Рішення

від 13.11.2019 по справі 908/1462/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2019Справа № 908/1462/19 За позовом Товариства з обмеженою відповідністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат

до Запорізької обласної державної адміністрації

про визнання недійсним та скасування розпорядження

За участю Прокуратури міста Києва

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Василега І.М.

від відповідача: не з`явився

прокурор: Такташов О.Я.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.06.2019р. до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат до Запорізької обласної державної адміністрації, в якій останній просив суд:

- визнати недійсним та скасувати розпорядження №626 від 27.11.2018р. голови Запорізької обласної державної адміністрації Про визнання таким, що втратило чинність, розпорядження голови обласної державної адміністрації від 19.10.2018 № 555 Про поновлення дії договору оренди землі від 01.11.2013 № 757, укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат ;

- вважати поновленим розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 19.10.2018 за № 555 Про поновлення дії договору оренди землі від 01.11.2013 № 757, укладеного із Товариством з обмеженою відповідністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат .

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 18.06.2019 передано позовні матеріали б/н від 08.06.2019 за позовом Товариства з обмеженою відповідністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат до Запорізької обласної державної адміністрації про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації № 626 від 27.11.2018 Про визнання таким, що втратило чинність розпорядження голови обласної державної адміністрації від 19.10.2018 № 555 Про поновлення дії договору оренди землі від 01.11.2013 № 757, укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат та вважати поновленим розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації № 555 від 19.10.2018р. Про поновлення дії договору оренди землі від 01.11.2013 № 757, укладеного із Товариством з обмеженою відповідністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.07.2019р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат залишено без руху.

19.08.2019р. від Товариства з обмеженою відповідністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат надійшли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 24.07.2019р.

Ухвалою від 06.09.2019р. відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 25.09.2019р.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що після внесення змін до земельного та водного законодавства земельними ділянками водного фонду за межами населених пунктів із земель державної власності, а також водними об`єктами загальнодержавного значення розпоряджаються лише обласні державні адміністрації та надають їх у власність або користування. До того ж, відповідачем наголошено на безпідставності тверджень позивача щодо поновлення договору оренди земельної ділянки № 757 від 01.11.2013р., з огляду на відсутність додаткової угоди про його поновлення. Крім того, відповідачем вказано, що рішенням від 24.06.2019р. Господарського суду Запорізької області по справі №908/243/19 зобов`язано Товариство з обмеженою відповідністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат повернути земельну ділянку водного фонду загальною площею 146,5200 га, кадастровий номер 2320982200:05:034:0001, яка розташована на території Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області (за межами населеного пункту) у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди.

25.09.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 16.10.2019р.

16.10.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.11.2019р.

12.11.2019р. Прокуратурою міста Києва було подано заяву про вступ у справу.

Представником позивача у судовому засіданні 13.11.2019р. було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

У судовому засіданні 13.11.2019р. прокурором було надано пояснення по справі.

Представник відповідача у судове засідання 13.11.2019р. не з`явився, проте, заявив клопотання про розгляд справи без участі представника Запорізької обласної державної адміністрації.

В судовому засіданні 13.11.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

25.03.2013р. розпорядженням №135 голови Василівської районної державної адміністрації Запорізької області Про надання в оренду водних об`єктів загальнодержавного значення, розташованих на території Кам`ямської сільської ради Василівського району Запорізької області Товариству з обмеженою відповідальінстю Торгівсльиа компанія Донрибкомбінат надано в оренду водні об`єкти загальнодержавного значення для риборозведення на території Кам`ямської сільської ради Василівського району Запорізької області (за межами населеного пункту), загальною площею водного дзеркала 144, 72 га та 12, 1 га.

06.09.2013р. Василівською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження №456 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) для риборозведення на території Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області .

Відповідно до п. 1 розпорядження №456 від 06.09.2013р. Товариству з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) для риборозведення в оренду, загальною площею 168, 1000 га, з них: ділянка 1 -146, 5200 га, під водоймою - 144, 7200 га та під прибережною захисною смугою - 1, 8 га; та ділянка 2-21, 5800 га, під водоймою - 12, 1 га, та під прибережною захисною смугою - 9, 48 га, розташованої на території Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області.

Згідно з п.3 розпорядження №456 від 06.09.2013р. Товариству з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат передано в оренду земельна ділянка водного фонду для риборозведення загальною площею 168, 1000 га, з них: ділянка 1 - 146, 5200 га, під водоймою - 144, 7200 га. та під прибережною захисною смугою -1,8 га; та ділянка 2 - 21,5800 га, під водоймою - 12, 1 га та під прибрежною захисною смугою - 9, 48 га розташованої на території Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області.

На підставі вказаного розпорядження 01.11.2013р. між Василівською районною державною адміністрацією Запорізької області та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат було укладено договір оренди землі № 757, відповідно до п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає, на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації від 06.09.2013 №456 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) для риборозведення на території Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області , в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду загальною площею 146, 5200 га на території Кам`янської сільської ради (за межами населеного пункту), для риборозведення.

За умовами п. 2 договору №757 від 01.11.2013р. в оренду передається земельна ділянка водного фонду (кадастровий номер: 2320982200:05:034:0001) загальною площею 146, 5200 га.

Відповідно до пунктів 15, 16 договору №757 від 01.11.2013р. земельна ділянка передається в оренду для риборозведення. Цільове призначення земельної ділянки: землі водного фонду.

У пункті 7 договору №757 від 01.11.2013р. сторони визначили, що договір укладено на 5 (п`ять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

За умовами п. 20 договору №757 від 01.11.2013р. після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду.

Пунктом 30 договору №757 від 01.11.2013р. передбачено, що дія договору припиняється у разі: закінчення строку на який було укладено договір; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності, в порядку встановленому законом; ліквідації орендаря.

Договір №757 від 01.11.2013р. зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 3757515 від 25.11.2013р.

Як свідчать матеріали справи, розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації №555 від 19.10.2018р. Про поновлення дії договору оренди землі від 01.11.2013 № 757, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанії Донрибкомбінат зобов`язано вважати поновленим на тих самих умовах на 5 років договір оренди землі №757 від 01.11.2013, укладений між Василівською районною державною адміністрацією Запорізької області та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат , на земельну ділянку державної власності (кадастровий номер 2320982200:05:034:0001) загальною площею 146, 5200 га, розташовану за межами населених пунктів на території Ким`янської сільської ради Василівського району Запорізької області.

Розпорядженням №626 від 27.11.2018р. голови Запорізької обласної державної адміністрації Про визнання таким, що втратило чинність, розпорядження голови обласної державної адміністрації №555 від 19.10.2018 Про поновлення дії договору оренди землі від 01.11.2013 № 757, укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат зобов`язано вважати таким, що втратило чинність, розпорядження голови обласної державної адміністрації №555 від 19.10.2018 Про поновлення дії договору оренди землі від 01.11.2013 № 757, укладеного із ТОВ Торгівельна компанія Донрибкомбінат .

Наразі, за твердженнями позивача, розпорядження №626 від 27.11.2018р. Запорізької обласної державної адміністрації є таким, що суперечить приписам чинного законодавства, оскільки договір оренди землі від 01.11.2013 № 757 є поновленим відповідно до ст.33 Закону України Про оренду землі . Позивачем наголошено, що останній продовжує здійснювати використання водного об`єкта та земельної ділянки водного фонду, заперечень з приводу якого відповідачем не висловлювалось. Крім того, вказаним часником судового процесу вказано, що нормами чинного законодаства визначено окремий порядок скасування розпоряджень голови державної адміністрації, який у даному випадку було порушено. Відсутність в оспорюваному розпорядженні жодних мотивів та обґрунтування його прийняття, на думку позивача, свідчить про порушення принципів верховенства права та правової визначеності. Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.41 Закону України Про місцеві державні адміністрації передбачено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Частиною 3 ст.43 Закону України Про місцеві державні адміністрації унормовано, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації недійсним та його скасування повинно бути доведено невідповідність такого рішення нормам чинного законодавства та порушення внаслідок прийняття відповідного акту прав та законних інтересів позивача.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов Товариство з обмеженою відповідністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат посилалось на те, що розпорядження №626 від 27.11.2018 голови Запорізької обласної державної адміністрації Про визнання таким, що втратило чинність, розпорядження голови обласної державної адміністрації від 19.10.2018 № 555 Про поновлення дії договору оренди землі від 01.11.2013 № 757, укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат суперечить приписам чинного законодавства, оскільки договір оренди землі від 01.11.2013 № 757 є поновленим відповідно до ст.33 Закону України Про оренду землі . Позивачем наголошено, що останній продовжує здійснювати використання водного об`єкта та земельної ділянки водного фонду, заперечень з приводу якого відповідачем не висловлювалось. Крім того, вказаним часником судового процесу вказано, що нормами чинного законодаства визначено окремий порядок скасування розпоряджень голови державної адміністрації, який у даному випадку було порушено. Відсутність в оспорюваному розпорядженні жодних мотивів та обґрунтування його прийняття, на думку позивача, свідчить про порушення принципів верховенства права та правової визначеності.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що після внесення змін до земельного та водного законодавства земельними ділянками водного фонду за межами населених пунктів із земель державної власності, а також водними об`єктами загальнодержавного значення розпоряджаються лише обласні державні адміністрації та надають їх у власність або користування. До того ж, відповідачем наголошено на безпідставності тверджень позивача щодо поновлення договору оренди земельної ділянки № 757 від 01.11.2013р., з огляду на відсутність додаткової угоди про його поновлення. Крім того, відповідачем вказано, що рішенням від 24.06.2019р. Господарського суду Запорізької області по справі №908/243/19 зобов`язано Товариство з обмеженою відповідністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат повернути земельну ділянку водного фонду загальною площею 146,5200 га, кадастровий номер 2320982200:05:034:0001, яка розташована на території Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області (за межами населеного пункту).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат підлягає частковому задоволенню з урахуванням наступного.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Частинами 1.2 ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з п. а ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема, для ведення водного господарства.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України - обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Судом вище вказувалось, що статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.41 Закону України Про місцеві державні адміністрації передбачено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Частиною 3 ст.43 Закону України Про місцеві державні адміністрації унормовано, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Тобто, з системного аналізу 3 ст.43 Закону України Про місцеві державні адміністрації полягає, що голова державної адміністрації, який прийняв відповідне розпорядження не наділений правом на його скасування, проте, у даному випадку всупереч наведеного головою Запорізької обласної державної адміністрації було прийнято розпорядження про скасування попередньо виданого розпорядження.

Наразі, суд звертає увагу учасників судового процесу на те, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права.

Виявленням принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системності та послідовності у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Для оцінки правовідносин у даному спорі колегія керується правилами, викладеними Європейським судом з прав людини у рішенні в справі The Sunday Times v. United Kingdom. У цій справі Європейським суд з прав людини зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.

У справі Steel and others v. The United Kingdom Європейським судом з прав людини наголосив, що Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, аби дати змогу громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

У п.70 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.01.2012р. у справі Рисовський проти України (заява №29979/04) суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

Одночасно, суд звертає увагу на те, що у рішенні №№ 7-рп/2009 від 16.04.2009р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 10.04.2019р. по справі №904/2083/18, від 26.09.2019р. по справі №924/1114/18, від 04.09.2019р. по справі №905/1717/18.

Отже, розпорядження №626 від 27.11.2018 голови Запорізької обласної державної адміністрації Про визнання таким, що втратило чинність розпорядження голови обласної державної адміністрації від 19.10.2018 № 555 Про поновлення дії договору оренди землі від 01.11.2013 № 757, укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат суперечить гарантії стабільності суспільних відносин, не відповідає вимогам чинного законодавства та не породжує жодних правових наслідків. Аналогічну правові висновки висловлено у постанові від 19.06.2019р. Верховного Суду по справі №910/17012/15.

Таким чином, за висновками суду вказані вище обставини є достатніми для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним та скасування розпорядження №626 від 27.11.2018 голови Запорізької обласної державної адміністрації Про визнання таким, що втратило чинність, розпорядження голови обласної державної адміністрації від 19.10.2018 № 555 Про поновлення дії договору оренди землі від 01.11.2013 № 757, укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат .

Одночасно, посилання учасників судового процесу на обставини поновлення чи не поновлення договору оренди землі від 01.11.2013 № 757, а також судове рішення у справі Господарського суду Запорізької області по справі №908/243/19 ніяким чином на наведені вище висновку суду не впливають та не спростовують останніх.

З приводу позовних вимог Товариства з обмеженою відповідністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат вважати поновленим Розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 19.10.2018 за № 555 Про поновлення дії договору оренди землі від 01.11.2013 № 757, укладеного із Товариством з обмеженою відповідністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат , суд зазначає наступне.

Як вказувалось вище, згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України .

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Проте, надаючи оцінку обраного позивачем способу захисту, суд дійшов висновку, що задоволення позову в частині вимог щодо вважати поновленим Розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 19.10.2018 за № 555 Про поновлення дії договору оренди землі від 01.11.2013 № 757, укладеного із Товариством з обмеженою відповідністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат нє є ефективним способом захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ніяким чином не призведе до відновлення прав та законних інтересів позивача, а фактично за своєю правовою природою є вимогою про встановлення факту.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в цій частині підлягають залишенню без задоволення.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги частково.

2. Визнати недійсним і скасувати розпорядження №626 від 27.11.2018р. Запорізької обласної державної адміністрації Про визнання таким, що втратило чинність, розпорядження голови обласної державної адміністрації від 19.10.2018р. №555 Про поновлення дії договору оренди землі від 01.11.2013р. №757, укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат .

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Запорізької обласної державної адміністрації (69107, Запорізька обл., місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 164, ЄДРПОУ 00022504) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Донрибкомбінат (84173, Донецька обл., Слов`янський район, селище Мирне, ЄДРПОУ 36381520) судовий збір в розмірі 1921 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 21.11.2019р.

Суддя Спичак О.М.