Постанова

від 19.11.2019 по справі 2-2044/11

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/3036/19

2-2044/11

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2019 року місто Маріуполь

справа № 2-2044/11

провадження № 22-ц/804/3036/19

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого Пономарьової О.М.,

суддів Зайцевої С.А., Ткаченко Т.Б.,

секретар судового засідання Єфремова О.В.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області у складі судді Помогайбо В.О. від 23 березня 2011 року,

в с т а н о в и в:

14 березня 2011 року позивач ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про визнання договору купівлі-продажу частини домоволодіння дійсним та визнання за ним право власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що позивач 24 червня 1997 року на підставі біржового контракту (договор купівлі-продажу) № 15158, оформленого на Маріупольській універсальній товарній біржі, придбав у відповідачки ОСОБА_2 6/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

До складу придбаного майна входили: житловий будинок літера А-1 , коридор 2-2 , кухня 2-3 , веранда 1 , крильце літера аб , кімнати 2-4 , 2-5 , житловою площею 27,10 кв. метрів.

Сторонами були виконані всі необхідні дії: позивачем передана відповідачці заздалегідь обумовлена сума грошей, а відповідачка передала йому ключі і документи на квартиру і, забравши все своє майно, звільнила приміщення квартири.

Позивач, на підставі договору став власником спірної квартири, договір купівлі-продажу їм був зареєстрований в Маріупольському БТІ.

На тепер позивач не може розпорядитися вищезазначеним майном, оскільки договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчений, а БТІ відмовляє у видачі правовстановлюючого документу без рішення суду про визнання біржової угоди дійсною. Просив визнати дійсною угоду купівлі-продажу 6/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , яка укладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнати за ОСОБА_1 право власності на вказану частину домоволодіння.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 березня 2011 року позов задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі - продажу 6/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , що полягає в житловому будинку літера А-1 з коридору 2-2 , кухні 2-3 , веранди 1 , крильця літера аб , кімнат 2-4 , 2-5 , житловою площею 27,10 кв. метрів, розташованого на земельній ділянці 729 кв. метрів пропорційно довше, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 24 червня 1997 року, засвідчений Маріупольською універсальною товарною біржею, біржовий контракт № 15158 від 24 червня 1997 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 6/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

24 жовтня 2019 року ОСОБА_3 , яка не була залучена до участі в справі, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи. До спірних правовідносин мають бути застосовані вимоги ЦК України 1963 року, оскільки відповідно до договору дарування від 28 квітня 2001 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Апалько М.Ю., вона є власником 6/25 частин домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ). На час укладання договору дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 законодавство не передбачало обов`язкової державної реєстрації, договір ніким не оспорено, тож він є чинним.

Отже, на час звернення до суду з позовом у 2011 році позивач ОСОБА_4 ввів суд першої інстанції в оману, повідомивши про те, що саме він є власником спірного домоволодіння, в той час, коли воно з 2001 року належало ОСОБА_3 на підставі договору дарування.

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_4 не скористався.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду без змін.

Відповідач ОСОБА_2 та представник третьої особи Маріупольської універсальної товарної біржи в судове засідання не з?явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, причини неявки в судове засідання не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , представника апелянта ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , дослідивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з положеннями частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За вимогами пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання доовору купівлі-продажу дійсним та визнання за ним права власності, виходив з того, що позивач 24 червня 1997 року на підставі біржового контракту (договор купівлі-продажу) № 15158, оформленого на Маріупольській універсальній товарній біржі, придбав у ОСОБА_2 6/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 та став власником спірної квартири, зареєструвавши договір купівлі-продажу в Маріупольському БТІ, проте не може розпорядитися цим майном, оскільки договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчений.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм цивільного права.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи, з вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 14 березня 2011 року та зазначав, що не може розпорядитися своєю власністю, оскільки договір купівлі-продажу не посвідчений нотаріально.

З апеляційної скарги ОСОБА_3 та доданих до неї матеріалів вбачається, що 28 квітня 2001 року ОСОБА_1 подарував 6/25 частин жилого будинку АДРЕСА_1 з прибудовами, які належать дарителю на підставі Біржевого контракту № 15158, зареєстрованому Маріупольською універсальною товарною біржею 24 червня 1997 року, ОСОБА_3 . Договір дарування посвідчений приватним нготаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Апалько М.Ю. (а.с.33)

Відповідно до положень ст. 243, 244 ЦК України в редакції 1963 року, чинній на момент укладення договору дарування, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу, якою передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Зазначений договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 28 квітня 2001 року, ніким із сторін не оскаржений та є чинним та теперішній час.

Таким чином, ОСОБА_1 ще у 2001 році, подарувавши спірну частину жилого будинку ОСОБА_3 , розпорядився своєю власністю, а, звертаючись до суду у березні 2011 року з позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на це ж нерухоме майно, не повідомив суд про укладання договору дарування 28 квітня 2001 року.

З урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд доходить висновку про скасування рішення суду від 23 березня 2011 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу 6/25 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , укладеному 24 червня 1997 року Маріупольською універсальною товарною біржою між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та визнання за ОСОБА_1 права власності на зазначену частку вказаного домоволодіння.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України апеляційний суд в постанові вирішує питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

При подачі апеляційної скарги ОСОБА_3 сплатила судовий збір в розмірі 145,65 грн. (а.с.17-18)

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, якою передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 належить стягнути понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 145, 65 гр.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 березня 2011 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-я особа: Маріупольска універсальна товарна біржа, про визнання дійсним договору купівлі-продажу 6/25 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , укладеному 24 червня 1997 року Маріупольською універсальною товарною біржою між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та визнання за ОСОБА_1 права власності на зазначену частку вказаного домоволодіння - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , сел. Тарутіно Почепського району Брянської області) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка міста Кізел Пермської області, ІПН НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 145 (сто сорок п`ять) гривень 65 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 листопада 2019 року.

Головуючий О.М. Пономарьова

Судді С.А. Зайцева

Т.Б. Ткаченко