Постанова

від 19.11.2019 по справі 904/3935/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 904/3935/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Краснова Є. В., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Лєвєнтова О. В. (адвокат, ордер),

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - Сорочана В. В. (адвокат, довіреність),

розглянув касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Сердюкова Юрія Олександровича

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2018 (суддя Бєлік В. Г.) і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.08.2019 (судді: Дармін М. О. (головуючий), Березкіна О. В., Широбокова Л. П.) у справі

за позовом фізичної особи - підприємця Сердюкова Юрія Олександровича

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології",

2) фізичної особи - підприємця Копач Любові Юріївни

про визнання недійсним (фіктивним) договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації від 21.04.2016 № 21-04-16.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У серпні 2018 року фізична особа - підприємець (далі - ФОП) Сердюков Ю. О. звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології" (далі - ТОВ "Малі Будівельні Технології"), ФОП Копач Л. Ю., в якій просив суд визнати договір відповідального зберігання з правом користування та реалізації від 21.04.2016 № 21-04-16 (далі - договір відповідального зберігання) недійсним (фіктивним).

2. Позовні вимоги обґрунтовано фіктивністю оспорюваного договору, оскільки його укладено без наміру створення обумовлених у ньому правових наслідків, а товар, який був предметом договору, ніколи не належав жодній зі сторін договору, не перебував у їх володінні, користуванні, розпорядженні.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2018 у задоволенні позову відмовлено.

4. Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано відсутністю доказів порушення внаслідок укладення оспорювого договору охоронюваного законом права позивача.

5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.08.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2018 змінено шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції постанови апеляційного суду; в іншій частині рішення залишено без змін.

6. Постанову аргументовано тим, що позивач не довів належними і допустимими доказами наявності підстав для визнання договору фіктивним правочином.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У касаційній скарзі ФОП Сердюков Ю. О. просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. В обґрунтування вимог, викладених у касаційній скарзі, скаржник посилається на неправильне застосування і порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, наголошує, що суди не проаналізували належним чином доказів, наявних у матеріалах справи, їм не було надано належної правової оцінки, що призвело до ухвалення судового рішення, яке суперечить обставинам справи, доказам і преюдиціальному факту з приводу визнання фіктивним договору поставки від 25.01.2018 № 25/16ДП, укладеного між ТОВ "Малі Будівельні Технології" і ТОВ "Маргет Сістем" (справа № 910/8937/17), що є неприпустимим і суперечить положенням статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. У відзиві на касаційну скаргу ФОП Копач Л. Ю. просить залишити цю скаргу без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Відзиву на касаційну скаргу від ТОВ "Малі Будівельні Технології" до суду не надійшло.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10. 21.04.2016 між ТОВ "Малі Будівельні Технології" (замовник) і ФОП Копач Л. Ю. (виконавець) укладено договір відповідального зберігання, за умовами якого:

- замовник передає, а виконавець приймає на відповідальне зберігання з правом користування та реалізації майно (матеріали, речі) відповідно до переліку, визначеного в акті прийому-передачі, який є невід`ємною частиною договору (пункт 1.1);

- замовник передає майно виконавцю за актом прийому-передачі, який є невід`ємною частиною цього договору. У кожному новому випадку передачі майна підписується акт прийому-передачі. Вартість майна, переданого на зберігання, становить 55 000,00 грн. Строк, на який передається майно на відповідальне зберігання, відповідає строку дії договору (пункти 1.2- 1.4);

- на виконавця покладено обов`язок вжити всіх необхідних заходів для забезпечення зберігання майна в належному стані у період дії цього договору, повернути майно замовнику на першу вимогу протягом двох календарних днів з моменту висунення такої вимоги у будь-якій формі (підпункти 2.1.1, 2.1.3 пункту 2.1);

- виконавцю надано право користуватися майном, переданим на зберігання, та реалізовувати його на свій розсуд (пункт 2.3);

- замовник зобов`язаний надати виконавцю майно у момент підписання акта прийому-передачі та має право у будь-який час вимагати у виконавця повністю або частково майно, що перебуває на зберіганні. Передача майна відбувається шляхом підписання акта одержання майна замовником (пункти 3.1, 3.2);

- виконавець несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передачі на зберігання згідно з порядком, передбаченим договором. У випадку реалізації всього майна, яке зберігається, або його частини виконавець повинен своєчасно повідомити замовника (пункт 4.1);

- цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 21.04.2018 (пункт 6.1).

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками замовника та виконавця.

11. У матеріалах справи наявні акт від 21.04.2016 одержання майна замовником № 1 та акт від 21.04.2016 про анулювання у цей же день акта від 21.04.2016 одержання майна замовником за договором у зв`язку із допущеною технічною помилкою.

12. За змістом акта приймання-передачі майна від 21.04.2016 № 1 за договором замовник передав, а виконавець прийняв майно (речі, які були у вжитку) у кількості 1820 кг оціночною вартістю 55 000,00 грн.

13. Згідно з додатковою угодою від 27.04.2016 № 1 до договору сторони доповнили договір новими пунктами:

- замовник є власником майна, переданого виконавцю на зберігання, у кількості 1820 кг і вартістю 55 000,00 грн (пункт 1.5);

- як речі у цьому договорі слід розуміти одяг і взуття, які були у використанні (пункт 1.6).

Відповідно до цієї ж додаткової угоди сторони внесли зміни до статті 5 "Вирішення спорів" договору, пункт 5.1 виклали у новій редакції, а також доповнили цю статтю пунктом 5.2, за змістом яких сторони узгодили передати спори, що виникають із виконання договору, на розгляд третейського суду у складі одного третейського судді - Авдєєвої Ю. М.

У пункті 6 додаткової угоди передбачено, що вона набирає чинності з моменту її підписання сторонами і є невід`ємною частиною договору.

14. Позивач на підтвердження належності йому майна надав, у тому числі, документи первинного бухгалтерського обліку щодо здійснення господарських операцій з придбання одягу, взуття, що були у використанні, та речей вживаних, несортованих ТОВ "Економ-Схід":

- від ТОВ "РЕГЕДІ" 11.11.2015 на загальну суму 250 000,00 грн, 27.11.2015 на загальну суму 145 000,00 грн, 14.12.2015 на загальну суму 340 000,00 грн;

- від ТОВ "ДРІМ-ДРЕС" 18.01.2016 на загальну суму 200 000,00 грн, 20.01.2016 на загальну суму 160 000,00 грн, 18.02.2016 на загальну суму 465 000,00 грн, 01.03.2016 на загальну суму 100 000,00 грн, 15.03.2016 на загальну суму 225 000,00 грн, 21.03.2016 на загальну суму 100 000,00 грн;

- від ТОВ "ОВЕРСІ" 01.10.2015 на загальну суму 154 440,00 грн, 19.10.2015 на суму 300 000,00 грн, 29.10.2015 на загальну суму 133 500,00 грн, 24.03.2016 на загальну суму 777 149,95 грн, 28.03.2016 на загальну суму 535 610,88 грн, 31.03.2016 на загальну суму 717 360,00 грн;

- вантажні митні декларації про передачу товару від "EBIMEXSp Z.о.о." (Польша, Варшава) до ТОВ "РЕГЕДІ", ТОВ "ДРІМДРЕС" та ТОВ "Оверсі";

- платіжні доручення на оплату ТОВ "ЕКОНОМ СХІД" товару отриманого від ТОВ "РЕГЕДІ", ТОВ "ДРІМ-ДРЕС" та ТОВ "ОВЕРСІ".

Як підставу для отримання ФОП Сердюковим Ю. О. одягу, взуття, які були у користуванні, від ТОВ "Економ-Схід" позивач зазначив договір поставки від 01.03.2016 № 103 і документи первинного бухгалтерського обліку від 28.03.2016 на загальну суму 782 400,00 грн, від 29.03.2016 на загальну суму 1 200 000,00 грн та від 31.03.2016 на загальну суму 2 400 000,00 грн.

15. Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт передачі відповідачем-1 відповідачеві-2 майна у кількості 1820 кг, яке у подальшому було тимчасово вилучено у ФОП Копач Л. Ю. і передано ФОП Сердюкову Ю. О.

Позиція Верховного Суду

16. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

17. Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

18. За змістом статті 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

19. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

20. За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

21. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

22. У статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

23. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

24. За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні положень наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

25. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

26. У цій справі ФОП Сердюков Ю. О. оспорює договір відповідального зберігання як заінтересована особа, яка не є стороною цього договору, з тих мотивів, що зазначений правочин має ознаки фіктивності, оскільки його укладено без наміру створення правових наслідків, обумовлених у договорі, а товар, який був предметом договору, ніколи не належав жодній зі сторін договору, не перебував у їх володінні, користуванні, розпорядженні.

27. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

28. Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчинили жодних дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний . Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

29. Отже, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності таких умов: вина осіб, яка має прояв у формі умислу, спрямованого на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених у договорі. Відсутність хоча б однієї із цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву (аналогічну правову позицію викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16, від 01.11.2018 у справі № 910/18436/16).

30. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним договору відповідального зберігання як фіктивного правочину, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами того, що обидві сторони договору відповідального зберігання не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення або ж діяли з обопільним умислом не створювати такі наслідки.

31. Суд апеляційної інстанцій установив, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують передачу відповідачем-1 відповідачеві-2 майна у кількості 1 820 кг, яке у подальшому було тимчасово вилучено у ФОП Копач Л. Ю. і передано ФОП Сердюкову Ю. О., тому неможливо оцінити договір відповідального зберігання як нереальний.

Водночас суд касаційної інстанції в силу частини 2 статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

32. Посилання позивача на ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12.05.2016 у справі № 202/2884/16-к як на доказ належності йому майна, що є предметом договору, суд апеляційної інстанції правомірно відхилив, оскільки ця ухвала не має преюдиціального значення відповідно до положень статті 75 ГПК України. Доказів постановлення вироку у кримінальному провадженні № 12016040630001113, який відповідно до положень статті 75 ГПК України міг би мати преюдиціальне значення, позивач не надав.

33. Доводи скаржника про встановлення згідно з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2016, яку залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.02.2017, у справі № 904/9026/16 обставин, що майно, передане за спірною угодою, належить ФОП Сердюкову Ю. О., колегія суддів вважає помилковими, оскільки під час розгляду справ про скасування рішення третейського суду, господарський суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення зазначеної категорії, передбачених у статті 51 Закону України "Про третейські суди", а отже не переглядає рішення третейського суду, тому встановлення права власності на спірне майно не є предметом спору у справі № 904/9026/16.

34. Колегія суддів також вважає хибними аргументи скаржника про встановлення рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 у справі № 910/8937/18 обставин, що свідчать про фіктивність оспорюваного договору, а саме відсутності у ТОВ "Малі Будівельні Технології" товару, адже визнання судом недійсним договору поставки від 25.01.2016 № 25/16ДП свідчить лише про недійсність саме цього договору, проте не доводить недійсності оспорюваного договору.

Додатково Верховний Суд зауважує, що позивач не довів фіктивності оспорюваного правочину про передачу на відповідальне зберігання з правом користування та реалізації, однак це не позбавляє його можливості звернутися до суду із окремим позовом про захист свого права власності.

35. Водночас колегія суддів погоджується із викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами ФОП Копач Л. Ю., обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується наведеними висновками.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

37. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог з мотивів викладених у постанові та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що не відноситься до повноважень касаційної інстанції, у зв`язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

Розподіл судових витрат

38. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Сердюкова Юрія Олександровича залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.08.2019 у справі № 904/3935/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Є. В. Краснов

К. М. Пільков