Постанова

від 14.11.2019 по справі 703/3848/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 703/3848/16-ц

провадження № 61-31052 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Кривцової Г. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, Управління Держгеокадастру у Смілянському районі Черкаської області ,

третя особа - Великояблунівська сільська рада Смілянського району Черкаської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_10 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 13 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Храпка В. Д., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 звернулися до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, Управління Держгеокадастру

у Смілянському районі Черкаської області, третя особа: Великояблунівська сільська рада Смілянського району Черкаської області, про припинення права колективної власності на земельну ділянку та визнання державного акта на право колективної власності на землю недійсним і таким, що втратив чинність.

В обґрунтування позову зазначали, що вони звернулися до Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області з клопотанням про надання їм дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок орієнтовною площею 2 га кожному, які розташовані в адміністративних межах Великояблунівської сільської ради Смілянського району Черкаської області за межами населеного пункту, для ведення особистого селянського господарства, додавши до клопотання довідки з державної статистичної звітності Держгеокадастру у Смілянському районі Черкаської області

№ 31-28-0.6-3618-3620 та 3622-3627/15-16 від 05 жовтня 2016 року про наявність земель та їх розподіл за власниками, землекористувачами, угіддями, які містять викопіювання з відображенням місцезнаходження бажаної земельної ділянки та у примітці яких зазначено, що згідно проекту роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КГСП) Тясмин с. Велика Яблунівка Смілянського району Черкаської області з видачою державних актів на право колективної власності на землю та право постійного користування землею, земельна ділянка площею 21,81 га відносилась до колективної власності, але не була ні розпайована,

ні передана до земель державної власності.

Зазначали, що листами Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області від 20 жовтня 2016 року № 8598, 8600-8607/6-16 їм було відмовлено

у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, оскільки

в примітках до довідок від 05 жовтня 2016 року № 31-28-0.6-3618-3620 та 3622-3627/15-16 зазначено віднесення бажаних земельних ділянок до земель колективної форми власності, в той час коли згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України Центральний орган виконавчої влади

з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин здійснює розпорядження землями сільськогосподарського призначення лише державної власності.

Вказували, що єдиною підставою, що перешкоджає їм реалізувати своє право на безкоштовне отримання земельних ділянок у власність, є віднесення вказаних земельних ділянок до колективної власності, про що свідчить наявність чинного державного акта на право колективної власності на землю серії ЧР 13-2 від 28 червня 1994 року, виданого КГСП Тясмин с. Велика Яблунівка Смілянського району Черкаській області, тоді як згідно з чинним законодавством України розпорядження землями колективної форми власності не відноситься до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Ураховуючи наведене, позивачі просили припинити право колективної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 21,8 га, розташовану в адміністративних межах Великояблунівської сільської ради Смілянського району Черкаській області, що зазначена у державному акті на право колективної власності на землю серія ЧР 13-2 від 28 червня 1994 року, виданого КСГП Тясмин с. Велика Яблунівка Смілянського району Черкаській області, визнати недійсним та таким, що втратив чинність державний акт серія ЧР 13-2 від 28 червня

1994 року, перевести вказану земельну ділянку до земель запасу державної власності Великояблунівської сільської ради Смілянського району Черкаської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області

від 19 грудня 2016 року у складі судді Васильківської Т. В. позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 задоволено.

Припинено право колективної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, по угіддях рілля, загальною площею 21,8 га, розташованої в адміністративних межах Великояблунівської сільської ради Смілянського району Черкаській області, що зазначена у державному акті на право колективної власності на землю виданого КСГП Тясмин

с. Велика Яблунівка Смілянського району Черкаській області серія ЧР 13-2

від 28 червня 1994 року, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 6.

Визнано недійсним та таким, що втратив чинність державний акт на право колективної власності на землю виданого КСГП Тясмин с. Велика Яблунівка Смілянського району Черкаській області серія ЧР 13-2

від 28 червня 1994 року, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 6, у частині права колективної власності КСГП Тясмин с. Велика Яблунівка Смілянського району Черкаській області на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, по угіддях рілля, загальною площею 21,8 га.

Переведено до земель запасу державної власності Великояблунівської сільської ради Смілянського району Черкаської області земельну ділянку сільськогосподарського призначення, по угіддях рілля, розташованої

в адміністративних межах Великояблунівської сільської ради Смілянського району Черкаській області, загальною площею 21,8 га, що зазначена

у державному акті на право колективної власності на землю виданого КСГП Тясмин с. Велика Яблунівка Смілянського району Черкаській області серія ЧР 13-2 від 28 червня 1994 року, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 6.

Суд першої інстанції виходив з тих підстав, щодіючим законодавством не передбачено такої форми власності як колективна, а спірні землі, щодо яких виник спір, на теперішній час не використовуються, не є розподіленими та не перебувають у користуванні будь-яких фізичних чи юридичних осіб, тобто фактично, є землями запасу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 13 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_10 задоволено.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив із тих підстав, що на час набуття права колективної власності така форма власності була передбачена законом,

а тому подальша зміна законодавства не може мати наслідком позбавлення права власності набутого у спосіб, передбачений законом.

У зв`язку з ліквідацією сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю (далі - СТОВ) Тясмин , яке є правонаступником

КСГП Тясмин , було зареєстровано припинення державної реєстрації

24 липня 2007 року, але це не припинило право колективної власності членів підприємства, які не були залучені до участі у справі, хоч поданий позов стосується їх прав та обов`язків.

Позивачі не можуть отримати у власність земельні ділянки з причин, що останні належать на праві колективної власності іншим особам, оскільки така підстава припинення права власності не передбачена законодавством України.

Крім цього, віднесення земель до певної категорії та зарахування її до земель запасу відноситься до повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а тому задовольнивши позовні вимоги в частині переведення до земель запасу земельної ділянки, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень (стаття 6 Конституції України).

Щодо права ОСОБА_10 на апеляційне оскарження, то суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_10 звертався до Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області із заявою про надання дозволу на складання документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 22 га в натурі (на місцевості) для передачі в оренду терміном на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

(до моменту отримання власниками державних актів на право власності на земельну ділянку) за рахунок нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок в адміністративних межах Великояблунівської сільської ради

(за межами населеного пункту) Смілянського району Черкаської області, однак йому було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав наявності рішення суду першої інстанції,

а тому ухвалені у даній справі судові рішення стосуються прав та обов`язків ОСОБА_10 .

При цьому, судом першої інстанції задоволено вимоги ОСОБА_11 , однак така особа до суду із позовом не зверталася.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та її короткий зміст

У травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 13 квітня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Інші учасники цивільного процесу судові рішення не оскаржили.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 703/3848/16-ц та витребувано її матеріали зі Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.

У серпні 2017 року справа надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Статтею 388 ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 частини першої Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У червні 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 703/3848/16-ц передано судді-доповідачу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно не з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не дослідив належним чином наявні

у справі докази, тому дійшов помилкових висновків про відмову

у задоволенні заявлених позовних вимог.

Зазначив, що ОСОБА_10 помилково вважав спірну земельну ділянку такою, що відноситься до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок, оскільки вказана земельна ділянка не підлягала розпаюванню, так як не була включена до схеми поділу земельних ділянок, що підлягали паюванню та

у подальшому право на неї не було посвідчене сертифікатом на земельну частку (пай).

Оскільки спірна земельна ділянка не відноситься до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок, тому рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2016 року не порушує права та обов`язки ОСОБА_10 .

Крім цього, ОСОБА_2 у касаційній скарзі зазначив, що його не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Вказав, що після реорганізації КСГП Тясмин на СТОВ Тясмин та, у свою чергу, після проведення розпаювання земель у приватну власність членів вказаного підприємства були передані земельні та майнові паї, а суб`єктом права власності на іншу частину земельної ділянки була юридична особа - СТОВ Тясмин , тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що позовні вимоги позивачів стосуються прав та обов`язків членів підприємства.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У серпні 2017 року ОСОБА_10 подав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якій вказує на те, що доводи касаційної скарги

є безпідставними, не спростовують правильності рішення суду апеляційної інстанції.

Зазначив, що на час набуття права колективної власності така форма власності була передбачена законом, а тому подальша зміна законодавства не може мати наслідком позбавлення права власності набутого у спосіб, передбачений законом.

Віднесення земельних ділянок до земель запасу можливе лише на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до наділених ними повноважень, однак суд першої інстанції, перебравши на себе повноваження органів виконавчої влади, перевів

з колективної власності до земель запасу державної власності спірну земельну ділянку.

Також вказав, що до невитребуваних земельних часток (паїв) відносяться такі земельні частки (паї), на які громадяни мають право, однак не отримали відповідний сертифікат чи іншим чином не заявили свої права на земельну ділянку, зокрема, земельні частки (паї) власників, які померли, але їх спадкоємці не прийняли спадщини, а термін дії договору оренди закінчився чи не був укладений.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 жовтня 2016 року Управлінням Держгеокадастру у Смілянському районі Черкаської області позивачам у справі видано довідки зі звітності

з кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, відповідно до яких кожному позивачу виділено земельну ділянку площею по 2,0 га, яка розташована в адміністративних межах Великояблунівської сільської ради Смілянського району Черкаської області (за межами населеного пункту) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 45-53).

Відповідно до приміток зазначених довідок земельні ділянки, що представлені на розгляд щодо виділення позивачам для ведення сільськогосподарського виробництва, згідно з проектом роздержавлення земель КСГП Тясмин с. Велика Яблунівка Смілянського району Черкаської області з видачею державних актів на право колективної власності на землю та право постійного користування землею, знаходяться в межах земельної ділянки загальною площею 21,81 га, яка відносилась до колективної власності, але не була ні розпайована, ні передана до земель державної власності.

06 жовтня 2016 року позивачі звернулися до Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у приватну власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га кожному за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Великояблунівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, але листами

№ 8598, 8600-8607/6-16 від 20 жовтня 2016 року їм було відмовлено, оскільки бажані земельні ділянки площею 2,0 га, які позивачі мають намір отримати

у власність, згідно з проектом по роздержавленню та приватизації земель КСГП Тясмин с. Велика Яблунівка Смілянського району Черкаської області та видачі державних актів на право колективної власності на землю відноситься до земель колективної власності (а. с. 36-44).

З копії державної акта на право колективної власності на землю серії ЧР 13-2 від 28 червня 1994 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 6, убачається, що КСГП Тясмин с. Велика Яблунівка Смілянського району Черкаської області передано

у колективну власність 2083.9 га землі в межах згідно з планом для ведення сільськогосподарського виробництва, що розташовані в адміністративних межах Великояблунівської сільської ради Смілянського району Черкаської області (а. с. 54-55).

Відповідно до копії довідки Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області № 01-12/3314 від 24 жовтня 2016 року КСГП Тясмин , згідно розпорядження голови райдержадміністрації № 92 від 27 серпня

1999 року було перереєстроване у СТОВ Тясмин (а. с. 56).

Згідно копії довідки Управління статистики у Смілянському районі Головного управління статистки у Черкаській області № 32-12/60 від 21 жовтня

2016 року СТОВ Тясмин припинено 24 липня 2007 року у зв`язку

з визнанням банкрутом, про що зроблено запис № 10131170003000131

(а. с. 57).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й убачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 3 ЦПК України 2004 року).

За змістом статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічні положення містить стаття 81 ЦПК України.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 7 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство встановлено, що об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство.

Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході

з підприємства.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами,

а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

За змістом положень Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям (далі - Указ № 720/95) нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж

в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Разом із тим, на відміну від земельної ділянки, земельна

частка (пай) є умовною часткою земель, які належали

колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об`єктами земельних відносин і мають різний правовий режим.

Вирішуючи питання правового статусу спірної земельної ділянки, суд апеляційної інстанції врахував, що невитребувані земельні частки (паї) не

є землями державної власності.

Пунктом 1 Указу № 720/95 визначено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Відповідно до пункту 2 Указу № 720/95 право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з пунктом 17 Перехідних положень ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних паїв

у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ судам роз`яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта , і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) . Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу № 720/95 має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі

у колективну власність.

На підставі Указу № 720/95 було розроблено Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств

і організацій, які затверджено наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04 червня 1996 року

№ 47/172/48 (далі - Методичні рекомендації).

За змістом пунктів 1.3, 1.5, 2.7 Методичних рекомендацій передача в натурі земельної частки (паю) громадянину здійснюється після складання Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) (далі - Схеми). Схеми складаються за участю керівників і спеціалістів колективних сільськогосподарських підприємств (організацій), сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, затверджуються загальними зборами (зборами уповноважених) членів цих підприємств і організацій та погоджуються районними (міськими) державними адміністраціями (виконавчими комітетами міських Рад). На Схемі виділяються земельні масиви, що можуть бути поділені на земельні частки (паї) без обмежень в часі , в тому числі ділянки першочергової приватизації, а також земельні масиви, які поділяються на земельні частки (паї) після закінчення певного технологічного сільськогосподарського циклу. Крім того, визначаються: земельні ділянки, що поділяються одночасно без подрібнення в натурі на окремі паї (зрошувані угіддя, сади, виноградники, хмільники, ягідники тощо); земельні ділянки, що не підлягають поділу і повинні використовуватись сумісно (угіддя, законсервовані, виходячи з екологічних умов; невеликі площі сільськогосподарських угідь, в результаті поділу яких на окремі земельні ділянки стає неможливим механізований обробіток ґрунту).

Таким чином, наведеними правовими нормами гарантується недопущення порушень майнових прав колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств.

Крім цього, підстави припинення права власності на час розгляду справи встановлені статтею 346 ЦК України та статтею 140 ЗК України.

Ураховуючи положення статті 58 Конституції України, на час набуття права колективної власності, така форма власності була передбачена законом,

а тому подальша зміна законодавства не може мати наслідком позбавлення права власності набутого у спосіб передбачений законом.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про втрату чинності державного акта на право колективної власності на землю, не урахував відсутність списка осіб (а. с. 54, на звороті), який є обов`язковим додатком до державного акта на право колективної власності на землю, не витребував даний список і не залучив вказаних в списку осіб, які згідно даного списку мають права на спірну земельну ділянку, чим грубо порушив їх права, оскільки вирішив питання про права осіб без їх участі.

При цьому, районний суд безпідставно застосував положення статті 8 Конституції України, статті 1 ЦПК України 2004 року та статті 5 ЗК України, як підставу для припинення права колективної власності, оскільки цими нормами припенення власності на земельну ділянку не передбачено.

Крім того, припинивши право колективної власності на спірну земельну ділянку та перевівши її до земель запасу державної власності Великояблунівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, суд першої інстанції, всупереч статті 6 Конституції України, вийшов за межі визначених законодавством повноважень.

Вказані позивачами обставини про те, що вони не можуть отримати

у власність земельні ділянки по причині, що спірна земельна ділянка належить на праві колективної власності іншим особам, а також те, що земельна ділянка нікому не надана у користування та є землями запасу, безпідставні, оскільки встановлено, що земельна ділянка, яку бажають отримати позивачі перебуває у колективній власності інших осіб - членів підприємства, а тому задоволення заявлених позовних вимог є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апеляційний суд, повно та всебічно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та доводам сторін, установивши, що припинення СТОВ Тясмин не припинило право колективної власності членів підприємства, а тому земельна ділянка не належить до земель запасу, а також те, що питання про віднесення земель до певної категорії та зарахування їх до земель запасу відноситься до повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а не до повноважень суду, дійшов обґрунтованого висновку про відмову

у задоволенні заявлених позивачами у справі вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що земельна ділянка не відноситься до нерозподілених земельних ділянок і те, що після реорганізації КСГП Тясмин на СТОВ Тясмин у приватну власність членів підприємства було передано земельні та майнові паї, а суб`єктом права власності на іншу

частину земельної ділянки була юридична особа - СТОВ Тясмин ,

є необґрунтованими та не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_10 не мав права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, є безпідставними, оскільки апеляційним судом було встановлено, що він 07 жовтня 2016 року вчинив дії направлені на отримання права оренди спірної земельної ділянки на момент вирішення вказаного питання, однак 01 березня 2017 року йому було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру

з підстав наявності рішення суду першої інстанції, ухваленого в даній справі,

а тому апеляційний суд вірно встановив, що оскаржене ОСОБА_10 судове рішення стосується його прав та обов`язків.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 , як позивача, не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду апеляційної скарги, що завадило йому забезпечити захист у суді апеляційної інстанції,

є безпідставним, оскільки із матеріалів справи убачається, що 31 березня 2017 року ОСОБА_2 рекомендованим листом надіслано повідомлення про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, яке йому було вручено особисто 01 квітня 2017 року, тобто його було належним чином повідомлено про розгляд справи (а. с. 123).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з`ясовано права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням наведеного, оскаржене судове рішення є таким, що ухвалене

з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 13 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова