Постанова

від 19.11.2019 по справі 905/918/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2019 р. Справа № 905/918/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання Кохан Ю.В.

за участю представників:

позивача - не з`явився

відповідача-1 - не з`явився

відповідача-2 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Недра Донбасса , с. Опитне Донецької області (вх. № 3231 Д/3) на рішення Господарського суду Донецької області від 18.09.2019 по справі № 905/918/19 (суддя Чернова О.В.; повний текст рішення складено та підписано 20.09.2019 )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Катерпіллар Файненшл Україна , м. Київ

до:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю Недра Донбасса , с. Опитне Донецької області

2) Приватного акціонерного товариства Курдюмівський завод кислототривких виробів , с. Опитне Донецької області

про стягнення заборгованості у розмірі 203784,57 грн., з яких 185945,69 грн. - пеня та 17838,88 грн. - 3% річних, -

ВСТАНОВИЛА :

18.05.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Катерпіллар Файненшл Україна , м. Київ (далі - ТОВ Катерпіллар Файненшл Україна ; позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Недра Донбасса , с. Опитне Донецької області (далі - ТОВ Недра Донбасса ; відповідач-1) та Приватного акціонерного товариства Курдюмівський завод кислототривких виробів , с. Опитне Донецької області (далі - ПрАТ Курдюмівський завод кислототривких виробів ; відповідач-2) про стягнення заборгованості у розмірі 203784,57 грн., з яких 185945,69 грн. - пеня та 17838,88 грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем-1 грошових зобов`язань за Договором фінансового лізингу UA168L-13-01 від 18.03.2014, забезпеченого порукою з боку відповідача-2, внаслідок чого виникли підстави для нарахування пені та 3% річних, які підлягають стягненню.

Відповідач-1 проти порушення ним строків оплати лізингових платежів за договором не заперечував, але просив зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки, встановивши її в сумі 2037,85 грн., з яких 1859,46 грн. пеня та 178,39 грн. 3 % річних.

Господарським судом Донецької області 18.09.2019 ухвалено рішення по справі № 905/918/19, яким позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з ТОВ Недра Донбасса на користь ТОВ Катерпіллар Файненшл Україна заборгованість у розмірі 203784,57 грн., з яких 185945,69 грн. - пеня та 17838,88 грн. - 3% річних, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. та судовий збір у розмірі 3056,77 грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване доведеністю матеріалами справи факту виконання позивачем зобов`язання за Договором фінансового лізингу UA168L-13-01 від 18.03.2014, що підтверджується актом приймання - передачі обладнання №26 від 14.05.2014, за яким позивач передав, а відповідач-1 прийняв колісний навантажувач Caterpillar модель 962Н, серійний номер НОМЕР_1 . В подальшому позивачем виставлено рахунки на оплату вартості об`єкту фінансового лізингу та відсотків за Договором №UA168L-13-01 від 18.03.2014 за період з квітня 2016р. по квітень 2018р. За наведених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач-1 не мав правових підстав для ухилення від виконання обов`язку зі сплати лізингових платежів відповідно до умов графіку платежів, а саме до 01.05.2018. Встановивши, що сплата лізингових платежів за період з квітня 2016р. по квітень 2018р. здійснювалася відповідачем-1 із простроченням строку, встановленого графіком платежів, суд першої інстанції перевіривши арифметичну правильність заявлених до стягнення 185945,69 грн. пені та 17838,88 грн. 3% річних, дійшов висновку про задоволення позовних вимог до відповідача-1.

В частині відмови у задоволенні позову до відповідача-2 - ПрАТ Курдюмівський завод кислототривких виробів , як з солідарного боржника за Договором поруки № UA168L-13-01S від 18.03.2014, рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звернувся до відповідача-2 із вимогою про стягнення заборгованості з порушенням строку, встановленого частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України, що зумовлює припинення поруки за договором.

Окрім цього, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача-1 про зменшення розміру неустойки із посиланням на те, що пеня у розмірі 185945,69 грн. є виправданою для застосування в даних правовідносинах.

ТОВ Недра Донбасса із даним рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції: скасувати рішення в частині стягнення з ТОВ Недра Донбасса на користь ТОВ Катерпіллар Файненшл Україна заборгованості у розмірі у сумі 203784,57 грн., як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права та невірній оцінці наданих доказів; застосувати приписи статті 233 Господарського кодексу України, частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та зменшити розмір неустойки встановивши її в сумі 2037,85 грн., з яких 1859,46 грн. пеня, 178,39 грн. 3% річних.

Підставами для задоволення апеляційних вимог відповідач-1 зазначає неврахування судом першої інстанції обставин, зазначених відповідачем-1 у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях по справі, а саме:

-ступінь виконання зобов`язання боржником, адже на момент звернення позивача з позовом основне зобов`язання виконане у повному обсязі;

-причин неналежного виконання та/або невиконання зобов`язання, оскільки порушенню умов договору фінансового лізингу сприяли форс-мажорні обставини у вигляді проведення бойових дій в зоні розташування виробничих активів відповідача-1;

-незначності прострочення виконання (строки прострочення в середньому становили 1-2 місяці, а оплати мали постійний характер);

-поведінки винної особи, в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання (відповідач-1 намагався регулярно оплачувати відповідні платежі навіть частинами, що свідчить про добросовісні наміри останнього погасити борг);

-наслідки порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам;

-позивач у позові не зазначив фактів, щодо понесення збитків внаслідок несвоєчасних платежів по договору фінансового лізингу;

-на протязі 3-х років позивач користувався грошовими коштами поручителя за договором (відповідача-2), що має нівелювати претензії сторін в цьому питанні;

-позивач не надав інформації щодо власних збитків, які він поніс від порушення зобов`язання.

Також скаржник посилався на те, що він не має можливості проводити власну господарську діяльність на території розташування виробничих активів, що одночасно є територією проведення ООС (лист - доказ є в матеріалах справи); розмір прибутку Товариства від продажу основних фондів задля виплати кредиторської заборгованості за весь 2018 рік склав 152800,00 грн. (в 2019 році прибутку не очікується), кількість працівників 1 - директор (фінансовий звіт в матеріалах справи); порушення строків оплати лізингових платежів за договором № UA168L від 18.03.2014 відбулося внаслідок проведення антитерористичної операції на території розташування виробничих активів відповідача-1 у селі Зайцеве Микитівського району міста Горлівка Донецької області, в селі Опитне Бахмутського району та місті Донецьку (адреси місцезнаходження ТОВ Недра Донбасса ); Договір лізингу за своєю економічною природою є договором майнового кредиту, який передбачає оплату наданої основної суми лізингу частинами та процентів за її користування, а тому суд першої інстанції повинен був врахувати положення статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , яка стосується мораторію на нарахування пені і штрафів на основну суму заборгованості за кредитними та іншими договірними зобов`язаннями, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2019 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Барбашова С.В. (головуючий), Істоміна О.А., Пелипенко Н.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 відкрито апеляційне провадження у справі № 905/918/19. Позивачу та відповідачу-2 встановлено строк до 11.11.2019 для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами їх надсилання скаржнику листами з описами вкладень. Призначено справу № 905/918/19 до апеляційного розгляду на 19.11.2019 о 12:30 год. Участь сторін у судовому засіданні визнано необов`язковою.

14.11.2019 позивач засобами поштового зв`язку направив на адресу суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу (вх. № 10898 від 19.11.2019), в якому проти доводів скаржника категорично заперечує, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача-1 - без задоволення.

Враховуючи необхідність прийняття рішення суду з дотриманням балансу інтересів сторін у справі, з метою забезпечення ефективного судового захисту прав учасників даного судового провадження, задля повного дослідження всіх обставин справи, на які сторони посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції вирішила розглядати справу з урахуванням доводів позивача, наведених ним у відзиві на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на відсутність порушень з боку суду першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які звертає увагу відповідач-1, адже вирішення питання щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом, а не обов`язком суду. Крім того, відповідачем-1 не доведено належними доказами винятковості випадку виникнення заборгованості, вжиття ним негайних заходів до припинення її існування, як підстав для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, а відтак, й наявності підстав до зменшення розміру пені.

В якості правових підстав для залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині висновків про відмову у зменшенні штрафних санкцій в силі позивач посилається на те, що:

-відповідач-1 допускав системне прострочення майже увесь час у період дії Договору фінансового лізингу UA168L-13-01 від 18.03.2014 (на строк більше 150-210 календарних днів; наприклад: лізинговий платіж за січень - березень 2018 року) і вказане прострочення жодним чином не пов`язане із проведенням антитерористичної операції у Донецькій області;

-відповідач-1 не надав належних та допустимих доказів, що його виробничі потужності (і які саме) знаходяться чи знаходились в зоні проведення антитерористичної операції, і йому було завдано будь-яких збитків в зв`язку з проведенням антитерористичної операції;

-Договір фінансового лізингу UA168L-13-01 укладено у березні 2014 року, предмет лізингу було отримано 20.05.2014, тобто Договір укладено та предмет лізингу було підписано/отримано вже після фактичного початку збройного протистояння у Донецькій області.

Позивач вважає, що приписи статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції не підлягають застосуванню до спірних правовідносин в силу правової природи спірного Договору, який поєднує в собі елементи договору купівлі-продажу та договору оренди, але ж ніяк не позики чи кредитного договору, а також того, що відповідач не довів належними та допустимими доказами той факт, що він є (був) юридичною особою, яка провадить (провадила) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що понесення ним збитків в зв`язку з порушенням відповідачем-1 строків сплати лізингових платежів за Договором є очевидним, оскільки предметом лізингу за Договором є імпортна техніка, яка купується за іноземну валюту - долари США. Як відомо, за період з лютого 2014 по травень 2018 року курс гривні до долара США збільшився з 8 грн. за 1 дол. США до 27 грн. за 1 дол. США. При цьому, грошові кошти позивачем підлягають періодичному погашенню саме у доларах США за курсом, який існує на момент оплати. Крім того, Договором не встановлено положень, які б між собою пов`язували можливість нарахування та розмір пені з наявністю у позивача збитків.

Відповідач-2 відзиву на апеляційну скаргу не надав, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Уповноважені представники позивача та відповідачів у судове засідання 19.11.2019 не з`явилися.

Про дату, час та місце судового засідання позивач та відповідачі повідомлені завчасно та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 6102229813594, 6102229813578, 6102229813586.

Відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників в судове засідання 19.11.2019 судом обов`язковою не визнавалась, у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами за відсутністю представників сторін.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача-1 задоволенню не підлягає, зважаючи на нижченаведене.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується в ході апеляційного розгляду справи та не оспорено сторонами у справі:

-18.03.2014 між ТОВ Катерпіллар Файненшл Україна (Лізингодавець) та ТОВ Недра Донбасса (Лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу №UA168L-13-01 (далі - Договір), згідно з пунктом 2.1. якого Лізингодавець зобов`язується придбати у Продавця у власність Предмет лізингу, зазначений у Додатку №1 до цього договору, і надати його Лізингоодержувачу в тимчасове володіння й користування для підприємницьких цілей, за плату, на строк і на інших умовах, зазначених у цьому Договорі й Загальних Умовах, з переходом права власності на Предмет Лізингу до Лізингоодержувача за умови дотримання відповідних вимог, встановлених Загальними Умовами;

-характеристики й дані, які дозволяють визначити Предмет Лізингу, що передається Лізингодавцем у лізинг Лізингоодержувачу за цим Договором, зазначені в Специфікації, що є Додатком №1 до цього Договору (пункт 3.1. Договору);

-відповідно до пункту 2.2. цей Договір укладений відповідно до Загальних Умов, які є невід`ємною частиною цього Договору. При виконанні цього договору Сторони керуються Загальними Умовами так, якби положення зазначених Загальних Умов були б включені в текст цього Договору (з урахуванням відповідної їх інтерпретації стосовно цього договору), у тому числі, при виконанні цього Договору Сторони мають обов`язки і права, передбачені Загальними Умовами;

-в період з дня укладання цього договору до моменту передачі Предмета Лізингу вартість Предмета Лізингу становить гривневий еквівалент 268400,00 доларів США, що за максимальним курсом продажу долара США на Міжбанківській валютній біржі на час закриття торгів, станом на дату, яка передує даті укладання цього Договору складає 2 724 260,00 грн., в тому числі ПДВ - 454043,33 грн. (пункт 3.2.1. Договору);

-пунктом 4.4. Договору передбачено, що Лізингоодержувач сплачує Лізингові платежі, у розмірі, передбаченому Додатком №3 до цього Договору, збільшеному відповідно до пункту 4.4. цього Договору, не пізніше кінцевої дати сплати Лізингових платежів. Кінцевою датою сплати для першого лізингового платежу після Авансового платежу є: в разі, якщо передача Предмета лізингу Лізингодавцеві відбулася з 1 по 15 число відповідного місяця - перше число місяця, наступного за місяцем відповідної дати передачі; в разі, якщо передача Предмета лізингу Лізингодавцеві відбулася після 15 числа відповідного місяця - перше число другого місяця, відраховуючи від місяця дати Передачі. За 5 банківських днів до кінцевої дати сплати у відповідному періоді нарахування (не включаючи кінцеву дату сплати) Лізингодавець надсилає Лізингоодержувачеві рахунок-фактуру на вказану у відповідному договорі електрону адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв`язку. Рахунок - фактура, виставлений Лізингодавцем, повинен зазначати окремо суму відшкодування вартості Предмета лізингу та суму процентів, що підлягають сплаті за відповідний період нарахування, збільшених відповідно до умов пункту 14.4. Загальних Умов. Аналогічні умови закріплені у пункті 14.5. Загальних Умов;

-відповідно до пункту 3.4.3. Загальних Умов Лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі;

-відповідно до пункту 6.1. Договору лізингу для цілей даного Договору становить 48 місяців;

-Розділом 7 Загальних Умов визначено порядок передачі предмету лізингу;

-згідно пункту 14.10. Загальних Умов у випадку прострочення сплати будь-якого платежу Лізингоодержувача, Лізингоодержувач буде зобов`язаний сплатити Лізингодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, починаючи з дати сплати, визначеної відповідним договором (з урахуванням Загальних Умов), і по дату фактичної сплати Лізингоодержувачем простроченої суми у повному обсязі;

-згідно з пунктом 21.3. Загальних Умов для всіх вимог, що випливають з відповідного договору та / чи Загальних Умов, включаючи вимоги зі сплати неустойки, встановлюється строк позовної давності в три роки;

-обмеження в шість місяців для нарахування штрафних санкцій, встановлене ст.232 Господарського кодексу України, до штрафних санкцій, передбачених відповідним договором та/чи Загальними Умовами не застосовується. Нарахування штрафних санкцій (неустойки тощо) за прострочення виконання зобов`язань, передбачених відповідним Договором та/чи цими Загальними Умовами здійснюється протягом усього строку прострочення, починаючи від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (пункт 21.4 загальних Умов);

-Договір фінансового лізингу набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за відповідним договором (пункт 5.2. Загальних Умов);

-відповідно до Специфікації, що є Додатком №1 до Договору предметом лізингу є: 1 (один) Колісний навантажувач Caterpillar модель 962Н (том 1 аркуш справи 22)4

-Додатковою угодою №1 від 14.05.2014 до Договору фінансового лізингу №UA168L-13-01 від 18.03.2014 сторони уточнили загальний Графік Платежів до договору, відповідно до якого кінцева дата сплати лізингового платежу за квітень 2018р. - 01.05.2018р. (том 1 аркуші справи 26-27);

-14.05.2014 за актом приймання - передачі обладнання №26 Лізингоодержувач прийняв у користування обумовлений сторонами у Договорі Колісний навантажувач Caterpillar модель 962Н із серійним номером НОМЕР_1 (том 1 аркуш справи 70);

-в подальшому позивач виставив рахунки на оплату вартості об`єкту фінансового лізингу та відсотків за договором №UA168L-13-01 від 18.03.2014 за період з квітня 2016р. по квітень 2018р.;

-15.04.2019 позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою №27/04, в якій наполягав на негайній сплаті останнім пені у розмірі 185945,69 грн. та 3% річних у розмірі 17383,88 грн., яка отримана відповідачем-1 25.04.2019 (том 1 аркуш справи 100);

-15.04.2019 позивач звернувся до відповідача-2 з вимогою №24/04 про сплату пені у розмірі 185945,57 грн. та 3% річних у розмірі 17838,88 грн., яка отримана останнім 25.04.2019.

Відповідно до частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

В силу частин першої, сьомої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України Про фінансовий лізинг .

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем-1 грошових зобов`язань за Договором фінансового лізингу №UA168L-13-01 від 18.03.2014, забезпеченого порукою з боку відповідача-2, нараховані позивачем пеня у розмірі 185945,69 грн. та 3% річних у розмірі 17383,88 грн. заявлені до солідарного стягнення з відповідачів в судовому порядку.

Судом першої інстанції встановлено і не заперечується відповідачем-1, що сплата лізингових платежів за період з квітня 2016 року по квітень 2018 року здійснювалась відповідачем-1 із порушенням строку, визначеного сторонами у Графіці платежів, що підтверджується довідкою про платіжну дисципліну ТОВ Недра Донбасса (том 1 аркуші справи 72-73).

У зв`язку із цим, судом першої інстанції з`ясовано, що позивачем правомірно нараховано пеню за період з 02.05.2016 по 30.08.2018 в сумі 185945,69 грн. і це відповідає положенням пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України та частині першій статті 259 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем за вказаний період розрахунок пені, суд першої інстанції дійшов висновку, що її розмір є арифметично вірним, з огляду на що задовольнив позовні вимоги до відповідача-1 про стягнення 185945,69 грн. пені.

Також суд першої інстанції із посиланням на приписи статті 625 Цивільного кодексу України, перевіривши арифметичні розрахунки позовних вимог щодо 3% річних за період з 02.05.2016 по 30.08.2018 в сумі 17838,88 грн., дійшов висновку про задоволення позовних вимог до відповідача-1 і в цій частині.

Стосовно звернених позовних вимог до відповідача-2, як солідарного боржника, про стягнення 185945,69 грн. пені та 17838,88 грн. 3% річних, суд першої інстанції виходячи з аналізу положень статей 251, 252, 553, 554 та частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України, умов пунктів 2, 3.1., 17.1. Договору поруки №UA168L-13-01S, що укладений 18.03.2014 між позивачем та ПрАТ Курдюмівський завод кислототривких виробів , з огляду на факт звернення позивача до відповідача-2 з вимогою №24/04 від 15.04.2019 про сплату пені у розмірі 185945,57 грн. та 3% річних у розмірі 17838,88 грн. - 25.04.2019, а з позовом до суду - 18.05.2019, тобто із порушенням строку, встановленого частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України, що зумовлює припинення поруки за договором, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Відповідач-1 проти порушення ним строків оплати лізингових платежів за договором не заперечував, але просив зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки, встановивши її в сумі 2037,85 грн., з яких 1859,46 грн. пеня та 178,39 грн. 3 % річних.

Проте суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача-1 про зменшення розміру неустойки.

Посилання відповідача-1 в апеляційній скарзі на безпідставність відмови у задоволенні його клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення, зокрема, 3% річних, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє з огляду на таке.

Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже передбачені названою статтею 3% процентів річних є платою за користування чужими грошовими коштами, правова природа яких, є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, тобто вони не є мірою відповідальності (штрафними санкціями, передбаченими статтею 230 Господарського кодексу України), а тому на них не поширюються положення частини першої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення 3% річних з відповідача-1 на користь позивача, які правомірно нараховані позивачем внаслідок неналежного виконання відповідачем-1 договірних зобов`язань щодо сплати лізингових платежів (з порушенням визначеного сторонами Графіку).

Що ж до стягнення з відповідача-1 розміру пені в сумі 185945,69 грн., то колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованою відмову місцевого господарського суду у її зменшенні з огляду на таке.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов`язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов`язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов`язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов`язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 14.10. Загальних Умов, які є невід`ємною частиною Договору, сторони передбачили відповідальність відповідача за прострочення виконання ним свого зобов`язання щодо своєчасного внесення будь-якого платежу у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, починаючи із дати сплати, визначеної відповідним договором (з урахуванням Загальних Умов), і по дату фактичної сплати Лізингоодержувачем простроченої суми у повному обсязі.

Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків), поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18.

Отже, правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції враховуючи причини виникнення заборгованості, час її існування, ступінь виконання зобов`язання, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави, мотивовано послався на те, що з огляду на приписи частини першої статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, визначена позивачем сума штрафних санкцій не є надмірно великою.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідачем-1 не доведено належними доказами винятковості випадку виникнення заборгованості, вжиття ним негайних заходів щодо припинення її існування як підстав для зменшення розміру пені.

Також суд визнав безпідставними посилання відповідача-1 на наявність обставин непереборної сили, оскільки надані в обґрунтування цих обставин Сертифікати Торгово-Промислової палати України №4073/05-4 від 23.10.2014, №4075/05-4 від 23.10.2014 та №4224/05-4 від 28.10.2014, не засвідчують неможливість виконання відповідачем-1 прийнятих на себе зобов`язань за спірним договором.

Погоджуючись із цими висновками колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем-1 не доведено, а із матеріалів справи не вбачається, що виробничі потужності ТОВ Недра Донбасса знаходяться або знаходилися в зоні проведення антитерористичної операції, і, як наслідок, перебування відповідача-1 у скрутному становищі в зв`язку із проведенням АТО.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд першої інстанції дійшов до висновку, що пеня у розмірі 185945,69 грн. є виправданою для застосування в даних правовідносинах.

Отже, суд першої інстанції надав правову оцінку всім доводам відповідача-1, що були зазначені ним у клопотанні про зменшення пені, та дійшов правомірного висновку, що наведені відповідачем події не є винятковим випадком, за наявності яких можливо зменшити розмір пені.

При цьому посилання відповідача-1 в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не була врахована ступінь вини відповідача-1 у виникненні грошового зобов`язання, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

В силу статті 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Санкції за прострочку виконання грошових зобов`язань передбачені статтями 217, 230, 231 Господарського кодексу України.

При цьому, частина перша статті 229 Господарського кодексу України встановлює виняток із загального правила статей 218 Господарського кодексу України та 614 Цивільного кодексу України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов`язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов`язання за будь-яких обставин.

Окрім того, частина друга статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідач-1 в суді апеляційної інстанції порушує питання щодо правомірності нарахування заявленої позивачем до стягнення з відповідача-1 пені в сумі 185945,69 грн. в контексті положень статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , яка стосується мораторію на нарахування пені і штрафів на основну суму заборгованості за кредитними та іншими договірними зобов`язаннями юридичним особам, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Відповідач-1 вважає, що укладений між ним та позивачем договір лізингу за своєю економічною природою є договором майнового кредиту, який передбачає оплату наданої основної суми лізингу частинами та процентів за її користування, тому в даному випадку підлягають застосуванню положення статті 2 зазначеного Закону.

Однак колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись із даними доводами скаржника, та з цього приводу зазначає наступне.

Згідно статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Положення частин першої і другої цієї статті не поширюються на нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики, укладеними з юридичними особами і фізичними особами - підприємцями, місцезнаходженням яких є територія проведення антитерористичної операції, крім населених пунктів згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону, якщо такі договори укладені після 1 січня 2018 року або до яких після 1 січня 2018 року за погодженням сторін вносилися зміни в частині продовження строків виконання зобов`язань та/або зменшення розміру процентів, штрафних санкцій.

Проте відповідач-1 не довів належними та допустимими доказами той факт, що він є юридичною особою, яка провадить (провадила) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Відповідачем-1 не підтверджено настання для нього обставин непереборної сили у розумінні положень Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції від 02.09.2014 № 1669-VII, в зв`язку з чим відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України відповідач-1 не може бути звільнений від відповідальності за грошовими зобов`язаннями. До того ж колегія суддів вважає необхідним зазначити, що відповідач-1 не надав суду доказів повідомлення ним позивача про настання обставин непереборної сили.

Крім того, колегія суддів вважає, що приписи статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції не підлягають застосуванню до спірних правовідносин в силу правової природи спірного Договору, який поєднує в собі елементи договору купівлі-продажу та договору найму.

Системне тлумачення частини 2 статті 806 Цивільного кодексу України та параграфу 1 Глави 58 Цивільного кодексу України свідчить, що у частині 2 статті 806 Цивільного кодексу закріплена бланкетна норма, яка відсилає саме до загальних положень про договір найму (параграф 1 Глави 58 Цивільного кодексу України).

Відносини, що виникають у зв`язку з договором лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України Про фінансовий лізинг .

Враховуючи те, що відповідачем-1 не підтверджено ані факту наявності обставин непереборної сили, ані їх дії на виконання ним умов Договору щодо сплати лізингових платежів, а приписи статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції стосуються лише мораторію на нарахування пені і штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобов`язаннями, колегія суддів відхиляє заперечення відповідача-1 з цього приводу.

Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не обґрунтовано рішення щодо відмови у зменшенні розміру заявленої позивачем до стягнення, зокрема, пені.

На підставі наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, застосовуючи власні повноваження, при повному дослідженні усіх необхідних на те умов, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність в даному випадку обставин, за яких можливе зменшення стягуваної з відповідача-1 суми пені на 99% на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, тому правові підстави для скасування судового рішення відсутні.

Разом з тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника, які викладені ним в апеляційній скарзі та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У рішенні від 28.10.2010 у справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Звертаючись з апеляційною скаргою, відповідач-1 не довів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі судового рішення.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених під час апеляційного розгляду справи обставин колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу ТОВ Недра Донбасса залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 18.09.2019 по справі № 905/918/19 - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Понесені відповідачем-1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції судові витрати покладаються на відповідача-1, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Недра Донбасса , с. Опитне Донецької області на рішення Господарського суду Донецької області від 18.09.2019 по справі № 905/918/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 18.09.2019 по справі № 905/918/19 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 22.11.2019

Головуючий суддя С.В. Барбашова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Н.М. Пелипенко