Постанова

від 14.11.2019 по справі 320/367/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/367/19 Суддя першої інстанції: Басай О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Файдюка В.В. та Чаку Є.В.,

за участю секретаря - Денисюк А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року та на додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо належного та вчасного розгляду клопотання ОСОБА_1 від 22.11.2018 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,00 га, яка розташована на території Кропивнянської сільської ради Іванківського району Київської області;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 22.11.2018 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,00 га, яка розташована на території Кропивнянської сільської ради Іванківського району Київської області;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області видати належним чином оформлений наказ щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 від 22.11.2018 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,00 га, яка розташована на території Кропивнянської сільської ради Іванківського району Київської області.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року вказаний адміністративний позов був задоволений в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання повторно розгляду клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою.

Додатковим рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року були розподілені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 6986 грн 66 коп.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач подав апеляційні скарги, в яких просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права. Скаржник вказує на те, що правомірно відмовив позивачу в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, адже обрана ним земельна ділянка входить до масиву зарезервованих земель. Крім того відповідач вважає, що заява про ухвалення додаткового рішення підлягала залишенню без розгляду.

Під час судового засідання представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити з підстав, викладених у ній.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив суд відмовити у її задоволенні посилаючись на те, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року та додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року - без змін виходячи із наступного.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що 27 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,00 га, яка розташована на території Кропивнянської сільської ради Іванківського району Київської області.

Головне управлінням Держгеокадастру у Київській області листом від 26 грудня 2018 року № 21377/0-12501/0/17-18 повідомило позивача про відсутність правових підстав для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Не погоджуючись із такими діями Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою, викладена в листі від 26 грудня 2018 року № 21377/0-12501/0/17-18, є протиправною, оскільки надана без наявності підстав, визначених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Також суд першої інстанції зазначив, що надання відповіді листом не є належною формою вирішення клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з п. б ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

Положеннями ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для, зокрема, ведення особистого селянського господарства, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до абз. 1 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Зазначена норма права визначає виключний перелік підстав, з яких громадянину може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Положення ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачають, що відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має бути мотивована.

Разом з тим, у листі Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 26 грудня 2018 року № 21377/0-12501/0/17-18 відсутні посилання на одну з підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, передбачену ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Вказаний лист обґрунтований тим, що відповідно до інформації, наданої Відділом в Іванківському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, бажана до відведення земельна ділянка знаходиться в масиві, який зарезервований для задоволення потреб військово-службовців антитерористичної операції з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,5000 га.

Посилання на нормативно-правові акти, містобудівну документацію, затверджені в установленому законом порядку схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування, проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, яким не відповідає місце розташування обраної ОСОБА_1 земельної ділянки - відсутні.

Натомість відповідач посилається на власні накази від 10 лютого 2016 року № 15 Про затвердження переліку земельних ділянок сільськогосподарського признання державної власності, підібраних (зарезервованих) на території області для задоволення потреб військовослужбовців-учасників антитерористичної операції та членів родини військовослужбовців, які загинули у ході її проведення, та альбому-атласу цих земельних ділянок , а також від 19 серпня 2016 року № 87 Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 10 лютого 2016 року № 15 .

Дослідивши зазначені документи, колегія суддів встановила, що наказ від 10 лютого 2016 року № 15 не передбачав резервування земельних ділянок на території Кропивнянської сільської ради Іванківського району Київської області (у додатку № 1 до зазначеного наказу були зазначені Оливська, Олізарівська, Сидоровицька сільські ради).

Наказом від 19 серпня 2016 року № 87 було передбачено резервування 92 га земель для ведення особистого селянського господарства на території Кропивнянської сільської ради Іванківського району Київської області.

Разом з тим, зазначеним наказом зміни до альбому-атласу підібраних (зарезервованих) земельних ділянок сільськогосподарського признання державної власності - не вносилися та нові документи, які б визначали місце розташування і межі земельної ділянки - не затверджувалися.

Іншого наказу про затвердження схем землеустрою чи техніко-економічних обґрунтувань використання земельної ділянки площею 92 га території Кропивнянської сільської ради Іванківського району Київської області - до суду не надано.

Відтак, доводи відповідача про те, що бажана до відведення земельна ділянка знаходиться в масиві, який зарезервований для задоволення потреб військовослужбовців антитерористичної операції - не підтверджені доказами.

Крім того вирішення питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмови у його наданні шляхом направлення листа не відповідає вимогам закону.

Положеннями ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що за результатами розгляду клопотання про надання у власність земельної ділянки відповідач наділений повноваженнями прийняти одне з рішень: а) надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Разом з тим, зазначена норма права не визначає у якій саме правовій формі відповідач повинен викласти відповідне рішення.

У такому випадку колегія суддів вважає необхідним керуватися нормативно-правовим актом, який визначає обсяг повноваження органів Держгеокадастру та порядок вирішення питань, віднесених до їхньої компетенції.

Згідно з п. 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, що затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Отже, за результатами вирішення клопотання про надання у власність земельної ділянки Головного управління Держгеокадастру у Київській області зобов`язане було прийняти одне з рішень, передбачених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, у формі наказу.

Зазначені обставини у своїй сукупності вказують на те, що відповідач при вирішенні клопотання ОСОБА_1 від 27 листопада 2018 року діяв не в порядку та не на підставах, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Також суд першої інстанції після закінчення розгляду справи за заявою представника позивача ухвалив додаткове рішення про розподіл судових витрат на правничу допомогу.

Відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що така заява підлягала залишенню без розгляду з підстави, передбаченої ч. 7 ст. 139 КАС України.

Згідно з вказаною нормою права розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що 11 березня 2019 року представник позивача Татунець В.В. подав заяву, у якій просив вирішити питання про розподіл судових витрат протягом 15 днів після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Рішення суду по суті заявлених вимог було ухвалене 18 квітня 2019 року в порядку письмового провадження. Копія прийнятого рішення направлена на адресу позивача 19 квітня 2019 року. Також ухвалою суду від 19 квітня 2019 року було призначене судове засідання для розгляду питання про судові витрати.

Представник позивача 02 травня 2019 року подав клопотання про приєднання доказів понесення витрат на правничу допомогу. Також представник позивача заявив клопотання про поновлення строку для подачі таких доказів. Клопотання обґрунтоване тим, що рішення суду від 18 квітня 2019 року було ухвалене в порядку письмового провадження, а про його існування стало відомо з ухвали суду від 19 квітня 2019 року, яка надійшла засобами поштового зв`язку 25 квітня 2019 року.

У мотивувальній частині додаткового рішення від 02 вересня 2019 року зроблено висновок про те, що зазначені представником позивача причини пропуску строку подання доказів є поважними, тому клопотання про поновлення такого строку належить задовольнити.

У свою чергу представник відповідача в апеляційній скарзі вказує на те, що строк надання доказів понесення витрат на правничу допомогу був пропущених без поважних причин, а питання про його поновлення судом першої інстанції не вирішувалося.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України докази, на підставі яких визначається розмір витрат на правничу допомогу, подаються протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Разом з тим, рішення суду від 18 квітня 2019 року було ухвалене в порядку письмового провадження, тобто за відсутності сторін. Копія прийнятого судового рішення була направлена сторонам засобами поштового зв`язку. За таких обставин колегія суддів вважає можливим обчислювати п`ятиденний строк для подання доказів понесення витрат на правничу допомогу з дня, коли заявник дізнався про ухвалення рішення по суті заявлених вимог.

Представник позивач зазначив, що про ухвалення рішення суду від 18 квітня 2019 року дізнався з ухвали суду від 19 квітня 2019 року, яку отримав 25 квітня 2019 року. Зазначені відомості підтверджуються повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Як раніше зазначалося, відповідні докази були подані представником позивача 02 травня 2019 року.

Згідно з ч. 6 ст. 120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

З урахуванням зазначеної норми права, а також розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 січня 2019 року № 7-р Про перенесення робочих днів у 2019 році та ст. 73 Кодексу законів про працю України, клопотання представника позивача про приєднання доказів було подане у межах п`ятиденного строку, обчисленого з дня, коли він дізнався про ухвалення рішення суду від 18 квітня 2019 року.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для залишення заяви про розподіл судових витрат без розгляду.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що представник позивача 02 травня 2019 року надав до суду акт здачі-прийняття наданих послуг, які стосуються іншої справи.

З матеріалів справи вбачається, що в акті здачі-прийняття наданих послуг від 01 травня 2019 року міститься посилання на номер справи 320/367/18, в той час як адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 присвоєний номер 320/367/19.

Під час апеляційного розгляду справи колегія суддів виходить із того, що в зазначеному акті допущена очевидна помилка у написанні номері справи. Інші відомості, які зазначені в акті від 01 травня 2019 року, зокрема прізвище клієнта, дають можливість зробити висновок про адміністративну справу, в межах якої надавалася правнича допомога.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положеннями ч. 6 ст. 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/7806/17, щодо застосування ст. 134 КАС України. У вказаному судовому рішенні зазначено, що аналіз положень ст. 134 КАС України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Відповідач у запереченням на клопотання та в апеляційній скарзі вказував на те, що розмір судових витрат на правничу допомогу є завищеним.

Перевіряючи обґрунтованість заявленої позивачем та стягнутої судом першої інстанції суми витрат на правничу допомогу, колегія суддів прийшла до таких висновку, що вона відповідає вимогам ст. 134 КАС України.

Так, Головне управління Держгеокадастру у Київській області вказувало на те, що до акту приймання-передачі виконаних робіт були включені послуги, вартість яких не відповідає прайс-листу.

Відповідач зазначає, що прайс-лист визначає, що вартість послуги зі складання позовної заяви становить 1000 - 2000 грн 00 коп., в той час як згідно з актом витратити на підготовку, складання та друк адміністративного позову складають 4000 грн 00 коп.; прайс-лист визначає, що вартість послуги зі складання та написання будь-яких заяв становить 200 - 600 грн 00 коп., в той час як згідно з актом витратити на підготовку, складання та друк заяви про зміну позовних вимог складають 1000 грн 00 коп.; прайс-лист визначає, що вартість послуги зі складання відзиву на позовну заяву становить 1000 - 1500 грн 00 коп., в той час як згідно з актом витратити на підготовку, складання та друк заяви про зміну позовних вимог складають 2000 грн 00 коп.

Надаючи оцінку зазначеним доводам, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається, зокрема згідно з умовами договору про надання правничої допомоги.

Дослідивши прайс-лист, який підписаний клієнтом ОСОБА_1 та адвокатом Татунцем В.В., колегія суддів встановила, що у ньому визначена вартість послуг зі складання на написання окремих процесуальних документів, а також вартість однієї години роботи адвоката. Отже, за домовленістю сторін, вартість послуг адвоката могла визначатися з урахування визначеної прайс-листом вартості або з урахуванням витраченого адвокатом часу на надання послуги.

З акту здачі-прийняття наданих послуг від 01 травня 2019 року вбачається, що вартість окремих послуг була визначена з урахування фіксованого розміру, зазначеного у прайс-листі. Вартість інших послуг, зокрема складання позовної заяви, заяви про зміну позовних вимог та відзиву на позовну заяву, була визначена з урахуванням витраченого часу на підготовку процесуального документа та вартості однієї години роботи адвоката.

Отже, вартість послуг адвоката була визначена згідно з умовами договору про надання правничої допомоги.

Також відповідач зазначає, що адвокат Татунець В.В. надав правничу допомогу іншим позивачам у справах з аналогічними вимогами та обставинами.

Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Досвід адвоката з надання правничої допомоги в подібних справах не є критерієм, який може бути підставою для зменшення судових витрат на правничу допомогу. За змістом ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із об`єктивною складністю справи, а не складністю справи для окремого адвоката з огляду на його досвід надання правничої допомоги в інших подібних справах.

Отже, доводи відповідача не спростовують висновок суду першої інстанції про те, що зазначені в акті від 01 травня 2019 року послуги пов`язані з розглядом справи, а їх вартість співмірна з її складністю, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для позивача.

Разом з відзивами на апеляційну скаргу представник позивача подав клопотання про розподіл судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції. Додатково представник позивача подав клопотання про приєднання доказів понесення витрат у розмірі 3760 грн 00 коп., я саме: акт здачі-прийняття наданих послуг від 07 листопада 2019 року, квитанцію від 07 листопада 2019 року та роздруківку з електронної пошти.

Згідно з актом від 07 листопада 2019 року для надання правової допомоги ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції адвокат готував та направляв учасникам справи відзив на апеляційну скаргу, а також отримав попередню оплату послуги з представлення інтересів клієнта в судовому засіданні.

Отже, позивач належними доказами підтвердив понесення в суді апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 3760 грн 00 коп.

У відповідності до пп. в п. 4 ч. 1 ст. 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року та додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 134, 139, 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року та додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року - без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області (місцезнаходження: вул. Серпова, 3/14, м. Київ, 03115; ідентифікаційний код: 39817550) судові витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 3760 грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.М. Горяйнов

Судді В.В. Файдюк

Є.В. Чаку

Постанова складена у повному обсязі 19 листопада 2019 року.