Рішення

від 20.11.2019 по справі 492/490/19

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 492/490/19

Провадження № 2/492/268/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Череватої В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Каширної О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Арцизі Одеської області цивільну справу за позовом Спільного підприємства СОЛІНГ до ОСОБА_1 про стягнення суми збитків, -

Представник позивача - адвокат Гудіс Л.В.,

Представник відповідача - адвокат Попов М.М.,

ВСТАНОВИВ:

До Арцизького районного суду Одеської області 15.03.2019 року надійшов позов Спільного підприємства Солінг до ОСОБА_1 про стягнення суми збитків у розмірі 1 000 000 грн. на підставі ст. ст. 22, 1166 ЦК України, а також судового збору по справі.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що позивач є власником майна відомого мешканцям міста Одеси як майновий комплекс Літній театр , набутого згідно договору купівлі-продажу майна від 04.07.2003р. за адресою: АДРЕСА_1 , - будівлі і споруди та майно, яке було передано за актом передачі майна від 08.07.2003р. Зазначене майно знаходиться на земельній ділянці, яка передана позивачу за договором оренди землі від 23.12.2016 року загальною площею 0,3916 га.

03.03.2019р. та 10.03.2019р. на вказаній території з`явився відповідач та під нібито прийняття участі у проведені суботнику на зазначеній території, на який позивач не надавав згоди, і вчинив дії, пов`язані із знищенням належного позивачу майна, а саме за його участю було демонтовано сцену, знищено арт-галерею Літнього театру, пошкоджено інше майно та споруди. Отже майно було знищено, розмір завданої шкоди позивач оцінює у сумі 1 000 000 грн.

За викладених обставин, посилаючись на те, що у діях відповідача була наявна протиправна поведінка, яка полягала у незаконному під його керуванням та підбуренням Активістів захопленні території позивача та вчинення на ній безладу та погрому, наявна шкода та причинний зв`язок між діями відповідача та наслідками, вважає, що їх права підлягають судовому захисту, що зумовило звернення до суду з наявним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Череватій В.І.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст. ст. 128, 130, 131 ЦПК України.

Ухвалою суду від 18.03.2019 року заяву представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову по справі за позовом Спільного підприємства Солінг до ОСОБА_1 про стягнення суми збитків - повернуто заявнику (а.с. 46 т. 1).

Ухвалою суду від 18.03.2019 року позовна заява Спільного підприємства Солінг до ОСОБА_1 про стягнення суми збитків залишена без руху та наданий строк для усунення недоліків (а.с. 48 - 49 т. 1).

02.04.2019 року на адресу суду від позивача надійшла позовна заява з виправленими недоліками (а.с. 52 т. 1).

Ухвалою суду від 04 квітня 2019 року провадження у справі відкрито (а.с. 74 т. 1).

Постановою Одеського апеляційного суду від 09.07.2019 року, апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, ухвала Арцизького районного суду Одеської області від 04 квітня 2019 року - залишена без змін (а.с. 101 - 102 т. 1).

29.10.2019 року в судовому засіданні представник позивача Спільного підприємства Солінг - адвокат Гудіс Л.В. позов підтримала повністю та просила суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача Спільного підприємства Солінг у судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за відсутності представника позивача, позов підтримав повністю та просив суд позов задовольнити у повному обсязі з підстав, зазначених у позові (а.с. 2 т. 3).

Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Попов М.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та заперечували проти задоволення позову, з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 4 - 8 т. 2).

29.10.2019 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Попова М.М. до суду надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій він просить суд стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000,00 гривень (а.с. 12 - 18 т. 3).

Відповідач ОСОБА_1 пояснив в судовому засіданні, що він заперечує факт вчинення ним дій пов`язаних і знищенням належного позивачу майна, посилався на те, що позивачем не вказано, які саме протиправні дії ним вчинено, відсутні докази зазначеного та шкода нічим на його думку не доведена. Також повідомив, що позивач також таку ж саму суму вимагає з інших 12 людей за окремими позовами, а тому не зрозуміло визначена позивачем доля шкоди відповідача, додатково також зазначив, що позов є безпідставним, недоведеним і необґрунтованим. Відсутні докази на підтвердження його вини, докази щодо пошкодженого майна та завдання збитків саме у розмірі 1 000 000 грн. При цьому пояснив, що він дійсно був на суботнику на території літнього театру, яка є відкритою територією, і там було декілька сотень громадян міста і не було ніякого благоустрою і він особисто нічого не порушував та не знищував.

Ухвалою суду від 17.10.2019 року, закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом Спільного підприємства СОЛІНГ до ОСОБА_1 про стягнення суми збитків та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 29 жовтня 2019 року, клопотання представника відповідача - адвоката Попова М.М. про допит в якості свідка відповідача ОСОБА_1 задоволено, в задоволенні клопотання Спільного підприємства СОЛІНГ про розгляд справи за позовом Спільного підприємства СОЛІНГ до ОСОБА_1 про стягнення суми збитків в порядку спрощеного провадження відмовлено (а.с. 8 т. 3).

У судовому засіданні допитаний в якості свідка відповідач ОСОБА_1 пояснив суду, що він не скоював злочин і що він дійсно був присутній 03.03.2019 року та 10.03.2019 року на території літнього театру, оскільки там проводився волонтерський проект з приводу розчищення цієї території від захаращення будівельними матеріалами та сміття та від численних пожарів, що було також небезпечно бо вхід був вільним, воріт не було, проте не скоював ніяких протиправних дій та не розбирав особисто ніяких будівель. Він був присутній у якості журналіста, метою якого був збір з подальшим поширенням інформації про ці заходи, про небайдужість одеситів та їх бажання бачити на цьому місці парковий та культурний простір. Сцени там як такої взагалі не було. Також його не затримували в ті дні правоохоронні органи з приводу толоки. З боку позивача не доведено належним чином вчинення ним протиправних дій та завдання збитків.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, вислухавши пояснення учасників справи, свідка, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи із наступного.

Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Цивільному процесуальному кодексу України (ст. 4).

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач - Спільне підприємство СОЛІНГ є власником майна відомого мешканцям міста Одеси як майновий комплекс Літній театр , набутого згідно договору купівлі-продажу майна від 04.07.2003р. за адресою: АДРЕСА_1 , - будівлі і споруди та майно, яке було передано за актом передачі майна від 08.07.2003р. Зазначене майно знаходиться на земельній ділянці, яка переданій позивачу за договором оренди землі від 23.12.2016 року, загальною площею 0,3916 га, строком на 49 років (а.с. 9 - 19, 60 - 63, 65 - 71 т. 1).

Як вбачається з підстав позову та пояснень сторін, 03 та 10 березня 2019 року на території Літнього театру проводились суботники, під час яких активістами було здійснено дії з демонтування сцени, внаслідок чого, на думку позивача, їм було завдано шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн.

Як встановлено судом в судовому засіданні, відповідач по наявній справі - ОСОБА_1 є засновником Одеської обласної організації Громадська організація Зелений лист (далі - ГО Зелений лист ). ГО Зелений лист є громадським об`єднанням, яке діє відповідно до Закону України Про громадські об`єднання з метою захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Відповідно дол. П. 2.1 Статуту ГО Зелений лист , основною метою діяльності ГО Зелений лист є: реалізація та захист прав і свобод своїх членів та громади в цілому; сприяння збереженню та захисту безпечного навколишнього природного середовища, культурною та історичної спадщини, покращенню туристичної привабливості Одеського регіону; здійснення громадського контролю у сфері благоустрою та містобудівної діяльності.

ГО Зелений лист разом з іншими організаціями веде системну роботу по збереженню території Літнього театру, як об`єкта культурної спадщини (а.с. 9 - 40 т. 2).

В обґрунтування позову позивач зазначив, що позивач є власником майна відомого мешканцям міста Одеси як майновий комплекс Літній театр , набутого згідно договору купівлі-продажу майна від 04.07.2003р. за адресою: АДРЕСА_1 , - будівлі і споруди та майно, яке було передано за актом передачі майна від 08.07.2003р. Зазначене майно знаходиться на земельній ділянці, яка передана позивачу за договором оренди землі від 23.12.2016 року загальною площею 0,3916 га. (а.с. 41 - 56 т. 2).

Згідно експертного висновку про технічний стан існуючих будівельних конструкцій будинків та споруд міського Літнього театру за адресою: АДРЕСА_1 виконаним ТОВ Одесгражданпроект в лютому 2019 року на замовлення ТОВ Міський літній театр , не експлуатація Літнього театру протягом тривалого часу та несвоєчасне проведення необхідних капітальних ремонтів привели до втрати експлуатаційної придатності в цілому будівель літери В , Г , Д та до непридатного стану будівель літери А , Б , Е , Ж , З . Як зазначає експерт, сцена фактично була зруйнована за виключенням певних елементів фундаменту. Виставочний зал, який позивач назвав арт-галерея , знаходився в незадовільному стані та мав значні тріщини усіх несучих конструкцій. Загалом, будівлі та споруди Літнього театру були в непридатному та в незадовільному стані (а.с. 57 - 121 т. 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно пунктів 8 та 9 частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової шкоди.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Загальні положення про відшкодування заподіяної майнової шкоди закріплені в нормах статті 1166 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ст. 22 ЦК України).

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Відповідно до частини 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, завдана фізичній особі, майну фізичної особи чи майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

З огляду на викладені положення, суд вбачає, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення). Складовими елементами шкоди є: протиправна поведінка особи; настання шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та настанням шкоди; вина завдавача шкоди.

Відсутність хоча б одного з наведених складових елементів шкоди виключає склад цивільного правопорушення, і, як наслідок, настання юридичної відповідальності. Отже, наявність шкоди ще не породжує обов`язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності, період завдання шкоди.

Отже, розглядаючи спір про відшкодування заподіяної шкоди, суд повинен з`ясувати наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, що включає неправомірність поведінки, вини, наявність матеріальних втрат та їх розміру (збитків), причинного зв`язку між неправомірною поведінкою та заподіяними збитками.

Крім цього, відповідно до ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.

У пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 статті 81 ЦПК України). Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 1 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. ст. 76 - 80 ЦПК України, вказані обставини підлягають встановленню на підставі належних та допустимих доказів, які оцінюються самостійно судом в їх сукупності.

До істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Згідно ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Так, відповідно до вимог ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України Про міжнародні договори , міжнародні договори, згода на обов`язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Передбачено також, що коли міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно вимог ч. 2 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У рішеннях ЄСПЛ значну роль у розширенні сфери застосування п. 2 ст. 6 Конвенції грає тлумачення двох ключових понять цієї статті - кримінальне обвинувачення і суперечки про громадянські права . У справі Кадубец проти Словаччини (Eur. Court H.R. Kadubec v. Slovakia, Judgment of 2 September 1998. Reports. 1998 VI), представник держави-відповідача наполягав на тому, що в цій справі йдеться про адміністративний проступок, а не про кримінальне звинувачення, і, отже ст. 6 не може бути застосована. Однак Європейський суд з прав людини не погодився з аргументом відповідача, хоча і визнав, що внутрішнє право країни не вважає кримінальними діяння, за вчинення якого був покараний заявник. Проте ця обставина, на думку Суду, не має великого значення, так само як і те, який державний орган розглядав справу. Таким чином, зазначена міжнародно-правова норма гарантує кожній людині доведення вини тільки в законному порядку на підставі законно добутих доказів.

Враховуючи викладене, вважаю, що в справі підлягає застосуванню положення ст. 62 Конституції України про те, що винуватість особи повинна бути доведена у встановленому законом порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

На підтвердження своїх вимог позивач надав до суду роздруківки із мереж інтернету зі статями про суботник та про намір активістів демонтувати належне позивачу майновий комплекс та копії фотографій із зображенням руйнувань (а.с. 20 - 37 т. 1, а.с. 122 - 129 т. 2). Як вбачається зі статті, розміщеної в мережі інтернет, приблизно сотня людей була присутні на прибиранні в Літньому театрі, серед яких були присутні ті, які демонтували сцену та стіни Арт-галереї .

Між тим, із даних доказів не вбачається ні прізвище, ні зображення відповідача як такого, що демонтував майновий комплекс. Крім того відповідач не визнає факт вчинення ним дій по демонтажу.

Окрім того, з відеозапису на диску наданого позивачем до позову, також вбачається присутність великої кількості людей, проте з нього не вбачається вчинення протиправних дій саме відповідачем (а.с. 39 т. 1).

Суд не бере до уваги посилання представника позивача на недопустимість як доказу відеозапису з місця події, оскільки відповідач не отримав його копію. Після дослідження в судовому засіданні відеозапису, представник відповідача підтвердив, що вказане відео є публічно доступним в мережі інтернет. Таким чином, відповідно до ч.9 ст. 83 ЦПК України, суд приймає як доказ відеозапис досліджений в судовому засідання, оскільки він є публічно доступним.

Суд не бере до уваги висновок експерта № 19-3257/5486/5487/5488 від 30.08.2019 року, оскільки він відповідно до ч. 9 ст. 83 ЦПК України, не був направлений відповідачу, підтверджень надсилання його копії відповідачу суду не надано.

Доказів, що відповідач був затриманий правоохоронними органами під час здійснення ним будь-яких протиправний дій 03 та 10 березня 2019 року суду не надано.

Таким чином належних, допустимих та достовірних доказів спричинення збитків майну, та в чому полягали такі збитки, а також винних дій відповідача, позивач не надав.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог СП Солінг , оскільки судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності протиправних дій відповідача та завдання ним шкоди шляхом пошкодження належного позивачу майна та розмір збитків; не доведено наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та настанням шкоди; вини завдавача шкоди.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Між тим, позивач не скористався своїм правом у передбаченим ЦПК України строк заявити клопотання про призначення експертизи для встановлення розміру завданої йому шкоди саме відповідачем по наявній справі ОСОБА_1 , або надати у встановлені процесуальні строки інші письмові докази, які можна було визнати належними.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову Спільного підприємства Солінг , заявленого саме з досліджених його підстав та предмету.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищезазначені норми права, обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення позову Спільного підприємства СОЛІНГ до ОСОБА_1 про стягнення суми збитків, з підстав, зазначених у рішенні.

Згідно ст. 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

У зв`язку з відмовою позивачу у задоволенні його позовних вимог, судові витрати (судовий збір) не підлягають стягненню з відповідача і підлягають покладенню на позивача.

Щодо заяви представника відповідача про стягнення з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000,00 гривень, слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо, визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: на підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002р. зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Згідно договору про надання правової допомоги від 12 вересня 2019 року, та додаткової угоди до договору № 1 від 12 вересня 2019 року, які укладені між ОСОБА_1 і адвокатом Поповим М.М. визначена винагорода адвокату за надання правової допомоги в розмірі 10 % від ціни позову, а саме 100000 гривень. (т.2 а.с. 130-133)

Як вбачається з акту приймання - передачі наданих послуг з детальним описом робіт згідно договору про надання правової допомоги від 12.09.2019 року та додаткової угоди до нього від 12 вересня 2019 року, адвокатом Поповим М.М. проведені роботи з витраченням на виконання відповідних робіт 31 год. 30 хв.

Як вбачається з акту приймання - передачі наданих послуг № 2 з детальним описом робіт згідно договору про надання правової допомоги від 12.09.2019 року та додаткової угоди до нього від 12 вересня 2019 року, адвокатом Поповим М.М. проведені роботи з витраченням на виконання відповідних робіт 18 год. 30 хв.

Представником відповідача та відповідачем суду надано квитанцію АТ КБ Приватбанк щодо понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 гривень. Де вказано, що ОСОБА_1 здійснюється оплата Попову М.М. за договором про надання правничої допомоги від 12.09.2019 р. та додаткової угоди № 2 до нього від 18.11.2019 р.

Разом з тим, відповідно до ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Заява про розподіл судових витрат та стягнення з позивача на корить відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 100000 гривень подана в судовому засіданні 29.10.2019 р. в якому була присутня представник позивача, однак жодних клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу від неї не надходило.

Разом з тим, з урахуванням викладеного, зважаючи на складність справи, а також ціни позову, суд приходить до висновку, що заява представника відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в розмірі 50 000,00 гривень, оскільки саме ця сума підтверджена належними доказами.

Керуючись ст. ст. 11, 15 - 16, 22, 1166 ЦК України, ст. ст. 2, 3 - 13, 27, 43, 49, 76, 81-83, 89, 95, 133, 137, 141, 223, 258 - 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Спільного підприємства СОЛІНГ до ОСОБА_1 про стягнення суми збитків - відмовити повністю.

Заяву представника відповідача ОСОБА_1 - Попова М.М. про розподіл судових витрат, задовольнити частково.

Стягнути з Спільного підприємства Солінг , код ЄДРПОУ 25030410, місцезнаходження м. Одеса, Балтська дорога, буд. 42 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 21 листопада 2019 року.

Позивач: Спільне підприємство Солінг , код ЄДРПОУ 25030410, місцезнаходження м. Одеса, Балтська дорога, буд. 42.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

СУДДЯ

Арцизького районного суду В.І. Черевата

Одеської області