, яка вимагає застосування саме тих відповідних їй положень права, які на твердій публічній владній підставі неодмінно призведуть до правового, обґрунтованого, переконливого і справедливого вирішення життєвої ситуації (правового явища).

У справі, що розглядається, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спір у цій справі не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції, оскільки предметом оскарження є дії державної виконавчої служби, пов`язані з виконавчим провадженням господарського спору, в межах якого накладено арешт на майно позивача. До повноважень цього суду відноситься контроль за виконанням ухваленого ним судового рішення на стадії виконавчого провадження, зокрема, й за діями державного виконавця.

Відповідно до ст. 59 Закону України Про виконавче провадження , особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Тобто, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб`єктний склад сторін у них відповідає вимогам ст. 4 ГПК України. Що ж до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов`язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів ДВС, то їх слід розглядати в порядку звернення до суду зі скаргою на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця.

Слід звернути увагу на те, що на момент звернення з даним позовом була усунута наявність подвійної реєстрації речових прав на нерухоме майно, загальною площею 1334,96 кв.м, розташованого в с. Мурафа Шаргородського району Вінницької області (право власності на вказане майно за ТОВ БМБ припинено 10 листопада 2017 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності з індексним номером 103318345 від 10 листопада 2017 року), то в даному випадку позивач не ставить питання про вирішення спору щодо правоналежності спірного нерухомого майна, а лише оскаржує дії органів ДВС щодо накладення арешту на його власність, саме не будучи учасником виконавчого провадження, про що також зазначено у постанові Вінницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року, у справі № 802/1102/17-а.

Тож, позовні вимоги товариства, яке не є стороною виконавчого провадження, лише зводяться до оскарження дій органу ДВС щодо накладення арешту на майно, яке на момент його накладення не було власністю боржника, у виконавчому провадженні та незняття арешту, накладеного під час виконання наказу господарського суду відносно майна боржника ТОВ БМБ .

Згідно з ч. 1 ст. 339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. (ч. 1 ст. 287 КАС України)

У випадку, коли суд господарської юрисдикції ухвалив рішення в межах предмета господарського спору, а державний виконавець на стадії виконання цього рішення використав свої повноваження, як-от наклав арешт на майно боржника, оголосив обмеження на його відчуження і таким чином порушив право чи пріоритет на це майно третьої особи (особи, яка не була стороною чи учасником провадження у господарському суді і не є стягувачем чи боржником у виконавчому провадженні), то є підстави презюмувати, що в такому правовому відношенні, державний виконавець діє як публічна посадова особа, здійснює насамперед публічно-владні, обов`язкові, нерідко забезпечувані примусом управлінські функції. У цьому разі, державний виконавець набуває статусу посадової особи - суб`єкта владних повноважень.

Якщо суб`єкт владних повноважень порушує право чи законні інтереси, зокрема, юридичної особи, що спричиняє спір саме у сфері публічно-правових відносин, така юридична особа вправі звернутися до суду адміністративної юрисдикції й очікувати судового захисту від цього суду, позаяк саме цей суд є тим судом, юрисдикція якого поширюється на справи в побічно-правових спорах юридичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності.

З урахуванням всіх обставин, що передували зверненню до суду з даним позовом, наявних в матеріалах справи доказів та обгрунтувань сторін, колегія суддів дійшла висновку про те, що, оскільки, ТОВ Вінма-Р не є стороною виконавчого провадження № 47496070 і не наділене процесуальним правом щодо оскарження бездіяльності приватного виконавця в порядку ст. 339 ГПК України, даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та про неможливість розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного суду з цього питання, яка викладена в постановах від 27.03.2019 у справі № 823/359/18, від 03.07.2019 у справі № 826/14603/17.

Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є : 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням правової ситуації, що склалась, а саме, наявності двох ухвал судів адміністративної та господарської юрисдикції, які суперечать одна одній щодо висновків стосовно підсудності даного спору, колегія суддів констатує факт неможливості реалізувати позивачем гарантоване Конституцією України право на судовий захист, також з урахуванням позиції, викладеної в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 у справі № 902/532/19, якою ухвалу господарського суду Вінницької області від 25.07.2019 у справі № 902/532/19 - залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вінма-Р - без задоволення. Отже, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваній ухвалі про закриття провадження у справі. Висновок суду першої інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, є помилковим.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для розгляду справи та порушено норми процесуального права, а тому, ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі необхідно скасувати, а справу направити до Окружного адміністративного суду м. Києва для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 238, 243, 315, 317, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вінма-Р - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.05.2019 - скасувати .

Справу направити до Окружного адміністративного суду м. Києва для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді О.І. Шурко

В.В. Кузьменко