Рішення

від 06.11.2019 по справі 910/8286/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2019Справа № 910/8286/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г. за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Адміксер Юа доТовариства з обмеженою відповідальністю Уамастер Україна простягнення 1 190 130,53 грн.

Представники учасників справи:

від позивача Панасюк О.В., директор з правових питань за рішенням № 09/07 від 09.07.19

від відповідача Костюченко О.В., за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Адміксер Юа (далі - позивач, ТОВ Адміксер Юа ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Уамастер Україна (далі - відповідач, ТОВ Уамастер Україна ) про стягнення 1 190 130,53 грн., з яких: 708 332,74 грн. - основний борг, 113 550,13 грн. - пеня, 70 834,27 грн. - неустойка, 238 182,99 грн. - 36% річних, 59 230,40 грн. - інфляційна складова боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання з оплатити послуг, наданих позивачем на підставі укладеного сторонами договору про надання інформаційних та технічних послуг по використанню системи управління рекламою № D1217-16 від 31.12.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2019 відкрито провадження у справі № 910/8286/19 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.08.2019.

01.08.2019 до загального відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання про доручення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 01.08.2019 суд, відповідно до ч. 4 ст. 233 ГПК України, постановив відкласти підготовче засідання на 03.09.2019, про що зазначено в протоколі судового засідання від 01.08.2019.

27.08.2019 до загального відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

29.08.2019 до загального відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому з посиланням на неврахування позивачем всіх здійснених відповідачем оплат за договором, а також ненадання належних та допустимих доказів на підтвердження надання послуг на суму 1 532 631,34 грн., погоджується з позовними вимогами позивача в частині наявності заборгованості за договором лише в сумі 459 839,35 грн.

Стосовно заявленої до стягнення суми пені, відповідач зазначив, що позивачем її нарахування здійснено на безпідставно завищену суму заборгованості, а також без врахування положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Крім цього, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення заявленої до стягнення пені.

Також, відповідач вказав на протиправність одночасного стягнення з останнього пені та неустойки за одне й те саме порушення.

В частині заявлених до стягнення інфляційних втрат та 36% річних, відповідач з посиланням на невірно визначену позивачем суму заборгованості зазначив, що обґрунтованою сумою інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача є 35 603,57 грн., а 36% річних - 131 863,94 грн.

У той же час, вказуючи на скрутне матеріальне становище, а як наслідок, неможливість в повному обсязі погасити заборгованість, відповідач просить з дня ухвалення рішення у даній справі розстрочити його виконання на 6 місяців зі сплатою заборгованості рівними щомісячними платежами у сумі 116 423,56 грн.

03.09.2019 до загального відділу діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 03.09.2019 суд, відповідно до ч. 4 ст. 233 ГПК України, постановив продовжити строк підготовчого провадження та задовольнити клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з оголошенням перерви в судовому засіданні до 19.09.2019, про що зазначено в протоколі судового засідання від 03.09.2019.

18.09.2019 до загального відділу діловодства суду від позивача надійшли заперечення на відзив на позовну заяву. Так, відповідно до змісту заперечень позивач, з дорученням до матеріалів справи додаткових доказів, проти доводів відповідача заперечує з підстав вірного обрахування суми заборгованості відповідача за договором. Крім цього, позивач заперечує проти розстрочення судового рішення, оскільки відповідачем не надано жодних документів, які б дали змогу визначити його фінансове становище.

19.09.2019 до загального відділу діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 19.09.2019 суд, відповідно до ч. 4 ст. 233 ГПК України, постановив відкласти підготовче засідання на 01.10.2019, про що зазначено в протоколі судового засідання від 19.09.2019.

01.10.2019 відповідачем через загальний відділ діловодства суду подано клопотання про витребування у ТОВ Адміксер Юа оригіналу акту звірки взаємних розрахунків за договору за 2018 рік № UT-53 від 31.01.2019, при цьому у разі ненадання позивачем оригіналу зазначеного акту, відповідач просить виключити його копію з числа доказів та розглянути справу на підставі інших наявних в матеріалах справи доказів.

Також відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких сторона заперечує проти доводів позивача щодо оплати послуг за платіжним дорученням № 556 від 14.12.2018, оскільки останнім не надано належних та достовірних доказів того, що за вказаним платіжним дорученням здійснювалась оплата послуг згідно з рахунками, виставленими в рамках виконання іншого договору № 0115-01 від 01.01.2015.

При цьому, відповідач зазначив, що взаємовідносини сторін щодо виконання договору № 0115-01 від 01.01.2015 є предметом спору по справі № 910/8288/19, що розглядається Господарським судом міста Києва, з позовних вимог у якій слідує, що здійснена відповідачем за платіжним дорученням № 556 від 14.12.2018 оплата послуг не врахована в оплату послуг позивача за договором № 0115-01 від 01.01.2015, що, на переконання відповідача, свідчить про необґрунтованість визначеної позивачем суми заборгованості за договором № D1217-16 від 31.12.2017.

01.10.2019 до загального відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання, відповідно до змісту якого просить призначене на 01.10.2019 підготовче засідання у справі провести за відсутності представника позивача.

Суд розглянувши в судовому засіданні 01.10.2019 подане відповідачем клопотання про витребування у ТОВ Адміксер Юа оригіналу акту звірки взаємних розрахунків за договором за 2018 рік № UT-53 від 31.01.2019, відзначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Частинами 2, 3 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про витребування доказів, дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки в даному випадку акт звірки взаємних розрахунків № UT-53 від 31.01.2019 не є документом, який підтверджує факт здійснення господарської операції, тобто первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а є похідним (непрямим) доказом наявності заборгованості відповідача та лише за умови підтвердження відображеної в ньому інформації первинними бухгалтерськими документами.

У судовому засіданні 01.10.2019, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, відповідно до ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 22.10.2019.

У судовому засіданні 22.10.2019, судом відповідності до ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 24.10.2019.

24.10.2019 до загального відділу діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про надання пояснень з приводу письмових доказів. Так, згідно зі змістом зазначених пояснень, відповідач стосовно доводів позивача про те, що грошові кошти у розмірі 25 701,60 грн., перераховані відповідачем в якості оплати послуг за договором № 0115-1 від 01.01.2015, а рахунки, які вказані у платіжному дорученні № 556 від 14.12.2018, є розрахунковими документами до актів надання послуг до зазначеного договору, зазначив, що зі змісту долучених позивачем до матеріалів справи актів надання послуг розрахункові документи (рахунки) мають інші реквізити, ніж ті, які вказані в платіжному дорученні № 556 від 14.12.2018. Крім цього, відповідач вказує на розбіжність між сумою, на яку надано послуги за договором № 0115-1 від 01.01.2015 (29 827,30 грн.), та сумою, яка не врахована позивачем в оплату послуг за спірним договором (25 701,60 грн.), що в сукупності, за доводами відповідача, свідчить про безпідставність неврахування оплати послуг на суму 150 000,00 грн. та віднесення її до суми заборгованості за договором № D1217-16 від 31.12.2017.

У судовому засіданні 24.10.2019 судом було оголошено перерву до 06.11.2019.

Представник позивача в судове засідання 06.11.2019 з`явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, у той же час, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та поданих запереченнях.

У судовому засіданні 06.11.2019, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

31.12.2017 між ТОВ Адміксер Юа (виконавець) та ТОВ Уамастер Україна (замовник) укладено Договір № D1217-16 про надання інформаційних та технічних послуг по використанню системи управління рекламою (далі - Договір), умовами п. 1.1 якого передбачено, що цей договір укладено з метою надання замовнику доступу до використання технічних і функціональних можливостей системи управління рекламою в мережі Інтернет. При цьому виконавець здійснює технічне обслуговування та інформаційну підтримку з питань роботи з системою.

Система управління рекламою (далі по тексту - система) - сукупність програмно-апаратних засобів (в тому числі - програмне забезпечення), інтерфейси, алгоритми і системи для підготовки, настройки, зберігання і управління процесами відображення рекламних матеріалів на веб-сайтах, системи обліку статистичних даних, їх відображення та аналізу, комунікаційні сервіси і допоміжний інструментарій. Елементи системи можуть застосовуватися окремо або в комбінаціях.

Доступ до системи відкривається шляхом реєстрації в системі з присвоєнням унікального імені та видачі пароля для входу в систему з подальшим створенням окремого облікового запису для взаємодії через особистий кабінет замовника. Доступ до системи відкривається за допомогою мережі інтернет без копіювання/установки її на жорсткий диск ЕОМ замовника, на весь термін дії цього договору. В залежності від функціональних можливостей системи замовнику за його замовленням може бути створено декілька облікових записів (п. 2.1 Договору).

Замовник самостійно визначає умови розміщення рекламних матеріалів через систему, в тому числі момент початку рекламної компанії і закінчення рекламної компанії, таргетинг, об`єкт рекламування, формат, а також інші умови, що визначаються замовником з урахуванням функціоналу системи. Будь-які проведені або схвалені зміни (замовником або іншою особою за дорученням рекламодавця), включаючи, крім іншого, зміни розміру бюджету, періоду дії бюджету, припинення кампанії, зміни воронок продажів, діапазону вартості із зазначенням мінімального і максимального рівня в залежності від ключових показників кампанії, здійснюються під повну відповідальність замовника, при цьому замовник зобов`язується оплатити витрати, що виникли в результаті змін (п. 2.3 Договору).

Пунктом 2.4 Договору визначено, що невикористання облікового запису протягом 3-х (трьох) календарних місяців з моменту закінчення попередньої оплати за користування системою вважається відмовою від договору і може служити підставою для видалення інформації замовника з системи.

Розділом 3 Договору визначено права та обов`язки сторін за договором, зокрема п. 3.1 передбачено, що виконавець зобов`язується:

- надати замовнику доступ до системи шляхом реєстрації в системі з присвоєнням унікального імені та видачі пароля для входу в систему з подальшим створенням окремого облікового запису для взаємодії з системою (п.п. 3.1.1 Договору);

- надавати замовнику інформаційну підтримку з питань роботи з системою за допомогою електронної пошти (п.п. 3.1.2 Договору);

- реагувати (вживати заходів) на що надійшли заяви та рекламації від замовника про проблеми в працездатності системи протягом 48-годин з моменту надходження такої заявки або рекламації (п.п. 3.1.3 Договору);

- на вимогу замовника надавати зведену аналітичну інформацію, склад і зміст якої визначається виконавцем самостійно (п.п. 3.1.4 Договору);

- надавати акти приймання-передачі та рахунки на оплату (п.п. 3.1.5 Договору);

- строго дотримуватися і не порушувати умов цього договору, а також забезпечити конфіденційність отриманої при співробітництві з замовником комерційної, технічної інформації та персональних даних (п.п. 3.1.6 Договору).

Підпунктами 3.2.1, 3.2.9 пункту 3.2 Договору визначено, що виконавець має право:

- в односторонньому порядку призупинити замовнику доступ до системи, при простроченні оплати більше ніж на 15 днів до моменту надходження оплати на рахунок виконавця, а також з технічних, технологічних або інших причин, що перешкоджає наданню послуг, на час усунення таких причин. В цьому випадку виконавець звільняється від відповідальності за договором за період призупинення виконання цього договору;

- призупинити надання послуг за даним договором та/або достроково розірвати договір в односторонньому позасудовому порядку у випадку порушення замовником зобов`язань та/або гарантій, прийнятих відповідно до договору.

Відповідно до п.п. 3.3.1, 3.3.2, 3.3.3, 3.3.4 п. 3.3 Договору, замовник зобов`язується:

- своєчасно і повністю виплачувати виконавцю винагороду в розмірі та порядку, встановленому розділом 4 договору;

- надавати виконавцю всю необхідну інформацію для виконання зобов`язань за цим договором, в тому числі по його додатковим запитам (письмовим, надісланим поштою/електронною поштою) в термін не пізніше 3-х робочих днів з моменту надходження вищевказаного запиту;

- своєчасно інформувати про всі істотні зміни, що впливають на виконання договору;

- замовник відшкодовує виконавцю в повному обсязі виставлені на адресу виконавця штрафи та інші утримання, пов`язані з діями замовника.

Згідно з п.п. 3.4.1, 3.4.2, 3.4.3, 3.4.4, 3.4.5, 3.4.6, 3.4.7 п. 3.4 Договору, замовник має право:

- використовувати надані йому права доступу до системи відповідно до її цільового призначення;

- змінювати власну інформацію в системі на свій розсуд;

- на отримання в особистому кабінеті аналітичної інформації про проведену замовником діяльність, склад і зміст якої визначається виконавцем самостійно;

- контролювати дії виконавця в рамках цього договору;

- на отримання допомоги виконавця в налаштуванні доступу до системи та іі користуванні;

- подавати заявки виконавцю на усунення збоїв і помилок в роботі системи;

- за спеціальним запитом отримувати звіти від виконавця про виконання доручень замовника, отриманих в рамках цього договору.

Відповідно до п. 4.1 Договору замовник оплачує виконавцю винагороду за надання доступу до системи, відповідно до вартості, погодженої в додатках до договору.

Загальна сума цього договору визначається як загальна вартість послуг, які вказуються в актах, наданих протягом терміну дії цього договору (п. 4.2 Договору).

Пунктом 4.3 Договору визначено, що звітним періодом надання послуг встановлюється календарний місяць.

Оплата і нарахування винагороди за послуги здійснюється в національній валюті України - гривні на розрахунковий рахунок виконавця (п. 4.4 Договору).

Згідно з п. 4.5 Договору розрахунок вартості послуг відбувається на підставі статистики системи і відображається в актах. Замовник зобов`язується здійснити оплату послуг виконавця не пізніше 25 (двадцять п`ятого) числа місяця наступного за тим, в якому надавались послуги.

Аналогічний порядок оплати наданих позивачем послуг визначено п. 8 Додатку № 2 до Договору).

На підтвердження надання послуг за цим договором виконавець надає замовнику акт і розрахунок, в яких фіксується факт надання послуг у звітному місяці (далі - акт). Замовник зобов`язаний протягом 5 (п`яти) робочих днів після отримання акту підписати його або направити виконавцю мотивовану відмову від підписання акту. Якщо протягом зазначеного строку підписаний акт, або заперечення по ньому до виконавця не надійшли, вважається, що виконавець в звітному місяці належним чином виконав свої зобов`язання, а замовник прийняв надані послуги в повному обсязі відповідно до умов цього договору (п. 4.6 Договору).

Відповідно до п. 7.1, договір набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2018 року (включно). Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору, і від обов`язку з виконання прийнятих сторонами на себе за цим договором зобов`язань. Договір вважається пролонгованим на наступний рік, якщо жодна із сторін за 30 (тридцять) днів до моменту закінчення строку його дії не заявить письмово про свій намір розірвати договір. Число пролонгацій договору необмежене.

За доводами позивача, ним на виконання умов Договору в період з січня по листопад 2018 було надано ТОВ Уамастер Україна послуги з надання інформаційних та технічних послуг по використанню системи управління рекламою загальною вартістю 1 532 631,34 грн., що підтверджується актом надання послуг № ЮА-118-520 від 31.01.2018 на суму 50 278,08 грн., актом надання послуг № ЮА-218-273 від 28.02.2018 на суму 4 728,04 грн., актом надання послуг № ЮА-318-376 від 31.03.2018 на суму 948 951,67 грн., актом надання послуг № ЮА-418-235 від 30.04.2018 на суму 10 946,82 грн., актом надання послуг № ЮА-518-239 від 31.05.2018 на суму 128 091,05 грн., актом надання послуг № ЮА-618-149 від 30.06.2018 на суму 73 386,59 грн., актом надання послуг № ЮА-718-204 від 31.07.2018 на суму 38 952,64 грн., актом надання послуг № ЮА-818-186 від 31.08.2018 на суму 48 026,47 грн., актом надання послуг № ЮА-918-077 від 30.09.2018 на суму 54 825,40 грн., актом надання послуг № ЮА-1018-336 від 31.10.2018 на суму 53 613,94 грн. та актом надання послуг № ЮА-1118-263 від 30.11.2018 на суму 81 135,82 грн.

Вказані акти надання послуг підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками ТОВ Адміксер Юа та ТОВ Уамастер Україна .

Проте, оплата за надані позивачем послуги була здійснена відповідачем з порушенням встановленого сторонами строку та не в повному обсязі, а саме:

- 27.08.2018 на суму 200 000,00 грн. (платіжне доручення № 304 від 27.08.2018);

- 08.11.2018 на суму 150 000,00 грн. (платіжне доручення № 459 від 08.11.2018);

- 16.11.2018 на суму 150 000,00 грн. (платіжне доручення № 479 від 16.11.2018);

- 29.11.2018 на суму 200 000,00 грн. (платіжне доручення № 513 від 29.11.2018);

- 14.12.2018 на суму 124 298,60 грн. (платіжне доручення № 556 від 14.12.2018).

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією № 8040 від 22.06.2018 (яка отримана відповідачем 24.07.2018, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0405333555247) та претензією № 9407 від 28.05.2019 (яка отримана відповідачем 30.05.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0405342220703), в яких просив останнього погасити існуючу заборгованість за Договором № D1217-16 від 31.12.2017.

Однак, зазначені претензії були залишені відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

При цьому, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення вартості наданих позивачем послуг, зазначає, що останнім не враховано всіх здійснених відповідачем проплат за Договором, а також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження надання послуг на суму 1 532 631,34 грн., з огляду на що визнає заборгованість за Договором в сумі 459 839,35 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору № D1217-16 про надання інформаційних та технічних послуг по використанню системи управління рекламою від 31.12.2017, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Так, згідно з частиною першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Як встановлено судом, позивачем на виконання умов Договору в період з січня 2018 року по листопад 2018 року були надані ТОВ Уамастер Україна послуги з надання інформаційних та технічних послуг по використанню системи управління рекламою на загальну суму 1 532 631,34 грн.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем оплату вартості наданих позивачем послуг було здійснено частково у сумі 824 298,60 грн., інша частина у розмірі 708 332,74 грн. станом на момент розгляду спору залишена відповідачем без оплати.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з п. 4.5 Договору розрахунок вартості послуг відбувається на підставі статистики системи і відображається в актах. Замовник зобов`язується здійснити оплату послуг виконавця не пізніше 25 (двадцять п`ятого) числа місяця наступного за тим, в якому надавались послуги.

Аналогічний порядок оплати наданих позивачем послуг визначено п. 8 Додатку № 2 до Договору).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, з урахуванням змісту п. 4.5 Договору, п. 8 Додатку № 2 до Договору та положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання відповідача по оплаті наданих позивачем послуг станом на момент розгляду спору є таким, що настало.

Проте, судом встановлено, що оплата за надані позивачем послуги була здійснена відповідачем з порушенням встановленого сторонами строку та не в повному обсязі. Факт існування заборгованості за договором підтверджується підписаним з обох сторін та скріпленим печатками товариств актом звірки взаємних розрахунків № UT-53 від 31.01.2019, відповідно до якого заборгованість відповідача за Договором № D1217-16 від 31.12.2017 станом на 31.12.2018 становить 708 332,74 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензіями, в яких просив здійснити повний розрахунок за Договором, однак вимоги позивача були залишені без відповіді та задоволення.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Оскільки, відповідач всупереч умов договору та положенням ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України не в повній мірі виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати наданих позивачем послуг, здійснивши лише часткову оплату на суму 824 298,60 грн., в останнього станом на момент розгляду спору існує непогашена перед позивачем заборгованість у розмірі 708 332,74 грн.

При цьому, посилання відповідача на неврахування позивачем здійсненої відповідачем на підставі платіжного доручення № 556 від 14.12.2018 проплати в сумі 25 701,60 грн. спростовуються наступним.

Так, судом встановлено, що в межах виконання договору № D1217-16 від 31.12.2017 сторонами було підписано наступні акти надання послуг:

- № ЮА-118-520 від 31.01.2018 на суму 50 278,08 грн.;

- № ЮА-218-273 від 28.02.2018 на суму 4 728,04 грн.;

- № ЮА-318-376 від 31.03.2018 на суму 948 951,67 грн.;

- № ЮА-418-235 від 30.04.2018 на суму 10 946,82 грн.;

- № ЮА-518-239 від 31.05.2018 на суму 128 091,05 грн.;

- № ЮА-618-149 від 30.06.2018 на суму 73 386,59 грн.;

- № ЮА-718-204 від 31.07.2018 на суму 38 952,64 грн.;

- № ЮА-818-186 від 31.08.2018 на суму 48 026,47 грн.;

- № ЮА-918-077 від 30.09.2018 на суму 54 825,40 грн.;

- № ЮА-1018-336 від 31.10.2018 на суму 53 613,94 грн.;

- № ЮА-1118-263 від 30.11.2018 на суму 81 135,82 грн.

У той же час, судом також встановлено, що 01.01.2015 між сторонами було укладено договір № 0115-1, в межах виконання якого позивачем та відповідачем було підписано, зокрема, акти надання послуг № 516-449 від 31.05.2016 на суму 14 400,00 грн. та № 416-469 від 30.04.2016 на суму 15 427,34 грн., на оплату яких позивачем було виставлено рахунки № 416-452 від 30.04.2016 та № 516-470 від 31.05.2016.

На підставі платіжного доручення № 410 від 16.10.2018 на суму 100 000,00 грн., відповідачем було здійснено часткову оплату послуг в тому числі згідно рахунку № 416-452 від 30.04.2016.

Крім цього, згідно зі змістом платіжного доручення № 556 від 14.12.2018 на суму 150 000,00 грн., його призначенням платежу є Оплата згідно рах. ЮА-0416-452, ЮА-0516-470, згідно договору № D1217-16 погашення заборгованості в сумі 125 000,00 грн., ПДВ-20% 25 000,00 грн. , тобто відповідачем під час здійснення оплати послуг чітко визначено порядок розподілу сплачених коштів.

Як зазначає позивач, сплачені відповідачем згідно з платіжним дорученням № 556 від 14.12.2018 грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн. з урахуванням вказаного призначення платежу були зараховані наступним чином:

- 25 701,40 грн. зараховано в оплату послуг за актами № 416-469 від 30.04.2016 та № 516-449 від 31.05.2016, складених в межах виконання Договору № 0115-1 від 01.01.2015, а саме: 11 301,40 грн. за актом № 416-469 від 30.04.2016 та 14 400,00 грн. за актом № 516-449 від 31.05.2016;

- 124 298,60 грн. зараховано в оплату послуг за актом наданих послуг № ЮА-318-376 від 31.03.2018, складеного на виконання договору № D1217-16 від 31.12.2017.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, відповідачем оплачено послуги за договором № D1217-16 від 31.12.2017 на загальну суму 824 298,60 грн., що також підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та актом звірки взаємних розрахунків № UT-53 від 31.01.2019.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Зважаючи на те, що факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем у розмірі 708 332,74 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що стосується заявленої до стягнення пені в розмірі 113 550,13 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом, у п. 5.4 Договору сторони передбачили, що у разі порушення строків (термінів) здійснення розрахунків, передбачених договором, замовник сплачує на користь виконавця пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

З огляду на доведеність факту порушенням відповідачем умов Договору № D1217-16 від 31.12.2017, існують підстави для застосування відповідальності (стягнення) відповідно до умов пункту 5.4 Договору.

Проте, як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідачем було заявлено про застосування до нарахованої пені спеціального строку позовної давності, щодо якої також не заперечувалось позивачем у відповіді на відзив.

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2013).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом 25.06.2019, при цьому заявлена до стягнення пеня за прострочену заборгованість була нарахована останнім з 26.04.2018 на суму 379 659,19 грн. та з 26.05.2018 на суму 10 946,82 грн., тобто, у даному випадку має місце сплив спеціальної позовної давності, що передбачений ст. 258 Цивільного кодексу України.

Таким чином, з урахуванням наведеного, позовні вимоги ТОВ Адміксер Юа в цій частині не підлягають задоволенню, з огляду на пропуск спеціального строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у справі.

При цьому, перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем за період з 26.07.2018 по 26.05.2019, судом встановлено, що її розмір становить 56 201,43 грн., а тому, враховуючи зазначене в сукупності, вимога про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню.

Що стосується заявленої до стягнення неустойки у розмірі 70 834,27 грн., нарахованої за період з 26.04.2018 по 21.06.2019, суд зазначає наступне.

Так, пунктом 5.5 Договору передбачено, що за кожні 10 календарних днів прострочення платежів замовник додатково сплачує виконавцю неустойку в розмірі 10% від суми боргу. Сторони погоджують, що передбачені даним пунктом санкції вважаються іншим видом забезпечення виконання зобов`язання у розумінні ч. 2 ст. 546 ЦК України.

Здійснивши аналіз правової природи штрафних санкцій, визначених зазначеним пунктом Договору, суд дійшов висновку, що сторонами у п. 5.5 Договору передбачено право позивача на стягнення з відповідача штрафу, а не пені.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Отже, враховуючи, що положенням п. 5.5 Договору визначено нарахування штрафних санкцій у розмірі 10% від суми боргу, що відповідає механізму нарахування штрафу, передбаченого ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що у п. 5.5 Договору сторони досягли згоди щодо права виконавця послуг у випадку порушення замовником грошових зобов`язань на нарахування та стягнення такого виду штрафної санкції як штраф, та визначили розмір та механізм нарахування такого штрафу (за кожні 10 календарних днів прострочення платежів 10% від суми боргу).

Водночас, суд зазначає, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

У даному випадку суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі № 42/252, від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011, від 09.04.2012 у справі № 20/246-08, від 27.04.2012 р. у справі № 3-24гс12 та від 09.04.2012 р. у справі № 3-88гс11, а також у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

Таким чином, застосування до відповідача відповідальності (стягнення) на підставі пункту 5.4 Договору є правомірним.

Водночас, судом враховано сплив строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у відзиві на позовну заяву, з огляду на що позовні вимоги ТОВ Адміксер Юа в частині стягнення штрафу, нарахованого останнім з 26.04.2018 на суму 379 659,19 грн. та з 26.05.2018 на суму 10 946,82 грн., задоволенню не підлягають.

Таким чином, розмір штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, становить 31 772,67 грн., а тому вимога ТОВ Адміксер Юа в частині стягнення штрафу підлягає частковому задоволенню.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 36% річних в розмірі 238 182,99 грн. та інфляційні втрати в розмірі 59 230,40 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У той же час, за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України сторони можуть погодити інший розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, згідно з п. 9 Додатку № 2 до Договору сторони погодила встановити інший розмір процентів річних, що передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, до грошових взаємовідносин сторін. Замовник, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати послуг, зобов`язаний сплатити суму боргу, а також, на письмову вимогу виконавця, 36 % річних від простроченої суми (ст. 625 Цивільного кодексу України).

Таким чином, сторонами узгоджено інший розмір процентів, нарахування яких передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 36% річних, встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 55 392,58 грн. та 36% річних у розмірі 238 130,12 грн. В іншій частині інфляційні втрати та 36% річних нараховано безпідставно (арифметично невірний розрахунок), а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

У той же час, зі змісту відзиву відповідача, вбачається, що останнім визнається факт заборгованості, проте з урахуванням скрутного фінансового становища, відповідач просить суд розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців.

Представник позивача, проти клопотання про розстрочення виконання рішення суду заперечував, вказуючи на те, що відповідачем не надано жодних документів, які б дали змогу визначити його фінансове становище.

Згідно з частиною першою статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

При розгляді клопотання про розстрочку рішення, суду необхідно встановити обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі у визначений строк або встановленим господарським судом способом, врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови. Розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. До клопотання/заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Так, у п. 40 рішення від 17.05.2005 у справі Чіжов проти України суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

З підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (ч. 2 ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Клопотання про розстрочку виконання рішення суду, відповідачем обґрунтовується скрутними фінансовим становищем.

Проте, суд зазначає, що в порушення приписів 73,74 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не надано жодного доказу, з якого можливо було б встановити відсутність станом на поточний місяць коштів на банківських рахунках відповідача для погашення заборгованості за рішенням суду. При цьому, суд зазначає, що сам факт тяжкого матеріального становища відповідача не є виключною підставою для надання розстрочки виконання рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено, що станом на день розгляду справи по суті, відповідачем не було надано суду належних доказів в підтвердження наведених обставин, а посилання лише на скрутне фінансове становище, в даному випадку, не може бути підставою, яка ускладнює виконання рішення суду. Крім цього, суд зауважує, що протягом розгляду даної справи, відповідачем не вчинялися жодні дії на погашення існуючої заборгованості, в тому числі, у сумах, вказаних у клопотанні про розстрочку.

З огляду на зазначене вище та враховуючи, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування виняткових обставин, які є підставами для розстрочки виконання рішення суду, суд вирішив відмовити у задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю Уамастер Україна про розстрочення виконання рішення, яке викладене у відзиві на позовну заяву.

Суд також зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду в порядку ст. 331 Господарського процесуального кодексу України з заявою про відстрочку (розстрочку) виконання рішення на стадії його виконання, надавши відповідні докази.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на вищезазначене, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ Адміксер Юа , з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Адміксер Юа задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Уамастер Україна (04071, м. Київ, вул. Щекавицька, 30/39, офіс 81, код 39044176) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Адміксер Юа (04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, 13-Ж, корпус 2, код 39560553) 708 332,74 грн (сімсот вісім тисяч триста тридцять дві грн 74 коп) основного боргу, 56 201,43 грн (п`ятдесят шість тисяч двісті одну грн. 43 коп) пені, 31 772,67 грн (тридцять одну тисячу сімсот сімдесят дві грн 67 коп) неустойки, 238 130,12 грн (двісті тридцять вісім тисяч сто тридцять грн 12 коп) 36% річних, 55 392,58 грн (п`ятдесят п`ять тисяч триста дев`яносто дві грн 58 коп) інфляційних втрат та 16 347,44 грн (шістнадцять тисяч триста сорок сім грн 44 коп) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.11.2019.

Суддя О.Г. Удалова