Рішення

від 12.11.2019 по справі 909/971/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.11.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/971/19 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Акціонерного товариства "Укртрансгаз",

Кловський узвіз, 9/1, м.Київ, 01021;

до відповідача: Комунального підприємства "Комунальник-Т",

вул.Галицька, буд.41, м.Тисмениця, Івано-Франківська область, 77400;

про зобов"язання повернути в натурі безпідставно набуте майно та стягнення вартості безпідставно набутого майна в сумі 285 765, 45грн,

за участю:

від позивача: Цулаія Г.З. - адвокат, (довіреність №1-1670 від 17.09.2019; посвідчення №21/2254 від 14.09.2019);

від відповідача: не з"явились.

ВСТАНОВИВ

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Комунальник-Т" в якій просить суд зобов"язати КП "Комунальник-Т" повернути АТ "Укртрансгаз" в натурі безпідставно набуте майно - природний газ в обсязі 42,763тис.куб.м. та стягнути з КП "Комунальник-Т" вартість безпідставно набутого майна в сумі 285 765,45грн.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги. Обґрунтовує їх тим, що відповідач безпідставно набув з газотранспортної системи, оператором якої є АТ "Укртрансгаз", через газорозподільну систему, оператором якої є ПАТ "Тисменицягаз" природний газ у січні 2017 - 23,469 тис.куб.м., у лютому 2017 - 19, 294 тис.куб.м. Тому на підставі статей 1212-1213 Цивільного кодексу України зобов`язаний повернути його позивачу в обсязі 42,763тис.куб.м. та відшкодувати його вартість в сумі 285 765,45грн.

Представник відповідача в судові засідання не з"явився. Ухвали суду від 12.09.2019, від 10.10.2019, від 31.10.2019 з відомостями про дату, час та місце розгляду справи направлені Комунальному підприємству "Комунальник-Т" рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною позивачем у позовній заяві, яка є тотожною адресі зазначеній у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.10.2019 - вул.Галицька, буд.41, м.Тисмениця, Івано-Франківська область, 77400 - повернулись на адресу суду підприємством зв"язку. Повідомлення про зміну місцезнаходження КП "Комунальник-Т" суду не подано, як і не подано інформації про офіційну електронну адресу відповідача.

Згідно з частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місцезнаходження місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Крім того, як вказує частина 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

В підготовчих засіданнях 10.10.2019, 31.10.2019 судом з"ясовувались та вирішувались всі питання та завдання, які регламентовані частиною 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України. Проте представник позивача доцільності змін чи уточнення позовних вимог, залучення до участі у справі інших осіб, подання чи витребування додаткових доказів - не вбачав. Натомість повідомив, що ним подано всі докази в підтвердження обставин позовних вимог.

З огляду на вимоги частин 1, 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з частинами 2, 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

За сутністю права, встановленого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950, ратифікованої Україною 17.07.1997 (набрала чинності для України 11.09.1997) гарантовано кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав і обов`язків цивільного характеру (рішення у справі "Голдер проти сполученого королівства" від 21.02.1975), одночасно реалізація "права на суд" включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Буланов та Купчик проти України" від 09.12.2010, "Чуйкіна проти України" від 13.01.2011), а згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини відмова національних органів вирішити справу стосовно позову заявників є позбавленням права доступу до суду.

Відповідно до частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Тому враховуючи те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи - спір належить вирішити у відсутності відповідача за матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що між АТ "НАК" Нафтогаз України" (продавець) та АТ "Укртрансгаз" (покупець/позивач) укладено договір про закупівлю природного газу №1701001564-ВТВ від 31.01.2017. Згідно з умовами цього договору продавець передає у власність покупцю у січні - квітні 2017 року природний газ в обсязі 1 600 000 тис.куб.м. для забезпечення виробничо-технологічних потреб, власних потреб та для забезпечення балансування, а покупець приймає та оплачує його вартість на умовах цього договору. Право власності на природний газ переходить від продавця до покупця у віртуальній точці, на якій відбувається передача природного газу у значенні Кодексу газотранспортної системи, а після переходу права власності покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ (пункти 1.1., 2.1., 3.1. договору).

У відповідності до актів приймання - передачі від 31.01.2017, від 28.02.2017 (а.с.15-16) АТ "НАК" Нафтогаз України" передав, а АТ "Укртрансгаз" прийняв у січні 2017 року природний газ в обсязі 731 439,744тис.куб.м., у лютому 2017 року - в обсязі 643 105,799тис.куб.м. При цьому позивач вказує, що відповідач безпідставно набув з газотранспортної системи, оператором якої є АТ "Укртрансгаз" природний газ у січні 2017 - 23,469 тис.куб.м., у лютому 2017 - 19, 294 тис.куб.м.

Проте доводи позивача спростовують подані ним же звіти ПАТ "Тисменицягаз" про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за січень 2017, за лютий 2017 (а.с.17-18) з яких вбачається, що у січні 2017 - 23, 469 тис. куб.м. природного газу без підтвердженого обсягу номінацій розподілено теплогенеруючим підприємствам в т.ч. по договорах з АТ "НАК" Нафтогаз України", аналогічно у лютому 2017 - 19, 294тис. куб.м. природного газу без підтвердженого обсягу номінацій розподілено теплогенеруючим підприємствам в т.ч. по договорах з АТ "НАК" Нафтогаз України". Так само згідно зведених реєстрів місячних обсягів газу, що подані в точку виходу до газорозподільної системи газорозподільної компанії ПАТ "Тисменицягаз" (а.с.19-20), споживачем обсягу природного газу у січні 2017 - 23, 469 тис. куб.м., у лютому 2017 - 19, 294тис. куб.м. є теплогенеруючі підприємства, а постачальником - АТ "НАК" Нафтогаз України". Тобто подані позивачем докази не доводять, що КП "Комунальник-Т" безпідставно набув з газотранспортної системи, оператором якої є АТ "Укртрансгаз" природний газ у січні 2017 - 23,469 тис.куб.м., у лютому 2017 - 19, 294 тис.куб.м.

Водночас згідно з інформацією АТ "Укртрансгаз" про надходження в точках входу та розподіл по точках виходу обсягів природного газу віднесених до операторів газорозподільних мереж із зазначенням обсягів небалансу за 2017 (а.с.21-22) контрагентом (споживачем) обсягу небалансу ПАТ "Тисменицягаз" в т.ч. без підтверджених номінацій в січні 2017 - 23, 469 тис.куб.м., у лютому 2017 - 19, 294тис. куб.м. є КП "Комунальник-Т". Згідно з службовою запискою №5001СЛ -19-2602 від 29.10.2019 начальника відділу обліку в ПСГ філії "Оператор газосховищ України" в підземних сховищах газу АТ "Укртрансгаз" природний газ КП "Комунальник-Т" не обліковується. Проте, як інформація АТ "Укртрансгаз", так і службова записка начальника відділу обліку в ПСГ філії "Оператор газосховищ України" складені позивачем в односторонньому порядку без подання доказів інформування відповідача про такі обставини та доказів на підставі яких сформований вказаний документ самим позивачем. На підставі вказаних доказів (а.с.21-22, 47) та за відсутності інших, з урахуванням принципів належності, допустимості, достовірності, достатності, суд не може прийти до однозначного висновку, що Комунальне підприємство "Комунальник-Т" безпідставного набуло природний газ в обсязі 42,763тис.куб.м. з газотранспортної системи, оператором якої є АТ "Укртрансгаз", як і достовірно встановити наявність/відсутність такого майна у КП "Комунальник-Т", що є необхідними умовами для застосування приписів статей 1212-1213 Цивільного кодексу України.

Предметом судового розгляду в цьому випадку є альтернативні вимоги позивача до відповідача про зобов"язання КП "Комунальник-Т" повернути АТ "Укртрансгаз" в натурі безпідставно набуте майно - природний газ в обсязі 42,763тис.куб.м. та стягнення з КП "Комунальник-Т" вартості безпідставно набутого майна в сумі 285 765,45грн., що не передбачено діючим національним законодавством. Заявлення альтернативних вимог не відповідає засобам захисту порушеного права встановленим статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України. Так само резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно. Зокрема задоволення позовної вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача вартості майна - природного газу, при умові неможливості повернення його в натурі, є передчасним, адже позивач припускає неможливість виконання судового рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння та передчасно констатує порушення свого права відповідачем за відсутності такого порушення, що є неприпустимим.

Приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України обумовлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 застосовується судами України, як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Статтею 6 Конвенції визначено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції передбачено, що кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Крім того вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Позивач не довів перед судом належними і допустимими доказами в розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу порушеного відповідачем права чи охоронюваного законом інтересу позивача за захистом якого позивач звернувся до суду, як і не довів, що ці спірні правовідносини регулюються саме главою 83 Цивільного кодексу України, зокрема статтями 1212-1213 Цивільного кодексу України, в т.ч. не довів відсутності письмових правочинів при здійсненні господарської діяльності юридичними особами.

Так згідно з частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (стаття 1213 Цивільного кодексу України).

Положення вказаних правових норм застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом приписів статей 1212-1213 Цивільного кодексу України кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондикційних зобов`язань характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав і важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Враховуючи вище сказане, суд приходить до висновку про відсутність підстав для правового захисту інтересів позивача у межах цього спору, а наслідком є відмова у позові.

Водночас як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії" навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Виходячи з аналізу вище викладеного та правових норм, визначених Господарським процесуальним кодексом України, Конституцією України, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, і не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України)

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в сумі залишити за позивачем.

Керуючись статтею 1291 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, статтями 15, 16, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Комунального підприємства "Комунальник-Т" про зобов"язання повернути в натурі безпідставно набуте майно - природний газ в обсязі 42,763тис.куб.метрів та стягнення вартості безпідставно набутого майна в сумі 285 765,45грн. - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 22.11.2019

Суддя С.Кобецька